«Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за Духом, ‒ про духовне. Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення Духа ‒ до життя і миру»

Вірші 5 і 6 є продовженням попередньої думки. Вони знову пояснюють, що ті, які живуть за тілом, також так і думають, а ті, які живуть за Духом, думають згідно Духа. Далі сказано, що тілесне мислення приносить смерть, а духовне мислення приносить життя і мир. Це стосується як часу, так і вічності. Плід одного ‒ смерть, а іншого ‒ життя: не лише дочасне, але й вічне.

Ми знову повинні усвідомити, що життя за Духом і мислення за Духом пов’язані з законом Духа. А він сутнісно пов’язаний з Ісусом, є в Ньому. Ті, які є в Христі, думають духовно, а не тілесно, тобто думають не про себе, але центр їхнього мислення ‒ це відношення до Ісуса.

«Щоб оправдання Закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом»

У 4-му вірші 8-ої глави послання до Римлян сказано, що умова здійснення оправдання Закону на нас ‒ щоб ми жили не за тілом, тобто не за законом гріха, який є в нас, але за Духом Божим. У цій 8-й главі часто повторюється грецьке слово «саркс», яке перекладається як «тіло». У цьому сенсі воно означає нижчу, тілесну сторону людського єства. Тут дуже сильно діє закон гріха та негативних пристрастей, які поневолюють людину. У грецькій мові для означення тіла використовується також термін «сома», але він водночас охоплює і психічну сторону. На противагу цьому, у споріднених віршах говориться про Духа і тут мається на увазі Святий Дух. У 16-му вірші сказано, що глибоко в нас, в нашій душі, є наш людський дух, і написано: «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми ‒ діти Божі». Коли звернемо увагу на три попередні вірші, то в першому вірші наголошується, що немає ніякого засуду для тих, які є у Христі Ісусі. І там знову підкреслюється, що закон Духа, який є у Христі Ісусі, визволив нас від закону гріха і смерті.

«Бо те, що було неможливим для Закону, ослабленого тілом, Бог, пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі»

Цей вірш Святого Письма пов’язаний з попереднім, в якому сказано, що закон Духа визволив мене (тебе) від закону гріха і смерті. У 3-у вірші говориться про Закон і мається на увазі Закон Мойсея, тобто Закон Божий, який містить певні правила, які є добрими та правдивими, але Закон не дає нам сили ретельно їх виконувати. Він, як каже Писання, перш за все викриває наш гріх. Тому Бог віддав за нас на смерть Свого Сина, який прийняв наше людське тіло, тобто прийшов у подобі гріховного тіла і ради гріха, щоб цей гріх, цю духовну отруту перемогти на Своєму тілі.

«Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі… Його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього… Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його… Він видав на смерть Свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (пор. Іс. 53,4-12). Це провістив пророк Ісая за кілька століть до приходу Ісуса ‒ Спасителя.

Ці біблійні вірші з послання до Римлян є продовженням попередніх. В них апостол взиває: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?». У 8-й главі сказано, що визволені є ті, які є в Христі Ісусі. Закон Духа життя в Христі Ісусі визволяє від закону гріха і смерті. Процес нашого визволення у кожній новій ситуації знову і знову здійснюється лише в Христі Ісусі.

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»

На закінчення 7-ї глави апостол взиває: «Нещаслива я людина!» Він взиває це в Божому світлі, в якому усвідомлює закон гріха, що діє в нас, і людське безсилля, коли хочемо власною силою робити добро. Поруч з цим взиванням він запитує: «Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» І відразу ж дає відповідь: «Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!».

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» ‒ взивав апостол Павло. Для Божого слуху немає милішої музики, ніж це взивання. Цей вигук є найдуховнішим з усіх, які людина може промовити.

«Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах»

 У вірші 20 написано: «Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені». Тут сказано, що в кожному з нас є первородний гріх, тобто «стара людина». Він нами маніпулює і є причиною рабства, в яке потрапляє людина. Це сумна спадщина прабатьків. Ця духовна отрута, насіння диявола, має програму утримувати нас незалежними від Бога. З Божого слова ми дізнаємось, що її сила полягає в законі гріха. У вірші 23 сказано: «Але я бачу інший закон у моїх членах, який… підневолює мене законові гріха».

Тут сказано також про закон нашого розуму, тобто про совість ‒ голос Божий в нас. Проти нього бореться закон гріха. Закон встановлюється там, де явище періодично повторюється. Таким чином гріх стає поневолюючою силою. Це об’єктивна реальність у кожної людини, незалежно від того, усвідомлює вона це чи не усвідомлює, або не хоче усвідомлювати. Тут вказано на внутрішню боротьбу вищого з нижчим ‒ духовного з плотським.

«Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то ‒ ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені»

Боже слово вказує на те, що в мені є зло, яке перемагає добро, якого я хочу, і так маніпулює мною, що я врешті виконую зло, якого не хочу. Зло ‒ це плід первородного гріха, духовної отрути, яка внесла дисгармонію і смерть. Вона діє в нас, і якщо ми піддамося злу, то воно підготує для нас найгірше ‒ вічну смерть. Це певна несправедливість, форма насильства, маніпуляції і рабства, хоча й ми не хочемо в цьому зізнатись. Бачимо, що плодом цього зла є всі злочини, вбивства, збочення, війни і геноцид народів. Зло і гріх в нас ‒ це дійсно таємниця, яку не розуміємо повністю розумом, тільки Боже світло може відкрити нам це таїнство беззаконня. Але наше завдання ‒ не копирсатись у гріху, але потрібно остерігатися його! Найважливіше ‒ знати, що з ним маємо робити. В цьому полягає справжня мудрість. Свої гріхи ми повинні віддавати до Божого світла, під хрест. А корінь зла, тобто «стара людина», була розп’ята з Христом, і цю правду треба вірою знову і знову актуалізувати. Вірш 24 каже: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» Визволення є в Христі Ісусі! Залишається вже тільки дякувати Богу.

