3.07.2026

Візантійський Вселенський Патріархат – голос волаючого в пустелі – наголошує: що стосується екскомуніки шести єпископів, яку було проголошено апостатичним Ватиканом, то вона є недійсна і нечинна. Екскомуніковуючи єпископів за їхню вірність Христу, він екскомунікував самого Христа. Насправді Фернандес і Лев Превост тим самим знову екскомунікували себе з Христової Церкви. Через свою нерозкаяність і затверділість вони вчинили ще один гріх проти Святого Духа.

Дивіться це відео також на: https://youtu.be/DJowYxEjzQs
https://crowdbunker.com/v/GXvJxyPw3Z
https://www.bitchute.com/video/FJ0G9mUfi2q9/
https://rumble.com/v7c8r0w-proholoshennia.html

Події, пов’язані з народженням Івана Хрестителя, нам описує перша глава Євангелія від Луки. Про батьків Івана Хрестителя, Захарію і Єлиcавету Святе Письмо говорить, що вони обоє були праведними в Божих очах і бездоганно виконували всі заповіді і накази Господні. Але у них не було дітей, бо Єлиcавета була неплідна і обоє були вже похилого віку. Захарія був старозавітнім священиком. Коли на нього випала черга виконувати свою священичу службу, він увійшов до храму кадити. Тоді йому з’явився ангел Господній. Коли Захарія побачив його, стривожився і на нього напав страх. Однак ангел сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан» (Лк. 1,13). Але Захарія реагував на це словами: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку» (Лк. 1,18). Ангел йому відповів: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу» (Лк. 1,19-20).

На свято Пресвятої Євхаристії ми пригадуємо реальність, що Ісус є серед нас. Усвідоммо собі таїнство воплочення Божого Слова. Всемогутній Бог, який створив мільйони зірок і галактик, який створив всю землю і вклав закони в кожну клітину, Бог, який є над часом, який був, є і буде, споконвічний Бог принизився і став людиною. У нас є початок, Він створив нас на Свій образ. Нам дано вічне життя, але це вічне життя є або в небі у славі, або в пекельному вогні, якщо з’єднаємося з духами гордості – демонами, які виступили проти Бога. Наше життя – це проба, боротьба зла проти добра, а до цієї боротьби Ісус дає нам Сам Себе на поживу.

Він бере на Себе наше тіло і уподібнюється до нас у всьому, крім гріха, бо Він полюбив нас і хоче нас відкупити, щоб ми навіки були з Ним. «Бо так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Єдинородного…» (Ів. 3,16)

Ісус сказав: «Я – хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині і померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його Я дам, – це тіло моє за життя світу» (Ів. 6, 48-51).

Мікеланджело повинен був зробити статую Мойсея. Йому привезли великий камінь, чи радше величезну брилу. Він зі своїм помічником пішов подивитися на неї. Спочатку він захоплено обходив камінь, а тоді замислився, поглянув на нього і сказав: «Я бачу там Мойсея». Його помічник здивовано запитав: «Мойсея? Це ж камінь, а не Мойсей». А Мікеланджело відказав: «Але я його там бачу». ‒ «А що потрібно зробити, щоб він там дійсно був?» Мікеланджело відповів: «Усе, що не є Мойсеєм, мусить іти геть». ‒ «А як це станеться?» ‒ «Долото, молоток і удари. Удари надають форму».

Так є і з нами: все, що в нас не є Ісус, мусить іти геть. А як це станеться? Удари надають форму. Бог змушений допускати на нас певні випробування, терпіння, іноді й через наших ближніх, які насварять нас чи несправедливо поведуться з нами; або ж нас спіткають різні втрати, смерть найближчих… Удари надають форму. Але іноді удари можуть і знищити діло ‒ тоді, коли ми їх відкидаємо. Ми повинні за все дякувати Богові, все приймати. А щоб ми були здатні це робити, треба усвідомлювати власний гріх.

Перед своїм вознесінням на небо Ісус пообіцяв: «І ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1,8), «Іван христив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом» (Ді. 1,5). Апостоли мали залишатись в Єрусалимі, доки на них не зійде Святий Дух. Вони разом з Пресвятою Богородицею молилися і спільно просили, щоб їх наповнив Святий Дух. Що відбулося в день П’ятидесятниці? «Всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). Коли настав цей шум, туди зійшлося багато людей з побожних євреїв, які тоді прийшли до Єрусалиму з різних країн (приблизно з 20 народів). Кожен з них чув свою власну мову, коли апостоли говорили про великі Божі діла. Апостол Петро пояснив тим, які насміхалися з проявів Святого Духа, що Дух діє саме так, як вони це бачать, і що про це пише пророк Йоіл. Він цитував пророка Йоіла, псалми, а потім у своїй проповіді вказав на Ісуса: «Оцього Ісуса Бог воскресив, а ми всі цьому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив Його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.

