«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас»

Це надзвичайно велика обітниця! Ісус каже: «Просіть, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Звичайно, це прохання обмежується тим, що не будемо просити про речі злі чи шкідливі. Далі тут подані дві умови: ми повинні перебувати у Христі і Його слово має перебувати в нас. Якщо це виконаємо і дійсно вірою будемо з’єднані з Христом та, згідно з Божим словом, віддані Божій волі, то звісно ж, будемо просити про те, що є Божою волею. Божою волею є наше спасіння, тобто наше найвище добро. Те, що Бог вислухає нашу молитву з цього погляду, дано в обітниці. Слід знати, що часто для нашого вічного добра, коли ми про щось просимо, служить, наприклад, і важке випробування, тобто певне зло. Але якщо ми залишимося вірними Христу в цьому терпінні, то на кінець це випробування принесе ще більше благословення і добра, ніж те, про що ми просили. Тому важливо, щоб просячи Бога про певну річ, ми знаходились у позиції повної згоди з нашим найвищим добром і з добром для тих, хто є для нас дорогий.

«Я виноградина, ви ‒ гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете»

Ці слова Ісус промовляє під час Тайної вечері, коли відкриває апостолам глибоке таїнство єдності між Ним і тими, які Його прийняли, а також між Ним та Небесним Отцем. Це відношення (а насправді нове життя, Боже життя в нас) забезпечується нашою єдністю з Ісусом, подібно як гілки з’єднані з виноградною лозою, якою є Христос. Нас, тобто гілки, оживляє той самий сік життя. Тим соком, тією життєдайною силою є Святий Дух.

У цьому слові Ісус вказує на те, що умовою принесення плодів є перебування в Ньому. Тоді ми самі повинні давати Йому простір у своїй душі, приносячи дрібні жертви через відречення від своєї волі, щоб Він міг в нас жити і проявляти Себе тим, що через нас зможе реалізувати Божу волю.

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже, котрі не поклонилися звірові і образові його, і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою»

Апостол Іван в подальшому видінні бачив тих, які були обезголовлені за свідчення Ісуса і за слово Боже. Причиною їхнього убивства було те, що вони не поклонилися звірові і образові його та не прийняли його клейма на чоло і на руку. Далі апостол пише про них, що вони царювали разом з Христом, і сказано, що над ними друга смерть, тобто пекло, не має влади. Перед цим видінням апостол ще описує: «І побачив я звіра і царів землі та воїнства їх, зібраних вести війну проти Того, хто сидить на коні, і проти воїнства Його. І схоплено звіра і з ним лжепророка, що справляв знамення перед ним, якими він знадив тих, що прийняли клеймо звіра, і тих, що поклоняються образові його: живими вкинуто обох в озеро вогню, що палає сіркою» (Одкр. 19,19-20).

«Бачив я ніби море скляне, змішане з огнем, і переможців над звіром і над образом його, і над клеймом його, над числом імені його»

Апостолу Івану було дано видіння, яке стосувалося майбутнього Церкви. Усе це видіння, яке апостол передає через образи ангелів та різних катастроф, і за яким є духовна боротьба з дияволом та його ангелами ‒ демонами, врешті закінчується вкиненням сатани у вогняне озеро та приходом Божого Царства у славі. На кількох місцях свого одкровення апостол вказує на так зване клеймо або знамення, яке звір буде нав’язувати усім людям. Апостол застерігає від цього клейма звіра і вказує на жахливі наслідки цього знамення. Усвідомлюємо, що це свідчення особливим способом стосується нашого сьогодення. Тому нам потрібно бути дуже обережними та пильними, оскільки ця небезпека пов’язана з вічним покаранням. А з іншого боку, того, хто переможе, чекає вічна нагорода у небі.

«Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі ті, що поклоняються звірові і образові його, і хто приймає клеймо імені його»

І це слово в теперішній час, який ми переживаємо, надзвичайно актуальне, і є явною пересторогою. Пересторога полягає в тому, щоб люди не прийняли клеймо імені звіра і не поклонялися йому та його образу. Це означає, щоб не віддавали звіру божественну пошану, яка належить лише Богу. Тих, які нехтують пересторогою чи сміються з неї, або трактують її по-своєму, щоб не приносити найменшої жертви, стосуються слова: «Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі» ‒ і це вже тут, на землі, а у вічності таких чекають нескінченні муки.

В попередньому вірші написано, що той, хто приймає клеймо звіра, буде пити вино гніву Божого і мучений буде огнем і сіркою перед святими ангелами. Отож тут ясно вказано на надзвичайно велике страждання, а до того ж, на його тривалість: тут підкреслено, що це страждання триватиме вічно. Чому? Бо приймаючи клеймо звіра, людина добровільно зрікається власної волі і вже не може розбудити досконалий жаль.

