«Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї, ангел сказав їй: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками!”» (Лк. 1,26-28).

«Благодатна» по-грецьки «кехарітомене». Первородний гріх ‒ це нестача Божої благодаті, її втрата. Але Марія була сповнена благодаті, тому що Бог мав із Нею надзвичайний план у ділі спасіння. Кожна людина народжується в первородному гріху. У цьому Божому плані Богородиця була збережена від первородного гріха, оскільки мала бути другою Євою, матір’ю Спасителя та матір’ю нового потомства. Ісус є Єдинородним Сином Божим, але також і первородним. Ми, які прийняли Ісуса, є другородженими синами та дочками Пресвятої Богородиці. Ісус ясно це виразив у годину Своєї смерті. Він сказав учневі, який стояв під хрестом і представляв цілу Церкву: «Ось Мати твоя!» (Ів. 19,27).

«І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до Нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, а чи інші про Мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ Твій і первосвященики передали Тебе мені. Що Ти таке зробив?” „Царство Моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б Моє царство від цього світу, то сторожа Моя була б воювала, щоби Мене не видали юдеям. Але не звідсіля Моє царство.” „То Ти таки цар?” – мовив до Нього Пилат. І відповів Ісус: „Ти кажеш, що Я цар. Я на те уродився і прийшов у світ, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій”» (Ів. 18,33-37).

Існує царство земне і царство небесне. Земні царі приходять і відходять. Наприклад, останнім російським царем був Микола II. Більшовики розстріляли його і всю його родину. Після нього вже не було жодного царя. Однак прийшли інші вожді та правителі, такі як Ленін і Сталін, але їхня влада також впала.

У 5-й главі послання до Римлян апостол Павло вказує на закон колективної провини, а з іншого боку ‒ колективної благодаті. Через Адама на все людство прийшов гріх і прокляття. Проте другий Адам ‒ Ісус Христос, Син Божий ‒ приносить нове життя і спасіння. Приймаючи Ісуса через віру, осягаємо оправдання. Однак ми не тільки отримуємо прощення наших гріхів, але одночасно наша душа стає оселею Святого Духа. У 6-й главі апостол Павло говорить про питання визволення: «Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити» (Рим. 6,6). Він вказує на поневолення гріхом та злом, а також на визволення, яке є лише в Христі. Він каже: «Так і ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога». «Вважайте» означає «не сумнівайтеся в цьому», «рахуйтеся з цим».

Потім, у 7-й главі, він вказує на первородний гріх в нас: я люблю добро, хочу його робити, а все-таки роблю зло, яке ненавиджу. «Нещасна я людина. Хто мене визволить з тіла цієї смерті?» І відповідає: Ісус Христос! Чому він каже: «Нещасна я людина»? Бо в кожному з нас є родовище гріха. Тому людина, хоч і любить добро, робить зло.

Кожен, хто читає Святе Письмо, знає, що в багатьох місцях сказано про те, як апостолу Павлу з’явився Господь Ісус і як він навернувся. Також описано, як він був охрещений Духом Святим та водою, і як йому відкрилися очі ‒ не тільки духовно, але й фізично. Хто йому допоміг? У Святому Письмі читаємо: «Ананія, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: „Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом”. І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився» (Ді. 9,17-18). Отож, Ананія був простим віруючим, який став знаряддям Святого Духа. Він слухався і робив те, що йому було сказано через Боже натхнення у молитві. Так, у молитві до нас говорить Святий Дух. У щирій молитві Бог дає нам світло. Як сказав Ананія Савлу: «Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом». Савло не відкинув ласку, яку Бог йому дав. Він їхав у Дамаск, щоб переслідувати християн, і на цій дорозі був скинений з коня і осяяний світлом.

