«Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих» (1Кор.15, 20-21). Написано: «Перший чоловік Адам став душею живою». Але порушивши заповіді, він вчинив гріх і став мертвою душею. Він втратив Боже життя. Все його потомство народжується вже без цього Божого життя, як мертві душі. «Останній Адам – Ісус – дух животворящий». Єдиний вихід для мертвої душі – прийняти Духа животворящого. Як? Через покаяння. Це означає виступити проти системи брехні і гордині, яка опановує розум, і признати найосновніші реальності і правди, що стосуються дочасного і вічного життя: реальність смерті, реальність власного гріха, реальність Божого суду і в результаті – справедливого вічного покарання. Наступна реальність – визнати Бога як Творця цілого всесвіту і всього живого на землі. Прийняти Божу любов, яка є в Христі. Він справедливо заплатив за наш гріх, очищає нас від гріха і дає нам нове життя. Прийняти Христа і прийняти Його Духа – це умова нашого спасіння, бо хто не має Духа Христового, той не є Його.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Єдиним ліком на все є Ісус, а з нашого боку треба постійно вчитися виходити з себе, зі свого егоцентризму, критиканства, порівнювання, себежалю. Якщо це будемо живити, ворог буде вимагати данину, щоб шкодити нам… Тому вже з чистої любові до себе кращим і мудрішим рішенням є впокоритися і постійно покорятися, бо тоді будемо здоровими – не тільки тілом, але й душею. Зрештою, душу лікує тільки Ісус, Він наш лікар і в Його ранах є наше оздоровлення. Там маємо віддавати всі свої гріхи, свої хвороби і проблеми. Якщо Йому їх не даємо і лише порпаємося в собі, а Його вважаємо за ніщо, оздоровлення не відбувається, або проблема тільки пересувається, а ворог отримує новий шанс домагатися свого. Якщо будемо триматися своєї критики, свого погляду, то нас з цього болітиме голова, а докори сумління будуть рости, як гриби після дощу.

Першим є слово «усі». Отож я, ти, кожен з нас. Нема нікого, хто міг би сказати: «я ні». Усі ми блукали. Що це  означає? Блукати означає не знати дороги. Коли мала дитина заблукає в лісі, не може повернутися, не знає дороги назад.

Блукання часто є способом життя багатьох людей. Багато людей не знають основного, не йдуть за Богом, хоча й  можуть мати вищу освіту, а все-таки блукають. Коли хтось запитає їх: «Який сенс твого життя?», не знають. Для чого ти живеш? Щоб їсти, спати, пити, накопичувати маєток, наближатися до смерті, а потім  померти? І навіть не знаєш, кому залишиш те, що накопичив. Отож, який сенс твого життя? Всі вчені філософи будуть подавати різні теорії, але чіткої відповіді не дадуть. Жоден з них правдиво не відповість на те найважливіше питання: Який сенс мого життя? Який сенс моїх страждань? На це дає відповідь тільки Бог. Він дає нам своє слово, яке для нас є світлом і дорогою. Зрештою, сам Ісус став тією дорогою.

Іноді потрібно багато працювати і немає часу на молитву. Але якщо людина з цим рахується, то коли є час на молитву, використає його повністю. Але при праці треба рахуватися з Богом: «Господи, це роблю для Тебе». Просто рахуватися з Богом в кожній речі, яку робимо. Якщо людина не зупиниться, то збочить з дороги. Але якщо зупиниться, Бог дасть наступне світло і до того, що робити далі. Всі Божі речі і всі Божі натхнення приходять на колінах. Коли людина не молиться, нічого не отримає.

Хто молиться, той має владу, тому що Бог діє через нього. Це боротьба з царством темряви.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Святий Єфрем у молитві на час Великого Посту пише: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства (порожнього мислення і мріяння) віджени від мене!» Отож першою проблемою є духовне і фізичне лінивство, що згодом веде  до отупіння мислення, а сила, яка мала б перетворитися в любов, перетворюється в самолюбство, гнів, себежаль, мріяння, нечисті думки і почуття. Старе прислів’я говорить: «Неробство (лінивство) є матір’ю всіх пороків». У цій молитві, крім звільнення з лінивства, просимо і про звільнення від трьох духів: недбайливості, властолюбства (самолюбства) і пустомовства. Але пустомовство є тільки  доказом того, що наші думки є порожніми, світськими, егоцентричними, егоїстичними. Тому коренем є зміна мислення. Але це не одноразова дія. Послухом віри я повинен постійно змінювати своє мислення, яке є світським, пустим, егоїстичним, з якого виходить лінивство і недбальство.

У Божому слові сказано: «І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина. А жінці дано двоє крил орла великого, щоб летіла в пустиню на місце своє…» (Одкр. 12,13-14).

Як Мойсей, посланий Богом, вивів народ з Єгипетської неволі в пустиню, так сьогодні Бог посилає Царицю пророків, щоб Вона вела нас дорогою духовної пустині.  Вона знає цю дорогу, бо пройшла її перед нами.

