«І прибув Ісус до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, яке Яків дав синові своєму Йосипові. Там і криниця Якова була. Втомившись з дороги, Ісус сів біля криниці. Було ж близько шостої години. І надійшла жінка з Самарії набрати води. А Ісус каже до неї: „Дай Мені напитися!”» (Ів. 4,5-7).

Спершу поставмо питання: Хто є Ісус, а хто є самарянка? Ісус є істинний Бог. Самарянка походила з народу, який виник шляхом змішування поганського месопотамського населення з залишками північно-ізраїльських племен. Тому євреї погорджували ними і не вважали їх справжніми ізраїльтянами. Ісуса, хоча Він був Богом, жінка вважала лише незнайомцем. Коли вона прийшла до криниці, Ісус сказав їй: «Дай мені напитися!». Іншими словами: «Я прагну!». Згодом, на Голготі, коли Ісус помирав у великих болях, коли з Його ран текла кров, а Його вороги насміхалися з Нього − саме там Він також промовив: «Прагну».

Господь через пророка Єзекиїла каже і тобі: «Я дам вам (тобі) нове серце» (Єз. 36,26). Бог обіцяє, що цю духовну трансплантацію зробить Він сам. Що маємо робити ми? Нічого, тільки прийняти, підписати згоду на трансплантацію і зробити себе цілком безсильним, співрозп’ятим з Христом; або бути як той, хто лежить на операційному столі і дозволяє себе оперувати лікарю-фахівцю. Не треба радити Богові, як і що робити. Він сам це зробить, і ніхто інший. Ти тільки дозволь Йому невидимо, але реально доторкнутися себе. Тут ми стоїмо перед великим таїнством. Розум йому опирається і хоче зрозуміти на основі матеріальних уяв. Але тут треба схилитися і прийняти цю духовну реальність вірою. Непорочне нове серце ‒ це не матеріальний орган, але новий духовний центр, який ми можемо прийняти і відкритися йому лише вірою. Це територія, де вже не діють закони гріха, але закони Духа благодаті (див. Рим.8,2). Це наче посольство іншої держави, інше царство, де володіє і царює Ісус.

«В Єрусалимі при Овечих воротах є купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б була його хвороба» (Ів. 5, 2-4). Там був і один чоловік, хворий 38 років. Це дуже довгий період. Уявіть, що ви б були хворі 38 років. Це не пів року чи рік, але 38 років! І він чекав… Надіявся, що буде оздоровлений. Але цього ніколи не відбувалося. Чому? У нього не було нікого, хто б допоміг йому. Ісус запитав його: «Хочеш бути здоровий?» Хворий не сказав прямо «так», але сказав це іншим способом. Відповів Ісусу: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода, бо тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає» (Ів. 5,7). Іншими словами сказав: «Не маю можливості. Інші оздоровлюються, але я – ні». Ісус не пояснює, ким Він є, промовляє до нього дуже коротко, тільки одне речення: «Встань, візьми своє ложе і ходи!» (Ів. 5,8). І що сталося? «Відразу ж одужав той чоловік, взяв ложе своє і почав ходити» (Ів. 5,9).

При першій зустрічі Петра з воскреслим Ісусом біля гробу Святе Письмо не згадує про якусь розмову. Це був тільки погляд… Але тепер Ісус запитує Петра: «Симоне, сину Йони, чи любиш ти Мене?» Під час молитви я маю не тільки роздумувати про зустріч Петра з Ісусом. Я повинен усвідомити присутність Ісуса – Ісус зараз є тут, Він бачить мене і знає. Ісус є тут – так само, як тоді біля Генезаретського озера. В серці переживаю біль разом з Петром: «Я Тебе зрадив, я Тебе відрікся». Коли людина оглянеться на своє життя від самого дитинства, то скільки там було зради! Кожним гріхом я зраджував Його – чи це була слабкість, коли гріх був сильніший, або страх, або гордість, що не хотів признатися до Ісуса – і це неодноразово. Я стільки разів Його зрадив! І Ісус це все знає.

Христос Воскрес!

