Якщо вирішуємо проблеми тільки своїм розумом і відчуттями, вони дають нам певний досвід, але цього не досить. Найважливіша річ у нашому житті – щоб ми ходили в правді, тобто були покірними. Диявол є дуже інтелігентний дух. Навіть найменший дух брехні є  розумнішим від Ейнштейна чи будь-кого іншого. Якщо хочемо логікою боротися проти духа брехні, то він нас обмане. Кожного потягне за те, до чого має схильність – в жінок це відчуття, а в чоловіків – логіка. Але якщо ми дійсно хочемо бути веденими  Святим Духом, щоб Він через нас діяв, то треба зупинитися: «Господи, я це бачу, відчуваю і розумію так, але тепер стаю до Твого  світла». Ісус каже: «Я світло світу». Отож, коли станемо до Божого світла,  Ісус відкриє нам очі, як відкрив Марії Магдалині після свого воскресіння. Вона не впізнала Його, думала, що це садівник. Аж коли Ісус звернувся до неї по імені, їй відкрилися очі і вона вигукнула: «Раввуні!». Того ж дня учні йшли до Емаусу і до них приєднався Ісус, як подорожній. Вони говорили про актуальні речі, які відбулися. Ісус пов’язував їх зі Святим Письмом, відкриваючи їм його. Але вони Ісуса не впізнали.

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”, та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!” І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!”»

Першому зі всіх апостолів Ісус з’явився Петрові. У неділю вранці Петро подолав страх, який тримав апостолів, і прийшов до Христового відкритого гробу.

Біля Генезаретського озера, де Ісус з’явився семи апостолам, Він тричі поставив Петрові запитання, яке стосувалося відношення Петра до Ісуса. Апостол Петро тричі привселюдно відрікся від Христа, і навіть з присягою. І хоча він відразу жалів за своє відречення і гірко плакав, все ж втратив своє доручення – уряд, який Ісус довірив йому як голові апостолів, кажучи: «Ти ‒ Петро, скеля, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Мт. 16,18). Після свого відречення Петро перестав бути скелею, його віра і любов до Спасителя не витримали випробування. Петро каявся за свій гріх, та лише особисто. І хоча Ісус пробачив йому, публічна провина та згіршення не були публічно надолужені. Як він міг залишатися головою апостолів, якщо привселюдно і з присягою відрікся Христа? Тому Ісус вимагав публічного покаяння та публічного визнання особистого відношення любові – не людської, а Божої – агапе. Про це Він двічі запитав Петра.

«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього»

Після 6 вірша сказано: «Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст». Усвідоммо реальність: «Усі ми блукали». Якщо Боже слово каже «усі», то навіть якщо ти переконаний, що тебе це не стосується, потрібно знати, що ніхто не є винятком. І ми не тільки колись блукали, але хоча й ми отримали багато світла через Боже слово і за старання виконувати Божі заповіді, все ж певною мірою ми досі блукаємо у дрібницях через свою впертість, небажання повчитися, упокоритися і т.п. Через цей свій нерозум мусимо платити певну данину. Це сварки в сім’ях, нетерпимість у подружжі, конфлікти між дітьми та батьками. Чому так є? Тому що ми не маємо достатньо світла та духовної гармонії, яка пов’язана з Божою благодаттю. Що нам робити? Ми повинні старатися глибше пізнавати правду про себе і про зло, яке є в нас і яке веде до самообману, хоча б у дрібницях.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Покора

Я хотів би трохи підбадьорити вас і знову вказати на головну чесноту – покору, яка повинна проникати все і всі чесноти. Будь-яка чеснота без справжньої покори є даремною. Чому? Бо покора – це правда. Вона нічого не привласнює, бачить все у світлі. А протилежністю до покори є гордість. Гордість веде до непослуху. Через гордість ангели стали демонами. Гордість була на початку першого гріха Єви. Треба відкинути Єву і прийняв нову жінку, Марію. Марія є вашою Матір’ю. Вона своїм послухом і вірою перемогла змія, диявола. Вона покірна: «Зглянувся Бог на покору раби своєї» (Лк. 1,48).

В конфліктній ситуації головне – стати до світла і звинувачувати самого себе. Коли спробуємо так упокорятися – диявол втече і немає вже місця для себежалю, гіркості та гніву на ближнього! Це діє на 100%!

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані»

Про кого говорить пророк Ісая? Він говорить про страждання очікуваного Месії, яким є Ісус Христос. Пророк Ісая здійснював пророче служіння у 740-700 роках до приходу Христа. Дух Божий відкрив йому таїнство Христових страждань за наші гріхи. У 3 вірші написано: «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів…». У день Христової смерті апостоли зі страху залишили Його, а один із них, Юда, навіть зрадив Його. Того ж ранку апостол Петро тричі відрікся Христа. Ісус терпів великий біль особливо при кривавому бичуванні, при вінчанні терням і на хресній дорозі. Але найбільше страждання Він переживав тоді, коли у приниженні та покинутості висів на хресті.

