«Ісус був виданий на смерть за гріхи наші

і воскрес для нашого оправдання»

На що наголошується в цьому Слові життя? Наголошується на воскресінні. У попередньому вірші сказано, що Отець воскресив Ісуса з мертвих: «Віруємо в Того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого» (вірш 24), але одночасно сказано, що сам Ісус воскрес з мертвих власною силою. Ісус сказав: «Я і Отець – одно» (Ів. 10,30). Ісус має спільну божественну сутність з Отцем. Ту саму божественну сутність має і Святий Дух. У Посланні до Римлян 8,11 написано: «Коли Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то Той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас». Тут ми згадуємо, що у воскресінні бере участь вся Пресвята Трійця: Отець, Син і Святий Дух. Ці Три Особи є одним, одним Богом у Трьох Особах – Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух. Воскресіння є ознакою Божої сили. Бог створив Всесвіт, мільйони галактик і мільярди зірок своєю всемогутністю. Він підтримує існування всього. Він створив і нашу землю. Бог є Господом і Законодавцем. Він може втручатися в природні закони, і такий виняток ми називаємо чудом.

При першій зустрічі Петра з воскреслим Ісусом біля гробу Святе Письмо не згадує про якусь розмову. Це був тільки погляд… Але тепер Ісус запитує Петра: «Симоне, сину Йони, чи любиш ти Мене?» Під час молитви я маю не тільки роздумувати про зустріч Петра з Ісусом. Я повинен усвідомити присутність Ісуса – Ісус зараз є тут, Він бачить мене і знає. Ісус є тут – так само, як тоді біля Генезаретського озера. В серці переживаю біль разом з Петром: «Я Тебе зрадив, я Тебе відрікся». Коли людина оглянеться на своє життя від самого дитинства, то скільки там було зради! Кожним гріхом я зраджував Його – чи це була слабкість, коли гріх був сильніший, або страх, або гордість, що не хотів признатися до Ісуса – і це неодноразово. Я стільки разів Його зрадив! І Ісус це все знає.

«Гляньте на Мої руки і на Мої ноги: це ж Я сам.

Доторкніться до Мене і переконайтеся»

Ці слова Ісус промовив, коли з’явився апостолам у неділю ввечері. Вони були шоковані появою Спасителя і думали, що бачать духа, а не справжнього Христа з Його прославленим тілом. Ісус закликав їх уважно подивитися на Його руки та ноги, а крім того доторкнутися до Нього та переконатися, що це справді Він. Ісус навіть попросив їх дати Йому щось поїсти, як ще один доказ того, що це Він з Його воскреслим тілом. Тоді подали Йому печену рибу та стільник меду, і Ісус їв перед ними. Там ще залишилися кістки з риби як свідчення Його реальної присутності.

Пам’ятаймо, що Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Він надзвичайним способом з’являється окремим особам, наділеним ласкою, щоб через них нагадати віруючим певні правди. Переважно Він також закликає їх різними способами до покаяння і віри в Нього. Але Ісус обіцяв Свою духовну присутність і нам, кажучи: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той у Мені перебуває, а Я в ньому».

«Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих» (1Кор.15, 20-21). Написано: «Перший чоловік Адам став душею живою». Але порушивши заповіді, він вчинив гріх і став мертвою душею. Він втратив Боже життя. Все його потомство народжується вже без цього Божого життя, як мертві душі. «Останній Адам – Ісус – дух животворящий». Єдиний вихід для мертвої душі – прийняти Духа животворящого. Як? Через покаяння. Це означає виступити проти системи брехні і гордині, яка опановує розум, і признати найосновніші реальності і правди, що стосуються дочасного і вічного життя: реальність смерті, реальність власного гріха, реальність Божого суду і в результаті – справедливого вічного покарання. Наступна реальність – визнати Бога як Творця цілого всесвіту і всього живого на землі. Прийняти Божу любов, яка є в Христі. Він справедливо заплатив за наш гріх, очищає нас від гріха і дає нам нове життя. Прийняти Христа і прийняти Його Духа – це умова нашого спасіння, бо хто не має Духа Христового, той не є Його.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Єдиним ліком на все є Ісус, а з нашого боку треба постійно вчитися виходити з себе, зі свого егоцентризму, критиканства, порівнювання, себежалю. Якщо це будемо живити, ворог буде вимагати данину, щоб шкодити нам… Тому вже з чистої любові до себе кращим і мудрішим рішенням є впокоритися і постійно покорятися, бо тоді будемо здоровими – не тільки тілом, але й душею. Зрештою, душу лікує тільки Ісус, Він наш лікар і в Його ранах є наше оздоровлення. Там маємо віддавати всі свої гріхи, свої хвороби і проблеми. Якщо Йому їх не даємо і лише порпаємося в собі, а Його вважаємо за ніщо, оздоровлення не відбувається, або проблема тільки пересувається, а ворог отримує новий шанс домагатися свого. Якщо будемо триматися своєї критики, свого погляду, то нас з цього болітиме голова, а докори сумління будуть рости, як гриби після дощу.

«Треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес

із мертвих, і щоб у Його Ім’я проповідувалось покаяння

на відпущення гріхів усім народам»

Хто промовив ці слова і де? Господь Ісус промовив ці слова в неділю ввечері, коли з’явився апостолам, зібраним на Сіоні. Там, три дні перед тим, у четвер ввечері, Ісус також звершував Тайну Вечерю. Воскреслий Ісус нагадує здивованим апостолам, що Він сам декілька разів провістив їм, що страждатиме, а також, що на третій день воскресне. Аж коли це провіщення здійснилося, апостолам відкрилися очі.

Далі Ісус говорить про те, що в Його Ім’я буде проповідуватися покаяння на відпущення гріхів усім народам. Але щоб отримати прощення гріхів, ми повинні виконати одну умову, якою є покаяння.

Першим є слово «усі». Отож я, ти, кожен з нас. Нема нікого, хто міг би сказати: «я ні». Усі ми блукали. Що це  означає? Блукати означає не знати дороги. Коли мала дитина заблукає в лісі, не може повернутися, не знає дороги назад.

Блукання часто є способом життя багатьох людей. Багато людей не знають основного, не йдуть за Богом, хоча й  можуть мати вищу освіту, а все-таки блукають. Коли хтось запитає їх: «Який сенс твого життя?», не знають. Для чого ти живеш? Щоб їсти, спати, пити, накопичувати маєток, наближатися до смерті, а потім  померти? І навіть не знаєш, кому залишиш те, що накопичив. Отож, який сенс твого життя? Всі вчені філософи будуть подавати різні теорії, але чіткої відповіді не дадуть. Жоден з них правдиво не відповість на те найважливіше питання: Який сенс мого життя? Який сенс моїх страждань? На це дає відповідь тільки Бог. Він дає нам своє слово, яке для нас є світлом і дорогою. Зрештою, сам Ісус став тією дорогою.

Іноді потрібно багато працювати і немає часу на молитву. Але якщо людина з цим рахується, то коли є час на молитву, використає його повністю. Але при праці треба рахуватися з Богом: «Господи, це роблю для Тебе». Просто рахуватися з Богом в кожній речі, яку робимо. Якщо людина не зупиниться, то збочить з дороги. Але якщо зупиниться, Бог дасть наступне світло і до того, що робити далі. Всі Божі речі і всі Божі натхнення приходять на колінах. Коли людина не молиться, нічого не отримає.

Хто молиться, той має владу, тому що Бог діє через нього. Це боротьба з царством темряви.