«І пішов перший ангел і вилив свою чашу на землю: і злі, згубні виразки обсіли людей, що мали клеймо звіра і поклонялися образові його»

Звір, який виступив проти Бога, проти природних і Божих законів та заповідей, використовує метод підступного терору з метою заподіяння смерті ‒ дочасної та вічної. Він змушує людей, щоб дозволили затаврувати себе його клеймом. Це клеймо не є лише чимось поверхневим, але порушує саму людську природу в її суті. Йдеться про те, що людина віддає свою волю звіру і дозволяє включити себе в систему, з якої вже нема дороги назад. Таким чином вона зрікається свого дочасного і вічного життя, а це серйозна річ! Наслідки прийняття клейма звіра проявляться згубними виразками. Це будуть не звичайні виразки, а згубні, які ведуть до погибелі людини. Людина терпітиме тут, на землі, а після смерті її чекає вічне засудження у вогняному озері.

«І заподіює всім, малим і великим, і багатим і вбогим, і свобідним і невільникам, щоб дано було їм клеймо на руку їхню праву або на чола їхні»

Протягом 2000 років віруючі читали ці слова, і вони були для них огорнені таємницею. Але тепер вони стали надзвичайно актуальними.

Вже другий рік ми переживаємо період, який розпочався штучною пандемією із СOVID-19, пов’язаною з локдаунами. Таким чином поступово готувався ґрунт для масової вакцинації та пов’язаного з нею чіпування людства. Останніми днями було оприлюднено, що вже створили такий мініатюрний чіп, який пройде через ін’єкційну голку. Ми опиняємося в ситуації, коли і той, хто має на це питання цілком ясний погляд, може потрапити у пастку. Наприклад, при відвідуванні стоматолога, разом з уколом для знеболення зубного нерва йому введуть чіп. Звісно ж, тут відіграє роль і питання добровільності. Хто добровільно прийме з чіпом знак звіра, зазнає покарання, описаного в Біблії. Хто отримав би чіп не зі своєї вини, через обман, стає невинною жертвою і не має особистої провини.

«Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю Себе»

Умовою внутрішнього пізнання Ісуса є прийняття Його заповідей. Але цього недостатньо. Потрібно також виконувати Ісусові заповіді. Виконування Ісусових заповідей є ознакою любові до Нього.

Чому ми повинні любити Ісуса? Бо Він раніше полюбив нас і взяв на Себе наші гріхи, заплатив за них Своєю пролитою кров’ю та Своєю смертю на хресті. Цим здобув для нас вічне щастя в небі. Перший ступінь любові ‒ це принаймні вдячність. І пес вміє бути вдячним тому, хто зробив йому добро, і навіть хижий звір, як бачимо на прикладі лева з життєпису святого Герасима. Коли святий витягнув йому з ноги колючку і полікував його, лев йому вірно допомагав, а потім із вдячності до свого благодійника на його могилі помер від смутку.

«Навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій.

Нехай Твій добрий Дух веде мене по рівній землі»

Це прохання вже за тисячу років до приходу Спасителя висловлював цар Давид, і це прохання висловлює кожен щирий поклонник істинного Бога. Він просить, щоб навчив його виконувати Божу волю. Чогось вчитися ‒ це певний процес. Ми вчимося на помилках, щоб робити їх усе менше і менше. Хочемо все менше і менше чинити свавілля та більше довіряти Богові. Щоб виконувати Божу волю, мусимо спершу її шукати. Тільки тоді можемо пізнавати, що є Божою волею в даній ситуації. Бог дає це духовне світло для пізнання в міру того, наскільки ми виконуємо пізнану Божу волю навіть у дрібницях.

Далі Давид просить, а з Ним і кожен з нас: «Нехай Твій добрий Дух веде мене по рівній землі».

В нашому житті важливо дотримуватися Божих Заповідей, але одночасно потребуємо мудрості, тобто ведення Божим Духом. Дух Божий веде нас дорогою Божих Заповідей, тобто по рівній землі.

«Очі Твої бачили мої вчинки, усі вони записані у Твоїй книзі; і дні, що Ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було»

У Символі віри ми промовляємо: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого». Бог створив цю землю та різні форми життя на ній: рослин, тварин, а вкінці і людину. Він дав програму усьому, що створив, щоб кожен вид передавав свою форму життя.

Бог створив також невидимих істот ‒ ангелів, про яких знаємо, що вони повинні були пройти через випробування. Ті, які вистояли, перебувають у Божій славі у небі. Ті, які виступили проти Бога, стали демонами. Вони засудили себе на вічну кару.

