Апостол Павло сам на собі розкриває реальність закону гріха. Тут йдеться про психологічний тиск, який св. Павла і кожного з нас змушує чинити зло, якого не хочемо. Апостол вказує, що причиною цього є гріх, який живе в мені. Апостол вказує, що добро, якого хочу, в мені не живе. Це якась несправедливість.

Що робити для того, щоб гріх був паралізований, і щоб добро могло в мені жити і закорінитися?

У віршах 13-19 говориться про гріх, який послужився добром, щоб завдати мені смерть. Через Божі Заповіді є відмаскована його надмірно грішна сила. Сама Божа Заповідь не дає сили перемогти гріх. Від свого народження ми запродані в рабство гріха. Хто нас запродав? Це зробили прабатьки своїм непослухом Божому слову, і через те, що повірили духу брехні і смерті. Ісус визволив нас з цього рабства. На хресті Він переміг гріх і диявола. Перемога над гріхом є тільки і тільки в Христі. Якщо ми знаходимося в активному з’єднанні з Христом через віру і відданість, тоді не можемо грішити (1Ів. 3,6). На жаль, коли виходимо з Божої присутності і перериваємо єдність з Ісусом, то ми знову є в небезпеці різних форм гріха: свавілля, лінивства, різних пристрастей, пихи, себежалю, заздрості, нечистоти, марноти, жадібності.

У віршах 9-12 говориться про Закон, про заповіді, про гріх, смерть, убивання… Знову наголошується на тому, що закон є святий, і заповідь свята, і праведна і добра. Сказано, що коли прийшла заповідь, гріх ожив, а я помер. Отож заповідь, яка мала б мені дати життя, принесла мені смерть. Тут вказано на таїнство гріха, що гріх зловживає Божими заповідями. Гріх мене обманув і убив заповідями.

В 14 вірші сказано, що закон є духовний, а я – тілесний, запроданий гріху. Тут пояснюється, що я не розумію того, що роблю, і що не роблю те, що хочу, отож не дію згідно свого сумління, але чиню те, що ненавиджу. Тут знову вказано на скритість і підступність духовної реальності, яка називається гріхом.

За один гріх ангели були вкинені до пекельної безодні. Гріх першої людини – непослух – приніс смерть. Смерть втілилась до людської душі і підпорядкувала собі її. З моменту першого гріха весь людський рід і кожна людина народжується як раб гріха. Над людською душею панує закон гріха і смерті. Людина захищає те, що їй шкодить, і має опір до того, що для неї є добре. Для орієнтації Бог дав людині Свій закон. Однак, оскільки людина зрослася з гріхом і є в його рабстві, то Божий Закон, який є добрий і святий, є для неї нестерпним тягарем, якого хоче позбутися за будь-яку ціну. Гріх людина має від природи як щось власне, тому не мусить намагатися, щоб грішити. Але Божий Закон для неї є чимось чужим, що обмежує і зв’язує, і навіть т.зв. перешкоджає їй у щасті. Гріх діє через брехню, яку зіпсута людська природа автоматично приймає як правду. І навпаки – правді не довіряє, має вибудувану оборонну систему від правди.

Cв. Письмо говорить, що ми померли для закону тілом Христовим, тобто через розп’ятого Ісуса, і що маємо ходити в обновленні духа. Ми, які з’єднані з Ним у Його смерті, творимо Містичне Тіло Христове. Через Його смерть ми померли для гріха, але водночас померли і для закону, тобто для вимог Божого закону, які ми неспроможні виконувати своєю силою.

Рим.7,1-3: Першим чоловіком є Закон. Другим чоловіком є Христос. Дружиною є кожен з нас. Закон освідчує нас  гріха, засуджуючи нас на смерть. Він ставить вимоги, але не дає нам сили їх виконати, і справедливо нас освідчує, що заплатою за гріх є смерть (Рим.6,23). Тому Господь Ісус, щоб спасти нас від смерті, помер за нас. Завдяки цьому ми визволені від ярма Закону і Він, Воскреслий, є тим другим чоловіком, Який не відступає від вимог Закону, а навпаки, ще точніше вимагає внутрішнього виконання Закону. Різниця, однак, в тому, що Він – Воскреслий, Якому ми тепер належимо – Сам виконує свої вимоги в нас. «Перебувайте в Мені, а Я – у Вас… Без Мене не можете нічого робити» (Ів.15,4-5).