«Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

У 7 вірші Ісус продовжує: «А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте подібні до них…».

Далі Ісус говорить про те, як ми повинні молитися, і подає нам молитву «Отче наш» (вірші 9-13).

Слово життя запевняє нас: «…Отець твій (Бог), що бачить таємне, віддасть тобі». А 8 вірш доповнює: «бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в Нього». Ми повинні створити собі основні умови для молитви. Одна з них – увійти у свою кімнату і зачинити за собою двері, тобто стишитися і не залишатися розумом і серцем у своїх планах і турботах. Сьогодні великими перешкодами для стишення є Інтернет, мас-медіа, мобільні телефони, а тим самим постійне спілкування з людьми. Для такого спілкування не потрібно заходити в кімнату. Але для спілкування з Богом потрібна зовнішня відокремленість від світу, а також внутрішнє стишення думок.

«Ти ж, коли даєш милостиню,

нехай твоя ліва рука не знає, що робить права»

У зв’язку з цією настановою Ісус каже: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі». Далі Ісус пояснює: «Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт. 6,1-2). І продовжує: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі». Отож Ісус наголошує на тому, що ми не повинні шукати визнання від людей чи навіть якоїсь слави. Якщо ми реалізуємо цю Христову пораду, то ми охоронені від багатьох розчарувань. Ісус говорить про те, що ми повинні робити добрі вчинки таємно, маючи мотивацію – подобатися Богові.

«А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас зневажає і переслідує»

Ісус встановлює, яким має бути наше ставлення до ворогів:

1) ми повинні любити їх;

2) маємо благословляти тих, які нас проклинають;

3) маємо робити добро тим, які нас ненавидять;

4) нам слід молитися за тих, які нас переслідують і зневажають.

«Ви чули, що було сказано: „Око за око, зуб за зуб”. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу»

Цю цитату не можна виривати з контексту, інакше ми б дійшли до помилкових висновків. Дана засада стосується тих випадків, коли потрібно запобігти лавині мстивості. Адже якщо людину скривдили, вона автоматично хоче відплатити іншому, навіть якщо сама спровокувала агресивну реакцію, або й тоді, коли її несправедливо скривдили. Ця реакція ‒ бажання помститися – походить з порушеної людської природи. Тоді людина вже не керується нормами справедливості, але піддається духові гніву та ненависті і за один зуб хоче вибити іншому всі зуби, а за одне око ‒ обидва ока. Хоче помститися, та ще й з відсотками, і не припускає можливості прощення. Деколи це заходить так далеко, що людина мститься навіть нащадкам того, хто її скривдив. Цей автоматизм помсти, який виходить зі «старої людини» в нас, зовсім не рахується ні з Богом, ні з власною виною перед Богом, ні з реальністю справедливого Божого суду та вічності.

Щоб зупинити закономірність мстивості, людина повинна мати чітку мотивацію, тобто віру в Бога. Людина мусить знову усвідомити, що той, хто її скривдив, певною мірою був обманений духом брехні, як і кожен з нас часто буває обманений, а потім кривдить інших. Крім того, часто людина сама винна в тому, що її скривдили. А навіть якби була цілком невинна і її скривдили, то все одно мала би перед Богом з цілого серця пробачити своєму неприятелю. Хто хоче отримати прощення від Бога, повинен прощати своїм ближнім. Ісус сказав: «Якщо простите, то і вам буде прощено, якщо не простите, то і вам не буде прощено». Таким є пояснення до молитви «Отче наш».

«Коли чиниш добро, будь погідний, а коли ні ‒ гріх на порозі чигає,
щоб заволодіти тобою, але мусиш над ним панувати»

Ці слова Господь сказав Каїну перед тим, як він вчинив братовбивство. Чому він убив брата? Бо в його серці була заздрість через те, що Авель живе перед Богом праведно і приносить Йому зі своїх первородних овець Богоугодні жертви. На противагу цьому, Каїн був егоїстом і не мав відношення ні до Бога, ні до свого брата. Він докоряв Богові за те, що Бог не вислуховує його нещирих молитов зі серця, повного заздрості, ворожнечі, аж ненависті щодо свого брата, і то без причини. Господь каже, що недостатньо бути пасивним, але треба робити добро – щодо Бога і своїх братів. Бог перестерігає нас: Якщо не будемо робити добро, то гріх буде чигати на порозі нашої душі, щоб засліпити нас і заволодіти нами, як Каїном. Тому Бог наказує: Ти мусиш над ним, тобто над гріхом, панувати, а не бути його рабом.

