«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, ‒ коли бо прийду
і побачу обличчя Боже?»

Якщо людина не відкинула почуття правди, вона усвідомлює марноту життя, а якщо має віру, то прагне ставати у молитві перед Божим обличчям, тобто у Божій присутності. Деякі святі навіть годинами дивилися на обличчя Христа на хресті та звідти черпали справжню мудрість. Тут їм відкривалися таїнства життя, закодовані у Біблії. Тут вони також пізнавали велику Христову любов до них і були мотивовані до героїчних жертв заради спасіння душ. Багато з них тут отримали силу і для мученицької смерті.

Ми живемо у дуже важкий час. Можна сказати, що ми вже наче вступаємо в апокаліптичний час, коли кожен з нас пройде через випробування, пов’язане з вакцинацією та чіпуванням, а у випадку відмови ‒ з різними покараннями. Для когось тут може бути приготований і вінець мучеництва.

«Кожен подорожує по життю, як міраж, зашумить, як подув вітру, збирає майно і не знає, хто його захопить»

 Цей вислів псалма вказує на глибоку правду, яка стосується скороминущості нашого життя, реальності смерті та людської сліпоти, яка з нею не рахується, і навіть не припускає, що станеться з майном, яке людина собі назбирала. Іншими словами, цей вислів псалма вказує на марноту. У попередніх 5-му і 6-му віршах сказано: «Дай мені спізнати, Господи, кінець мій і міру днів моїх, яка вона, нехай знаю, коли я помру. Ось кілька п’ядей завдовжки зробив Ти мої дні і вік мій ‒ немов би ніщо перед Тобою; кожна людина ‒ лиш подув, і навіть якщо б стояла міцно». Хто з нас, людей, усвідомлює собі цю реальність, яка стосується кожного з нас? Тому в слові життя також сказано, що кожен подорожує по життю, як міраж, тобто як хтось, хто не зважає на реальність.

«Господу довір твою дорогу; уповай на Нього, і Він сам буде діяти» 

Це слово з 37-го псалма виражає обіцянку, що Бог буде за тебе діяти. Але тут є дві умови: 1) ти повинен довірити свою дорогу Господу і 2) маєш уповати на Нього.

Що означає довірити свою дорогу Господу? Тією дорогою в дійсності є твій життєвий стиль – твій спосіб життя. Його маєш довірити Господу. Це означає, що ти повинен підпорядкувати свою життєву програму тій програмі, яку Бог дає тобі у Своєму слові, зокрема Ісус у Євангелію. Покоління наших предків, наших дідів і прадідів, вели спосіб життя, який базувався на дотримуванні Божих Заповідей, тобто на любові до Бога та любові до ближнього. Звісно ж, вони не виконували це так досконало, як святі, але завдяки тому, що каялися за половинчатість, не зійшли з дороги, хоча й падали на ній. Однак сьогодні тиск світу настільки сильний, що змушує нас ігнорувати Бога, Його Заповіді та власну совість, хоча й поки що прикриває це позитивними поняттями і релігійними термінами та християнськими фразами, за якими є вже інший дух.

Слова «шукати Боже обличчя» чи «молитися перед Божим обличчям», або прохання «Боже, не ховай від мене Свого обличчя» часто зустрічаються у псалмах, а також у книгах Нового Завіту.

Пс. 24,6: «Такий рід тих, які Його шукають, шукають лице Яковового Бога».

Пс. 17,15: «А я в моїй правді Твоє лице побачу і, прокинувшись, насичусь Твоїм видом».

Пс. 41,13: «У невинності моїй будеш підпорою моєю і поставиш мене перед Твоїм обличчям повіки».

2 Тим. 2,14: «Про це нагадуй перед Божим обличчям…».

Євр. 9,24: «Христос бо ввійшов …в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим».

«Господь ‒ мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах Він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імені Свого ради»

Тут дуже наглядним є порівняння Бога з пастирем. Сам Ісус в Євангелії називає Себе добрим пастирем, який віддає життя за своїх овець. Таким добрим пастирем мав би бути кожен єпископ, кожен священик і кожен християнський батько в сім’ї для своїх дітей і для всієї своєї родини. Він буде таким, якщо триматиметься Господа і прийматиме пашу Божого слова та воду Божої благодаті, які підтримують духовне життя. Такий піде дорогою праведності, якщо буде входити до Божого імені, в якому є повнота нашого спасіння. Це ім’я Ісус ‒ Єгошуа.

