У цю Великодню неділю ми переживаємо радісну подію славного Христового воскресіння, яке стосується кожного з нас особисто. Ісус довів своє Божество, а одночасно переміг диявола і смерть.
Христове воскресіння є доказом Божої всемогутності. Божа всемогутність створила всесвіт і установила в ньому точний порядок. Бог створив і нашу Землю, умови для життя і саме життя. Вершиною живого творіння на землі є людина, яку Бог створив на Свій образ, коли вдихнув у земний порох безсмертного духа. Ним ми подібні до Бога. Бог не тільки створив нас, але також у своїй любові викупив нас з рабства первородного гріха і смерті. Ісус взяв на себе людську природу, помер на ганебному хресті, а на третій день славно воскрес із мертвих. Через Тайну Хрещення ми занурені до Пасхального таїнства Христової смерті та воскресіння. Вірою ми повинні черпати з цього джерела Божого життя і жити життям Христа в своєму смертному тілі. Ісус сказав: «Я з вами по всі дні вашого життя». Він є з нами, але потрібно, щоб і ми були з Ним. Тому треба оживляти віру молитвою і дрібними вчинками відданості Богу. Ми повинні вчитися з вірою за все Богу дякувати: як за добро, так і за хрести та страждання. Маємо до Нього звертатися і з проханням про допомогу, довіряючи Його всемогутності. Основне − шукати Його святу волю і реалізовувати її через послух віри. Це ті скарби, які збираємо собі в небі. Так ми вкорінюємося у єдності з Христом.

У темному кам’яному гробі лежить мертве Ісусове тіло, загорнуте в плащаницю. На третій день після Ісусової смерті Його Дух входить до мертвого тіла. Господь воскресає з мертвих! Настає не лише воскресіння, але й перемінення Його тіла. Ісус воскресив Лазаря й інших людей, але вони знову померли. Однак тут йдеться про інший рівень воскресіння. Слово Боже каже, що Христос воскрес як перший з тих, які померли (див. 1 Кор. 15,20). Він прийняв на Себе кару за наші гріхи – смерть, але також воскрес – перший з тих, які померли. Усвідоммо силу Божої всемогутності в цьому акті, який одночасно має відношення і до нас.

«Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: „Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: „Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями Моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів Він до столу з дванадцятьма учнями» (Мт. 26,17-20).

Духовно увійдімо в горницю, де зібралися апостоли разом з Ісусом. Пасхальні свята пов’язані з обрядом жертвування агнця і з Пасхальною вечерею. Вони мають нагадувати вихід ізраїльського народу з єгипетського рабства. Ісус прийшов, щоб визволити людство з рабства гріха і диявола. Він гідний того, щоб ми Йому служили і любили Його! Але щоб ми змогли жити для Христа, Його любити і бути охочими Його наслідувати та померти за Нього, мусимо мати глибокий фундамент віри. Як каже Ісус, треба зайти на глибину. А тепер ми хочемо подивитися, якою є та глибина Божої любові, яку Ісус відкриває ввечері перед Своєю смертю у вузькому колі апостолів. Один з них, як репортаж, записав для нас ці внутрішні розмови.

У терпінні ми повинні стати у вірі, не нарікати, але навпаки, дякувати і прославляти Господа, звертати свій погляд на терплячого Ісуса і з’єднувати біль, самотність, духовну сухість і всілякі негативні почуття, які важко перерахувати, з болями Господа Ісуса. Це найкращі дари, що Бог допускає на нас, щоб ми вибралися з полону обману, марноти, брехні світу і старої людини, і таким чином входили до світла Божої правди.

Святий Генріх Сусон, коли мав найважчий внутрішній біль, почув в душі голос Ісуса: «Встань, з’єднай свій біль з Моїм болем і знайдеш справжній мир!». Він так і зробив, а потім це робив аж до смерті, і це вело його до справжньої святості!

Кожну думку, кожну турботу і страх ми повинні віддавати Ісусу з живою вірою.

«З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: „Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?ˮ Жінка відповіла змієві: „Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помретеˮ. І сказав змій до жінки: „Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й злоˮ. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3,1-6).

Бачимо, як перша жінка Єва не довіряла Богові, але повірила дияволу і відкрила себе та весь людський рід для прокляття та духовної інфекції. Таким чином всі люди опинились під владою темряви, гріха і диявола. Від того часу людство стогнало в кайданах гріха та взивало до Бога, щоб змилосердився і визволив його.

