«Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку».

Цьому твердженню передують Ісусові слова: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не добачаєш? Або як можеш твоєму братові сказати: „Дай, хай вийму скалку в тебе з ока”, а он же колода в твоїм оці?» (вірші 3-4). Цим словом про колоду та скалку в оці Господь Ісус вказує на духовну сліпоту, тобто на гордість людини, яка концентрується на своє его і має хибне бачення реальності. Причина в тому, що людина не ходить через віру в Божому світлі, яке дає пізнання, що в нашому нутрі є темрява, генетичний код – спадщина від прабатьків, тобто первородний гріх, родовище зла в нас, яке називається его. Як людина має витягти цю духовну колоду, тобто позбутися фальшивого погляду на себе і ближнього? Це вийняття колоди вимагає живої віри в Бога і водночас готовності робити кроки до правди, тобто кроки самокритики.

«Не судіть, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють»

Людській природі притаманно засуджувати та критикувати інших. Це саме по собі не є поганим, бо якби суд був правильним, то може принести користь. Але проблема в тому, що ми не бачимо ситуацію іншої людини комплексно, а бачимо лише певну деталь. Щоб суд був корисним, ми повинні дивитися на ближнього так, як на нього дивиться Бог, а цього ми, звичайно, в повній мірі не здатні зробити. Але можемо, коли засуджуємо щось негативне, принаймні усвідомити, що те саме робили або робимо і ми. Якщо б хтось голосно докорив нам за нашу хибу, ми багатьма способами будемо доводити, що хоча й зробили певне зло, але хотіли добра, і навіть зробили при цьому певне добро, якого інша людина не бачить або не хоче бачити. Якщо ми вміємо самі себе так майстерно захищати, то мали б використати цю мірку, коли хочемо критикувати інших. Правильний суд – це той, що ґрунтується на любові до ближнього.

«Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха»

Господь Ісус встановлює нам засади і щодо буденних справ нашого повсякденного життя. Це звичайні турботи, клопоти про майбутнє, про їжу, про фінанси, про здоров’я, про себе і свою сім’ю, турботи, пов’язані з домом чи квартирою, тощо. Ісус дає просту вказівку, що ми не повинні турбуватися завтрашнім днем, бо кожен день має досить своїх турбот. Отож ми повинні зосередитися на тому, щоб згідно з Божою волею прожити даний нам день. Ісус каже: «Доволі дневі його лиха». В іншому місці Він каже, що ми повинні чувати, бо не знаємо, коли прийде смерть. Вона позбавить нас усіх турбот. У Святому Письмі сказано, що ми повинні використовувати час. Турботи позбавляють нас спокою. Якщо людина завалена багатьма турботами, їй необхідно сформулювати шкалу цінностей і розрізнити, що в даній ситуації треба зробити найперше, а те, що не є таким актуальним або навіть непотрібним, відкласти. Ми часто ставимо усі турботи на один рівень, а потім нервуємось, бо робимо те, що непотрібне, а те, що буквально горить, відкладаємо, і потім з цього виникає напруження.

«Шукайте найперше Царство Боже і його справедливість, а все інше вам додасться»

Знову надходить Різдвяний час. Господь Ісус прийшов у цей світ. Він народився у бідному Вифлеємі. Про Його прихід 2000 років тому згадуємо саме під час Різдвяних свят. Найперше ми маємо шукати Боже Царство. Де є Ісус, там є і Боже Царство. Поставмо собі важливе запитання: де є Ісус у час перед Різдвяними святами? Чи я шукаю Його насамперед у молитві? Чи змагаюся за єдність з Ним? Чи слухаю Його тихий голос у Божому слові чи в різних ситуаціях дня, які я переживаю? Де тут є Ісус? Те, що впродовж дня виділяємо час для зустрічі з Ним – практично чотири рази: о 9:00, о 12:00, о 15:00 і о 18:00, – це вже вимагає від нас певного самозречення з любові до Ісуса. Вже те, що думаємо про дотримання цього зобов’язання і посеред дня шукаємо момент, коли можемо стишитися і внутрішньо з Ним з’єднатися, є саме тим пошуком Божого Царства, до якого закликає нас Господь.

«Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні»

У цьому уривку Ісус двічі наголошує на слові «не можете». Відразу на початку Ісус каже, що не можемо служити двом панам, а вкінці каже: «Не можете служити Богу і мамоні».

Ісус використав слово «мамона». Це слово семітського походження, яке не зустрічається в Старому Завіті, але використовується в єврейських та арамейських тлумаченнях Старого Завіту. Очевидно, воно має єврейський корінь, який означає те, чому людина довіряє, у що вірить, на що покладається. У згаданих тлумаченнях «мамона» означає, з одного боку, багатство, цінне майно, щось матеріальне, а з іншого – прибуток, особливо отриманий нечесним шляхом на шкоду ближнього. Неправедна мамона є технічним терміном для означення такого прибутку.

«Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле»

Якщо людина має хворе око чи втрачає зір, то страждає від цього. Якщо втратить зір повністю, то перебуває в цілковитій темряві і не бачить нічого з матеріальних речей.

І у виразі обличчя, а особливо в погляді, відбивається внутрішня гармонія чи, навпаки, дисгармонія людини. Насуплене лице, злий погляд, заздрісне чи пожадливе око вказують на гріх і дисгармонію чи духовне рабство, яким людина поневолена.

В даний час за допомогою т. зв. сучасних психологій навіть найбільший злочинець може натренувати штучні усмішки, люб’язні погляди, але насправді це неприродне і неправдиве. Однак рано чи пізно це відмаскується.

«Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце».

Господь Ісус закликає нас, щоб ми складали собі скарби на небі – там, де вже є вічність. Ми живемо в часі, а тут є злодії, які крадуть нам найцінніше – наш час, який нам був даний Богом, щоб у ньому ми здобули спасіння. Якщо його втратимо, втратимо щасливу вічність. Людина на все має час, але не має часу на свою душу і на Бога.

Боже слово каже: «Ось стою біля твоїх дверей і стукаю. Хто відкриє Мені, до того увійду». Але більшість християн відповідають Ісусові: «Почекай, тепер на Тебе не маю часу. Тепер мушу щось вирішувати по мобільному, тепер мушу в Інтернеті прочитати цікаві новини, тепер потребую подивитися фільм, пограти ігри на комп’ютері, поспілкуватися в соціальних мережах – це забирає мені найбільше часу». І людина не усвідомлює, як минає час.

«Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії та викрадають»

Наша природа, зіпсована первородним гріхом, не думає про скарби на небі, де нам їх не нівечить хробацтво і не крадуть злодії, але тяжіє до матеріалізму. Вона бачить у ньому забезпечення майбутнього, а навіть має замилування у житейській гордині та погорджує іншими, які не мають майна. У притчі про багача, який хотів зруйнувати свої клуні та побудувати більші, Ісус каже: «Безумний, ще сьогодні заберуть твою душу, а що буде з тим, що ти накопичив?». Звичайно, такі люди не рахуються ні зі смертю, ні з кінцем. Тоді в час важкої хвороби, а особливо в годину смерті, вони переживуть великий шок. Якщо й збережуть християнську віру, але серцем будуть прив’язані до майна, то в годину смерті їм буде важко позбутися демона мамони. Ісус ясно каже: «Не можете служити Богові й мамоні».

«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам»

Це єдиний Ісусовий коментар до молитви «Отче наш», в якій просимо: «Отче, …прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Умовою того, щоб Бог простив мені, є те, що я прощаю набагато менші провини, які вчинив проти мене мій ближній. Людина, яка усвідомлює свої провини перед Богом і покарання, яке чекає на неї за ці провини, сприймає як очевидне те, що Бог від неї вимагає. Далі Ісус додає: «А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших», отож ця річ абсолютно зрозуміла.

Є люди, які кажуть: «Я не можу позбутися почуття провини, я не можу повірити в те, що Бог мені дійсно простив. Я визнав свої гріхи, але мене не покидає почуття вини». Причиною неспокою в душі і непевності у прощенні є саме те, що людина не прощає своїм ближнім їхні дрібні провини і залишається в гіркості.

«Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

У 7 вірші Ісус продовжує: «А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте подібні до них…».

Далі Ісус говорить про те, як ми повинні молитися, і подає нам молитву «Отче наш» (вірші 9-13).