«А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб»

За часів Ісуса подружжя ще не було таїнством, тому, наприклад, цар Давид, як знаємо, мав декілька жінок. У цьому вірші, який стосується нерозривності подружжя, Ісус вказує на старозавітну практику, про яку було сказано: «Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний». Але Ісус говорить: «А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб».

Що говорить католицький Катехизм? Що таке таїнство подружжя?

Таїнство подружжя – це таїнство, яке освячує католицьких чоловіка і жінку для нерозлучного подружнього життя і дає їм право на особливі благодаті для належного виконування подружніх обов’язків.

Хто установив подружжя?

«Коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло було вкинуте в пекло»

Тут Господь Ісус продовжує тему попереднього вірша, що стосується нечистого погляду, який є внутрішнім коренем гріха перелюбу. Ісус дає рятівну вказівку у словах: «відітни і кинь геть від себе». На іншому місці Він каже: «вирви». Тут не йдеться про фізичне усічення руки чи ноги, про виривання ока, але йдеться про внутрішнє самозречення ‒ про те, щоб відітнути думку і відчуття, тобто цей миттєвий потяг, який може опанувати весь розум і волю людини та вести до безвідповідальності, гріха чи навіть злочину.

Слово «відітни руку, ногу» означає, що ми не повинні використовувати їх для гріха. На іншому місці Святе Письмо каже: «Чоловіки нехай здіймають до Бога чисті руки» (1 Тим. 2,8). Ноги не мають іти туди, де є небезпека. Те духовне відтинання ‒ це не якась теорія, це радикальний крок, навіть болючий розріз в області почуттів та думок.

«Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. А Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці»

Увечері перед Своєю смертю Ісус наголосив: «Хто любить Мене, той Мої заповіді береже». Багато заповідей є частиною Нагірної проповіді, яка починається з восьми блаженств. Ісус торкається питання, яке сьогодні є надзвичайно актуальним, а саме ‒ моральної чистоти. Він каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать!». Господь через Мойсея дав VІ і ІХ заповіді Декалогу. А Ісус тепер виступає як Верховний законодавець, кажучи у Нагірній проповіді: «Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. А Я кажу вам…». Коли суддя проголошує якийсь закон, то робить це в ім’я політичного авторитету та влади, наприклад, якогось королівства чи республіки. Ісус як Бог проголошує моральні закони у власному, тобто у Божому, авторитеті. Він сам каже, що не прийшов скасувати, але виконати суть того, що вже було дано Богом до Його приходу в Старому Завіті. Тепер Ісус уточнює питання чистоти і каже: «Хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці». Ісус вказує на те, що гріх перелюбу бере свій початок як з погляду, так і з внутрішньої згоди. Тому в наступному ж вірші Він дає вказівки, що робити проти гріха. Це два радикальні слова: «відітни» і «кинь геть від себе».

«А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: „Нікчема!”, той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: „Дурень!”, той підпаде під вогонь пекельний»

Господь Ісус пояснює гнів на брата у зв’язку з V Божою заповіддю: «Ви чули, що було сказано давнім: „Не вбивай”; і коли хтось уб’є, той підпаде судові… А Я вам кажу…». Ісус виступає тут як Божественний Законодавець. Він наголошує: «А Я вам кажу…». Потім Ісус вказує на три ступені прояву гніву, аж ненависті. Найперше це той, хто гнівається і не хоче простити. Ще на іншому місці Ісус говорить, що йому теж не буде прощено, тобто він буде переданий суду. Хто образить брата і назве його «нікчема», буде за це відповідати. А хто публічно поширює про брата злісну брехню, що він безумний, тобто психічно хворий, щоб його морально ліквідувати ‒ морально вбити, а тим самим скомпрометувати його перед суспільством, той підпаде під вогонь пекельний.

«Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить»

Що означає бути тілесним, тобто бути в тілі, а що означає бути духовним, тобто бути в Дусі? Бути тілесним означає мати тілесне мислення, яке не рахується серйозно з Богом, з Божим судом і з вічністю. У Святому Письмі сказано, що вчинками тіла є заздрість, вбивства, чвари, нечистота, чарівництво тощо.

Що означає бути духовним? Це означає, що ми своїм мисленням внутрішньо з’єднані з Божим Духом. Тоді нас стосується: «Той самий Дух свідчить нашому духу, що ми діти Божі» (Рим. 8,16).