Далі пророк Ісая пише: «Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив». І у 5 вірші, який будемо повторювати протягом двох тижнів, написано: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані». Так, за наші гріхи Ісусові руки і ноги були пробиті цвяхами, а вкінці і Його серце було проколене списом. Це було за наші гріхи і беззаконня. На завершення сказано, що Його ранами ми вилікувані. І не тільки ранами, завданими при розп’ятті, але й ранами від жорстокого бичування та ганебного і болючого вінчання терням.

Іноді час Великого Посту для нас стає подібним до того, який Ісус пережив у пустелі. Він молився, постив, але також був спокушуваний дияволом. І ми в певних випробуваннях усвідомлюємо напади Божого ворога. Ворог діє через брехню. Намагається викликати відразу до наших найближчих, а на кінець до самого Ісуса і Небесного Отця. Він нападає різними богохульними думками і намагається на Бога кинути відповідальність за зло, яке сам спричинив і джерелом якого є. Бог дав людині свобідну волю і поважає її. Зло, яке робив і робить Божий ворог, і зло, яке ми спричиняємо самі собі (коли дозволимо обманути себе своїми неочищеними почуттями, розумом, пожадливістю і гордістю), Бог перетворює в добро, якщо ми перед Ним схилимось і намагаємось ходити перед Ним у правді, покорі, дисциплінованості та любові, і несемо тягарі один одного, чинячи милосердя тим, які  свідомо чи несвідомо скривдили нас. Бог є ЛЮБОВ. Він віддав за нас Свого Сина (Ів. 3,16), і в Ньому маємо життя вічне. «Кого Бог любить, того карає» (Євр. 12,6) і з хрестом відвідує.

«Хто ходить просто, Господа боїться; хто ж Ним погорджує, того дороги криві.»

Чому ми повинні боятися Господа? Адже у Книзі Псалмів часто повторюється: «Добрий Господь». Наприклад, у Псалмі 136 сказано: «Хваліте Господа, бо Він добрий, бо милість Його вічна… Він мудрістю створив небо, бо милість Його вічна. Червоне море розділив надвоє, провів Ізраїля посеред нього, кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милість Його вічна».

Чому ми повинні боятися Бога, якщо Він добрий і милосердний? Тому що проблема в нас. В нашому нутрі є родовище зла, яке перейшло на нашу людську природу через перший гріх нашого прабатька Адама. Це зло здатне майстерно обманювати нас. Його мета – довести нас до рабства гріха, щоб врешті ми втратили свою душу, покинувши Бога і з’єднавшись зі злом в нас. Тому добрий Отець з любові до нас дав Свого Єдинородного Сина, який став Чоловіком і відкупив нас на ганебному хресті саме від цього зла в нас, яке ми любимо. Ми називаємо його також своїм его і ображаємося, якщо хтось докорить нам за зло, яке ми робимо.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє»

У Книзі Приповідок є мудра порада, за якою є досвід віків: «Звірся на Господа всім твоїм серцем». Бог промовляє до людини через Своє слово, а також приховано промовляє через різні життєві ситуації. Важливо найперше знати, в чому саме маю звіритися на Господа. Перш за все, коли приходить якесь випробування. Також маю звіритися на Господа тоді, коли прошу про мудрість в ситуації, яка є незрозумілою і в якій нелегко зорієнтуватися. Тоді ця довіра проявиться в молитві.

Свідчення: Понад 30 років тому молодий чоловік відвідав групу віруючих. Вони підбадьорили один одного, а потім один із присутніх запитав молодого чоловіка: «Чому у тебе милиця?». Той відповів: «Я потрапив в аварію на мотоциклі, і моє коліно вже не буде мені служити. Слава Богу, що не сталося чогось гіршого. З тією милицею вже мушу змиритися, звикнути до неї. Мене вже виписали з лікарняного і через цю ногу я матиму часткову інвалідну пенсію». Один брат зі спільноти запропонував: «Ми могли б піти помолитися, може, Господь нам на щось вкаже щодо цього». Вони пішли молитися і приблизно через 15 хвилин молитви той брат сказав: «Мені постійно приходить на думку слово: „Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум”».

«Усі діла Бог приведе на суд, усе, що тайне: чи воно добре, чи лихе»

Це останній вірш книги Еклезіаста. Усвідом, що все, що ти робиш, знімається невидимими камерами, записується у твоїй душі, а також це все бачать ангели. І не тільки святі ангели, але й злі ‒ вони все бачать і потім будуть оскаржувати тебе на Божому суді. Сучасна техніка із всюдиприсутніми камерами відстежує і записує багато людських дій, зберігаючи їх як доказовий матеріал. Ця людська техніка – це просто іграшки в порівнянні з духовними принципами і закономірностями, які діють у духовному світі. Усвідомлюй собі, що ти ніде не схований, Бог тебе всюди бачить. Він бачить навіть твоє серце та досліджує твої думки і почуття. Від Нього нічого не приховане. Він дав тобі свободу. Коли робиш добро, то цим виявляєш вдячність Богові і тебе чекає Його нагорода. Коли робиш зло, Бога це болить і часто Він допускає на тебе терпіння, щоб ти зупинився і почав дбати про свою душу.

