«Усі діла Бог приведе на суд, усе, що тайне: чи воно добре, чи лихе»

Це останній вірш книги Еклезіаста. Усвідом, що все, що ти робиш, знімається невидимими камерами, записується у твоїй душі, а також це все бачать ангели. І не тільки святі ангели, але й злі ‒ вони все бачать і потім будуть оскаржувати тебе на Божому суді. Сучасна техніка із всюдиприсутніми камерами відстежує і записує багато людських дій, зберігаючи їх як доказовий матеріал. Ця людська техніка – це просто іграшки в порівнянні з духовними принципами і закономірностями, які діють у духовному світі. Усвідомлюй собі, що ти ніде не схований, Бог тебе всюди бачить. Він бачить навіть твоє серце та досліджує твої думки і почуття. Від Нього нічого не приховане. Він дав тобі свободу. Коли робиш добро, то цим виявляєш вдячність Богові і тебе чекає Його нагорода. Коли робиш зло, Бога це болить і часто Він допускає на тебе терпіння, щоб ти зупинився і почав дбати про свою душу.

Давайте заглибимося в Боже слово ‒ 6 глава послання до Римлян: «Знаємо ж, що старий наш чоловік був розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити». Це одна із ключових цитат Біблії. Вона особливо промовляє до нас саме сьогодні, коли ми змушені замислитися над абсурдом запрограмованого самознищення, в основі якого є гріх. Роздумуючи над таїнством первородного гріха, який Боже слово називає «старим чоловіком» в нас, приходжу до висновку, що це буквально втілена дебільність в людині. Вона є коренем усього зла, а також того зла, яке сьогодні планує масовий геноцид людства. Люди дивляться на це, не можуть у всьому цьому зорієнтуватися і абсурдно співпрацюють з цим, так що включаються в процес самознищення, начеб втратили розум і совість. Бог допускає цей бич на прогниле християнство, на чолі якого стоїть псевдопапа Бергольйо з його гомосексуальною мережею на найвищих місцях і постійним мантруванням фраз про любов і т.зв. спільне добро, за якими є дух брехні та смерті. Справжня любов є розп’ята! Це любов агапе, при якій людина виходить зі свого егоцентризму та з обожнення самообману.

«Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо це належить кожній людині»

Цим і наступним віршем закінчується книга Еклезіаста, яка на самому початку наголошує: «Марнота марнот, каже Проповідник, марнота марнот ‒ геть усе марнота». І запитує: «Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. Так само і сонце сходить, і сонце заходить…» (Екл. 1,1-5). Далі він пише: «Усьому свій час: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати, час ранити і час лікувати… час плакати і час сміятися, час мовчати і час говорити… Усе Він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку аж до кінця» (Екл. 3,1-11). «Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна додати, нічого від нього відняти» (вірш 14). «Я мовив у моїм серці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок» (вірш 17).

«Сказав Я вам це, щоб ви мали в Мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Бо Я подолав світ»

Це важливі слова. Треба усвідомити, що справжній мир ми маємо лише у Христі. На іншому місці Він говорить: «Мир, який Я даю вам, світ не може вам дати». Цей мир пов’язаний з живою вірою, з відданістю Христові і з чистим сумлінням. Людина, яка чинить зло і яка покинула Христа, може мати лише фальшивий мир, а не справжній.

Ісус провіщає, що у світі ми страждатимемо. Кожна людина має це страждання і не уникне його. Воно походить з кількох джерел: не тільки від інших людей, не тільки зі системи світу та певної дисгармонії в ньому, але й з нашого безсилля і з того, що в нас діє зло. Ми самі створюємо собі страждання. Тому мусимо вчитися усвідомлювати матеріальні, душевні та духовні закони і таким чином набувати життєву мудрість. Але головне світло для справжньої мудрості та просвітлення дає нам Святий Дух. Часто молоді люди можуть мати мудрість старців, якщо, як каже Святе Письмо, стараються пізнавати Боже слово і зберігати його.

