«Чого метушаться народи, і люди задумують марне? Встають царі землі, князі зговорюються разом  на Господа й на Його Помазаника»

Боже слово з 2-го Псалма дуже актуальне на сьогоднішній день. Ми живемо в часи масового відступництва від Бога, Божі закони скасовуються як наддержавними інстанціями (див. Лісабонська угода замість Десяти Заповідей), так і папою-відступником Бергольйо. Своєю ексгортацією Amoris laetitia він скасовує об’єктивні моральні норми і фактично закликає до відступництва від Бога. Псалмоспівець запитує: «Чого метушаться народи, і люди задумують марне?» ‒ з карантинами, вакцинаціями, чіпуванням, зі штучним інтелектом, з редукцією людства… Більше того, це не лише марні плани, а прямо самогубні плани! Чому? Бо вони покинули Божі закони.

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить, і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає»

Цими словами починається книга Псалмів. Вони вказують на блаженного чоловіка, який зайняв позицію потрійного «ні» щодо немудрих і злих людей.

1) За порадою безбожників не ходить

Безбожні люди не зважають ні на совість, ні на справедливість щодо інших. Вони не підпорядковуються Богу, а тому їхнім божеством є его і те, що підходить тільки їм самим. Вони не докладають жодних зусиль, щоб у своєму житті шукати та виконувати Божу волю, а тому не можна керуватися їхніми порадами ‒ це ніколи не принесе нічого доброго.

2) На путь грішників не ступає

Грішник може мати якусь слабку віру, але вона не є вирішальною у його житті; він став рабом певного гріха, а його мислення та спосіб життя ставлять на перше місце гріховну залежність.

«Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім»

 Тут названо 8 конкретних речей, в яких ми славно перемагаємо і які не можуть відлучити нас від Божої любові. Не відлучить нас ні смерть, ні життя. Згадаймо про мучеників. Вони добровільно йшли на смерть, а що більше, добровільно йшли на дуже жорстокі муки. Чи це був святий Лаврентій, якого обпікали на рожні, чи свята Катерина Олександрійська, яку жорстоко катували, чи інші мученики, яким відрізали окремі члени… І це було не тільки в ранній добі християнства, мученики були протягом усієї історії аж до сьогодні.

Далі сказано: ні злі ангели, ні князівства темряви, які діють на християнського борця ‒ іноді дуже сильно, приховано і підступно. Але навіть вони не можуть відлучити його від Христа.

Опісля говориться: ні теперішнє, ні майбутнє ‒ тобто ні боротьба, яку людина тепер переживає, ні те, що її чекає в майбутньому і чого вона не повинна боятися. Чому? Бо над усім цим ми здобуваємо перемогу силою Того, який полюбив нас. Це сила Ісуса, який є в нас. І якраз через малі і великі страждання відбувається очищення від духовних пут, які є в нашій душі, і які походять з первородного гріха.

«Як написано: „За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз.” Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, хто полюбив нас»

Вірш починається словами «Як написано». Де це написано у Святому Письмі? У Псалмі 44,23: «Через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають». Апостол Павло свідчить зі свого особистого досвіду: «До сього часу ми голодуємо, і спраглі, і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі» (1 Кор. 4,11-13). А на іншому місці він пише: «Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4,11). «Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки? Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати ‒ це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім» (1 Кор. 15,30-31).

«Хто нас відлучить від Христової любові?
Горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота,
чи небезпека, чи меч?»

Якщо на нас нападають різні сумніви, якщо ми впадаємо в різні гріхи, але не залишаємося в них і каємося, то нас стосується Боже слово: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?». Ніщо з цього переліченого не може відлучити нас від Божої любові. Ні злі ангели, ні все пекло з демонами, ні різні окультні енергії та брехливі люди, що служать дияволу. Нас може відлучити тільки наша гордість і наша невіра, з якими з’єднуємося і яких слухаємося. Але якщо ми викриваємо гордість правдою, то врешті і ці спокуси та випробування ведуть до нашого утвердження в Христі і в правді. Тоді здійснюється: якщо через покаяння ми є у Христі, то ніщо не відлучить нас від Його любові.

Святе Письмо запевняє, що нас, які були вибрані, тобто прийняли Ісуса Христа, ніхто не може винуватити перед Богом, бо Бог оправдує нас. Далі сказано, що ніхто не може навіть засуджувати нас, бо Ісус Христос, який за нас помер і воскрес, перебуває по Божій правиці і заступається за нас. Це суть радісної вістки.

«І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя ‒ у Його Сині. Хто має Сина, той життя має; хто ж Сина Божого не має, той життя не має. Я вам писав це, щоб ви знали, що маєте життя вічне, ‒ ви, що віруєте в ім’я Сина Божого» (1 Ів. 5,11-13).