«Тим Отець Мій прославиться,

коли ви плід рясний принесете і будете Моїми учнями»

Чим буде прославлений Отець? Тим, що принесемо рясні плоди. Але рясних плодів не принесемо з того, що будемо проводити рясну діяльність незалежно від Божої волі. Якщо у своїй проблемі ми незалежні від Ісуса, тобто не перебуваємо в Ньому, а Він в нас, а перебуваємо лише у своїй волі, у своїх уявах та емоціях, то можемо творити лише рясний хаос, який не принесе Божому Царству жодної користі. Плоди можемо приносити лише тоді, коли перебуваємо в Христі і є Христовими учнями. Але для кожного Свого учня Ісус ставить умову: «Хто не покине все, що має, не може бути Моїм учнем». Це не означає, що ми повинні позбутися матеріальних засобів до існування тощо. Але треба, щоб в даній ситуації ми завжди позбулися власної волі, яка не хоче підкорятися Божій волі, а це пов’язано з певною пробою віри. Плід, який ми тоді приносимо, – той духовний плід, – залишається на всю вічність.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Святий Єфрем у молитві на час Великого Посту пише: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства (порожнього мислення і мріяння) віджени від мене!» Отож першою проблемою є духовне і фізичне лінивство, що згодом веде  до отупіння мислення, а сила, яка мала б перетворитися в любов, перетворюється в самолюбство, гнів, себежаль, мріяння, нечисті думки і почуття. Старе прислів’я говорить: «Неробство (лінивство) є матір’ю всіх пороків». У цій молитві, крім звільнення з лінивства, просимо і про звільнення від трьох духів: недбайливості, властолюбства (самолюбства) і пустомовства. Але пустомовство є тільки  доказом того, що наші думки є порожніми, світськими, егоцентричними, егоїстичними. Тому коренем є зміна мислення. Але це не одноразова дія. Послухом віри я повинен постійно змінювати своє мислення, яке є світським, пустим, егоїстичним, з якого виходить лінивство і недбальство.

«Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені,

а Я в ньому, той плід приносить щедро»

У притчі про виноградну лозу Господь Ісус пояснює, що той, хто вірить в Ісуса, повинен усвідомлювати, що має мати з Ним єдність. Це виражається словами: «Перебуває в Мені, а Я в ньому». Слово «перебувати» також виражає, що недостатньо мати єдність з Ісусом і Його волею лише в якомусь конкретному випадку. Я повинен перебувати в цьому духовному зв’язку і надалі.

Задумайся над Словом життя і дай відповідь на наступні запитання:

Хто є виноградина? Хто є гілки?

Святі нас часто закликають, щоб ми, передусім в час Великого Посту, пам’ятали про останні речі: смерть, суд, небо і пекло. Так, Бог знає день, годину і місце вашої смерті. Немає нічого певнішого, ніж те, що цей земний шлях для кожного з нас закінчиться. Потім буде Божий суд. Ісус говорить: «Нема нічого прихованого, що б не виявилося». Ми будемо суджені перед ангелами, цілим всесвітом і всіма людьми. Що робити, щоб Ісус не був змушений нам сказати, як тим немудрим дівам: «Істинно, кажу вам, не знаю вас!» Що робити, щоб при своєму другому приході Він сказав нам: «Прийдіть благословенні і успадкуйте Царство!» Що робити? Жити з віри, вірити Ісусу та Його слову, і не вірити брехуну і спокуснику, який відводить нас від Ісуса і даної Ним програми.

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

Яким було мислення Ісуса? Тобто яке мислення маємо мати ми? Це не було горде мислення духа цього світу, але Ісус понизив себе і був слухняним аж до смерті, смерті ж хресної.

У чому полягало Його велике упокорення? У тому, що Він, хоча має Божественну природу, рівну Отцю, понизив себе, упокорився і прийняв на себе людську природу. Ісус був слухняний Небесному Отцю також у тому, що прийняв і спосіб нашого спасіння – смерть на хресті. Коли приймаємо це Христове мислення, то Бог може через нас, через нашу внутрішню смерть, яка є повним зреченням власної волі та узгодженням її з послухом Христа, спасати душі.

В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».