«Ось надходить година ‒ і тепер вона, ‒ коли ви розсієтеся кожен у свій бік, а Мене самого полишите. Та Я не сам, бо зі Мною Отець»

У грецькому оригіналі Святого Письма сказано, що «кожен розсіється», і по-грецьки додається: «eis ta idia», тобто «до свого найвласнішого». Термін «eis ta idia» в Євангелії від Івана використовується ще один раз, а саме для описання того моменту, коли Ісус передає учневі Свою Матір. Ісус сказав: «Ось Мати твоя!». Апостол і євангелист Іван, який стояв під хрестом і який особисто чув це слово, написав: «І від тієї години учень прийняв Її – eis ta idia – до свого найвласнішого». Тобто можемо сказати «до свого нутра». Для цього був потрібен вчинок віри. Йшлося про духовну трансплантацію нового серця. В нас перебуває ‒ як у своїх нащадках ‒ перша жінка Єва разом з генетичним кодом первородного гріха. Ми можемо порівняти його з духовною мРНК диявольської вакцини, що передає духовну отруту, яка називається гріх. Кожен день ми бачимо, як в нас діє первородний гріх, а це є найбільша реальність.

«Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки»

Читаючи Старий Завіт, ми дізнаємося, що Бог дійсно багато разів, особливо через пророків, а також багатьма іншими способами, говорив до вибраного народу. Бог говорив і через те, що робив добро: визволення від Єгипту, перехід через Червоне море, чудеса в пустелі. Але також Бог говорив через різні випробування, а згодом і через попереджувальні покарання, не лише в пустелі, але й упродовж усієї історії ізраїльського народу. Часто народ був сліпим та глухим, і тоді Бог допускав тяжкі випробування, такі як війни, Вавилонський полон… Бог дав людині вільну волю, але зло, яке робить людина, приносить терпіння їй та іншим, а тому Бог її карає або тут, в часі, або, якщо людина правдиво не кається, у вічності. Бог говорив і напоумляв народ через пророків, але той віддячувався тим, що каменував і вбивав Божих пророків, а його сини споруджували їм пам’ятники.

В нашому житті ми переживаємо різні безсилля. Наприклад, щойно народиться дитина, а на неї вже приготована узаконена система – календар сумнівних, небезпечних вакцинацій. Особливо сьогодні безсильно дивимося на ковід-безумство. Якби ж то лише безумство! Це заплановане самогубство окремих народів. Людина захищається, але її постійно до чогось тиснуть: вийде з однієї пастки, а вже чекають наступні 10 пасток. А часто взагалі не орієнтується, не знає, що це пастка. Безсилля переживаємо на кожному кроці – на роботі, у взаємних стосунках, в різних ситуаціях дня.

Іноді прийде внутрішній біль, а з ним безсилля в такій мірі, що людині аж запирає подих. Але рішенням не є себежаль чи помста, і аж ніяк не самогубні думки… В такі моменти рішенням є: «Вгору піднесімо серце!». У Бога отримаємо світло і силу. «Коли біда найбільша, Божа поміч найближча».

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса»

Боже слово каже, що навколо нас є велика хмара свідків. Це, передусім, духовні істоти, ангели, які є свідками нашого життя. І через них Бог промовляє до нас, наприклад так, що в кризовій ситуації нам прийде рятівна думка. Але часто ми відкидаємо її і йдемо за візією гріха. Тому Святе Письмо закликає нас відкинути всякий тягар і гріх, що так легко обмотує нас. Наше життя ‒ це наче напружений біг, який через різні перешкоди має дійти до небесної мети. У цьому бігу ми повинні пильно вдивлятися в Ісуса! Він, як у другому вірші продовжує Святе Письмо, є «засновником і завершителем віри», бо Він веде нашу віру вузькою дорогою хреста від початку аж до мети, якою є вічний вінець у небесному блаженстві. При цьому потрібно усвідомлювати, що навколо нас є велика хмара свідків – ангелів.

«Гріх ‒ у тому, що не вірують у Мене, справедливість ‒ що йду до Отця Мого і ви Мене вже не побачите, суд ‒ що князь цього світу вже засуджений»

Ісус промовляє ці слова на Тайній вечері, тобто за день до Своєї смерті, і говорить: «Кажу вам правду: Ліпше для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, пришлю Його до вас. І коли прийде Він, то переконає світ у грісі, у справедливості і в засуді» (Ів. 16,7-8).

Ісус нагадує нам, що Святий Дух покаже світу, тобто людям цього світу, у чому полягає гріх, справедливість і суд. Люди цього світу стверджують, що не мають ніякого гріха, що нікого не вбили, нічого не вкрали і начебто не зобов’язані чинити покаяння. Але це великий обман. Люди цього світу, яких затемнює дух брехні, тобто яких тримає в темряві князь цього світу, нездатні прийняти у своє життя навіть звичайну справедливість. Чому? Тому що вона пов’язана зі совістю і з повагою до прав іншої людини.

