Пресвята Богородиця була охоронена від смерті і була взята з душею і переміненим тілом до неба. Слово Боже каже: «Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23). Ми всі засуджені на смерть. Всі, бо ми народилися в грісі і носимо в собі темне спадкоємство від наших прабатьків Адама і Єви – первородний гріх, який тягне нас до того, щоб ми грішили. Тому кожна людина мусить боротися з цим коренем гріха, мусить зрікатися себе. Пресвята Богородиця була охоронена від первородного гріха через заслуги Ісуса Христа. Вона була охоронена і від кари смерті за гріх. Отож її не стосувався цей закон смерті: відплата за гріх – смерть. Східна Традиція говорить, що Пресвята Богородиця не померла, але уснула і була взята на небо. Боже слово каже, що святий пророк Ілля був узятий у вогненній колісниці на небо. Також апостол Павло у Посланнях до Коринтян і Солунян пише, що ті, які діждуться другого приходу Ісуса Христа і залишаться Йому вірними, будуть взяті до неба, не зазнають смерті, але будуть перемінені:

Якщо ми жили в правді, віддавали свої гріхи під владу Ісусової крові, ходили у світлі, судили самі себе, то нас стосуватимуться слова: «Якщо самі себе судите, то не будете суджені» (1Кор. 1,31). Це дуже важливо. Якщо ми самі себе судитимемо, то зустрінемося з Ісусом, як з Тим, Хто чекає нас, щоб прийняти у відкриті обійми: «Добрий слуго, увійди в радість Господа свого» (Мт. 25,23). Ця зустріч буде неймовірно радісною. Боже слово каже: «Ні око не бачило, ні вухо не чуло, що Бог приготував для тих, які люблять Його» (1Кор. 2,9).

Гріхи, які ми віддали Христу, вже були суджені. Ми признавали їх собі і каялися. Це не означає, що ми повинні щодня ходити до сповіді, але маємо щодня входити до світла і каятися, тобто признати свій гріх: «Так, Господи, я згрішив. Прощаю брату, який скривдив мене, а Ти прости мені. Я вивищувався над ним, осуджував його, не робив те, що повинен, був лінивий. Ти мав з цим днем Свій план, а я цей день свавільно використав на щось інше.

Нашою програмою є Ісусові слова: «Зайди на глибину!» , «Залиш усе!», «Іди за Мною!». Це «залиш» я повинен переживати щодня. Залиш свої уподобання, свій план, свою радість і прийми Ісусів план та Його волю. А це завжди спочатку боляче, але потім стане джерелом пізнання, радості і нових ласк.

Події, пов’язані з народженням Івана Хрестителя, нам описує перша глава Євангелія від Луки. Про батьків Івана Хрестителя, Захарію і Єлиcавету Святе Письмо говорить, що вони обоє були праведними в Божих очах і бездоганно виконували всі заповіді і накази Господні. Але у них не було дітей, бо Єлиcавета була неплідна і обоє були вже похилого віку. Захарія був старозавітнім священиком. Коли на нього випала черга виконувати свою священичу службу, він увійшов до храму кадити. Тоді йому з’явився ангел Господній. Коли Захарія побачив його, стривожився і на нього напав страх. Однак ангел сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан» (Лк. 1,13). Але Захарія реагував на це словами: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку» (Лк. 1,18). Ангел йому відповів: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу» (Лк. 1,19-20).

«Хто любить Мене, той заповіді Мої береже…

Людина думає, що коли прийде духовна сухість та буденність, тоді не любить Ісуса, бо цього не відчуває. Але Він каже: «Той Мене любить, хто заповіді Мої береже». Звичайно, ми не в змозі виконувати їх без Божої  допомоги, але і в тій тупості людина може питатися: «Господи, що б Ти робив на моєму місці? Що я можу зробити для Тебе в повсякденному житті?». А тоді і навіть найменшу  дрібницю зробити у вірі, і цим любити Ісуса. Часто достатньо відкинути смуток чи критичну думку і прийняти Божий погляд зі Святого Письма. Це вже є проявом виконання Божої заповіді. І навіть те, що людина протягом дня часто усвідомлює: «Бог мене бачить!»

