«А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб»

За часів Ісуса подружжя ще не було таїнством, тому, наприклад, цар Давид, як знаємо, мав декілька жінок. У цьому вірші, який стосується нерозривності подружжя, Ісус вказує на старозавітну практику, про яку було сказано: «Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний». Але Ісус говорить: «А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб».

Що говорить католицький Катехизм? Що таке таїнство подружжя?

Таїнство подружжя – це таїнство, яке освячує католицьких чоловіка і жінку для нерозлучного подружнього життя і дає їм право на особливі благодаті для належного виконування подружніх обов’язків.

Хто установив подружжя?

«Коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло було вкинуте в пекло»

Тут Господь Ісус продовжує тему попереднього вірша, що стосується нечистого погляду, який є внутрішнім коренем гріха перелюбу. Ісус дає рятівну вказівку у словах: «відітни і кинь геть від себе». На іншому місці Він каже: «вирви». Тут не йдеться про фізичне усічення руки чи ноги, про виривання ока, але йдеться про внутрішнє самозречення ‒ про те, щоб відітнути думку і відчуття, тобто цей миттєвий потяг, який може опанувати весь розум і волю людини та вести до безвідповідальності, гріха чи навіть злочину.

Слово «відітни руку, ногу» означає, що ми не повинні використовувати їх для гріха. На іншому місці Святе Письмо каже: «Чоловіки нехай здіймають до Бога чисті руки» (1 Тим. 2,8). Ноги не мають іти туди, де є небезпека. Те духовне відтинання ‒ це не якась теорія, це радикальний крок, навіть болючий розріз в області почуттів та думок.

«Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. А Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці»

Увечері перед Своєю смертю Ісус наголосив: «Хто любить Мене, той Мої заповіді береже». Багато заповідей є частиною Нагірної проповіді, яка починається з восьми блаженств. Ісус торкається питання, яке сьогодні є надзвичайно актуальним, а саме ‒ моральної чистоти. Він каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать!». Господь через Мойсея дав VІ і ІХ заповіді Декалогу. А Ісус тепер виступає як Верховний законодавець, кажучи у Нагірній проповіді: «Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. А Я кажу вам…». Коли суддя проголошує якийсь закон, то робить це в ім’я політичного авторитету та влади, наприклад, якогось королівства чи республіки. Ісус як Бог проголошує моральні закони у власному, тобто у Божому, авторитеті. Він сам каже, що не прийшов скасувати, але виконати суть того, що вже було дано Богом до Його приходу в Старому Завіті. Тепер Ісус уточнює питання чистоти і каже: «Хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці». Ісус вказує на те, що гріх перелюбу бере свій початок як з погляду, так і з внутрішньої згоди. Тому в наступному ж вірші Він дає вказівки, що робити проти гріха. Це два радикальні слова: «відітни» і «кинь геть від себе».

«А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: „Нікчема!”, той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: „Дурень!”, той підпаде під вогонь пекельний»

Господь Ісус пояснює гнів на брата у зв’язку з V Божою заповіддю: «Ви чули, що було сказано давнім: „Не вбивай”; і коли хтось уб’є, той підпаде судові… А Я вам кажу…». Ісус виступає тут як Божественний Законодавець. Він наголошує: «А Я вам кажу…». Потім Ісус вказує на три ступені прояву гніву, аж ненависті. Найперше це той, хто гнівається і не хоче простити. Ще на іншому місці Ісус говорить, що йому теж не буде прощено, тобто він буде переданий суду. Хто образить брата і назве його «нікчема», буде за це відповідати. А хто публічно поширює про брата злісну брехню, що він безумний, тобто психічно хворий, щоб його морально ліквідувати ‒ морально вбити, а тим самим скомпрометувати його перед суспільством, той підпаде під вогонь пекельний.

«Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить»

Що означає бути тілесним, тобто бути в тілі, а що означає бути духовним, тобто бути в Дусі? Бути тілесним означає мати тілесне мислення, яке не рахується серйозно з Богом, з Божим судом і з вічністю. У Святому Письмі сказано, що вчинками тіла є заздрість, вбивства, чвари, нечистота, чарівництво тощо.

Що означає бути духовним? Це означає, що ми своїм мисленням внутрішньо з’єднані з Божим Духом. Тоді нас стосується: «Той самий Дух свідчить нашому духу, що ми діти Божі» (Рим. 8,16).

Найглибшою сутністю нашого єства є дух. Людський дух був створений Богом на Божий образ, він є безсмертний. Наше тіло смертне. Наше єство по суті є духовним, ми маємо душу, в якій є дух, а одягнені ми в тіло. У цьому земному житті наше тіло є наче скафандр, який знімаємо в годину смерті. Ми проходимо коротким часом, щоб перейти у вічність.