На молитві я визнавав: «Господи, мені не йдеться про якийсь успіх чи багатство, я прагну духовного пробудження! Духовного пробудження паралізованої, мертвої Церкви, яка сьогодні є цвинтарем духовних трупів! Я їх не засуджую. Я дивлюся на них з болем, з великим болем… Але я не піддаюся депресії. Коли чую йовівські звістки і приходить один удар за іншим, то знаю: для людей неможливо, щоб настало духовне воскресіння Церкви, але не для Бога, для Бога це можливо!». Тому з глибини моєї душі виходить взивання: «Сухі кістки! Так говорить Господь Бог…». А тоді: «Хай оживуть! Хай ці повбивані оживуть! Прийди, Духу Божий, і завій на цих повбиваних, хай оживуть!». Хто це зробить? Святий Дух це зробить. «Господи, вірю!». І не тільки вірю, але в такі моменти я часто це знаю. Можливо, протягом дня настане мить, коли в цьому засумніваюся, але в той момент, коли на молитві я є в єдності з Ісусом, я це знаю: «Я це знаю, Господи».

Коли на молитві боремось за свій народ, треба усвідомити декілька реальностей. По-перше, існує реальність гріха, який є над конкретним народом, наприклад, над Україною, над Чехією, над Словаччиною чи над іншим народом… Це аборти, зради церковників, їхні єресі, якими вони були отруєні і отруюють інших. Крім того, тут існують некомерційні організації зі зрадниками народу, деякі напівтаємні товариства, які обманюють людей ілюзією грошей та кар’єри і тягнуть їх до погибелі. Є зрадливі люди в політиці, в мас-медіа, які сугестивно поширюють брехню, гріх, і маніпулюють людьми на їхню шкоду. Тут є також особисті гріхи людей ‒ різні форми нечистоти, чвари, непрощення, невіра, ідолопоклонство, окультизм… Існує реальність вини перед Богом, яка тягне за собою покарання. Покарання вже надходить і воно пов’язане з гендером, з викраданням дітей, з ісламізацією… Це вже розпочинається. Некомерційні організації пропихають це, намагаючись розбити народ і привести його до колапсу… Отож, тут існує реальність гріха окремих людей і різних груп. Але, з іншого боку, тут є жменька людей, вірних Богові, які взивають до Нього. Хоча їх небагато, але вони взивають.

Однією з форм покаяння є Тайна Сповіді. Але якщо людина не є щира перед Богом, то Тайна Сповіді їй не допоможе. Крім того, нема потреби сповідатися зі всього. Тайна Сповіді існує для визнання важких гріхів. Але скільки легких гріхів ми щодня вчиняємо! Тому кожного дня потребуємо ставати перед Богом і перед Його справедливим судним престолом.

Ісус каже: «Коли хтось Мої слова слухає, а їх не береже, Я його не суджу… Слово, яке Я вирік, судитиме його останнього дня» (Ів. 12,47-48). Бог дав нам як норму для життя Своє слово, а це слово буде нас судити, кожну нашу думку, кожне почуття. Якщо людина це усвідомить, і якщо вона є скрупулянтом, то піддасться депресії. Але це лише однобічний погляд. Однак він потрібен для нашого твердого серця, яке інакше не бачить, не чує і не усвідомлює, тому що, як каже пророк Давид, воно обросло жиром, тобто має товсту шкіру. Часто потрібен сильний удар (напр. нещастя, хвороба, розбиті відносини), щоб людина пробудилась з літеплості і тупості.

Про що насправді йдеться в житті? Про те, щоб мати якийсь частковий успіх? Щось здобути, а хтось інший за рік чи два мені це вкраде, знищить або оберне проти мене? Чого я хочу? Якоїсь слави, кар’єри? Слід усвідомити: «Що власне я хочу в житті? Чого прагну? Про що мені йдеться?». В житті йдеться тільки про одне – про спасіння власної душі! Тому ми повинні бути вірними Ісусові там, де кожен з нас є. Наприклад, людина лежить в ліжку з важкою хворобою. Що може робити? Може віддавати своє терпіння Богу: «Господи, ось я тут з Тобою на хресті. Навіть не можу молитися, але все це приймаю. Хай буде воля Твоя». Однак молитва хворого є «хворою», тому, поки ми є здорові, не покладаймось на те, що аж коли будемо лежати хворі, то тоді будемо молитися і готуватися до смерті та вічності. Це обман. Ми повинні готуватися тепер! Ми повинні щодня вмирати з Христом для свого «его». Щодня маємо найперше шукати Боже Царство. Але ми спонтанно почнемо з марноти, а для Божого Царства вже не вистачить часу. Але Ісус каже: «Шукайте найперше Царство Боже…». Тому не здаваймося, саме тепер є новий шанс почати!