Мікеланджело повинен був зробити статую Мойсея. Йому привезли великий камінь, чи радше величезну брилу. Він зі своїм помічником пішов подивитися на неї. Спочатку він захоплено обходив камінь, а тоді замислився, поглянув на нього і сказав: «Я бачу там Мойсея». Його помічник здивовано запитав: «Мойсея? Це ж камінь, а не Мойсей». А Мікеланджело відказав: «Але я його там бачу». ‒ «А що потрібно зробити, щоб він там дійсно був?» Мікеланджело відповів: «Усе, що не є Мойсеєм, мусить іти геть». ‒ «А як це станеться?» ‒ «Долото, молоток і удари. Удари надають форму».

Так є і з нами: все, що в нас не є Ісус, мусить іти геть. А як це станеться? Удари надають форму. Бог змушений допускати на нас певні випробування, терпіння, іноді й через наших ближніх, які насварять нас чи несправедливо поведуться з нами; або ж нас спіткають різні втрати, смерть найближчих… Удари надають форму. Але іноді удари можуть і знищити діло ‒ тоді, коли ми їх відкидаємо. Ми повинні за все дякувати Богові, все приймати. А щоб ми були здатні це робити, треба усвідомлювати власний гріх.

«Це мовив Я до вас, ‒ каже Ісус апостолам ввечері перед Своєю смертю, ‒ коли з вами перебував». Він вже недовго буде з апостолами: це останні хвилини, коли Ісус прощається. Уявіть батька, який прощається зі своїми дітьми і знає, що наступного дня буде страчений; безвинно, але страчений. Він дає своїм любим дітям серце на долоні… Дає все, що має. А Ісус з набагато більшою любов’ю передає апостолам глибини правд ‒ наскільки вони були здатні їх знести, прийняти… Він знав, що вони і так нездатні прийняти багато речей, але вказав на надію, якою є Святий Дух: «А Утішитель (Заступник), якого Отець в Ім’я Моє зішле…» Коли хтось утішає когось, хто є в депресії, то словом може врятувати життя. Святий Дух є Утішитель ‒ він потішає; Утішитель або Заступник.

Перед своїм вознесінням на небо Ісус пообіцяв: «І ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1,8), «Іван христив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом» (Ді. 1,5). Апостоли мали залишатись в Єрусалимі, доки на них не зійде Святий Дух. Вони разом з Пресвятою Богородицею молилися і спільно просили, щоб їх наповнив Святий Дух. Що відбулося в день П’ятидесятниці? «Всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). Коли настав цей шум, туди зійшлося багато людей з побожних євреїв, які тоді прийшли до Єрусалиму з різних країн (приблизно з 20 народів). Кожен з них чув свою власну мову, коли апостоли говорили про великі Божі діла. Апостол Петро пояснив тим, які насміхалися з проявів Святого Духа, що Дух діє саме так, як вони це бачать, і що про це пише пророк Йоіл. Він цитував пророка Йоіла, псалми, а потім у своїй проповіді вказав на Ісуса: «Оцього Ісуса Бог воскресив, а ми всі цьому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив Його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.

Самі по собі ми нездатні зрозуміти глибину Божих правд і таїнств. Тут діє Ісусове слово: «Він навчить вас…» Хто? Святий Дух тебе навчить. Ніхто інший не може нас навчити. Він прийде до тебе з особистим підходом, Він навчатиме тебе. Але ти повинен хотіти, співпрацювати, а тоді Він навчить тебе. Не сказано, чи за рік, чи за 5 років, чи за ціле життя. Але Він тебе навчить. Маєш обітницю: «Навчить…» Навчить бути з Ісусом, навчить жити так, щоб Ісусове життя в тобі могло рости, щоб в тобі жив Христос, щоб ти «помирав», а Ісус в тобі ріс. А далі Ісус каже: «Нагадає все, що Я сказав вам». Скільки разів у певних ситуаціях ми цього потребуємо! Часто кажемо: «Якби я про це згадав!» А коли вже програємо, то кажемо: «Така проста річ, такий примітивізм, я ж це знав, але як міг тоді про це забути? І тепер за це терплю, провалив усю справу через дрібницю». Такий досвід має кожен з нас.

«Якщо любите ви Мене, то Мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте; бо перебуває Він з вами, і буде в вас» (Ів. 14,15-17). Ісус каже: «Якщо любите ви Мене…». Це умова. І продовжує: «Я упрошу Отця», Я ‒ Ісус. Він це каже. «І Він ‒ Отець, ‒ дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини». Дух правди, Святий Дух, Заступник ‒ Він «заступається за нас стогонами невимовними», як сказано у 8 главі послання до Римлян: «Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними». Отож, Ісус поросить Отця, а Отець дасть Духа правди, Духа Святого.