Вірно йти за Ісусом означає починати знову і знову. Коли впадемо, треба вставати і йти далі – так, як Господь Ісус на хресній дорозі. Встати і знову боротися. Що це конкретно означає? Це означає, що коли дозволимо себе обманути брехнею цього світу або брехнею, яка запрограмована в нас, в нашій «старій людині», ми повинні встати і поглянути правді у вічі, навіть якщо це болить, а тоді сказати: «Я згрішив! Господи, я зробив свавілля, не послухав Тебе. Прости мені!». Це основа. Немає сенсу гратися в хованки і переконувати себе в чомусь… Правда є така: я згрішив, дозволив себе обманути. Тож чому буду це приховувати?! Я повинен каятися, і то щодня.

«Шукайте найперше Царства Божого, а все інше вам додасться» (Мт. 6,33). Все інше, що потребуємо, нам додасться! Господь Бог про нас подбає! Але мусимо спершу шукати Божого Царства. Це вимагає зусиль, намагань, бо «стара людина» охоча робити все можливе, тільки не шукати Божого Царства. Але коли зречемося себе і поставимо Ісуса та Його Царство на перше місце, Він дасть нам силу і ласки на кожен день.

У Божому слові сказано: «І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина. А жінці дано двоє крил орла великого, щоб летіла в пустиню на місце своє…» (Одкр. 12,13-14).

Як Мойсей, посланий Богом, вивів народ з Єгипетської неволі в пустиню, так сьогодні Бог посилає Царицю пророків, щоб Вона вела нас дорогою духовної пустині.  Вона знає цю дорогу, бо пройшла її перед нами.

Бог дарував нам «два могутніх орлиних крила» — молитву і піст. Це крила, які мають силу винести нас на шлях святості. Про це свідчать життя святих. Без них ми не вийдемо з Єгипту – тобто з-під влади духа світу. Це середники для виходу з Єгипту в пустелю, на дорогу очищення, яка має слідувати після навернення. Ці крила дадуть нам можливість розірвати пута Єгипту і почати жити в Божій присутності, пізнати глибину своєї нужденності і безмежну Божу любов. Молитва і піст відкриють нам очі на духовну боротьбу, що лютує навколо нас і в нас самих – на боротьбу за безсмертні душі.

Ісус приходить до нас як беззахисна дитина ‒ в приниженні. Він приходить до нас також в Євхаристії, в шматочку хліба ‒ і також принижується. Принижений Ісус приходить як гість до нашої душі. Знову, і в цей день Його народження, хочемо з живою вірою під видом хліба і вина прийняти Ісуса до свого серця, яке ми очистили через покаяння. Ми маємо постійно каятися, щоб дати місце Ісусу, щоб Він міг прийти до нас, щоб ми гідно прийняли Його за свого ‒ за свого Бога і Спасителя.

А коли потім вітаємося різдвяним привітанням «Христос Рождається» і відповідаємо «Славімо Його», то дійсно прославляємо Його як свого Господа і Бога, якого ми прийняли у Святому Причасті. Він приходить до нашого серця, щоб визволити нас, щоб дати нам вічне життя.

Празник Різдва Христового є одним з найбільших свят року. Бачимо, в якій кризі знаходиться Церква, а швидше люди, які займають церковні посади. Тому необхідна одна головна річ – навернення, правдиве покаяння. Власне вся теологія пронизана єресями. І навіть якщо людина визнає, що Ісус є істинний Бог, що Він прийшов у світ, щоб спасти нас від гріха, і гарно про це все говорить, то все одно цього не досить. Є віра інтелектуальна, а є віра серця, яка виражається в слові: Приймаю! Ми повинні прийняти Ісуса і жити з Ним, щоб Він через віру жив у наших серцях.

Мікеланджело повинен був зробити статую Мойсея. Йому привезли великий камінь, чи радше величезну брилу. Він зі своїм помічником пішов подивитися на неї. Спочатку він захоплено обходив камінь, а тоді замислився, поглянув на нього і сказав: «Я бачу там Мойсея». Його помічник здивовано запитав: «Мойсея? Це ж камінь, а не Мойсей». А Мікеланджело відказав: «Але я його там бачу». ‒ «А що потрібно зробити, щоб він там дійсно був?» Мікеланджело відповів: «Усе, що не є Мойсеєм, мусить іти геть». ‒ «А як це станеться?» ‒ «Долото, молоток і удари. Удари надають форму».

