Сьогодні є свято Христа Царя. Ісус сказав в Євангелії: «Царство Моє не від світу цього». Пилат запитує його: «Ти Цар?» Ісус відповів: «Ти сам кажеш, що я Цар» (пор. Ів. 18, 36-37).

Нехай кожен поставить собі одне найважливіше питання: Чи є Ісус Царем в царстві моєї душі? Чи дійсно Він є там Царем? Якщо ми не прийняли Божого Царства, Він там не царює. Ісус каже, що ми повинні найперше шукати Царства Божого, а все інше нам додасться. Отож, перша річ – шукати Боже Царство. В Божому Царстві Царем є Ісус. Хто є царем в царстві цього світу? Там царює князь цього світу. Ісус свідчить про правду, в той час як  царство диявола побудовано на брехні. Ісус є Правда, як сам говорить: «Я на те народився і прийшов у світ, щоб засвідчити правду. Кожен, хто від правди, слухає Мій голос.» (Ів.18,37)

З того часу, коли Ісус народився і прийшов у світ, Боже Царство у цьому світі зазнає насилля. І ми, якщо приймемо Боже Царство і приймемо Ісуса в своє серце, зазнаємо переслідування. І навіть прямо в нас первородний гріх, під’єднаний до системи гріха і світу, а на кінець і до того, хто є батьком брехні – диявола, – не хоче дозволити, щоб в нас запанувало Боже Царство. Це тому, що первородний гріх, свою стару природу, яка обманює і тягне до нещастя, ми любимо та захищаємо, а також тому, що ми ще цілковито не віддалися Ісусові.

В Євангелії на сьогоднішнє свято Ісус нам говорить: «Блаженні ті, які слухають Боже слово і зберігають його» (Лк.11,28). Перша річ – чути Боже слово, а  друга – зберігати Його. Скільки навколо нас і в нас є перешкод, щоб взагалі ми чули Боже слово, щоб над ним роздумували, а потім – щоб його зберігали, щоб воно стало тілом. Потрібно, щоб воно втілилось так, як у Пресвятої Богородиці – в Ній Слово стало Тілом і перебувало між нами. А як це сталося? Вона була готова. Вона жила з віри у відданості Богу. Коли до Неї прийшов ангел, вона сказала: «Ось, я раба Господня, нехай мені буде по слову твоєму». Вона це сказала не тільки словом, але сказала цілим своїм життям. А що з цим було пов’язано? В даній ситуації вона ризикувала життям. В Ізраїлі жінка, яка була вагітна і не мала чоловіка, була засуджена на каменування. Марія, однак, знала пророцтво Ісаї: «Ось Діва зачне і народить Сина». Вона запитала: «Як же це станеться?». Ангел відповів Їй: «Дух Божий це вчинить».

На свято Воздвиження Чесного Хреста ми повинні знову звернути свій погляд на Христовий хрест, в якому є наше спасіння. Слово Боже говорить: «Так, як Мойсей підняв змія у пустині, так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує в Нього, жив життям вічним. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів.3,14-16).

Бог звільнив ізраїльтян з єгипетського рабства, зробивши багато чудес. Найбільшим чудом було те, що перейшли по сухому дну Червоного моря. Таке чудо! Можна було б думати, що аж до смерті будуть свідомі того, що Бог  всемогутній і робить чуда. Але так не було. Прийшли перші випробування, а ізраїльтяни почали бунтуватися проти Бога та Мойсея. Це ознака первородного гріха в нас, тієї отрути, бунту проти Бога. Коли прийде проблема, людина не збунтується проти диявола, який дає нам сугестивні думки і є причиною гріха й нашого нещастя. Але людина почне бунтуватися проти Бога, ображати Його і нарікати. Ізраїльтяни також нарікали і ображали Бога. Тому Бог послав на них отруйних змій, укус яких був смертельний. Тоді вони почали каятися і просити Бога про змилування, щоб врятуватися від смерті.

