Деякі спостереження щодо відносин між Сполученими Штатами та Ватиканом

Відеолінк: https://youtu.be/bDcoX9X9SrA

Цілком зрозуміло, що багато католиків почуваються ображеними та згіршені заявами президента Сполучених Штатів щодо Лева [1], навіть якщо не можна стверджувати, що Хорхе Бергольйо під час свого «правління» утримувався від атаки і провокацій проти Дональда Трампа. Крім того, втручання останнього контекстуалізується заявами, організованими проти нього цього тижня в пропагандистській програмі CBS «60 хвилин» [2]  трьома вкрай корумпованими кардиналами: Купічем, Макелроєм і Тобіном — трьома прелатами, які є відомими ультрабергольянцями та ультрапрогресистами, що належать до мережі серійного ґвалтівника Теодора Маккарріка, нерозривно пов’язаними з радикальною лівою woke ідеологією, а також ключовими виборцями та найближчими соратниками Роберта Превоста.

Це інтерв’ю з редакційних міркувань було розділене на дві частини. Відео першої

частини доступне тут, а другої — тут.

Стівен Кокс: — Ваше Високопреосвященство, ми прочитали Ваш «гарячий» аналіз результатів надзвичайної Консисторії (тут), і, гадаю, можна сказати, що Ви знову влучили в ціль: «Ця Консисторія закріплює наступність між Бергольйо та Превостом у всіх суперечливих пунктах синодального порядку денного та в незворотності Собору». Яким, на Вашу думку, є сценарій, що відкривається перед нами як католиками після нещодавніх заяв Лева про «динамічний розвиток» Доктрини та Моралі?

Архиєпископ Карло Марія Вігано: — Коли ми чуємо про «динамічний розвиток», ми не можемо не згадати про засудження гетеродоксальної [єретичної] доктрини так званої «еволюції догмату», згідно з якою Церква з плином часу та завдяки науковому прогресу богословських дисциплін нібито отримує краще та інше розуміння Одкровення. Це справжнє псевдонаукове шахрайство, засноване на еволюціонізмі та філософському історизмі, яке пропагується модерністами ще з часів Альфреда Луазі. Таким чином християнський народ намагаються переконати, що їхні фальсифікації Віри та Моралі слід вважати лише іншим способом вираження тих самих понять, які протягом двох тисяч років Магістеріум не міг правильно сформулювати. Виходить, що Католицька Церква нібито навчала доктрин, які протягом століть пасивно приймалися покірним і неосвіченим народом, і які лише з ІІ Ватиканським Собором та його літургійною реформою були відкинуті.

Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

II Ватиканський собор: «надійний та ефективний»

Назва, обрана для мого виступу, походить від вислову «Тахіпірин та пильне очікування» — протоколу, який італійська влада нав’язала всім, хто отримав позитивний результат на Covid під час психопандемії. Уряд змусив лікарні та лікарів не лікувати випадки пневмонії, обмежуючись призначенням парацетамолу та очікуванням погіршення стану пацієнтів. Після цього їх госпіталізували до реанімації, вводили седативні препарати та вбивали за допомогою примусової вентиляції легень.

Заголовок «Синодальність та пильне очікування» проводить паралель між тим, як влада завдала максимальної шкоди за допомогою психопандемічної афери, і тим, як церковна влада керує постсоборною кризою.

Важко повірити, що усунення quæstio liturgica [літургійного питання] з обговорень першої надзвичайної Консисторії, скликаної Левом, та дві сторінки написані кардиналом Роше не мають між собою зв’язку. Навпаки, виникає питання, чи не сам Лев через Роше озвучив ту лінію, яку він має намір дотримуватися.

Слово Боже всіх нас освідчує з гріха: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23), але також багато разів запевняє нас у прощенні гріхів. В першому посланні Івана написано: «Коли ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,9). Можемо це порівняти ще з 7 віршем: «А коли ходимо у світлі, як Він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха». Отож тут є умова: ходити у світлі, як сам Він у світлі. Тут йде мова про Божу присутність. Я не мушу мати якогось видіння чи об’явлення, але усвідомлю собі, що Бог бачить мене, і концентруюся на цю правду. Це можу робити і протягом дня, коли прийде якась важка ситуація. Зупинюся, усвідомлю Божу присутність і прошу Бога дати мені світло, бо не знаю, що маю робити, або кличу Його до цієї складної ситуації, щоб Він сам  вказав рішення. Не мушу клячати, зачинившись у своїй кімнаті, але коли прийде якийсь біль чи проблема, зупинюся там, де я є, і увійду до з’єднання з Богом. Таким чином увійду до Божого світла.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.

