Роздуми над Словом життя Рим. 7,24-25
«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»
На закінчення 7-ї глави апостол взиває: «Нещаслива я людина!» Він взиває це в Божому світлі, в якому усвідомлює закон гріха, що діє в нас, і людське безсилля, коли хочемо власною силою робити добро. Поруч з цим взиванням він запитує: «Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» І відразу ж дає відповідь: «Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!».
«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» ‒ взивав апостол Павло. Для Божого слуху немає милішої музики, ніж це взивання. Цей вигук є найдуховнішим з усіх, які людина може промовити. Кожна людина стогне так лише тоді, коли знає, що ні на що не здатна і відмовляється від подальших зусиль. Але перш ніж дійти до того, вона робила багато нових постанов і знову й знову подвоювала свої зусилля. Нарешті виявила, що її зусиль не достатньо, і сповнена відчаю, взиває: «Нещаслива я людина!» Людина, яка раптом прокинеться в палаючому будинку, кличе на допомогу ‒ а так само взиває той, хто зневірився у собі. Чи ти вже зневірився у собі, або ж досі сподіваєшся, що зміниш себе власними силами і станеш кращим християнином? На щастя, бідна людина не лише виявляє свою нужденність, але також ставить правильне запитання: «Хто визволить мене?» Хто? Досі вона чекала цього від себе самої, але тепер надіється лише на Нього! Досі вирішення своїх труднощів шукала в собі, а тепер шукає Спасителя! Вона вже не ставить на перший план свої власні зусилля, але всі її очікування спрямовані на Христа.
Вигук «Нещаслива я людина! Хто мене визволить?» змінюється у пісню прослави, адже людина знайшла відповідь на своє питання: «Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!» (Рим. 7,25).
Ісус на хресті вигукнув: «Звершилося!». Він на хресті виконав усе для нашого прощення і також зробить все для нашого звільнення. В обох випадках Він є виконавцем. «Бог викликає в нас діяння», «дяка хай буде Богові» !
Основна характерна властивість старого «я» в нас ‒ постійно усувати Бога. Фактично людина автоматично ігнорує Бога в повсякденному житті, а до того ж підсвідомо хоче, щоб Бог послужив на її честь і славу, щоб вона вже була досконалою і могла бути задоволеною зі себе. Старе «я» залишається на троні і вимагає від Бога, щоб благословляв його на успіх. До того ж, людина часто настільки сліпа, що думає, що це є діяльність для Бога. А при тому повністю забуває, що Бог дав Свого Сина, щоб ми жили через Нього і щодня з вірою та вдячністю приймали те, що Він зробив для нас. Постійно діє: «Йому ‒ Ісусові ‒ треба рости, мені ж маліти» (Ів. 3,30). Основою звільнення та перемоги є втрата душі ради Христа та Його Євангелії (Мр. 8,35). Це суть чистої любові до Бога, а також умова, щоб Бог міг діяти в нас і в нашому житті Своєю силою. Інакше ми не дозволяємо Йому цього через лавину власної діяльності.
На першому етапі нашої віри, коли ми повірили в Бога, діє: «Людино, приклади зусилля і Господь Бог допоможе тобі». Потім настає етап навернення та самопізнання, а тим самим і шлях покаяння та очищення. Саме тоді ми пізнаємо суть 7-ї глави послання до Римлян, яка виражена словами: «Я чиню зло, якого не хочу» і «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» Щоб Ісус дійсно був нашим Господом і Царем нашого серця, Він повинен царювати в нас! Але «стара людина» постійно конкурує з Ним, не дає Йому першого місця і не дозволяє царювати. У неї є свої плани і свої акції «для Господа».
А як щодо т.зв. співпраці з Богом? Існує співпраця, яку можна виразити гаслом: «Усе роби так, ніби все залежить тільки від тебе, а не від Бога. А одночасно усе роби так, ніби все залежить тільки від Бога, а не від тебе». Йдеться про максимальні зусилля і максимальну довіру, а це не так просто. А тоді Господь переважно вкаже на наступний етап: «Виконуй Божу волю, але Божим способом, а не своїм!» А це вже пов’язане зі зреченням свого «я» і ходженням в Дусі.
Може здатися, що ця 7-а глава веде нас до повної бездіяльності, або навіть до лінощів. Напрошується помилковий висновок: «Все, що я роблю, пронизане гріхом, тому я нічого не буду робити! Що б я не робив, все одно постійно грішу». Але навпаки: в новій ситуації ми повинні з іще більшою ревністю шукати Боже обличчя, вчитися зі своїх помилок і довіряти Богу. Тоді будемо знати, що маємо робити, а також отримаємо до цього силу ‒ вірніше, сам Бог буде в нас і через нас діяти. Бог не хоче нашої зовнішньої діяльності. Він хоче нас самих.
Бувають життєві ситуації, в яких людина повинна вибрати між двома або більше варіантами. Але чи обере один варіант, чи інший – кожен з них пов’язаний з проблемою чи злом. У світі, де живемо, немає абсолютно чистого середовища, все просякнуте злом, а це залишає відбиток і на нашій душі. Але врешті людина повинна обрати якийсь варіант і потім каятися: «Господи, хоч в даній ситуації я прийняв рішення згідно своєї совісті та з переконанням, що це була Твоя воля і найкраще рішення, все ж бачу, що це було не зовсім чисте».
Ходити в Святому Дусі означає спочатку з’єднатися з Христом, з Його безсильністю на хресті, а потім щиро шукати Божу волю в даній ситуації. Якщо потрібно шукати Божу волю у серйозній справі та приймати відповідальне рішення, необхідна триваліша молитва. Іноді це болісний пошук і потрібно радитися з людьми, які мають досвід життя з Богом. Часто проблема полягає в тому, що хоча людина щиро хоче виконувати Божу волю, але довго не знає, що саме є Божою волею. І цю темряву Бог допускає для нашого очищення. Але навіть якщо й пізнаємо Божу волю і виконаємо її, мусимо рахуватися з тим, що крім благословення прийде і менший чи більший хрест. Чому? Про це дізнаємось пізніше або коли вже закриється книга нашого життя і ми увійдемо у вічність.
Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 7,24-25