Ісус зарезервував нам місце в небі. Це наше місце. Там є наш дім, наша Батьківщина. Найкраще було б, якби ми пішли на це місце одразу ж в годину нашої смерті, щоб не мучилися десь в чистилищі через нашу байдужість, літеплість і слабку віру. В нас має горіти вогонь ревності, щоб в годину смерті ми були охоронені від іншого вогню. Щодня о 15:00 збудімо досконалий жаль через повторювання Ісусового Імені: «Ісусе, Ісусе, помилуй мене!». Ми повинні любити Ісуса і усвідомлювати, що Він зробив для нас. Жити так, щоб могти сказати, як святий Павло: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4,7-8). На сороковий день після свого воскресіння Ісус возноситься на небо, де резервує нам місце. Треба усвідомити, що небо є нашим домом, нашою Батьківщиною. Ми можемо пережити цю реальність: бачити Христа на Оливній горі, як Він з’являється апостолам. Там є і Пресвята Богородиця.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип.3,5-6)

Ми маємо різні злі звички і себежалі, які нас тримають в рабстві. А коли ми дозволяємо Богу нас оздоровити – це також духовне воскресіння. Передумова цього – стати до правди, хотіти бачити на собі хиби і признавати їх. Щоб ми не ображалися, але сказали: «Так, це моя слабкість». Щоб не впали в депресію, але сказали: «Треба з цим боротися. Так, буду програвати, але проситиму Бога про світло і силу. Дам Йому всі свої проблеми, які маю: „Господи, тут я слабкий, тут постійно падаю, ця залежність мене перемагає і робить мене рабом. Я не хочу цього, але власною силою нічого не зможу, цілим серцем надіюся на Тебе”». А потім, як каже Боже слово: «Господь вирівняє стежки твої». Ми, люди, постійно ходимо кривими стежками, злий нас тягне направо і наліво, але ми повинні йти вперед, і Господь вирівняє наші стежки. Так воно є, але треба, щоб на всіх своїх стежках ми пізнавали Його, думали про Нього. Коли не думаємо про Нього і не рахуємося з Ним, то не побачимо Божої дії. Але коли думаємо про Бога і звертаємося  до Нього, Бог почне діяти в нашому житті, почне робити чуда, зцілювати, буде нас торкатися.

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, промовив до нього: „Віруєш у Сина Чоловічого?”

А той: „А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?”  

Ісус же йому: „Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.” 

Тоді той сказав: „Вірую, Господи!” – і поклонився Йому»

У дев’ятій главі Євангелія від Івана детально описується подія оздоровлення сліпородженого, а також  ненависна реакція тодішніх церковних лідерів, якими були фарисеї і законовчителі. Подія починається тим, що в Єрусалимі Ісус з апостолами зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. Мабуть, апостоли співчували молодому чоловіку, який був сліпим. Вони задали Ісусу цікаве питання: «Учителю, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим? Він сам чи його батьки?». Ісус відповів їм: «Не згрішив ні він, ні його батьки. Він сліпий тому, щоб на ньому виявились діла Божі». До цього Ісус додав: «Поки Я у світі – Я світло світу». А тоді зробив певний жест: плюнув на землю, зробив з слини глей і помазав сліпому очі глеєм, кажучи: «Іди, вмийся в Силоамській купелі». Сліпий не заперечував, не сказав, що туди не піде, що це не має сенсу, але повірив. Мабуть, він вже чув щось про Ісуса і без сумніву, його заторкнув тон Його голосу, в якому було співчуття, любов, а водночас Божа сила.  Він повірив. Пішов і вмився, а коли повернувся, був оздоровлений. Як він, мабуть, втішився, коли вперше в житті побачив мури Єрусалиму, Єрусалимський храм, блакитне небо, сонце і, головне, людей. Його сусіди були шоковані, бо бачили як він раніше жебрав, і казали один до одного: «Це він?», а інші: «Ні, це подібний до нього». Тоді він сам сказав: «Це я». І спитали його: «Як це сталося, що прозріли твої очі?» Він відповів: «Ісус зробив глей, намастив мені очі і сказав: „Іди до Силоаму та вмийся.” І я пішов, умився і прозрів».  Вони спитали: «Де є цей чоловік?». Він відповів: «Не знаю»....

«І прибув Ісус до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, яке Яків дав синові своєму Йосипові. Там і криниця Якова була. Втомившись з дороги, Ісус сів біля криниці. Було ж близько шостої години. І надійшла жінка з Самарії набрати води. А Ісус каже до неї: „Дай Мені напитися!”» (Ів. 4,5-7).

Спершу поставмо питання: Хто є Ісус, а хто є самарянка? Ісус є істинний Бог. Самарянка походила з народу, який виник шляхом змішування поганського месопотамського населення з залишками північно-ізраїльських племен. Тому євреї погорджували ними і не вважали їх справжніми ізраїльтянами. Ісуса, хоча Він був Богом, жінка вважала лише незнайомцем. Коли вона прийшла до криниці, Ісус сказав їй: «Дай мені напитися!». Іншими словами: «Я прагну!». Згодом, на Голготі, коли Ісус помирав у великих болях, коли з Його ран текла кров, а Його вороги насміхалися з Нього − саме там Він також промовив: «Прагну».