«Ісус узяв Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з Ним розмовляли. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: “Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі.” Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це  Син мій улюблений, що я Його вподобав: Його слухайте!”» (Мт. 17,1-5)

Три учні, Петро, Яків та Іван були свідками преображення Ісуса на горі Тавор у Галілеї. Їх осліпило сіяння Ісусового Божества. Для них це був великий досвід. В кінці 16 глави Ісус говорить: «Істинно кажу вам: є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерті, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві» (Мт. 16,28). На горі Тавор учні побачили сіяння Ісусової слави.

На свято Пресвятої Євхаристії ми пригадуємо реальність, що Ісус є серед нас. Усвідоммо собі таїнство воплочення Божого Слова. Всемогутній Бог, який створив мільйони зірок і галактик, який створив всю землю і вклав закони в кожну клітину, Бог, який є над часом, який був, є і буде, споконвічний Бог принизився і став людиною. У нас є початок, Він створив нас на Свій образ. Нам дано вічне життя, але це вічне життя є або в небі у славі, або в пекельному вогні, якщо з’єднаємося з духами гордості – демонами, які виступили проти Бога. Наше життя – це проба, боротьба зла проти добра, а до цієї боротьби Ісус дає нам Сам Себе на поживу.

Він бере на Себе наше тіло і уподібнюється до нас у всьому, крім гріха, бо Він полюбив нас і хоче нас відкупити, щоб ми навіки були з Ним. «Бо так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Єдинородного…» (Ів. 3,16)

Ісус сказав: «Я – хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині і померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його Я дам, – це тіло моє за життя світу» (Ів. 6, 48-51).

Ісус зарезервував нам місце в небі. Це наше місце. Там є наш дім, наша Батьківщина. Найкраще було б, якби ми пішли на це місце одразу ж в годину нашої смерті, щоб не мучилися десь в чистилищі через нашу байдужість, літеплість і слабку віру. В нас має горіти вогонь ревності, щоб в годину смерті ми були охоронені від іншого вогню. Щодня о 15:00 збудімо досконалий жаль через повторювання Ісусового Імені: «Ісусе, Ісусе, помилуй мене!». Ми повинні любити Ісуса і усвідомлювати, що Він зробив для нас. Жити так, щоб могти сказати, як святий Павло: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4,7-8). На сороковий день після свого воскресіння Ісус возноситься на небо, де резервує нам місце. Треба усвідомити, що небо є нашим домом, нашою Батьківщиною. Ми можемо пережити цю реальність: бачити Христа на Оливній горі, як Він з’являється апостолам. Там є і Пресвята Богородиця.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип.3,5-6)

Ми маємо різні злі звички і себежалі, які нас тримають в рабстві. А коли ми дозволяємо Богу нас оздоровити – це також духовне воскресіння. Передумова цього – стати до правди, хотіти бачити на собі хиби і признавати їх. Щоб ми не ображалися, але сказали: «Так, це моя слабкість». Щоб не впали в депресію, але сказали: «Треба з цим боротися. Так, буду програвати, але проситиму Бога про світло і силу. Дам Йому всі свої проблеми, які маю: „Господи, тут я слабкий, тут постійно падаю, ця залежність мене перемагає і робить мене рабом. Я не хочу цього, але власною силою нічого не зможу, цілим серцем надіюся на Тебе”». А потім, як каже Боже слово: «Господь вирівняє стежки твої». Ми, люди, постійно ходимо кривими стежками, злий нас тягне направо і наліво, але ми повинні йти вперед, і Господь вирівняє наші стежки. Так воно є, але треба, щоб на всіх своїх стежках ми пізнавали Його, думали про Нього. Коли не думаємо про Нього і не рахуємося з Ним, то не побачимо Божої дії. Але коли думаємо про Бога і звертаємося  до Нього, Бог почне діяти в нашому житті, почне робити чуда, зцілювати, буде нас торкатися.

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, промовив до нього: „Віруєш у Сина Чоловічого?”

А той: „А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?”  

