Сьогодні свято св. пророка Іллі. Цей пророк виступив під час правління сьомого ізраїльського царя Ахава. Святе Письмо характеризує його такими словами: «Чинив зло в очах Господніх, гірш від усіх, що були перед ним. Не досить було йому того, що ходив в гріхах Єровоама, сина Навата, − ні! він узяв за себе Єзавель, дочку Етбаала, царя сидонського, і заходився служити Ваалові й поклонятись йому… І додав багато інших учинків, так що довів Господа, Бога Ізраїля, до гніву більш від усіх ізраїльських царів, що були перед ним» (1Цар. 16,30-33).

Мойсей заборонив одружуватися з чужинками. А саме Єзавель займалася окультизмом та ідолопоклонством, вбивала Божих пророків і підбурювала свого чоловіка до зла. У цей час великого духовного занепаду Бог говорив до вибраного народу через пророка Іллю. На його слово три з половиною роки не падав дощ і йому доводилося постійно ховатися від Ахава та Єзавелі. Після цього періоду посухи Господь послав його до царя. Побачивши Іллю, Ахав сказав: «То це ти той, що тривожиш Ізраїля?» Він відповів: «Не я тривожу Ізраїля, а ти й твоя родина, бо ви покинули заповіді Господні і ходите за Ваалом». Покірна людина, така як пророк Ілля, спокійно скаже правду, навіть ціною того, що буде переслідувана. Покора − це відвага. Це героїзм, що базується на глибокій молитві.

Події, пов’язані з народженням Івана Хрестителя, нам описує перша глава Євангелія від Луки. Про батьків Івана Хрестителя, Захарію і Єлиcавету Святе Письмо говорить, що вони обоє були праведними в Божих очах і бездоганно виконували всі заповіді і накази Господні. Але у них не було дітей, бо Єлиcавета була неплідна і обоє були вже похилого віку. Захарія був старозавітнім священиком. Коли на нього випала черга виконувати свою священичу службу, він увійшов до храму кадити. Тоді йому з’явився ангел Господній. Коли Захарія побачив його, стривожився і на нього напав страх. Однак ангел сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан» (Лк. 1,13). Але Захарія реагував на це словами: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку» (Лк. 1,18). Ангел йому відповів: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу» (Лк. 1,19-20).

Мікеланджело повинен був зробити статую Мойсея. Йому привезли великий камінь, чи радше величезну брилу. Він зі своїм помічником пішов подивитися на неї. Спочатку він захоплено обходив камінь, а тоді замислився, поглянув на нього і сказав: «Я бачу там Мойсея». Його помічник здивовано запитав: «Мойсея? Це ж камінь, а не Мойсей». А Мікеланджело відказав: «Але я його там бачу». ‒ «А що потрібно зробити, щоб він там дійсно був?» Мікеланджело відповів: «Усе, що не є Мойсеєм, мусить іти геть». ‒ «А як це станеться?» ‒ «Долото, молоток і удари. Удари надають форму».

Так є і з нами: все, що в нас не є Ісус, мусить іти геть. А як це станеться? Удари надають форму. Бог змушений допускати на нас певні випробування, терпіння, іноді й через наших ближніх, які насварять нас чи несправедливо поведуться з нами; або ж нас спіткають різні втрати, смерть найближчих… Удари надають форму. Але іноді удари можуть і знищити діло ‒ тоді, коли ми їх відкидаємо. Ми повинні за все дякувати Богові, все приймати. А щоб ми були здатні це робити, треба усвідомлювати власний гріх.

Перед своїм вознесінням на небо Ісус пообіцяв: «І ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1,8), «Іван христив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом» (Ді. 1,5). Апостоли мали залишатись в Єрусалимі, доки на них не зійде Святий Дух. Вони разом з Пресвятою Богородицею молилися і спільно просили, щоб їх наповнив Святий Дух. Що відбулося в день П’ятидесятниці? «Всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). Коли настав цей шум, туди зійшлося багато людей з побожних євреїв, які тоді прийшли до Єрусалиму з різних країн (приблизно з 20 народів). Кожен з них чув свою власну мову, коли апостоли говорили про великі Божі діла. Апостол Петро пояснив тим, які насміхалися з проявів Святого Духа, що Дух діє саме так, як вони це бачать, і що про це пише пророк Йоіл. Він цитував пророка Йоіла, псалми, а потім у своїй проповіді вказав на Ісуса: «Оцього Ісуса Бог воскресив, а ми всі цьому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив Його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, промовив до нього: „Віруєш у Сина Чоловічого?”

А той: „А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?”  

Ісус же йому: „Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.” 