Слово життя запевняє нас: «…Отець твій (Бог), що бачить таємне, віддасть тобі». А 8 вірш доповнює: «бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в Нього». Ми повинні створити собі основні умови для молитви. Одна з них – увійти у свою кімнату і зачинити за собою двері, тобто стишитися і не залишатися розумом і серцем у своїх планах і турботах. Сьогодні великими перешкодами для стишення є Інтернет, мас-медіа, мобільні телефони, а тим самим постійне спілкування з людьми. Для такого спілкування не потрібно заходити в кімнату. Але для спілкування з Богом потрібна зовнішня відокремленість від світу, а також внутрішнє стишення думок.

«Ти ж, коли даєш милостиню,

нехай твоя ліва рука не знає, що робить права»

У зв’язку з цією настановою Ісус каже: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі». Далі Ісус пояснює: «Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт. 6,1-2). І продовжує: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі». Отож Ісус наголошує на тому, що ми не повинні шукати визнання від людей чи навіть якоїсь слави. Якщо ми реалізуємо цю Христову пораду, то ми охоронені від багатьох розчарувань. Ісус говорить про те, що ми повинні робити добрі вчинки таємно, маючи мотивацію – подобатися Богові.

«А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас зневажає і переслідує»

Ісус встановлює, яким має бути наше ставлення до ворогів:

1) ми повинні любити їх;

2) маємо благословляти тих, які нас проклинають;

3) маємо робити добро тим, які нас ненавидять;

4) нам слід молитися за тих, які нас переслідують і зневажають.

«Ви чули, що було сказано: „Око за око, зуб за зуб”. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу»

Цю цитату не можна виривати з контексту, інакше ми б дійшли до помилкових висновків. Дана засада стосується тих випадків, коли потрібно запобігти лавині мстивості. Адже якщо людину скривдили, вона автоматично хоче відплатити іншому, навіть якщо сама спровокувала агресивну реакцію, або й тоді, коли її несправедливо скривдили. Ця реакція ‒ бажання помститися – походить з порушеної людської природи. Тоді людина вже не керується нормами справедливості, але піддається духові гніву та ненависті і за один зуб хоче вибити іншому всі зуби, а за одне око ‒ обидва ока. Хоче помститися, та ще й з відсотками, і не припускає можливості прощення. Деколи це заходить так далеко, що людина мститься навіть нащадкам того, хто її скривдив. Цей автоматизм помсти, який виходить зі «старої людини» в нас, зовсім не рахується ні з Богом, ні з власною виною перед Богом, ні з реальністю справедливого Божого суду та вічності.

Щоб зупинити закономірність мстивості, людина повинна мати чітку мотивацію, тобто віру в Бога. Людина мусить знову усвідомити, що той, хто її скривдив, певною мірою був обманений духом брехні, як і кожен з нас часто буває обманений, а потім кривдить інших. Крім того, часто людина сама винна в тому, що її скривдили. А навіть якби була цілком невинна і її скривдили, то все одно мала би перед Богом з цілого серця пробачити своєму неприятелю. Хто хоче отримати прощення від Бога, повинен прощати своїм ближнім. Ісус сказав: «Якщо простите, то і вам буде прощено, якщо не простите, то і вам не буде прощено». Таким є пояснення до молитви «Отче наш».

«Коли чиниш добро, будь погідний, а коли ні ‒ гріх на порозі чигає,
щоб заволодіти тобою, але мусиш над ним панувати»

Ці слова Господь сказав Каїну перед тим, як він вчинив братовбивство. Чому він убив брата? Бо в його серці була заздрість через те, що Авель живе перед Богом праведно і приносить Йому зі своїх первородних овець Богоугодні жертви. На противагу цьому, Каїн був егоїстом і не мав відношення ні до Бога, ні до свого брата. Він докоряв Богові за те, що Бог не вислуховує його нещирих молитов зі серця, повного заздрості, ворожнечі, аж ненависті щодо свого брата, і то без причини. Господь каже, що недостатньо бути пасивним, але треба робити добро – щодо Бога і своїх братів. Бог перестерігає нас: Якщо не будемо робити добро, то гріх буде чигати на порозі нашої душі, щоб засліпити нас і заволодіти нами, як Каїном. Тому Бог наказує: Ти мусиш над ним, тобто над гріхом, панувати, а не бути його рабом.