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне»

Щоб щиро говорити про любов, необхідно спершу покласти основу, якою є праведність, тобто справедливість. Адже сьогодні часто говорять про любов, вживаючи це слово у різних формах, але під цим терміном багато хто уявляє собі все, крім справжньої любові. Справедливість щодо Бога означає давати Йому те, що Йому належить – перше місце в нашому житті, справжню пошану, підпорядкування Йому та дотримування Його законів і заповідей. А також ми зобов’язані дотримуватися справедливості щодо наших ближніх. На жаль, багато християн, і навіть богопосвячених осіб, не мають правильного розуміння справедливості щодо ближніх.

Якщо вирішуємо проблеми тільки своїм розумом і відчуттями, вони дають нам певний досвід, але цього не досить. Найважливіша річ у нашому житті – щоб ми ходили в правді, тобто були покірними. Диявол є дуже інтелігентний дух. Навіть найменший дух брехні є  розумнішим від Ейнштейна чи будь-кого іншого. Якщо хочемо логікою боротися проти духа брехні, то він нас обмане. Кожного потягне за те, до чого має схильність – в жінок це відчуття, а в чоловіків – логіка. Але якщо ми дійсно хочемо бути веденими  Святим Духом, щоб Він через нас діяв, то треба зупинитися: «Господи, я це бачу, відчуваю і розумію так, але тепер стаю до Твого  світла». Ісус каже: «Я світло світу». Отож, коли станемо до Божого світла,  Ісус відкриє нам очі, як відкрив Марії Магдалині після свого воскресіння. Вона не впізнала Його, думала, що це садівник. Аж коли Ісус звернувся до неї по імені, їй відкрилися очі і вона вигукнула: «Раввуні!». Того ж дня учні йшли до Емаусу і до них приєднався Ісус, як подорожній. Вони говорили про актуальні речі, які відбулися. Ісус пов’язував їх зі Святим Письмом, відкриваючи їм його. Але вони Ісуса не впізнали.

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”, та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!” І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!”»

Першому зі всіх апостолів Ісус з’явився Петрові. У неділю вранці Петро подолав страх, який тримав апостолів, і прийшов до Христового відкритого гробу.

Біля Генезаретського озера, де Ісус з’явився семи апостолам, Він тричі поставив Петрові запитання, яке стосувалося відношення Петра до Ісуса. Апостол Петро тричі привселюдно відрікся від Христа, і навіть з присягою. І хоча він відразу жалів за своє відречення і гірко плакав, все ж втратив своє доручення – уряд, який Ісус довірив йому як голові апостолів, кажучи: «Ти ‒ Петро, скеля, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Мт. 16,18). Після свого відречення Петро перестав бути скелею, його віра і любов до Спасителя не витримали випробування. Петро каявся за свій гріх, та лише особисто. І хоча Ісус пробачив йому, публічна провина та згіршення не були публічно надолужені. Як він міг залишатися головою апостолів, якщо привселюдно і з присягою відрікся Христа? Тому Ісус вимагав публічного покаяння та публічного визнання особистого відношення любові – не людської, а Божої – агапе. Про це Він двічі запитав Петра.

«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього»

Після 6 вірша сказано: «Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст». Усвідоммо реальність: «Усі ми блукали». Якщо Боже слово каже «усі», то навіть якщо ти переконаний, що тебе це не стосується, потрібно знати, що ніхто не є винятком. І ми не тільки колись блукали, але хоча й ми отримали багато світла через Боже слово і за старання виконувати Божі заповіді, все ж певною мірою ми досі блукаємо у дрібницях через свою впертість, небажання повчитися, упокоритися і т.п. Через цей свій нерозум мусимо платити певну данину. Це сварки в сім’ях, нетерпимість у подружжі, конфлікти між дітьми та батьками. Чому так є? Тому що ми не маємо достатньо світла та духовної гармонії, яка пов’язана з Божою благодаттю. Що нам робити? Ми повинні старатися глибше пізнавати правду про себе і про зло, яке є в нас і яке веде до самообману, хоча б у дрібницях.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Покора

Я хотів би трохи підбадьорити вас і знову вказати на головну чесноту – покору, яка повинна проникати все і всі чесноти. Будь-яка чеснота без справжньої покори є даремною. Чому? Бо покора – це правда. Вона нічого не привласнює, бачить все у світлі. А протилежністю до покори є гордість. Гордість веде до непослуху. Через гордість ангели стали демонами. Гордість була на початку першого гріха Єви. Треба відкинути Єву і прийняв нову жінку, Марію. Марія є вашою Матір’ю. Вона своїм послухом і вірою перемогла змія, диявола. Вона покірна: «Зглянувся Бог на покору раби своєї» (Лк. 1,48).

В конфліктній ситуації головне – стати до світла і звинувачувати самого себе. Коли спробуємо так упокорятися – диявол втече і немає вже місця для себежалю, гіркості та гніву на ближнього! Це діє на 100%!