Тоді той сказав: „Вірую, Господи!” – і поклонився Йому»

У дев’ятій главі Євангелія від Івана детально описується подія оздоровлення сліпородженого, а також  ненависна реакція тодішніх церковних лідерів, якими були фарисеї і законовчителі. Подія починається тим, що в Єрусалимі Ісус з апостолами зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. Мабуть, апостоли співчували молодому чоловіку, який був сліпим. Вони задали Ісусу цікаве питання: «Учителю, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим? Він сам чи його батьки?». Ісус відповів їм: «Не згрішив ні він, ні його батьки. Він сліпий тому, щоб на ньому виявились діла Божі». До цього Ісус додав: «Поки Я у світі – Я світло світу». А тоді зробив певний жест: плюнув на землю, зробив з слини глей і помазав сліпому очі глеєм, кажучи: «Іди, вмийся в Силоамській купелі». Сліпий не заперечував, не сказав, що туди не піде, що це не має сенсу, але повірив. Мабуть, він вже чув щось про Ісуса і без сумніву, його заторкнув тон Його голосу, в якому було співчуття, любов, а водночас Божа сила.  Він повірив. Пішов і вмився, а коли повернувся, був оздоровлений. Як він, мабуть, втішився, коли вперше в житті побачив мури Єрусалиму, Єрусалимський храм, блакитне небо, сонце і, головне, людей. Його сусіди були шоковані, бо бачили як він раніше жебрав, і казали один до одного: «Це він?», а інші: «Ні, це подібний до нього». Тоді він сам сказав: «Це я». І спитали його: «Як це сталося, що прозріли твої очі?» Він відповів: «Ісус зробив глей, намастив мені очі і сказав: „Іди до Силоаму та вмийся.” І я пішов, умився і прозрів».  Вони спитали: «Де є цей чоловік?». Він відповів: «Не знаю»....

«І прибув Ісус до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, яке Яків дав синові своєму Йосипові. Там і криниця Якова була. Втомившись з дороги, Ісус сів біля криниці. Було ж близько шостої години. І надійшла жінка з Самарії набрати води. А Ісус каже до неї: „Дай Мені напитися!”» (Ів. 4,5-7).

Спершу поставмо питання: Хто є Ісус, а хто є самарянка? Ісус є істинний Бог. Самарянка походила з народу, який виник шляхом змішування поганського месопотамського населення з залишками північно-ізраїльських племен. Тому євреї погорджували ними і не вважали їх справжніми ізраїльтянами. Ісуса, хоча Він був Богом, жінка вважала лише незнайомцем. Коли вона прийшла до криниці, Ісус сказав їй: «Дай мені напитися!». Іншими словами: «Я прагну!». Згодом, на Голготі, коли Ісус помирав у великих болях, коли з Його ран текла кров, а Його вороги насміхалися з Нього − саме там Він також промовив: «Прагну».

«В Єрусалимі при Овечих воротах є купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б була його хвороба» (Ів. 5, 2-4). Там був і один чоловік, хворий 38 років. Це дуже довгий період. Уявіть, що ви б були хворі 38 років. Це не пів року чи рік, але 38 років! І він чекав… Надіявся, що буде оздоровлений. Але цього ніколи не відбувалося. Чому? У нього не було нікого, хто б допоміг йому. Ісус запитав його: «Хочеш бути здоровий?» Хворий не сказав прямо «так», але сказав це іншим способом. Відповів Ісусу: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода, бо тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає» (Ів. 5,7). Іншими словами сказав: «Не маю можливості. Інші оздоровлюються, але я – ні». Ісус не пояснює, ким Він є, промовляє до нього дуже коротко, тільки одне речення: «Встань, візьми своє ложе і ходи!» (Ів. 5,8). І що сталося? «Відразу ж одужав той чоловік, взяв ложе своє і почав ходити» (Ів. 5,9).

Христос Воскрес!

Мої найдорожчі! Перш за все, мушу подякувати вам за ваші молитви в той час, коли я боровся між життям і смертю, і тепер вже можу сказати вам, що завдяки вашим молитвам я буквально воскрес. Я постійно ношу вас у своєму серці, переживаю ваші болі, ваші випробування, і тепер, у це найбільше свято року, хочу сказати вам на підбадьорення і повчання декілька слів, які стосуються Христового воскресіння. Особливо важчим для зрозуміння є таїнство нашого співвоскресіння з Христом. Але вірю, що Святий Дух поступово буде вводити вас і у це таїнство.

Цього року святкуємо Христове воскресіння сьогодні, у неділю, 12 квітня. Короткі уривки з Євангелія від Івана підкреслюють Божество Христа. Про Ісуса написано, що Він є Світло і що в Ньому було життя людей. Тим, які прийняли Ісуса, Він дав владу стати Божими дітьми. Під час Свого земного життя Ісус здійснив багато чудес, але найбільшим з них є Його власне воскресіння. Це найбільший доказ того, що Ісус є Бог від Бога, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного.

«Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: „Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: „Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями Моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів Він до столу з дванадцятьма учнями» (Мт. 26,17-20).

Духовно увійдімо в горницю, де зібралися апостоли разом з Ісусом. Пасхальні свята пов’язані з обрядом жертвування агнця і з Пасхальною вечерею. Вони мають нагадувати вихід ізраїльського народу з єгипетського рабства. Ісус прийшов, щоб визволити людство з рабства гріха і диявола. Він гідний того, щоб ми Йому служили і любили Його! Але щоб ми змогли жити для Христа, Його любити і бути охочими Його наслідувати та померти за Нього, мусимо мати глибокий фундамент віри. Як каже Ісус, треба зайти на глибину. А тепер ми хочемо подивитися, якою є та глибина Божої любові, яку Ісус відкриває ввечері перед Своєю смертю у вузькому колі апостолів. Один з них, як репортаж, записав для нас ці внутрішні розмови.

23.03.2026

Дорогі єпископи Африки!

Усвідомте реальність, в якій ви перебуваєте, і шукайте рішення, що Бог хоче від кожного з вас особисто в цей найкритичніший час, який коли-небудь переживала Церква. Головне питання полягає в тому, що сьогодні є рятівним проявом покаяння, тобто зміни мислення і зміни життя.

Дивіться це відео також на: https://youtu.be/sj_AQEaeR6M  
https://rumble.com/v786mj2-437009294.html   
https://cos.tv/videos/play/68430208030509056   
https://crowdbunker.com/v/gAJRGc7i8k   

На Квітну неділю згадуємо славний в’їзд Ісуса в Єрусалим, коли люди, взявши пальмові галузки, вийшли Його привітати і вигукували: «„Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!ˮ. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: „Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій Цар верхи на жереб’яті ослициномуˮ» (Ів. 12,13-15).

Що було причиною того, що так багато людей прийшло до Ісуса? Причиною було велике чудо  воскресіння мертвого Лазаря, який вже чотири дні був у гробі. Воскресіння Лазаря дуже драматично  описує 11 глава Євангелія від Івана: коли Ісус прийшов до Витанії, спершу Йому назустріч вибігла Марта. Тут описано розмову Ісуса і Марти, коли Ісус їй каже «Твій брат воскресне!». Вона відповідає: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Але Ісус їй каже: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши- житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, не вмре повіки» (Ів. 11, 23-26).

«З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: „Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?ˮ Жінка відповіла змієві: „Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помретеˮ. І сказав змій до жінки: „Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й злоˮ. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3,1-6).

Бачимо, як перша жінка Єва не довіряла Богові, але повірила дияволу і відкрила себе та весь людський рід для прокляття та духовної інфекції. Таким чином всі люди опинились під владою темряви, гріха і диявола. Від того часу людство стогнало в кайданах гріха та взивало до Бога, щоб змилосердився і визволив його.

У притчі про блудного сина Ісус показує нам любов нашого Небесного Отця, який любить кожну Свою дитину – і ту, яка пішла з Його дому. Він постійно чекає, коли вона повернеться. Є багато прикладів і з сучасності, які можуть допомогти зрозуміти цю притчу. Наприклад випадок, що стався близько 30 років тому в Південній Кореї. Один хлопець почав займатися продажем наркотиків. Його батько нічого про це не знав. Згодом син був ув’язнений на багато років. Коли закінчився час ув’язнення, він боявся повертатися додому, бо усвідомлював, який сором спричинив своєму батьку і всій сім’ї. Тому надіслав батькові лист, в якому написав, що усвідомлює, що не гідний повернутися додому через те, що зробив. Але вказав і час, коли буде проїжджати поїздом біля їхнього будинку та саду, і просив батька, якщо той пробачив йому, щоб прив’язав до старої яблуні, яка росте біля колії, білу стрічку на знак прощення і відкритих дверей. В іншому випадку поїде поїздом далі, десь далеко… Коли того дня син проїжджав поїздом біля дому, то дуже боявся подивитися, чи буде біла стрічка на яблуні. Але коли все ж наважився поглянути вгору, то побачив її цілу обвішану білими стрічками.

«І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі… І тоді Симеон, ведений Святим Духом, прийшов до храму. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за словом Твоїм у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами, світло на просвіту поганам, і славу Твого люду Ізраїля”».

Ісус є спасіння, світло – вічне світло. Треба, щоб ми Йому відкривалися і ходили в цьому світлі. Просімо Господа, щоб Своїм світлом проникнув темряву гріха, яка є в нас, і хмару первородного гріха – щоб ми від неї відділилися. Треба за це просити.