Мої найдорожчі! Перш за все, мушу подякувати вам за ваші молитви в той час, коли я боровся між життям і смертю, і тепер вже можу сказати вам, що завдяки вашим молитвам я буквально воскрес. Я постійно ношу вас у своєму серці, переживаю ваші болі, ваші випробування, і тепер, у це найбільше свято року, хочу сказати вам на підбадьорення і повчання декілька слів, які стосуються Христового воскресіння. Особливо важчим для зрозуміння є таїнство нашого співвоскресіння з Христом. Але вірю, що Святий Дух поступово буде вводити вас і у це таїнство.

Цього року святкуємо Христове воскресіння сьогодні, у неділю, 12 квітня. Короткі уривки з Євангелія від Івана підкреслюють Божество Христа. Про Ісуса написано, що Він є Світло і що в Ньому було життя людей. Тим, які прийняли Ісуса, Він дав владу стати Божими дітьми. Під час Свого земного життя Ісус здійснив багато чудес, але найбільшим з них є Його власне воскресіння. Це найбільший доказ того, що Ісус є Бог від Бога, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного.

«Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих» (1Кор.15, 20-21). Написано: «Перший чоловік Адам став душею живою». Але порушивши заповіді, він вчинив гріх і став мертвою душею. Він втратив Боже життя. Все його потомство народжується вже без цього Божого життя, як мертві душі. «Останній Адам – Ісус – дух животворящий». Єдиний вихід для мертвої душі – прийняти Духа животворящого. Як? Через покаяння. Це означає виступити проти системи брехні і гордині, яка опановує розум, і признати найосновніші реальності і правди, що стосуються дочасного і вічного життя: реальність смерті, реальність власного гріха, реальність Божого суду і в результаті – справедливого вічного покарання. Наступна реальність – визнати Бога як Творця цілого всесвіту і всього живого на землі. Прийняти Божу любов, яка є в Христі. Він справедливо заплатив за наш гріх, очищає нас від гріха і дає нам нове життя. Прийняти Христа і прийняти Його Духа – це умова нашого спасіння, бо хто не має Духа Христового, той не є Його.

«Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: „Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: „Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями Моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів Він до столу з дванадцятьма учнями» (Мт. 26,17-20).

Духовно увійдімо в горницю, де зібралися апостоли разом з Ісусом. Пасхальні свята пов’язані з обрядом жертвування агнця і з Пасхальною вечерею. Вони мають нагадувати вихід ізраїльського народу з єгипетського рабства. Ісус прийшов, щоб визволити людство з рабства гріха і диявола. Він гідний того, щоб ми Йому служили і любили Його! Але щоб ми змогли жити для Христа, Його любити і бути охочими Його наслідувати та померти за Нього, мусимо мати глибокий фундамент віри. Як каже Ісус, треба зайти на глибину. А тепер ми хочемо подивитися, якою є та глибина Божої любові, яку Ісус відкриває ввечері перед Своєю смертю у вузькому колі апостолів. Один з них, як репортаж, записав для нас ці внутрішні розмови.

23.03.2026

Дорогі єпископи Африки!

Усвідомте реальність, в якій ви перебуваєте, і шукайте рішення, що Бог хоче від кожного з вас особисто в цей найкритичніший час, який коли-небудь переживала Церква. Головне питання полягає в тому, що сьогодні є рятівним проявом покаяння, тобто зміни мислення і зміни життя.

Дивіться це відео також на: https://youtu.be/sj_AQEaeR6M  
https://rumble.com/v786mj2-437009294.html   
https://cos.tv/videos/play/68430208030509056   
https://crowdbunker.com/v/gAJRGc7i8k   

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Єдиним ліком на все є Ісус, а з нашого боку треба постійно вчитися виходити з себе, зі свого егоцентризму, критиканства, порівнювання, себежалю. Якщо це будемо живити, ворог буде вимагати данину, щоб шкодити нам… Тому вже з чистої любові до себе кращим і мудрішим рішенням є впокоритися і постійно покорятися, бо тоді будемо здоровими – не тільки тілом, але й душею. Зрештою, душу лікує тільки Ісус, Він наш лікар і в Його ранах є наше оздоровлення. Там маємо віддавати всі свої гріхи, свої хвороби і проблеми. Якщо Йому їх не даємо і лише порпаємося в собі, а Його вважаємо за ніщо, оздоровлення не відбувається, або проблема тільки пересувається, а ворог отримує новий шанс домагатися свого. Якщо будемо триматися своєї критики, свого погляду, то нас з цього болітиме голова, а докори сумління будуть рости, як гриби після дощу.

