Слово Патріарха Іллі: Молитва у безсиллі
В нашому житті ми переживаємо різні безсилля. Наприклад, щойно народиться дитина, а на неї вже приготована узаконена система – календар сумнівних, небезпечних вакцинацій. Особливо сьогодні безсильно дивимося на ковід-безумство. Якби ж то лише безумство! Це заплановане самогубство окремих народів. Людина захищається, але її постійно до чогось тиснуть: вийде з однієї пастки, а вже чекають наступні 10 пасток. А часто взагалі не орієнтується, не знає, що це пастка. Безсилля переживаємо на кожному кроці – на роботі, у взаємних стосунках, в різних ситуаціях дня.
Іноді прийде внутрішній біль, а з ним безсилля в такій мірі, що людині аж запирає подих. Але рішенням не є себежаль чи помста, і аж ніяк не самогубні думки… В такі моменти рішенням є: «Вгору піднесімо серце!». У Бога отримаємо світло і силу. «Коли біда найбільша, Божа поміч найближча».
Деколи я також переживав вельми сильний внутрішній біль. Але коли я міг молитися, то ця молитва була дуже глибока і сильна. Я усвідомлював той біль, безсилля, цілковите безсилля, але водночас через те, що я підніс своє серце до Бога і дістався до присутності живого Бога, раптом усвідомлював і абсолютну Божу силу: усе це зло Бог може обернути на добре. Найважливіше ‒ зректися самого себе, клякнути на коліна, підняти руки і взивати до Бога. Якщо маєш найбільшу проблему, депресію чи страх, іноді досить чверть години, іноді ‒ 5 хвилин інтенсивної молитви, і все стає ясно, а деколи ця боротьба триває і годину… Але завжди Бог дає світло і мир. Однак найголовнішою є відданість в Божі руки. Треба усвідомлювати, що і так ми всі помремо, чи швидше, чи пізніше. Наша смерть – це найбільша певність, як каже прислів’я: «Молодий може померти, а старий мусить». А потім нас чекає вічність. А Бог дивиться на наше життя з погляду вічності. Бог хоче нашого найбільшого добра ‒ нашого спасіння, і провадить усе так, щоб ми його одержали.
Коли Бог відкриє нам очі, ми дивимося на життя не лише чисто людським поглядом, приземленим, але дивимося з перспективи вічності, а тоді матимемо досвід з Богом, наприклад, і в різних безсиллях при праці.
Один молодий чоловік якось розповідав про певні проблеми на роботі: «Все вже було готове, але неможливо було це докінчити. Це не вдавалося. Тому я давав це Господу Ісусу, і врешті прийшло світло, я отримав мир. А іноді мені потрібно було лише терпеливо чекати і раптом це питання вирішувалося само».
Ми повинні за все дякувати. Наше безсилля також є тим хрестом, про який говорить Ісус: «Візьми свій хрест і йди за Мною». Хрест – це не є дві колоди, які візьмемо і будемо ходити по вулицях, бо Ісус каже: «Візьми свій хрест і йди за Мною». Хрест ‒ це перехрещення, коли нам перехрещуються наші плани, наша воля, наша сила, наші можливості: хочу, але не можу. Або хочу позбутися якогось зла, а воно мене не пускає, я безсилий. В цих випадках взиваю до Бога, прошу про світло і силу. Але люди часто роблять все можливе, тільки не те, що мали б робити, наприклад напихаються їжею, а хто має схильність до алкоголю, п’є чарку за чаркою… Але це не вирішить проблеми. Хтось інший відреагує так, що когось висварить. Це також не вирішить проблему, а лише загострить. Тому треба увійти до своєї кімнатки, закрити за собою двері, підняти серце і руки до Бога та взивати: «Господи, Ти це бачиш! Я мушу з Тобою вголос говорити. Ти бачиш мою нужденність, мою проблему. Я хотів добро, робив те і те, але в результаті з того вийшло зло. Боже, Ти це бачиш, даю це Тобі». Це єдине слово: «Ти це бачиш». Так, треба дати цю проблему Богові, не бажати вирішувати її самому. Це є те «разом з Христом»: «Ісусе розп’ятий, Ти це бачиш!». Під хрестом отримаємо мудрість і світло. Кожного дня ми переживаємо це таїнство в буденному житті, але ми цього не усвідомлюємо і тому не маємо від цього користі.
Життєву мудрість людина здобуває тоді, коли наслідує Христа і приймає прості життєві принципи, засади, які реалізує у своєму житті, засади, які виходять з Божого слова, з традиції Церкви та з досвіду святих. Коли прийде проблема, то найважче – зупинитися. Якщо це є в буденному житті, протягом робочого дня, то хоча б на хвилину стишуся і «вгору серце!». Прошу Бога за світло і силу. Треба взивати таке SOS, не бути мовчазним, але взивати: «Взивай, кричи до Господа зі свого серця і Бог тебе вислухає», як сказано у Святому Письмі (Єр. 33,3). Бог тобі поможе, дасть тобі світло і силу. Але для того, щоб ми змогли зупинятися під час дня, посеред хаосу, мусимо мати певний пункт, мусимо мати виділений час на нашу комунікацію з Богом. Ісус нас закликає: «Не могли ви хоча б одну годину бути зі Мною? Моліться і чувайте». Тобто маємо чувати, зосередитися, дати Богу свою проблему, бути з Ним.
З Христом у хрещенні ми були занурені до Його смерті, а одночасно у хрещенні ми отримали нове життя. Але щоб ця сила реалізувалася в нашому житті, для цього потрібно Божої сили, світла і сили Святого Духа, про якого маємо просити і з яким маємо співпрацювати, тобто маємо ходити у Святому Дусі, ходити в Божій мудрості, яка, з одного боку, пов’язана з терпінням, з переслідуванням, з висміюванням, з безсиллям, а з іншого боку ‒ з великим миром, світлом і щастям, які світ не може дати.
Завантажити: Слово Патріарха Іллі: Молитва у безсиллі