А далі Ісус каже нам про Святого Духа: «Якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами, і буде в вас» (Ів. 14,17). Отож, світ, тобто дух світу – це дух брехні. Він не може прийняти Духа правди, Святого Духа, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, ‒ каже Ісус, ‒ бо Він перебуває з вами. Отож, Він перебуває з нами, тобто є біля нас. А тепер Ісус скаже правду, яку ми часто читали, та зовсім над нею не замислювався і просто не знали, про що йдеться. Це слова: «…і в вас буде». «В вас буде». Апостоли знали Ісуса. Вони мали досвід зі Святим Духом в різних ситуаціях. Але тоді Ісус не вказував виразно на Святого Духа. Вони мали досвід з дією Божої влади, Божої сили, вони знали, що вона близько, бо були біля Ісуса і відчували дію Божого Духа.

Господь через пророка Єзекиїла каже і тобі: «Я дам вам (тобі) нове серце» (Єз. 36,26). Бог обіцяє, що цю духовну трансплантацію зробить Він сам. Що маємо робити ми? Нічого, тільки прийняти, підписати згоду на трансплантацію і зробити себе цілком безсильним, співрозп’ятим з Христом; або бути як той, хто лежить на операційному столі і дозволяє себе оперувати лікарю-фахівцю. Не треба радити Богові, як і що робити. Він сам це зробить, і ніхто інший. Ти тільки дозволь Йому невидимо, але реально доторкнутися себе. Тут ми стоїмо перед великим таїнством. Розум йому опирається і хоче зрозуміти на основі матеріальних уяв. Але тут треба схилитися і прийняти цю духовну реальність вірою. Непорочне нове серце ‒ це не матеріальний орган, але новий духовний центр, який ми можемо прийняти і відкритися йому лише вірою. Це територія, де вже не діють закони гріха, але закони Духа благодаті (див. Рим.8,2). Це наче посольство іншої держави, інше царство, де володіє і царює Ісус.

«Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити Його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: „Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?” Але, поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, ‒ був бо дуже великий. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і вжахнулись. А він до них промовив: „Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали. Але йдіть, скажіть Його учням та Петрові, що Він випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам”. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мр. 16,1-8).

У цю Великодню неділю ми переживаємо радісну подію славного Христового воскресіння, яке стосується кожного з нас особисто. Ісус довів своє Божество, а одночасно переміг диявола і смерть.
Христове воскресіння є доказом Божої всемогутності. Божа всемогутність створила всесвіт і установила в ньому точний порядок. Бог створив і нашу Землю, умови для життя і саме життя. Вершиною живого творіння на землі є людина, яку Бог створив на Свій образ, коли вдихнув у земний порох безсмертного духа. Ним ми подібні до Бога. Бог не тільки створив нас, але також у своїй любові викупив нас з рабства первородного гріха і смерті. Ісус взяв на себе людську природу, помер на ганебному хресті, а на третій день славно воскрес із мертвих. Через Тайну Хрещення ми занурені до Пасхального таїнства Христової смерті та воскресіння. Вірою ми повинні черпати з цього джерела Божого життя і жити життям Христа в своєму смертному тілі. Ісус сказав: «Я з вами по всі дні вашого життя». Він є з нами, але потрібно, щоб і ми були з Ним. Тому треба оживляти віру молитвою і дрібними вчинками відданості Богу. Ми повинні вчитися з вірою за все Богу дякувати: як за добро, так і за хрести та страждання. Маємо до Нього звертатися і з проханням про допомогу, довіряючи Його всемогутності. Основне − шукати Його святу волю і реалізовувати її через послух віри. Це ті скарби, які збираємо собі в небі. Так ми вкорінюємося у єдності з Христом.

У темному кам’яному гробі лежить мертве Ісусове тіло, загорнуте в плащаницю. На третій день після Ісусової смерті Його Дух входить до мертвого тіла. Господь воскресає з мертвих! Настає не лише воскресіння, але й перемінення Його тіла. Ісус воскресив Лазаря й інших людей, але вони знову померли. Однак тут йдеться про інший рівень воскресіння. Слово Боже каже, що Христос воскрес як перший з тих, які померли (див. 1 Кор. 15,20). Він прийняв на Себе кару за наші гріхи – смерть, але також воскрес – перший з тих, які померли. Усвідоммо силу Божої всемогутності в цьому акті, який одночасно має відношення і до нас.