На багатьох образах зображено Ісуса, який несе на плечах загублену овечку. А в Євангелії сказано, що Він залишає 99 овець і йде шукати цю одну загублену. Цим Ісус вказує на турботливу пастирську любов до кожного з нас. Але треба усвідомити, що ця любов Доброго Пастиря заради нашого спасіння зазнала великого страждання ‒ а це тисячу років перед тим провістив Бог через Давида в псалмі 22 (21).

«Народи провалилися в яму, що самі зробили; 

Християнські народи, які відпали від Бога, дійсно провалилися в яму, яку цим собі викопали, у сіті, що порозставляли, запуталась нога їх. Псалом вказує на людину, яка є вірною Богові, а також на Божих ворогів і ворогів того, хто служить Богові.

У 6 вірші сказано: «Скартав єси народи, знищив нечестивця…». Яким буде кінець тих, які стали ворогами Бога? У 7 вірші сказано: «Ворог охляв, руїна його вічна; Ти міста понищив: пам’ять по них пропала».

«Чого метушаться народи, і люди задумують марне? Встають царі землі, князі зговорюються разом  на Господа й на Його Помазаника»

Боже слово з 2-го Псалма дуже актуальне на сьогоднішній день. Ми живемо в часи масового відступництва від Бога, Божі закони скасовуються як наддержавними інстанціями (див. Лісабонська угода замість Десяти Заповідей), так і папою-відступником Бергольйо. Своєю ексгортацією Amoris laetitia він скасовує об’єктивні моральні норми і фактично закликає до відступництва від Бога. Псалмоспівець запитує: «Чого метушаться народи, і люди задумують марне?» ‒ з карантинами, вакцинаціями, чіпуванням, зі штучним інтелектом, з редукцією людства… Більше того, це не лише марні плани, а прямо самогубні плани! Чому? Бо вони покинули Божі закони.

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить, і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає»

Цими словами починається книга Псалмів. Вони вказують на блаженного чоловіка, який зайняв позицію потрійного «ні» щодо немудрих і злих людей.

1) За порадою безбожників не ходить

Безбожні люди не зважають ні на совість, ні на справедливість щодо інших. Вони не підпорядковуються Богу, а тому їхнім божеством є его і те, що підходить тільки їм самим. Вони не докладають жодних зусиль, щоб у своєму житті шукати та виконувати Божу волю, а тому не можна керуватися їхніми порадами ‒ це ніколи не принесе нічого доброго.

2) На путь грішників не ступає

Грішник може мати якусь слабку віру, але вона не є вирішальною у його житті; він став рабом певного гріха, а його мислення та спосіб життя ставлять на перше місце гріховну залежність.

«Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім»

 Тут названо 8 конкретних речей, в яких ми славно перемагаємо і які не можуть відлучити нас від Божої любові. Не відлучить нас ні смерть, ні життя. Згадаймо про мучеників. Вони добровільно йшли на смерть, а що більше, добровільно йшли на дуже жорстокі муки. Чи це був святий Лаврентій, якого обпікали на рожні, чи свята Катерина Олександрійська, яку жорстоко катували, чи інші мученики, яким відрізали окремі члени… І це було не тільки в ранній добі християнства, мученики були протягом усієї історії аж до сьогодні.

Далі сказано: ні злі ангели, ні князівства темряви, які діють на християнського борця ‒ іноді дуже сильно, приховано і підступно. Але навіть вони не можуть відлучити його від Христа.

Опісля говориться: ні теперішнє, ні майбутнє ‒ тобто ні боротьба, яку людина тепер переживає, ні те, що її чекає в майбутньому і чого вона не повинна боятися. Чому? Бо над усім цим ми здобуваємо перемогу силою Того, який полюбив нас. Це сила Ісуса, який є в нас. І якраз через малі і великі страждання відбувається очищення від духовних пут, які є в нашій душі, і які походять з первородного гріха.