Бог дарував нам «два могутніх орлиних крила» — молитву і піст. Це крила, які мають силу винести нас на шлях святості. Про це свідчать життя святих. Без них ми не вийдемо з Єгипту – тобто з-під влади духа світу. Це середники для виходу з Єгипту в пустелю, на дорогу очищення, яка має слідувати після навернення. Ці крила дадуть нам можливість розірвати пута Єгипту і почати жити в Божій присутності, пізнати глибину своєї нужденності і безмежну Божу любов. Молитва і піст відкриють нам очі на духовну боротьбу, що лютує навколо нас і в нас самих – на боротьбу за безсмертні душі.

Святі нас часто закликають, щоб ми, передусім в час Великого Посту, пам’ятали про останні речі: смерть, суд, небо і пекло. Так, Бог знає день, годину і місце вашої смерті. Немає нічого певнішого, ніж те, що цей земний шлях для кожного з нас закінчиться. Потім буде Божий суд. Ісус говорить: «Нема нічого прихованого, що б не виявилося». Ми будемо суджені перед ангелами, цілим всесвітом і всіма людьми. Що робити, щоб Ісус не був змушений нам сказати, як тим немудрим дівам: «Істинно, кажу вам, не знаю вас!» Що робити, щоб при своєму другому приході Він сказав нам: «Прийдіть благословенні і успадкуйте Царство!» Що робити? Жити з віри, вірити Ісусу та Його слову, і не вірити брехуну і спокуснику, який відводить нас від Ісуса і даної Ним програми.

В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».

У притчі про блудного сина Ісус показує нам любов нашого Небесного Отця, який любить кожну Свою дитину – і ту, яка пішла з Його дому. Він постійно чекає, коли вона повернеться. Є багато прикладів і з сучасності, які можуть допомогти зрозуміти цю притчу. Наприклад випадок, що стався близько 30 років тому в Південній Кореї. Один хлопець почав займатися продажем наркотиків. Його батько нічого про це не знав. Згодом син був ув’язнений на багато років. Коли закінчився час ув’язнення, він боявся повертатися додому, бо усвідомлював, який сором спричинив своєму батьку і всій сім’ї. Тому надіслав батькові лист, в якому написав, що усвідомлює, що не гідний повернутися додому через те, що зробив. Але вказав і час, коли буде проїжджати поїздом біля їхнього будинку та саду, і просив батька, якщо той пробачив йому, щоб прив’язав до старої яблуні, яка росте біля колії, білу стрічку на знак прощення і відкритих дверей. В іншому випадку поїде поїздом далі, десь далеко… Коли того дня син проїжджав поїздом біля дому, то дуже боявся подивитися, чи буде біла стрічка на яблуні. Але коли все ж наважився поглянути вгору, то побачив її цілу обвішану білими стрічками.

«І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі… І тоді Симеон, ведений Святим Духом, прийшов до храму. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за словом Твоїм у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами, світло на просвіту поганам, і славу Твого люду Ізраїля”».

Ісус є спасіння, світло – вічне світло. Треба, щоб ми Йому відкривалися і ходили в цьому світлі. Просімо Господа, щоб Своїм світлом проникнув темряву гріха, яка є в нас, і хмару первородного гріха – щоб ми від неї відділилися. Треба за це просити.

Ісус каже і нам: «Ви світло світу» (Мт. 5,14). Справжнім світлом світу є лише Ісус! Але ми повинні брати участь у Його світлі, бути з’єднаними з Ісусом. За своєю природою ми не є світлом, але темрявою. Тому Ісус сказав, що кожен з нас мусить знову народитися. Ми є світлом лише настільки, наскільки з’єднані з Ісусом. Коли ми належимо Йому, то все, що є Його, є і наше. А те, що наше, має бути Його. Ісус хоче, щоб ми зреклися всього і втратили свою душу заради Нього і Євангелія. Чому? Щоб Він міг в нас діяти, щоб міг в нас жити в повноті, щоб нас просвітило Його світло, щоб потім і ми були тим світлом.

Ми святкуємо свято Трьох Святителів. Про них насправді можемо сказати, що вони були світлом світу.

Святий Василій Великий боровся за чистоту віри. Не тільки вдень, але й вночі писав книги, а також листи єпископам, бо в той час Церква впала в єресь аріанства, яка заперечувала Христове Божество. Святий Василій сам боровся проти всієї цієї системи єресей в Церкві.

Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

Слово Боже всіх нас освідчує з гріха: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23), але також багато разів запевняє нас у прощенні гріхів. В першому посланні Івана написано: «Коли ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,9). Можемо це порівняти ще з 7 віршем: «А коли ходимо у світлі, як Він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха». Отож тут є умова: ходити у світлі, як сам Він у світлі. Тут йде мова про Божу присутність. Я не мушу мати якогось видіння чи об’явлення, але усвідомлю собі, що Бог бачить мене, і концентруюся на цю правду. Це можу робити і протягом дня, коли прийде якась важка ситуація. Зупинюся, усвідомлю Божу присутність і прошу Бога дати мені світло, бо не знаю, що маю робити, або кличу Його до цієї складної ситуації, щоб Він сам  вказав рішення. Не мушу клячати, зачинившись у своїй кімнаті, але коли прийде якийсь біль чи проблема, зупинюся там, де я є, і увійду до з’єднання з Богом. Таким чином увійду до Божого світла.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.