Господь через пророка Єзекиїла каже і тобі: «Я дам вам (тобі) нове серце» (Єз. 36,26). Бог обіцяє, що цю духовну трансплантацію зробить Він сам. Що маємо робити ми? Нічого, тільки прийняти, підписати згоду на трансплантацію і зробити себе цілком безсильним, співрозп’ятим з Христом; або бути як той, хто лежить на операційному столі і дозволяє себе оперувати лікарю-фахівцю. Не треба радити Богові, як і що робити. Він сам це зробить, і ніхто інший. Ти тільки дозволь Йому невидимо, але реально доторкнутися себе. Тут ми стоїмо перед великим таїнством. Розум йому опирається і хоче зрозуміти на основі матеріальних уяв. Але тут треба схилитися і прийняти цю духовну реальність вірою. Непорочне нове серце ‒ це не матеріальний орган, але новий духовний центр, який ми можемо прийняти і відкритися йому лише вірою. Це територія, де вже не діють закони гріха, але закони Духа благодаті (див. Рим.8,2). Це наче посольство іншої держави, інше царство, де володіє і царює Ісус.

«В Єрусалимі при Овечих воротах є купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б була його хвороба» (Ів. 5, 2-4). Там був і один чоловік, хворий 38 років. Це дуже довгий період. Уявіть, що ви б були хворі 38 років. Це не пів року чи рік, але 38 років! І він чекав… Надіявся, що буде оздоровлений. Але цього ніколи не відбувалося. Чому? У нього не було нікого, хто б допоміг йому. Ісус запитав його: «Хочеш бути здоровий?» Хворий не сказав прямо «так», але сказав це іншим способом. Відповів Ісусу: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода, бо тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає» (Ів. 5,7). Іншими словами сказав: «Не маю можливості. Інші оздоровлюються, але я – ні». Ісус не пояснює, ким Він є, промовляє до нього дуже коротко, тільки одне речення: «Встань, візьми своє ложе і ходи!» (Ів. 5,8). І що сталося? «Відразу ж одужав той чоловік, взяв ложе своє і почав ходити» (Ів. 5,9).

При першій зустрічі Петра з воскреслим Ісусом біля гробу Святе Письмо не згадує про якусь розмову. Це був тільки погляд… Але тепер Ісус запитує Петра: «Симоне, сину Йони, чи любиш ти Мене?» Під час молитви я маю не тільки роздумувати про зустріч Петра з Ісусом. Я повинен усвідомити присутність Ісуса – Ісус зараз є тут, Він бачить мене і знає. Ісус є тут – так само, як тоді біля Генезаретського озера. В серці переживаю біль разом з Петром: «Я Тебе зрадив, я Тебе відрікся». Коли людина оглянеться на своє життя від самого дитинства, то скільки там було зради! Кожним гріхом я зраджував Його – чи це була слабкість, коли гріх був сильніший, або страх, або гордість, що не хотів признатися до Ісуса – і це неодноразово. Я стільки разів Його зрадив! І Ісус це все знає.

Христос Воскрес!

Мої найдорожчі! Перш за все, мушу подякувати вам за ваші молитви в той час, коли я боровся між життям і смертю, і тепер вже можу сказати вам, що завдяки вашим молитвам я буквально воскрес. Я постійно ношу вас у своєму серці, переживаю ваші болі, ваші випробування, і тепер, у це найбільше свято року, хочу сказати вам на підбадьорення і повчання декілька слів, які стосуються Христового воскресіння. Особливо важчим для зрозуміння є таїнство нашого співвоскресіння з Христом. Але вірю, що Святий Дух поступово буде вводити вас і у це таїнство.

Цього року святкуємо Христове воскресіння сьогодні, у неділю, 12 квітня. Короткі уривки з Євангелія від Івана підкреслюють Божество Христа. Про Ісуса написано, що Він є Світло і що в Ньому було життя людей. Тим, які прийняли Ісуса, Він дав владу стати Божими дітьми. Під час Свого земного життя Ісус здійснив багато чудес, але найбільшим з них є Його власне воскресіння. Це найбільший доказ того, що Ісус є Бог від Бога, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного.

«Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих» (1Кор.15, 20-21). Написано: «Перший чоловік Адам став душею живою». Але порушивши заповіді, він вчинив гріх і став мертвою душею. Він втратив Боже життя. Все його потомство народжується вже без цього Божого життя, як мертві душі. «Останній Адам – Ісус – дух животворящий». Єдиний вихід для мертвої душі – прийняти Духа животворящого. Як? Через покаяння. Це означає виступити проти системи брехні і гордині, яка опановує розум, і признати найосновніші реальності і правди, що стосуються дочасного і вічного життя: реальність смерті, реальність власного гріха, реальність Божого суду і в результаті – справедливого вічного покарання. Наступна реальність – визнати Бога як Творця цілого всесвіту і всього живого на землі. Прийняти Божу любов, яка є в Христі. Він справедливо заплатив за наш гріх, очищає нас від гріха і дає нам нове життя. Прийняти Христа і прийняти Його Духа – це умова нашого спасіння, бо хто не має Духа Христового, той не є Його.