«Виключать вас із синагог. А й година настане, коли кожен, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані Мене вони не пізнали»

Ця цитата починається словами Ісуса: «Сказав Я вам те, щоб ви не зневірились». Ісус провіщає апостолам, а також багатьом християнам протягом усієї історії, що ті, які Йому вірні, будуть переслідувані та виключені зі синагог, тобто з офіційної християнської спільноти. Сьогодні бачимо, що Христову Церкву окупують такі церковні лідери, як лжепапа Бергольйо та інші лжеєпископи, яких не хочемо називати. Вони – наче ті виноградарі, про яких Ісус говорить у притчі в Євангелії. Вони захопили Божий виноградник та зневажили Христових слуг, і навіть самого Божого Сина вбили в душах людей. Замість Сина Божого, якому належить виноградник – Церква, вони поставили демона Пачамаму. Бог допускає це, але церковні злочинці не уникнуть Божого суду і справедливої кари. Ці окупанти та їхні співпрацівники в цю годину темряви формують таку суспільну думку, що той, хто вбиває справжніх Христових учнів, насправді навіть вважатиме, що цим служить Богові.

«Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за Мене»

Ввечері перед Своєю смертю, прощаючись з апостолами, Ісус декілька разів говорить про Святого Духа.

«Якщо любите ви Мене, то Мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте; бо перебуває Він з вами, і буде в вас» (Ів. 14,15-17).

«Це мовив Я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я Моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Ів. 14,25-26).

«Ненавидить вас світ, то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, тому й ненавидить вас світ»

Ісус говорить про ненависть з боку світу. Під поняттям «світ» не розуміється прекрасна природа, але мислення, яке противиться правді і ставить у центр марноту і гординю життя. Чому? Тому що князь цього світу, як його називає Господь Ісус ‒ це дух брехні та смерті. З першим гріхом дисгармонія увійшла не тільки в людське нутро, але і в матеріальний світ. Про світ Боже слово говорить, що він лежить у злі (1 Ів. 5,19) і ненавидить Бога (Ів. 15,18). Цей світ є протилежністю до всього, що походить з волі і мудрості Божої (1 Кор. 1,20-27; 3,19; Ів. 14,17; 15,19). На запитання, як узгодити цей образ світу з основною вісткою, що світ вийшов з Божих рук добрим (Бут. 1,31), відповідає послання до Римлян 5,12, зазначаючи, що через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх смерть. Однак це не сталося через фатальну неминучість, але через акт людської волі, непослух і затверділість. А ще серйознішим є те, що світ, тобто люди зі світським мисленням, не пізнали і не визнали Того, хто прийшов до них як до Своїх. Він прийшов до Своїх, але Свої Його не прийняли (Ів. 1,10-11). Отож поняття світу тут не означає лише безособову, природну реальність, але по суті йдеться про людський світ, про людину в її типових діях і спрямуваннях.

«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, і щоб тривав ваш плід; і щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця у Моє ім’я, Він дав вам»

Те, що ти отримав дар віри ‒ чи через своїх побожних батьків, чи через своїх віруючих друзів, або ж ти повірив, коли читав життя святих чи інші книги ‒ за цим усім був Бог, який тебе вибрав. Він призначив тебе, щоб ти йшов і приносив плід, духовний плід, пов’язаний з молитвою, з намаганням зберігати Божі заповіді, з життям з віри, з усвідомленням того, що Бог може покликати тебе у вічність навіть найближчим часом, а тоді вже не матимеш часу приносити жертви і прощати тим, які свідомо чи несвідомо тебе скривдили. Вже не матимеш часу для того, щоб підбадьорювати інших або свідчити їм про Ісуса, щоб спаслися їхні душі. Час короткий.

Бог тебе вибрав. Задумайся над цим Божим словом: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав». Якби хтось вибрав тебе і вшанував якимись людськими почестями, це принесло б тобі радість, але рано чи пізно ти втратив би цю гідність. Але Бог покликав тебе до гідності спадкоємців Божого Царства, як співгромадянина небесної Батьківщини, де ти маєш вічно жити разом з ангелами та святими.

«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає»

Сьогодні найбільш зловживане і скомпрометоване слово ‒ це слово «любов». Ним прикривають усю моральну розбещеність і збочення, а також усі найгрубші злочини. Це не має нічого спільного з любов’ю агапе, яка є безкорислива, жертовна і, як каже апостол Павло, «довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться кривдою, а радіє правдою» (1 Кор. 13,1-6).

Крім того, Ісус тут каже, що наша взаємна любов має бути чистою, маємо жертвуватися заради ближнього, заради його вічного спасіння, навіть ціною того, що втратимо, тобто пожертвуємо, наше фізичне життя.