На Квітну неділю згадуємо славний в’їзд Ісуса в Єрусалим, коли люди, взявши пальмові галузки, вийшли Його привітати і вигукували: «„Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!ˮ. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: „Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій Цар верхи на жереб’яті ослициномуˮ» (Ів. 12,13-15).

Що було причиною того, що так багато людей прийшло до Ісуса? Причиною було велике чудо  воскресіння мертвого Лазаря, який вже чотири дні був у гробі. Воскресіння Лазаря дуже драматично  описує 11 глава Євангелія від Івана: коли Ісус прийшов до Витанії, спершу Йому назустріч вибігла Марта. Тут описано розмову Ісуса і Марти, коли Ісус їй каже «Твій брат воскресне!». Вона відповідає: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Але Ісус їй каже: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши- житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, не вмре повіки» (Ів. 11, 23-26).

«З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: „Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?ˮ Жінка відповіла змієві: „Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помретеˮ. І сказав змій до жінки: „Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й злоˮ. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3,1-6).

Бачимо, як перша жінка Єва не довіряла Богові, але повірила дияволу і відкрила себе та весь людський рід для прокляття та духовної інфекції. Таким чином всі люди опинились під владою темряви, гріха і диявола. Від того часу людство стогнало в кайданах гріха та взивало до Бога, щоб змилосердився і визволив його.

Першим є слово «усі». Отож я, ти, кожен з нас. Нема нікого, хто міг би сказати: «я ні». Усі ми блукали. Що це  означає? Блукати означає не знати дороги. Коли мала дитина заблукає в лісі, не може повернутися, не знає дороги назад.

Блукання часто є способом життя багатьох людей. Багато людей не знають основного, не йдуть за Богом, хоча й  можуть мати вищу освіту, а все-таки блукають. Коли хтось запитає їх: «Який сенс твого життя?», не знають. Для чого ти живеш? Щоб їсти, спати, пити, накопичувати маєток, наближатися до смерті, а потім  померти? І навіть не знаєш, кому залишиш те, що накопичив. Отож, який сенс твого життя? Всі вчені філософи будуть подавати різні теорії, але чіткої відповіді не дадуть. Жоден з них правдиво не відповість на те найважливіше питання: Який сенс мого життя? Який сенс моїх страждань? На це дає відповідь тільки Бог. Він дає нам своє слово, яке для нас є світлом і дорогою. Зрештою, сам Ісус став тією дорогою.

Іноді потрібно багато працювати і немає часу на молитву. Але якщо людина з цим рахується, то коли є час на молитву, використає його повністю. Але при праці треба рахуватися з Богом: «Господи, це роблю для Тебе». Просто рахуватися з Богом в кожній речі, яку робимо. Якщо людина не зупиниться, то збочить з дороги. Але якщо зупиниться, Бог дасть наступне світло і до того, що робити далі. Всі Божі речі і всі Божі натхнення приходять на колінах. Коли людина не молиться, нічого не отримає.

Хто молиться, той має владу, тому що Бог діє через нього. Це боротьба з царством темряви.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Святий Єфрем у молитві на час Великого Посту пише: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства (порожнього мислення і мріяння) віджени від мене!» Отож першою проблемою є духовне і фізичне лінивство, що згодом веде  до отупіння мислення, а сила, яка мала б перетворитися в любов, перетворюється в самолюбство, гнів, себежаль, мріяння, нечисті думки і почуття. Старе прислів’я говорить: «Неробство (лінивство) є матір’ю всіх пороків». У цій молитві, крім звільнення з лінивства, просимо і про звільнення від трьох духів: недбайливості, властолюбства (самолюбства) і пустомовства. Але пустомовство є тільки  доказом того, що наші думки є порожніми, світськими, егоцентричними, егоїстичними. Тому коренем є зміна мислення. Але це не одноразова дія. Послухом віри я повинен постійно змінювати своє мислення, яке є світським, пустим, егоїстичним, з якого виходить лінивство і недбальство.