Так є і з нами: все, що в нас не є Ісус, мусить іти геть. А як це станеться? Удари надають форму. Бог змушений допускати на нас певні випробування, терпіння, іноді й через наших ближніх, які насварять нас чи несправедливо поведуться з нами; або ж нас спіткають різні втрати, смерть найближчих… Удари надають форму. Але іноді удари можуть і знищити діло ‒ тоді, коли ми їх відкидаємо. Ми повинні за все дякувати Богові, все приймати. А щоб ми були здатні це робити, треба усвідомлювати власний гріх.

Коли я не прощу, то і мені не може бути прощено. Але стоп! Коли я  усвідомлю мої провини щодо ближніх: що за них не молюся, що байдужий до їхнього спасіння, що не даю їм добрий приклад, що говорю порожні або гнівливі слова і т.д., тоді я мав би в дусі (на молитві), а інколи і реально просити у своїх ближніх прощення. Я відчуваю себе винним перед ближнім, а коли усвідомлю, що він також мене скривдив, то це для мене є наче тріумф, що і я маю шанс: щось за щось!!! Отож, коли я можу простити, то маю заслуги, і якийсь певний тріумф щодо ближнього, а тоді можу правдиво молитися прохання з «Отче наш»: «Прости нам наші провини, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Прости нам: мені і тому, хто мене образив. А я тепер прощаю йому, а також наче б прощаю і за нього – те, чим його хтось зранив. А таку правдиву просьбу з «Отче наш» Господь чує.

Якщо я правдиво пробачу і упокорюся, то Господь дає мені великий мир. Прощення, певність і мир залежать від моєї віри, яка пов’язана з покорою.

Життя коротке. Одне прислів’я каже: «Кого Бог любить, того з хрестом відвідує». Свій хрест і свої терпіння, наприклад, якесь фізичне страждання чи хвороби, маємо з’єднувати з Христовим терпінням. Якщо я здоровий, то Богу дякувати за це. Але тоді я ще більше маю усвідомлювати духовний хрест: несправедливість, яку спричиняє система світу і гріх, духовну нужденність, сліпоту, яка панує навколо, хулу на Бога і те, що Ісуса не люблять та зневажають! Треба це бачити і взивати, плакати перед Богом у молитві. І якщо людина щодня з’єдну-ється з Ісусом розп’ятим, то Господь глибше вводить її у таїнство Христового хреста. Йдеться не про фізичний біль, а про духовний біль через те, що Ісус не є люблений. А коли людина усвідомить і свої власні зради, усвідомить: «І я, Господи, не люблю Тебе», – тоді не вистачає сліз… Господи, дай одне – щоб я Тебе любив, щоб взивав до Тебе!

Марія є для нас прикладом покори. Вона сказала: «Я раба Господня!… Зглянувся Бог на покору раби Своєї». Тому дивімося на неї, ставаймо подібними до неї. Вона є наша Мати!

Що стосується чистоти, треба пам’ятати, що вона є плодом Божої ласки, яку Бог дає покірним. В корені чистоти мусить бути покора – повна відданість Богу, тобто жертовна і самовіддана любов. Без покори не будемо мати любові ні до Бога, ні до ближнього, ані не матимемо чистоти чи будь-якої іншої чесноти. Святий Василій пише в своєму листі: «Якщо б ти відзначався молитвою, самозреченням, надзвичайною жертовністю і т.д., то без покори це все розпадеться!». Отож постараймося справді серйозно змагатися за останнє місце. І якщо нас заради Ісуса будуть зневажати, несправедливо підозрювати, очорнювати, вважати непотрібними, ба й шкідливими і навіть небезпечними, то намагаймося внутрішньо через віру приймати цю несправедливість, все це давати Господу Ісусу і за все Йому дякувати.

Як потрібні люди, які будуть молитися, терпіти і жертвуватися. Це все є любов, а що може бути кориснішим в цьому короткому житті, де вирішується про вічність, і не тільки про нашу? Своєю вірою і безкорисливою жертвою ми можемо спасати безсмертні душі. Як прекрасно, що Ісус чекає на нашу віру, через яку хоче давати ласки не тільки для нас, але й для інших, на яких можемо вплинути своєю вірою і молитвами, щоб вони навернулися, відкрилися Богу і вирішили Його наслідувати.