«Як написано: „За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз.” Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, хто полюбив нас»

Вірш починається словами «Як написано». Де це написано у Святому Письмі? У Псалмі 44,23: «Через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають». Апостол Павло свідчить зі свого особистого досвіду: «До сього часу ми голодуємо, і спраглі, і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі» (1 Кор. 4,11-13). А на іншому місці він пише: «Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4,11). «Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки? Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати ‒ це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім» (1 Кор. 15,30-31).

«Хто нас відлучить від Христової любові?
Горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота,
чи небезпека, чи меч?»

Якщо на нас нападають різні сумніви, якщо ми впадаємо в різні гріхи, але не залишаємося в них і каємося, то нас стосується Боже слово: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?». Ніщо з цього переліченого не може відлучити нас від Божої любові. Ні злі ангели, ні все пекло з демонами, ні різні окультні енергії та брехливі люди, що служать дияволу. Нас може відлучити тільки наша гордість і наша невіра, з якими з’єднуємося і яких слухаємося. Але якщо ми викриваємо гордість правдою, то врешті і ці спокуси та випробування ведуть до нашого утвердження в Христі і в правді. Тоді здійснюється: якщо через покаяння ми є у Христі, то ніщо не відлучить нас від Його любові.

Святе Письмо запевняє, що нас, які були вибрані, тобто прийняли Ісуса Христа, ніхто не може винуватити перед Богом, бо Бог оправдує нас. Далі сказано, що ніхто не може навіть засуджувати нас, бо Ісус Христос, який за нас помер і воскрес, перебуває по Божій правиці і заступається за нас. Це суть радісної вістки.

«І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя ‒ у Його Сині. Хто має Сина, той життя має; хто ж Сина Божого не має, той життя не має. Я вам писав це, щоб ви знали, що маєте життя вічне, ‒ ви, що віруєте в ім’я Сина Божого» (1 Ів. 5,11-13).

Ми повинні знати, що маємо вічне життя. А також ми повинні знати, що це вічне життя є в Ісусі Христі, що умова спасіння ‒ мати Господа Ісуса. З іншого боку, той, хто не має Його, тобто той, хто через невіру відкинув Його, не має вічного життя.

«Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, ‒ як же разом із Ним не подарує нам усього?»

 У ці дні триває всесвітній карантин, люди стежать за ЗМІ, вони у страху і паніці, але це Боже слово вносить нам до душі певність і мир, вказує на безмежну Божу любов до кожного з нас, яку Бог проявив уже тим, що дарував нам життя, коли вклав у нас духа, яким ми подібні до Нього. У Своїй любові Він пішов ще далі, і коли ми згрішили, віддав за нас Свого Єдинородного Сина, щоб Він відкупив нас від наших гріхів. Що більше міг дати нам Бог?! А до того ж, з Ісусом Він дає нам ціле небо і участь у вічному щасті.

«Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?»

Коли Бог є за нас? Тоді, коли ми є з Ним, звертаємось до Нього і віддаємо Йому свої гріхи та свої слабкості. Він віддав за нас Свого Сина, щоб відкупити нас. Тому ми не повинні чекати, аж поки підемо до сповіді, чи думати, що перед смертю висповідаємося. Ми повинні відразу віддавати Богу навіть малі гріхи. Якщо трохи збрешемо чи вчинимо невелике зло, то як тільки це усвідомимо, треба подумки, протягом кількох секунд, розбудити жаль. Можемо сказати: «Господи, помилуй!» ‒ і з вірою в дусі поглянути на Христовий хрест. У дорогоцінній крові Ісуса ми маємо відпущення гріхів і обновлення єдності з Богом, а тоді нас стосуються слова, які ми вже два тижні собі пригадували: «Тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро». У цих довірливих взаєминах з Богом через Господа Ісуса Христа можемо не боятися ні хвороб, ні переслідувань, ні насмішок, ні смерті, ні демонічних нападів або нападів через злих людей, ні апокаліптичних часів. Якщо ми любимо Бога, то все це співдіє нам на добро, бо Він є з нами, а коли Він з нами, то нам нема чого боятися. Коли Бог є з нами, то хто проти нас? Але наше завдання ‒ змагатися за те, щоб і ми були з Ним. Він є з нами по всі дні нашого життя, але ми здебільшого забуваємо про Божу присутність. Забуваємо про те, що ми повинні входити у єдність з Ним, визнаючи навіть малі гріхи і віддаючи їх під Христовий хрест.