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані»

Про кого говорить пророк Ісая? Він говорить про страждання очікуваного Месії, яким є Ісус Христос. Пророк Ісая здійснював пророче служіння у 740-700 роках до приходу Христа. Дух Божий відкрив йому таїнство Христових страждань за наші гріхи. У 3 вірші написано: «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів…». У день Христової смерті апостоли зі страху залишили Його, а один із них, Юда, навіть зрадив Його. Того ж ранку апостол Петро тричі відрікся Христа. Ісус терпів великий біль особливо при кривавому бичуванні, при вінчанні терням і на хресній дорозі. Але найбільше страждання Він переживав тоді, коли у приниженні та покинутості висів на хресті.

Далі пророк Ісая пише: «Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив». І у 5 вірші, який будемо повторювати протягом двох тижнів, написано: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані». Так, за наші гріхи Ісусові руки і ноги були пробиті цвяхами, а вкінці і Його серце було проколене списом. Це було за наші гріхи і беззаконня. На завершення сказано, що Його ранами ми вилікувані. І не тільки ранами, завданими при розп’ятті, але й ранами від жорстокого бичування та ганебного і болючого вінчання терням.

Іноді час Великого Посту для нас стає подібним до того, який Ісус пережив у пустелі. Він молився, постив, але також був спокушуваний дияволом. І ми в певних випробуваннях усвідомлюємо напади Божого ворога. Ворог діє через брехню. Намагається викликати відразу до наших найближчих, а на кінець до самого Ісуса і Небесного Отця. Він нападає різними богохульними думками і намагається на Бога кинути відповідальність за зло, яке сам спричинив і джерелом якого є. Бог дав людині свобідну волю і поважає її. Зло, яке робив і робить Божий ворог, і зло, яке ми спричиняємо самі собі (коли дозволимо обманути себе своїми неочищеними почуттями, розумом, пожадливістю і гордістю), Бог перетворює в добро, якщо ми перед Ним схилимось і намагаємось ходити перед Ним у правді, покорі, дисциплінованості та любові, і несемо тягарі один одного, чинячи милосердя тим, які  свідомо чи несвідомо скривдили нас. Бог є ЛЮБОВ. Він віддав за нас Свого Сина (Ів. 3,16), і в Ньому маємо життя вічне. «Кого Бог любить, того карає» (Євр. 12,6) і з хрестом відвідує.

«Хто ходить просто, Господа боїться; хто ж Ним погорджує, того дороги криві.»

Чому ми повинні боятися Господа? Адже у Книзі Псалмів часто повторюється: «Добрий Господь». Наприклад, у Псалмі 136 сказано: «Хваліте Господа, бо Він добрий, бо милість Його вічна… Він мудрістю створив небо, бо милість Його вічна. Червоне море розділив надвоє, провів Ізраїля посеред нього, кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милість Його вічна».

Чому ми повинні боятися Бога, якщо Він добрий і милосердний? Тому що проблема в нас. В нашому нутрі є родовище зла, яке перейшло на нашу людську природу через перший гріх нашого прабатька Адама. Це зло здатне майстерно обманювати нас. Його мета – довести нас до рабства гріха, щоб врешті ми втратили свою душу, покинувши Бога і з’єднавшись зі злом в нас. Тому добрий Отець з любові до нас дав Свого Єдинородного Сина, який став Чоловіком і відкупив нас на ганебному хресті саме від цього зла в нас, яке ми любимо. Ми називаємо його також своїм его і ображаємося, якщо хтось докорить нам за зло, яке ми робимо.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє»

У Книзі Приповідок є мудра порада, за якою є досвід віків: «Звірся на Господа всім твоїм серцем». Бог промовляє до людини через Своє слово, а також приховано промовляє через різні життєві ситуації. Важливо найперше знати, в чому саме маю звіритися на Господа. Перш за все, коли приходить якесь випробування. Також маю звіритися на Господа тоді, коли прошу про мудрість в ситуації, яка є незрозумілою і в якій нелегко зорієнтуватися. Тоді ця довіра проявиться в молитві.

Свідчення: Понад 30 років тому молодий чоловік відвідав групу віруючих. Вони підбадьорили один одного, а потім один із присутніх запитав молодого чоловіка: «Чому у тебе милиця?». Той відповів: «Я потрапив в аварію на мотоциклі, і моє коліно вже не буде мені служити. Слава Богу, що не сталося чогось гіршого. З тією милицею вже мушу змиритися, звикнути до неї. Мене вже виписали з лікарняного і через цю ногу я матиму часткову інвалідну пенсію». Один брат зі спільноти запропонував: «Ми могли б піти помолитися, може, Господь нам на щось вкаже щодо цього». Вони пішли молитися і приблизно через 15 хвилин молитви той брат сказав: «Мені постійно приходить на думку слово: „Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум”».