Кожен з нас повинен рахуватися з реальністю смерті, тобто з неминучим, безповоротним переходом з часу до вічності, а також з реальністю Божого суду. Також потрібно замислитись над тим, що слідує після суду. Це третя реальність: вічне небо або вічне пекло. Існує ще четверта реальність, яка є лише у часі – Боже милосердя, яке, звичайно ж, пов’язане з зізнанням у гріху і зверненням до Ісуса.

Тепер зупинімось тільки на першій реальності: реальність смерті. Це питання стосується кожного: «Коли вона настане? Сьогодні, завтра, цього року?..» Людина не знає ні дня, ні години. Що каже Ісус? «Будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт. 24,44). Тобто смерть прийде, як злодій. «Чувайте!» (Мт. 25,13). «Будьте готові!» (Лк. 12,40). Чому ми повинні бути готовими? Бо відразу після смерті настає Божий суд. Людина вже ніколи не повернеться. Вона залишить відношення до людей, до речей, і безповоротно відійде. Коли настане смерть, дух відділиться від людського тіла. Тіло кладуть у труну і закопують у землю. Врешті з людини залишиться лише трохи пороху, як сказано в Біблії: «Ти є порох і повернешся в порох» (Бут. 3,19). Це реальність; до цього ми прямуємо.

Якою ж важливою є ця правда: через віру Ісус народжується в наших серцях. Отож, де є новонароджений Цар Юдейський? Де є Ісус? Він має бути в нашому серці. Він повинен бути на першому місці в нашому житті. Він має бути нашим Царем! Коли Ісус воскрес і з’явився всім апостолам, апостол Тома сказав: «Господь мій і Бог мій!» Ісус також має бути нашим Господом і Богом. Ми повинні це усвідомлювати, передусім, на молитві, коли 7 разів на день молимося молитовні зупинки: «Я люблю Тебе всім серцем, всією душею і всією силою… Втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелія». Маємо втрачати брехню і обман, який знаходиться в нашій душі через первородний гріх, маємо втрачати наше фальшиве его, яке тримає нас в темряві, і маємо відкритися Христу ‒ «Світлу, яке прийшло у світ» (див. Ів. 3,19), щоб Він міг нас просвітити, щоб міг царювати в нашому серці як наш Цар.

Ісус каже: «Чувайте і моліться», бо Божий ворог вміє і зсередини розбити стосунки та спричинити те, що один одного зранить. Тому людина повинна зважати на взаємні відносини, хоча це її блокує, упокоряє, стримує, а іноді і повністю паралізує добре і Боже діло.

Іноді людина виконує певне завдання, яке є Богу миле і є у згоді з Божою волею, отож жодного свавілля. Але на певному етапі перестане чувати, або, радше, ходити у вірі, бачить тільки дане завдання (наприклад, що потрібно почати і не затримуватися) і забуде про чуйність – і тут, коли має закінчувати Боже діло, настане якась перешкода. Божий ворог використає якусь малу прив’язаність до речей або неочищеність, і настане взаємне зранення, і то часто дійсно через дрібниці. Люди в світі до цього вже звикли, не звертають на це увагу і є ніби спокійні. Вони якось вміють це долати –  можливо, саме тим, що вкинені до виру інших турбот. Однак, і у них в душі по суті залишається зранення, яке згодом у відповідний момент проявиться помстою: словом чи ділом. Лише ходячи у вірі та в постійному упокоренні можна і ці незначні щоденні ситуації спрацьовувати.