Найглибшою сутністю нашого єства є дух. Людський дух був створений Богом на Божий образ, він є безсмертний. Наше тіло смертне. Наше єство по суті є духовним, ми маємо душу, в якій є дух, а одягнені ми в тіло. У цьому земному житті наше тіло є наче скафандр, який знімаємо в годину смерті. Ми проходимо коротким часом, щоб перейти у вічність.

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне»

Щоб щиро говорити про любов, необхідно спершу покласти основу, якою є праведність, тобто справедливість. Адже сьогодні часто говорять про любов, вживаючи це слово у різних формах, але під цим терміном багато хто уявляє собі все, крім справжньої любові. Справедливість щодо Бога означає давати Йому те, що Йому належить – перше місце в нашому житті, справжню пошану, підпорядкування Йому та дотримування Його законів і заповідей. А також ми зобов’язані дотримуватися справедливості щодо наших ближніх. На жаль, багато християн, і навіть богопосвячених осіб, не мають правильного розуміння справедливості щодо ближніх.

Якщо вирішуємо проблеми тільки своїм розумом і відчуттями, вони дають нам певний досвід, але цього не досить. Найважливіша річ у нашому житті – щоб ми ходили в правді, тобто були покірними. Диявол є дуже інтелігентний дух. Навіть найменший дух брехні є  розумнішим від Ейнштейна чи будь-кого іншого. Якщо хочемо логікою боротися проти духа брехні, то він нас обмане. Кожного потягне за те, до чого має схильність – в жінок це відчуття, а в чоловіків – логіка. Але якщо ми дійсно хочемо бути веденими  Святим Духом, щоб Він через нас діяв, то треба зупинитися: «Господи, я це бачу, відчуваю і розумію так, але тепер стаю до Твого  світла». Ісус каже: «Я світло світу». Отож, коли станемо до Божого світла,  Ісус відкриє нам очі, як відкрив Марії Магдалині після свого воскресіння. Вона не впізнала Його, думала, що це садівник. Аж коли Ісус звернувся до неї по імені, їй відкрилися очі і вона вигукнула: «Раввуні!». Того ж дня учні йшли до Емаусу і до них приєднався Ісус, як подорожній. Вони говорили про актуальні речі, які відбулися. Ісус пов’язував їх зі Святим Письмом, відкриваючи їм його. Але вони Ісуса не впізнали.

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”, та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!” І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!”»

Першому зі всіх апостолів Ісус з’явився Петрові. У неділю вранці Петро подолав страх, який тримав апостолів, і прийшов до Христового відкритого гробу.

Біля Генезаретського озера, де Ісус з’явився семи апостолам, Він тричі поставив Петрові запитання, яке стосувалося відношення Петра до Ісуса. Апостол Петро тричі привселюдно відрікся від Христа, і навіть з присягою. І хоча він відразу жалів за своє відречення і гірко плакав, все ж втратив своє доручення – уряд, який Ісус довірив йому як голові апостолів, кажучи: «Ти ‒ Петро, скеля, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Мт. 16,18). Після свого відречення Петро перестав бути скелею, його віра і любов до Спасителя не витримали випробування. Петро каявся за свій гріх, та лише особисто. І хоча Ісус пробачив йому, публічна провина та згіршення не були публічно надолужені. Як він міг залишатися головою апостолів, якщо привселюдно і з присягою відрікся Христа? Тому Ісус вимагав публічного покаяння та публічного визнання особистого відношення любові – не людської, а Божої – агапе. Про це Він двічі запитав Петра.

«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього»

Після 6 вірша сказано: «Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст». Усвідоммо реальність: «Усі ми блукали». Якщо Боже слово каже «усі», то навіть якщо ти переконаний, що тебе це не стосується, потрібно знати, що ніхто не є винятком. І ми не тільки колись блукали, але хоча й ми отримали багато світла через Боже слово і за старання виконувати Божі заповіді, все ж певною мірою ми досі блукаємо у дрібницях через свою впертість, небажання повчитися, упокоритися і т.п. Через цей свій нерозум мусимо платити певну данину. Це сварки в сім’ях, нетерпимість у подружжі, конфлікти між дітьми та батьками. Чому так є? Тому що ми не маємо достатньо світла та духовної гармонії, яка пов’язана з Божою благодаттю. Що нам робити? Ми повинні старатися глибше пізнавати правду про себе і про зло, яке є в нас і яке веде до самообману, хоча б у дрібницях.