«„Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима”

В 3-ій главі послання до Римлян апостол говорить про те, що всі винні перед Богом. Апостол запитує: «В чому вищість юдея? Або яка користь з обрізання? Велика з кожного погляду: їм бо, насамперед, були довірені пророцтва Божі». В 9-му вірші він запитує: «То що ж? Маємо перевагу? Зовсім ні! Бо ж ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом, як написано: „Немає справедливого, ані одного! Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного! Їхнє горло ‒ гріб відкритий, до обману язик їхній схильний, отрута гадюча у них під губами”». А потім слідують вірші 14-19, які будемо повторювати два тижні: «„Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима”. Ми ж знаємо, що все, що Закон говорить, тим, які під Законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом».

«Хто Його заповіді зберігає,

У цьому слові життя також наголошується на зберіганні Божих заповідей. Тут здійснюється: хто їх зберігає, той перебуває в Бозі, а Бог в ньому. Цю правду Ісус підкреслив словами: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло». Ввечері перед своєю смертю Ісус сказав: «І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас. Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю Себе» (Йо. 14, 20-21).

Сказано, про що попросимо, одержимо. Чому? Бо заповіді Його бережемо і чинимо те, що Йому вгодне.

Перед цим, від 18 вірша, апостол Йоан вказує на необхідність щирості серця перед Богом і пише: «Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше; коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає. Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом».

У цьому слові життя наголошується, що ми одержимо те, чого просимо. Умовою для того, щоб наші прохання були вислухані, є зберігати Його заповіді і чинити те, що Йому вгодне.

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: Люби ближнього твого, як себе самого»

Апостол Павло говорить про свободу. Але і ліберальні теологи та різні духовні хитруни чи релігійні ошуканці зловживають свободою для здійснення беззаконня. Апостол нас застерігає, щоб наша свобода не стала приводом для тілесності – для пропагування себе, свого егоїзму; але ми повинні в любові служити один одному.

Далі апостол каже, що весь Закон міститься в цих словах: «Люби ближнього твого, як себе самого». Усвідомлюймо це часто і реалізуймо це. Любити ближнього означає жертвуватися за нього, прагнути, щоб він був спасенний, намагатися донести йому Божу правду про спасіння та вести його до навернення і прийняття Святого Духа, щоб він міг жити, ходити в Святому Дусі – так, як стараюсь робити і я. Це справжня любов. Так я люблю свого ближнього, як самого себе. Я хочу бути спасенний, я хочу мати вічне життя, хочу бути щасливим тут, на землі, і після смерті, а цього бажаю і моєму ближньому.

Попереднє слово життя, яке ми повторювали протягом двох тижнів і дозволили, щоб воно на нас діяло, було нам цілком зрозуміле: «Бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли». Це ми бачимо в нашому повсякденному житті, а тому розуміємо це Боже слово. Але останнє речення: «Але коли Дух вас водить, то ви не під Законом», ‒ воно вже трохи незрозуміле. Кожен може пояснити це по-іншому. Бути веденим Духом означає ходити у послусі віри – так, як Пресвята Богородиця і як даний нам за приклад прабатько Авраам. Хто дозволяє себе вести Духом Божим, той не піде проти Божого закону, але навпаки, буде його дотримуватися.

Але в посланні до Галатів апостол висвітлює ще одну проблематику, пов’язану з Законом, яка є для нас дещо чужою. Йдеться про питання обрізання і дотримання приписів Мойсея про різні очищення, при чому акцентується на обрядовості, яка, фактично, врешті угасила Духа. Тому апостол Павло щодо цієї області Закону був повністю вільний.

У 7-й главі послання до Римлян, яку ми вивчали у минулі тижні, кілька разів підкреслюється, що ми хочемо робити добро, але автоматично робимо зло. Тут сказано, що це вже не роблю я, але гріх, що живе в мені. В посланні до Галатів ця правда розкрита ще глибше. Тут чітко вказано, що гріх діє особливо через пожадання тіла, які потім поневолюють людину. Це нечистота, алкоголізм, наркоманія, обжерливість…

Пожадання в людині розбуджує, часто доводячи до крайнощів, система світу через засоби масової інформації, декадентську музику, нечисті зображення, рекламу і пропагування споживацького способу життя. Протиставитись цьому ‒ це надзвичайний героїзм. Для цього потрібно мати надзвичайну силу. Тому ми молимося, приступаємо до Святих Тайн, упокоряємося, щодня каємося і визнаємо свої гріхи. Тоді отримуємо не тільки силу, але й благодать для подолання своєї слабкості, а також системи світу і духа зла, який впливає на нас разом зі світом.

«Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зі світом»

Під час молитовних зупинок ми поступово відкривалися Божому слову, щоб воно на нас діяло. Це було послання до Римлян, 7-а глава, де говориться про Божий закон, а також про інший закон ‒ закон гріха. Закон Божий святий. Ми визнаємо це, а все ж порушуємо його. Який вихід? Тільки один ‒ покаяння. А в чому полягає покаяння? В тому, що я зізнаюсь перед собою у гріху. У Першому посланні до Коринтян написано: «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили». Але з цим судом, з цією правильною самокритикою, ми не можемо залишитися на півдорозі. І Юда судив себе самого, але у відчаї закінчив як самогубець. Справжнє судження самого себе має бути пов’язане з вірою в те, що за мої гріхи заплатив Ісус Христос. Тобто я віддам свої гріхи Йому, під силу Його крові. А тоді здійснюється: «Якщо ми ходимо у світлі, кров Христа очищає нас від кожного гріха».