Ісус же йому: „Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.” 

Тоді той сказав: „Вірую, Господи!” – і поклонився Йому»

У дев’ятій главі Євангелія від Івана детально описується подія оздоровлення сліпородженого, а також  ненависна реакція тодішніх церковних лідерів, якими були фарисеї і законовчителі. Подія починається тим, що в Єрусалимі Ісус з апостолами зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. Мабуть, апостоли співчували молодому чоловіку, який був сліпим. Вони задали Ісусу цікаве питання: «Учителю, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим? Він сам чи його батьки?». Ісус відповів їм: «Не згрішив ні він, ні його батьки. Він сліпий тому, щоб на ньому виявились діла Божі». До цього Ісус додав: «Поки Я у світі – Я світло світу». А тоді зробив певний жест: плюнув на землю, зробив з слини глей і помазав сліпому очі глеєм, кажучи: «Іди, вмийся в Силоамській купелі». Сліпий не заперечував, не сказав, що туди не піде, що це не має сенсу, але повірив. Мабуть, він вже чув щось про Ісуса і без сумніву, його заторкнув тон Його голосу, в якому було співчуття, любов, а водночас Божа сила.  Він повірив. Пішов і вмився, а коли повернувся, був оздоровлений. Як він, мабуть, втішився, коли вперше в житті побачив мури Єрусалиму, Єрусалимський храм, блакитне небо, сонце і, головне, людей. Його сусіди були шоковані, бо бачили як він раніше жебрав, і казали один до одного: «Це він?», а інші: «Ні, це подібний до нього». Тоді він сам сказав: «Це я». І спитали його: «Як це сталося, що прозріли твої очі?» Він відповів: «Ісус зробив глей, намастив мені очі і сказав: „Іди до Силоаму та вмийся.” І я пішов, умився і прозрів».  Вони спитали: «Де є цей чоловік?». Він відповів: «Не знаю»....

Господь через пророка Єзекиїла каже і тобі: «Я дам вам (тобі) нове серце» (Єз. 36,26). Бог обіцяє, що цю духовну трансплантацію зробить Він сам. Що маємо робити ми? Нічого, тільки прийняти, підписати згоду на трансплантацію і зробити себе цілком безсильним, співрозп’ятим з Христом; або бути як той, хто лежить на операційному столі і дозволяє себе оперувати лікарю-фахівцю. Не треба радити Богові, як і що робити. Він сам це зробить, і ніхто інший. Ти тільки дозволь Йому невидимо, але реально доторкнутися себе. Тут ми стоїмо перед великим таїнством. Розум йому опирається і хоче зрозуміти на основі матеріальних уяв. Але тут треба схилитися і прийняти цю духовну реальність вірою. Непорочне нове серце ‒ це не матеріальний орган, але новий духовний центр, який ми можемо прийняти і відкритися йому лише вірою. Це територія, де вже не діють закони гріха, але закони Духа благодаті (див. Рим.8,2). Це наче посольство іншої держави, інше царство, де володіє і царює Ісус.

«В Єрусалимі при Овечих воротах є купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б була його хвороба» (Ів. 5, 2-4). Там був і один чоловік, хворий 38 років. Це дуже довгий період. Уявіть, що ви б були хворі 38 років. Це не пів року чи рік, але 38 років! І він чекав… Надіявся, що буде оздоровлений. Але цього ніколи не відбувалося. Чому? У нього не було нікого, хто б допоміг йому. Ісус запитав його: «Хочеш бути здоровий?» Хворий не сказав прямо «так», але сказав це іншим способом. Відповів Ісусу: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода, бо тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає» (Ів. 5,7). Іншими словами сказав: «Не маю можливості. Інші оздоровлюються, але я – ні». Ісус не пояснює, ким Він є, промовляє до нього дуже коротко, тільки одне речення: «Встань, візьми своє ложе і ходи!» (Ів. 5,8). І що сталося? «Відразу ж одужав той чоловік, взяв ложе своє і почав ходити» (Ів. 5,9).