Ісус каже: «Все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню» (Ів. 14,13). Усвідоммо, що через віру ми маємо таку владу, такий шанс! Ісус каже «все». Це такий абсолютний термін, але це глибока правда. Однак людина зрозуміє це аж тоді, коли усвідомить, що таке віра і які вона має рівні. Існує віра, необхідна для спасіння, але також існує віра, яка з’єднує нас із Богом – віра, через яку проявляється Божа всемогутність, через яку Бог чинить чуда. Яке велике чудо, коли ми за когось молимось і він повірить! Як чудо воскресіння мертвого! А може, ще більше. Це не в наших силах. Там є наша співпраця, але результат є наслідком дії Божої всемогутності. Чи ти молишся за навернення поган, які живуть навколо нас, за сучасних поган – відпалих християн в народах колись християнської Європи?

Такі прохання стосуються духовного рівня і приносять не тільки дочасне добро, але й вічне. Проте Бог не раз вислуховує (часто в чудесний спосіб) і наші прохання за різні матеріальні речі. І за них маємо молитися, щоб ми не надто літали в духовності і не закінчили в якійсь абстракції. Бог хоче, щоб ми просили і за щоденний насущний хліб, щоб просили і за вирішення наших простих життєвих проблем: за здоров’я, за наші відносини, за поживу, за працю… Коли просимо з вірою, Бог входить до тієї конкретної ситуації і вирішує її. Він вирішує і невирішальні проблеми.

На те, щоб молитва була вислухана, найбільше впливає наша віра. А з чим пов’язана віра? Вона залежить від нашої очищеності. Якщо ми очищені, то отримуємо світло, ласку і віру ‒ Божу віру, яка переносить гори.

В 15-й главі Євангелія від Івана Ісус подає порівняння про виноградину і галуззя. Він каже: «Я ‒ виноградина правдива, а Мій Отець ‒ виноградар. Кожну гілку в Мені, яка не приносить плоду, Він відрізає, а кожну, яка приносить плід, Він очищує, аби ще більше плоду давала». Отож, Бог нас очищує. Кого Бог любить, того з хрестом відвідує. Велике благо для нас ‒ очищення, яке настає після навернення і прийняття Святого Духа: це переслідування, різні поразки… Але треба вміти з вірою їх приймати. А коли ми з вірою їх приймаємо, Бог покаже нам, чому це так, або вкаже, яку користь це приносить. Тому ми повинні з вірою за все дякувати Богу ‒ не тільки устами, але і внутрішньо, цілим серцем.Далі Ісус каже: «Ви вже чисті ‒ словом, яким Я промовляв до вас. Перебувайте у Мені!» (Ів. 15,3-4). Звернімо увагу: «Перебувайте у Мені!». Тут Ісус говорить про нашу єдність із Ним. Нам потрібно не тільки увійти до єдності з Ісусом, але Він каже: «Перебувайте у Мені!» ‒ тобто маємо активно і пасивно перебувати у Христі.

21 вересня ми святкуємо празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як діти святкують День народження своєї матері? Вони прийдуть до неї, подарують якийсь подарунок, принесуть квіти. Коли дають цей дар, то очікують, що мама їм також щось дасть – якийсь гостинець, цукерки чи солодощі. І вони радіють з цього.

Коли Ісус помирав на Голготі, то сказав до учня: «Ось Мати твоя!». Пресвята Діва є Матір’ю Ісуса Христа, але є і твоєю Матір’ю. На хресті, в останню годину свого життя, Він дав Її за Матір кожному з нас. І ми радіємо з того, святкуючи Різдво Ісусової і нашої Матері.

Коли Адам і Єва згрішили непослухом і прийшов перший гріх, то вся земля наче б покрилась темрявою, немов би демони захопили владу над землею. А люди – наче в пітьмі, немов у в’язниці, в концтаборі, але моляться і просять Бога про визволення. Скільки століть минуло, перш ніж наповнився час! А тепер приходить надія –  сам Бог прийде і спасе людей. А початок цієї надії в тому, що Бог дає для свого Сина Ісуса Христа Богородицю – ту, яка буде охоронена від первородного гріха, яка народиться від неплідної старенької Анни. Бог дає Її за матір для Свого Сина, а також за матір всім нам.