Давайте заглибимося в Боже слово ‒ 6 глава послання до Римлян: «Знаємо ж, що старий наш чоловік був розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити». Це одна із ключових цитат Біблії. Вона особливо промовляє до нас саме сьогодні, коли ми змушені замислитися над абсурдом запрограмованого самознищення, в основі якого є гріх. Роздумуючи над таїнством первородного гріха, який Боже слово називає «старим чоловіком» в нас, приходжу до висновку, що це буквально втілена дебільність в людині. Вона є коренем усього зла, а також того зла, яке сьогодні планує масовий геноцид людства. Люди дивляться на це, не можуть у всьому цьому зорієнтуватися і абсурдно співпрацюють з цим, так що включаються в процес самознищення, начеб втратили розум і совість. Бог допускає цей бич на прогниле християнство, на чолі якого стоїть псевдопапа Бергольйо з його гомосексуальною мережею на найвищих місцях і постійним мантруванням фраз про любов і т.зв. спільне добро, за якими є дух брехні та смерті. Справжня любов є розп’ята! Це любов агапе, при якій людина виходить зі свого егоцентризму та з обожнення самообману.

«Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо це належить кожній людині»

Цим і наступним віршем закінчується книга Еклезіаста, яка на самому початку наголошує: «Марнота марнот, каже Проповідник, марнота марнот ‒ геть усе марнота». І запитує: «Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. Так само і сонце сходить, і сонце заходить…» (Екл. 1,1-5). Далі він пише: «Усьому свій час: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати, час ранити і час лікувати… час плакати і час сміятися, час мовчати і час говорити… Усе Він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку аж до кінця» (Екл. 3,1-11). «Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна додати, нічого від нього відняти» (вірш 14). «Я мовив у моїм серці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок» (вірш 17).

«Сказав Я вам це, щоб ви мали в Мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Бо Я подолав світ»

Це важливі слова. Треба усвідомити, що справжній мир ми маємо лише у Христі. На іншому місці Він говорить: «Мир, який Я даю вам, світ не може вам дати». Цей мир пов’язаний з живою вірою, з відданістю Христові і з чистим сумлінням. Людина, яка чинить зло і яка покинула Христа, може мати лише фальшивий мир, а не справжній.

Ісус провіщає, що у світі ми страждатимемо. Кожна людина має це страждання і не уникне його. Воно походить з кількох джерел: не тільки від інших людей, не тільки зі системи світу та певної дисгармонії в ньому, але й з нашого безсилля і з того, що в нас діє зло. Ми самі створюємо собі страждання. Тому мусимо вчитися усвідомлювати матеріальні, душевні та духовні закони і таким чином набувати життєву мудрість. Але головне світло для справжньої мудрості та просвітлення дає нам Святий Дух. Часто молоді люди можуть мати мудрість старців, якщо, як каже Святе Письмо, стараються пізнавати Боже слово і зберігати його.

«Ось надходить година ‒ і тепер вона, ‒ коли ви розсієтеся кожен у свій бік, а Мене самого полишите. Та Я не сам, бо зі Мною Отець»

У грецькому оригіналі Святого Письма сказано, що «кожен розсіється», і по-грецьки додається: «eis ta idia», тобто «до свого найвласнішого». Термін «eis ta idia» в Євангелії від Івана використовується ще один раз, а саме для описання того моменту, коли Ісус передає учневі Свою Матір. Ісус сказав: «Ось Мати твоя!». Апостол і євангелист Іван, який стояв під хрестом і який особисто чув це слово, написав: «І від тієї години учень прийняв Її – eis ta idia – до свого найвласнішого». Тобто можемо сказати «до свого нутра». Для цього був потрібен вчинок віри. Йшлося про духовну трансплантацію нового серця. В нас перебуває ‒ як у своїх нащадках ‒ перша жінка Єва разом з генетичним кодом первородного гріха. Ми можемо порівняти його з духовною мРНК диявольської вакцини, що передає духовну отруту, яка називається гріх. Кожен день ми бачимо, як в нас діє первородний гріх, а це є найбільша реальність.

«Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки»

Читаючи Старий Завіт, ми дізнаємося, що Бог дійсно багато разів, особливо через пророків, а також багатьма іншими способами, говорив до вибраного народу. Бог говорив і через те, що робив добро: визволення від Єгипту, перехід через Червоне море, чудеса в пустелі. Але також Бог говорив через різні випробування, а згодом і через попереджувальні покарання, не лише в пустелі, але й упродовж усієї історії ізраїльського народу. Часто народ був сліпим та глухим, і тоді Бог допускав тяжкі випробування, такі як війни, Вавилонський полон… Бог дав людині вільну волю, але зло, яке робить людина, приносить терпіння їй та іншим, а тому Бог її карає або тут, в часі, або, якщо людина правдиво не кається, у вічності. Бог говорив і напоумляв народ через пророків, але той віддячувався тим, що каменував і вбивав Божих пророків, а його сини споруджували їм пам’ятники.