При першій зустрічі Петра з воскреслим Ісусом біля гробу Святе Письмо не згадує про якусь розмову. Це був тільки погляд… Але тепер Ісус запитує Петра: «Симоне, сину Йони, чи любиш ти Мене?» Під час молитви я маю не тільки роздумувати про зустріч Петра з Ісусом. Я повинен усвідомити присутність Ісуса – Ісус зараз є тут, Він бачить мене і знає. Ісус є тут – так само, як тоді біля Генезаретського озера. В серці переживаю біль разом з Петром: «Я Тебе зрадив, я Тебе відрікся». Коли людина оглянеться на своє життя від самого дитинства, то скільки там було зради! Кожним гріхом я зраджував Його – чи це була слабкість, коли гріх був сильніший, або страх, або гордість, що не хотів признатися до Ісуса – і це неодноразово. Я стільки разів Його зрадив! І Ісус це все знає.

«Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих» (1Кор.15, 20-21). Написано: «Перший чоловік Адам став душею живою». Але порушивши заповіді, він вчинив гріх і став мертвою душею. Він втратив Боже життя. Все його потомство народжується вже без цього Божого життя, як мертві душі. «Останній Адам – Ісус – дух животворящий». Єдиний вихід для мертвої душі – прийняти Духа животворящого. Як? Через покаяння. Це означає виступити проти системи брехні і гордині, яка опановує розум, і признати найосновніші реальності і правди, що стосуються дочасного і вічного життя: реальність смерті, реальність власного гріха, реальність Божого суду і в результаті – справедливого вічного покарання. Наступна реальність – визнати Бога як Творця цілого всесвіту і всього живого на землі. Прийняти Божу любов, яка є в Христі. Він справедливо заплатив за наш гріх, очищає нас від гріха і дає нам нове життя. Прийняти Христа і прийняти Його Духа – це умова нашого спасіння, бо хто не має Духа Христового, той не є Його.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Єдиним ліком на все є Ісус, а з нашого боку треба постійно вчитися виходити з себе, зі свого егоцентризму, критиканства, порівнювання, себежалю. Якщо це будемо живити, ворог буде вимагати данину, щоб шкодити нам… Тому вже з чистої любові до себе кращим і мудрішим рішенням є впокоритися і постійно покорятися, бо тоді будемо здоровими – не тільки тілом, але й душею. Зрештою, душу лікує тільки Ісус, Він наш лікар і в Його ранах є наше оздоровлення. Там маємо віддавати всі свої гріхи, свої хвороби і проблеми. Якщо Йому їх не даємо і лише порпаємося в собі, а Його вважаємо за ніщо, оздоровлення не відбувається, або проблема тільки пересувається, а ворог отримує новий шанс домагатися свого. Якщо будемо триматися своєї критики, свого погляду, то нас з цього болітиме голова, а докори сумління будуть рости, як гриби після дощу.

Першим є слово «усі». Отож я, ти, кожен з нас. Нема нікого, хто міг би сказати: «я ні». Усі ми блукали. Що це  означає? Блукати означає не знати дороги. Коли мала дитина заблукає в лісі, не може повернутися, не знає дороги назад.

Блукання часто є способом життя багатьох людей. Багато людей не знають основного, не йдуть за Богом, хоча й  можуть мати вищу освіту, а все-таки блукають. Коли хтось запитає їх: «Який сенс твого життя?», не знають. Для чого ти живеш? Щоб їсти, спати, пити, накопичувати маєток, наближатися до смерті, а потім  померти? І навіть не знаєш, кому залишиш те, що накопичив. Отож, який сенс твого життя? Всі вчені філософи будуть подавати різні теорії, але чіткої відповіді не дадуть. Жоден з них правдиво не відповість на те найважливіше питання: Який сенс мого життя? Який сенс моїх страждань? На це дає відповідь тільки Бог. Він дає нам своє слово, яке для нас є світлом і дорогою. Зрештою, сам Ісус став тією дорогою.