Ми повинні знати, що маємо вічне життя. А також ми повинні знати, що це вічне життя є в Ісусі Христі, що умова спасіння ‒ мати Господа Ісуса. З іншого боку, той, хто не має Його, тобто той, хто через невіру відкинув Його, не має вічного життя.

«Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, ‒ як же разом із Ним не подарує нам усього?»

 У ці дні триває всесвітній карантин, люди стежать за ЗМІ, вони у страху і паніці, але це Боже слово вносить нам до душі певність і мир, вказує на безмежну Божу любов до кожного з нас, яку Бог проявив уже тим, що дарував нам життя, коли вклав у нас духа, яким ми подібні до Нього. У Своїй любові Він пішов ще далі, і коли ми згрішили, віддав за нас Свого Єдинородного Сина, щоб Він відкупив нас від наших гріхів. Що більше міг дати нам Бог?! А до того ж, з Ісусом Він дає нам ціле небо і участь у вічному щасті.

«Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?»

Коли Бог є за нас? Тоді, коли ми є з Ним, звертаємось до Нього і віддаємо Йому свої гріхи та свої слабкості. Він віддав за нас Свого Сина, щоб відкупити нас. Тому ми не повинні чекати, аж поки підемо до сповіді, чи думати, що перед смертю висповідаємося. Ми повинні відразу віддавати Богу навіть малі гріхи. Якщо трохи збрешемо чи вчинимо невелике зло, то як тільки це усвідомимо, треба подумки, протягом кількох секунд, розбудити жаль. Можемо сказати: «Господи, помилуй!» ‒ і з вірою в дусі поглянути на Христовий хрест. У дорогоцінній крові Ісуса ми маємо відпущення гріхів і обновлення єдності з Богом, а тоді нас стосуються слова, які ми вже два тижні собі пригадували: «Тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро». У цих довірливих взаєминах з Богом через Господа Ісуса Христа можемо не боятися ні хвороб, ні переслідувань, ні насмішок, ні смерті, ні демонічних нападів або нападів через злих людей, ні апокаліптичних часів. Якщо ми любимо Бога, то все це співдіє нам на добро, бо Він є з нами, а коли Він з нами, то нам нема чого боятися. Коли Бог є з нами, то хто проти нас? Але наше завдання ‒ змагатися за те, щоб і ми були з Ним. Він є з нами по всі дні нашого життя, але ми здебільшого забуваємо про Божу присутність. Забуваємо про те, що ми повинні входити у єдність з Ним, визнаючи навіть малі гріхи і віддаючи їх під Христовий хрест.

«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро»

Тут сказано «усе»! Справді, усе співдіє на добро тим, які виконали одну умову, а саме: любити Бога. Тоді ті, які люблять Бога, не тільки є покликані Богом, але й реалізують Його покликання. Чи і ти реалізуєш своє покликання, дане Богом?

«Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2,4). Так, Бог хоче цього, але існує свобода людини, а до того ж в людині є схильність робити зло і вірити брехні. Це є таїнство первородного гріха в нас, цього отруйного насіння, яке тягнеться за нами від перших людей. І саме на цьому Бог виявив Свою любов до нас, коли дав за нас Свого Єдинородного Сина, щоб у Ньому ми перемогли світ і гріх в нас, а врешті і духа зла, який діє на нас через світ і гріх.

Найбільша проблема полягає в тому, що ми маємо свободу і можемо відкинути Божу любов та Божу волю. Але тоді нами заволодіє фальшива любов, так зване самолюбство або егоїзм, і замість волі Божої ми пропагуватимемо не лише свою волю, але фактично і волю диявола. А вона в кінцевому результаті така, щоб ми були там, де він, тобто в пеклі.

Яка думка Духа і що чинить Божий Дух? Думка Духа відповідає волі Божій. Дух просить за святих, тобто за щирих, правдивих християн.

Дух Божий дає світло. Тоді людина може усвідомити правду, яку раніше зовсім не бачила або бачила в неправдивому світлі. Наприклад, Він вкаже, що те, що у твоєму дотеперішньому житті здавалося випадковістю, не було випадковістю, і тепер, через кілька років, ти пізнаєш це. Те, що ти бачив як поразку, було перемогою. Зі шкоди, яка тебе непокоїла, ти на кінець отримав користь. Те, що ти вважав нещастям, було лише бар’єром, який охоронив від набагато більшого нещастя. У той час людина своїм розумом цього не розуміла.

Дух Божий дає пізнання особливо в духовних питаннях. Він викриває гріх. Він відкриває Святе Письмо. Деякі місця у Святому Письмі, які були для тебе незрозумілими, раптом глибоко торкнуться твого нутра і поведуть тебе до особистого пізнання гріха та прощаючої Божої любові.

«Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо,але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними»

Ця правда дуже актуальна для нас. Якщо ми повірили в Господа Ісуса і прийняли Його Духа, то Дух Божий, передусім у простій молитві, буквально взиває в нас без слів або заступається стогонами невимовними. Часто ми відчуваємо біль, страх, і навіть не можемо цього пояснити чи описати словами. Але коли станемо перед Богом, усвідомимо Його присутність і дамо Йому цей біль, побоювання, нестабільність, терпіння, втрату наших найдорожчих, непевне майбутнє ‒ своє і своїх близьких, тоді навіть не знаємо, як маємо молитися і за що. А саме в Рим. 8,26 сказано, що Божий Дух заступається за нас стогонами невимовними.

Існує багато конкретних прикладів. Один з них: Це було на початку минулого століття в Америці. Один фермер та його дружина були щирими християнами, і їм лежало на серці передусім спасіння безсмертних душ їхніх рідних. Діти вже були дорослі і залишили їх, кожен заснував свою сім’ю. Старі батьки за них молилися.

«І ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо,

очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла»

Сказано: «І ми самі, що маємо зачаток Духа», ‒ тобто ще не маємо Його в повноті.

Хоча й маємо зачаток Духа, але якщо ми є тут, в часі, то до останньої хвилини життя в нас діє отруйне насіння, яке перейшло на нас від прабатьків, а тому гріх постійно поневолює наше тіло. Хоча ми повірили, прийняли Господа Ісуса, хоча ми вже є Божими дітьми і Дух дає нам силу, але все ж ми стогнемо, бо гріх, духовна темрява, лінивство до духовних речей тягне нас донизу. Своєю власною силою ми не можемо змінити наше фізичне єство, в якому є первородний гріх. Він буде в ньому аж до години смерті. Ми очікуємо визволення нашого тіла. Як відбудеться це визволення? Святе Письмо каже нам, що дух праведника піде у вічну славу, але тіло після смерті розпадеться в порох. Аж при Другому приході Бог знову оживить наше тіло з земного пороху, а також перемінить його, так що воно буде подібне до Христового тіла.

«Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися.»

Коли ми роздумували над попереднім віршем і усвідомили, що ми є Божі діти та Божі спадкоємці, співспадкоємці Христа, це наповнило нас безмежним миром і щастям. Одночасно ми усвідомили умову участі в Божій славі: «Якщо ми страждаємо разом із Ним», з Христом.

Апостол Павло свідчить, що страждання нинішнього часу неможливо порівняти з майбутньою славою, яка нам з’явиться. Найбільше страждання колись закінчиться. Якщо б ти був прив’язаний до інвалідного візка, якщо б у тебе замість рук були цурпалки, якщо б ти не міг ходити, якщо б ти був паралізований, як дівчина Джоні, яка могла рухати лише головою, а руки і ноги мала паралізовані, або якщо б ти мав ще інші болі – це все колись закінчиться. Але вічність, яка настає після смерті, ніколи не закінчиться! Тому мученики змогли сміливо йти навіть на жорстоку смерть. Усі апостоли були готові пожертвувати своїм життям за Христа. Зрештою, і сьогодні багатьох християн в Африці та в інших частинах світу вбивають за те, що вони є вірними Христові! Згадаймо відеозапис із недавніх часів: єгипетські мученики клячать на березі моря, їх кидають на коліна, а потім на землю, і відрізають їм голови. Це молоді чоловіки, батьки малих дітей. Достатньо було б лише зректися Христа… Але вони цього не зробили!

«А коли діти, то й спадкоємці Божі – співспадкоємці Христа,якщо ми страждаємо разом із Ним, щоб разом з Ним і прославитися»

У попередньому 16-му вірші написано: «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі». А далі йде 17-ий вірш, який будемо переживати на початку Великого посту: «А коли діти, то й спадкоємці Божі…». Чи ми усвідомлюємо, що означає бути Божим спадкоємцем? Якби в минулому хтось признався, що він є дитиною імператора, тобто його спадкоємцем, інші заздрили б йому: «Стільки дістане, а для того не доклав жодних зусиль, просто отримує спадщину! А чому не ми? Чому не я?».

Уяви собі якогось мільярдера, який не має дітей, і раптом вирішить, що спадкоємцем усього свого багатства зробить тебе. О! Ти був би щасливий: яке велике багатство! Однак усвідом: чи таке багатство дійсно зробить тебе щасливим? Адже маєш тільки один шлунок, і в один час можеш бути тільки на одному місці. Якщо б прийшла якась серйозна хвороба, і ти лежав би в ліжку з гарячкою, то мусів би лише безсильно дивитись на все це багатство та гроші. Як би це тобі допомогло, навіть якщо б ти успадкував цілий світ? Зрештою, сам Господь Ісус каже: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде (або успадкує), а занапастить власну душу?».