Наш Господь при Воплоченні згідно Божої волі і на однозначний наказ через ангела дістав ім’я ІСУС (Мт. 1,21; Лк. 1,31). Особливим способом бачимо силу переможного імени Ісус в Діянях апостолів. Пригадаймо собі оздоровлення паралізованого. Петро сказав: «Через віру в Його ім’я, Його ім’я (Ісус) оздоровило цього чоловіка, якого бачите й знаєте» (Ді. 3,16). Те, що Ісус особисто його оздоровив, виражають слова «Його ім’я (Ісус) оздоровило». Чому наш Господь отримав ім’я Ісус? Тому що спас нас від наших гріхів (Мт. 1,21). «Ісус», по-єврейськи «Єгошуа», перекладаємо як: Той, Хто Є, є наше спасіння. Ім’я Божого Сина вміщає повноту спасіння, яке Він сам нам здобув своєю смертю і воскресінням. Об’являє відношення вічного всемогутнього Бога до нас людей, Його існування є нашим спасінням. Якщо в нас живе Ісус, то ми спасенні. Ми маємо вічне життя.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип.3,5-6)

Ми маємо різні злі звички і себежалі, які нас тримають в рабстві. А коли ми дозволяємо Богу нас оздоровити – це також духовне воскресіння. Передумова цього – стати до правди, хотіти бачити на собі хиби і признавати їх. Щоб ми не ображалися, але сказали: «Так, це моя слабкість». Щоб не впали в депресію, але сказали: «Треба з цим боротися. Так, буду програвати, але проситиму Бога про світло і силу. Дам Йому всі свої проблеми, які маю: „Господи, тут я слабкий, тут постійно падаю, ця залежність мене перемагає і робить мене рабом. Я не хочу цього, але власною силою нічого не зможу, цілим серцем надіюся на Тебе”». А потім, як каже Боже слово: «Господь вирівняє стежки твої». Ми, люди, постійно ходимо кривими стежками, злий нас тягне направо і наліво, але ми повинні йти вперед, і Господь вирівняє наші стежки. Так воно є, але треба, щоб на всіх своїх стежках ми пізнавали Його, думали про Нього. Коли не думаємо про Нього і не рахуємося з Ним, то не побачимо Божої дії. Але коли думаємо про Бога і звертаємося  до Нього, Бог почне діяти в нашому житті, почне робити чуда, зцілювати, буде нас торкатися.

Щодо скандальної доктринальної ноти «Mater populi fidelis»

Доктринальна нота, нещодавно представлена у Ватикані, лише з латинським incipit «Mater populi fidelis» ( тут ), є черговою скандальною образою з боку підступної та девіантної ієрархії, яка понад 60 років, у невпинному посиленні, використовує свою владу, щоб нав’язати католикам власні доктринальні та моральні відхилення з метою зруйнувати Католицьку Церкву та погубити людські душі. Поспіх – можна сказати, майже, лють – знищити є такою, що підкреслює також суперечності, які існують у самому синодальному зв’язку, ураженому значним патологічним біполяризмом: з одного боку, заявляє про марійський титул Співвідкупительки як неналежний, що приписується Діві Марії, а з іншого боку, Джона Генрі Ньюмена, який захищав цей титул від Англіканців після їхньої атаки на догмат Непорочного Зачаття, підносить до гідності Вчителя Церкви.

Обурення та почуття зневаги, що охоплює кожного католика через знеславлення Пресвятої Діви, чинить неможливим контролювати святий гнів, який охоплює віруючих, коли вони  чують, як зневажають Божу Матір. Але саме в ті моменти, коли ворог провокує нас на «надмірну» реакцію, ми повинні зберігати максимальну ясну розважність.

Non sequitur

Подальші розʼяснення у відповідь на репліку проф. Даніела Трабукко

Я не можу не погодитися майже з усім, що професор Трабукко висловив у відповідь на мій коментар [1]. На блозі Duc in Altum  він пише [2]:

«Святий, який підкоряється несправедливому дисциплінарному заходу, який не суперечить вірі (як у випадку з отцем Піо), здійснює акт героїчного самозречення, бо визнає, що навіть суворий та беззаконний наказ не розриває звʼязку з обʼявленим депозитом віри. Однак ситуація є іншою, коли церковна влада наказує щось, що суперечить вірі: у такому випадку наказ вже не є автентично дисциплінарним, а перетворюється на відхилення, яке вдаряє по самій основі влади. Тут відмова — це не бунт, а вірність». 