«Коли Господь не будує дому – дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста – дарма пильнує сторож»

І це твердження зі 127-го Псалма принесе нам велику користь, якщо ми дійсно будемо усвідомлювати його суть.

Пояснимо це спершу на прикладі матеріального будівництва. Хто будував дім, той знає, зі скількома клопотами і проблемами це пов’язане. Спочатку треба купити земельну ділянку і отримати дозвіл на будівництво. Це вимагає біганини по різних установах. Людина вже мусить мати наскладано стільки грошей, щоб можна було не тільки розпочати будівництво, але й завершити. Тоді потрібно знайти порядних співробітників. При роботі часто існує ризик травмування, наприклад, коли безвідповідально поставлене будівельне риштування, або коли необережно працювати на висоті, або коли зверху впаде якийсь інструмент чи матеріал, або коли використовуються електроприлади і виникне замикання і т.п. Якщо працівник не дбає про безпеку, то може впасти, поранитися або й стати калікою на все життя. Загрожують десятки непередбачуваних небезпек.

«Сім разів на день я Тебе хвалю за Твої присуди справедливі»

Вже в часи Христа вибраний народ мав розділений день, і навіть ніч, по три години. Що стосується дня, то в Євангелії згадується, що Ісус страждав на хресті від 6-ї до 9-ї години, тобто від нашої 12-ї до 15-ї. Також згадується, що Петро та Іван о 3-й годині йшли до храму на молитву (Ді. 3,1). Сотник Корнилій о 9-й годині (тобто о 15-й годині) молився і мав видіння (Ді. 10,3). Петро молився близько 6-ї години (наша 12-а година) (Ді. 10,9).

Отож прославу Бога 7 разів на день можемо зрозуміти буквально, але це число має і символічний характер. Сім ‒ це число повноти, тому означає «завжди». Але якщо розумітимемо це число лише символічно, то замість конкретних зупинок для молитви у нас залишаться лише побожні фрази. Будемо стверджувати, що ми цілий день молимося працею і виконанням добра, але насправді це означає, що взагалі не молимося. Однак коли зробимо молитовні зупинки буквально 7 разів, це означає, що ми завжди зупиняємося в конкретній годині. Якщо в призначену годину зупинимося в Божій присутності, то є надія, що і протягом наступного часу ‒ трьох годин ‒ будемо думкою повертатися до Бога.

«Як юнак берегтиме чистою свою дорогу?

Пильнуючи її за Твоїм словом»

Здається майже неможливим, щоб у теперішній час, повний нечистоти, юнак беріг свою життєву дорогу чистою. Аморальність діє з нечистих зображень, реклам, білбордів, телебачення, Інтернету, моди, з напливу порнографії та пропаганди гендерного безумства. Але Боже слово дає відповідь на це питання і вказує, як навіть сьогодні можна зберегти чисте життя. Там сказано: «Пильнуючи за Твоїм словом».

Можемо уважно, з олівцем у руках, прочитати весь цей найдовший Псалом, підкреслюючи різні взаємопов’язані цитати, що стосуються дотримування Божого слова: «Ти повелів заповіді Твої» (вірш 4), у Псалмі використані синоніми: «установи», «накази» (вірш 5), «веління» (вірш 6), «свідоцтва» (вірш 14). Для того, щоб дотримуватися Божого слова, Божих заповідей, наказів, свідчень, юнак потребує передусім особистої молитви. Про неї сказано в інших Псалмах: «З глибин взиваю до Тебе, Господи!», або використовується термін «стояти перед Божим обличчям».

«Змилуйся, о Господи, бо я раб Твій;
раб Твій, син Твоєї рабині; Ти розкував мої кайдани.»

Попередній 15-ий вірш говорить: «Цінна в очах Господніх відданість Його вірних аж на смерть». Хто був відданий Ісусові аж на смерть? Хто стояв під Його хрестом? Передусім, Його Мати, яка сказала про себе: «Я раба Господня ‒ Hé dúlé Kyriú» («h` dou,lh kuri,ou» ‒ Лк. 1,38). Термін «hé dúlé» («раба») у Новому Завіті згадується ще двічі. Вдруге його також сказала Ісусова Матір про себе, коли під час відвідин Єлисавети промовила своє величання: «Зглянувся Бог на покору раби (hé dúlé) Своєї». В обох випадках це стосується події воплочення Божого Слова та співучасті в тому, щоб Ісус міг прийняти нашу людську природу і спасти нас. Тут діяв Святий Дух.

Потім цей термін використовується, коли апостол Петро після зіслання Святого Духа, тобто на П’ятидесятницю, цитує пророцтво Йоіла: «І на слуг Моїх, і на слугинь (dou,laj) Моїх Я сими днями виллю Мого Духа, і вони будуть пророкувати» (Ді. 2,18).