Oboedientia oboedientibus

Кілька коротких приміток до двох публікацій проф. Даніела Трабукко

Рабський послух — це дотримання закону зі страху,

без внутрішньої благодаті, і тому «він не має жодної

користі»  якщо не супроводжується любовʼю;

Дійсно, без неї ті, хто його практикує, стають винними,

тому що йому бракує кінцевої мети, якою є Бог.

Святий Августин, De spiritu et littera

Коментар професора Даніела Трабукко щодо справи о. Леонардо Марії Помпей, опублікованого 9 вересня в La Nuova Bussola Quotidiana ( тут  ), викликав кілька заперечень, одне з яких, зокрема, спонукало до подальшого інтерв’ю самого Трабукко щодо Chiesa e Postconcilio ( тут ). Хотів би зазначити, що я маю найглибшу повагу до цього видатного професора, чию автентично католицьку думку та інтелектуальну непохитність я завжди цінував. Однак, я вважаю, що його останні дві статті серйозно спотворюють концепцію послуху владі, чим вводять читачів в оману.

Cujus ævum, ejust et religio

Деякі розʼяснення після оманливої статті Блейза Купіча [1] [2]

Насправді, справжні друзі народу —

це не революціонери чи новатори,

а традиціоналісти.

Святий Пій X, Notre Charge Apostolique

Я добре памʼятаю, як у 2014 році Бергольйо вирішив призначити Блейза Купіча архиєпископом Чикаго: це було повністю його призначення, і як Апостольський Нунцій я не мав до цього жодного відношення. Коли він обійняв уряд в Чикаго, він розпочав своє служіння з властивою йому зарозумілістю та самовпевненістю, заявляючи вірним, що вони не можуть очікувати від нього, щоб він ходив по воді. Його членство в Lavender mafia та в близькому оточенні до серійного мародера Теодора МакКарріка (разом з Вуерлом, Фарреллом, МакЕлроєм, Грегорі та Тобіном, і це лише деякі з них) роблять його одним із найгірших представників американської „woke церкви“ та гордим союзником глобалістських та ЛГБТК+ лівих. Його рівень корупції та дій спрямованих на приховування сексуальних та фінансових скандалів його соратників, включаючи його попередника Джозефа Бернардіна, добре відомі, як американським цивільним судам, так і Римській курії.

Стів Беннон бере інтерв’ю в архиєпископа К. М. Вігано

Стів Беннон: Нещодавно група американських католиків звернулася до президента Трампа з проханням розслідувати, чи був уряд Сполучених Штатів причетний до низки подій, які призвели до відставки Папи Бенедикта XVI 11 лютого 2013 року та Конклаву, який обрав Папу Франциска I 13 березня 2013 року. Нещодавно Ви попросили директора ЦРУ Трампа «розслідувати план глибинної держави щодо ліквідації Бенедикта XVI». Чи вважаєте Ви, що адміністрація Обами/Байдена втручалася у зречення Папи Бенедикта XVI та обрання Хорхе Бергольйо? Якщо так, то чому?

Карло Марія Вігано: Якби ми говорили не про Церкву, або, точніше, про Ватикан, але про будь-яку суверенну державу, то докази державного перевороту ні в кого б не викликали сумнівів. З іншого боку, ми знаємо, що глибинна держава [deep state] багаторазово втручалася в роботу урядів багатьох країн і продовжує робити це через своїх посланців (28 квітня кардинал Берк засудив спробу «президента» Макрона чинити тиск на Колегію кардиналів, щоб запобігти обранню консервативного Папи, який би поставив під сумнів політику Європейського Союзу).

Заява архиєпископа Карло Марії Вігано

про ситуацію Церкви та Папства

Dico vobis, quia si hi tacuerint,

lapides clamabunt. 

Кажу вам: коли оці замовчать,

кричатиме каміння.

Лк. 19,40

Суперечливі новини про стан здоров’я Хорхе Маріо Бергольйо кидають тривожну тінь на керівництво пресслужби Ватикану. Є ті, хто вважає, що «Папа вже помер» і що його переховують. Зрозуміло, що Ватикан і Берголіанська глибинна церква в паніці. Вони зроблять усе можливе, щоб отримати одноголосність кардиналів навколо конкретної  особи, яка буде продовжувати  Берголіанську революцію. Є ті, хто зацікавлені у тому, щоб разом із Бергольйо поховати власні злочини, тоді як у Сполучених Штатах між єпископатом і адміністрацією Трампа йде пряме зіткнення після того, як скандал щодо коштів Агентства Міжнародного Розвитку (USAID) висвітлив причетність Католицької Церкви до міграційного бізнесу.