Після першого гріха вся наша земля наче б огорнулася темрявою і залишалася в рабстві диявола, який діє через брехню і смерть. Але до цієї темряви проникає промінь світла – Бог дає Непорочну Діву, через яку потім приходить сам Бог і стає людиною. Радіймо! Бог дає нам спасіння через свою Матір. Боже слово каже, що ми не є дітьми рабині, але вільної. Пресвята Богородиця є вільною. Вона є нашою Матір’ю. Ісус дав нам Її з хреста словами: «Ось Мати твоя!». Ми прийняли Її і повинні усвідомлювати: «Марія є моєю Матір’ю. Не Єва, а Пресвята Богородиця. Знову з вірою приймаю Її до свого серця».

Необхідно присвячувати час молитві та Божому слову.

Там Бог до нас говорить, там дає нам світло.

Тому ми повинні говорити з Богом про свої проблеми,

свої болі, кожен день дивитися Йому в очі.

 Як шкода, що тим, які терплять, ніхто не проповідує, щоб жертвували свої страждання, щоб стати мирними жертвами за інших; їм не скажуть, що від них залежить успіх місій, бо йдеться про духовну боротьбу. Навпаки, проповідники покладаються на зовнішній психологічний вплив, який можна легко натренувати. Але це не діє. Навіть якщо проповідник буде говорити прекрасні речі, люди будуть дивитись на нього, як на дурня. Або оцінять його: «Він вміє гарно говорити», але ніхто не зміниться. Чому? Бо це лише психологічний вплив.

Найбільше добро – це коли Бог дасть нам ласку бути за Нього ганьбленими, несправедливо підозрюваними і переслідуваними, бути приниженими за Його Ім’я. Цим всім з любові до нас Господь Ісус пройшов перед нами. Він був абсолютно невинний. Однак Він всім прощав і за всіх молився.

Йдеться про одне – витривати з покиненим Ісусом, не залишатися ані в найменшій гіркості щодо будь-якої людини, постійно підбадьорювати один одного та пригадувати: Якого духа ми повинні мати? Так, Духа Христового, який є тихий і покірний. Треба постійно упокорятися перед Богом, входячи до правди про себе і усвідомлюючи, скільки ми вчинили свавілля, скільки було критичних думок і слів, скільки невіри, коли ми діяли без Бога, тільки згідно свого розуму, своїх почуттів і свого добра.

Іноді Бог робить чуда, а іноді людина опиняється в повній безсильності.

В житті святих читаємо про різні чуда, які Господь робив мученикам. Деяких клали на розпечене залізо і їм нічого не сталося. Інших кинули диким звірям, але вони їм не завдали жодної шкоди. Але на кінець їм все ж відрубали голову.

Мученики не сумнівалися в тому, що Бог може зробити для них ще більші чуда! Але їм не йшлося про сенсацію. Їх не цікавило, чи Бог врятує їх, чи ні. Вони йшли на смерть, бо любили Ісуса.

Мусимо навернутися, прийняти Ісуса за свого Спасителя і Господа. Маємо бути обновлені Святим Духом і ходити в Дусі. Але навіть цього недостатньо – і так можемо потрапити в чистилище. Отож, що робити? Боже слово каже: «Він – Ісус – буде хрестити вас Духом Святим і вогнем» (Мт. 3,11). Отож йдеться про дуже важливу річ – хрещення вогнем. Ісус каже: «Вогонь прийшов Я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк. 12,49). Де має горіти цей вогонь? В нас. Він повинен нас очищувати. Це вогонь ревності, чистої любові до Ісуса, вогонь, який має спалити всі прояви нашої гордості, самолюбства, заздрості, себежалю, критики, бунту, нечистоти, різних залежностей, які маємо (від речей, людей, своїх уяв). Все те має спалювати цей вогонь. Тоді Ісус дійсно буде нашим Господом. Інакше це лише фраза. Ми потребуємо цього вогню. Він також пов’язаний з мучеництвом. «Ви приймете силу Святого Духа і будете Моїми свідками (martyres)» (Ді. 1,8) – терміни «свідок» і «мученик» тотожні. Для цього потребуємо Святого Духа, без Нього це неможливо. Плодом хрещення вогнем є мученицька смерть. Однак ми повинні постійно вмирати, як каже апостол Павло: «Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, …так смерть діє в нас, а життя у вас» (2 Кор.4,10 і 12). Як це практично втілити в життя?

Моє духовне «око» має бути чистим! (див. Мт. 6,22-23). Отож людина не має прагнути маєтку чи гріха, не має задивлятися на нього навіть фізичними очима. Але духовне око мусить бути чистим і від єресей, від гордості… Покірній людині можуть навіть плювати в обличчя, а вона витре слину і йде далі, бо бачить мету. Однак більшість людей, які йдуть за Богом, коли прийде себежаль, втечуть з бою і все залишать. Треба вчитися від наших ворогів, як систематично вони діють, бо мають перед очима ціль. Вони вміють лукавити, прикидатися, але тримаються свого. А ми, які повинні служити Богу і бути світлом світу, поводимося як нерозумі.

Кожна людина, і навіть маленька дитина відчуває, що прийде смерть. Вона розуміє: «Дідусь і бабуся померли – і я теж помру. А що буде потім?» Відповідь дуже проста: потім буде небо або пекло. Це не є жодна вища теологія. А розумна людина запитує далі: «А що потрібно для того, щоб попасти до неба?». Біблія дає відповідь: «Коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10,9). А тоді треба витривати в істинній вірі, в покаянні і вірності Господу аж до смерті.

Христос добровільно прийшов на Йордан і став серед грішників, як один з них, хоч і не мав гріха. Коли згодом Його вели на страту, люди дивилися на Нього і думали, що Він злочинець, бо йшов між двома злочинцями. Вороги насміхалися: «Погляньте, як закінчив!». Біблія каже: «Він був зарахований до злочинців» (Іс. 53,12; Мр. 15,28).

Ісус був звинувачений і засуджений несправедливо. А ми? Як часто ми не здатні хоча б перед собою признати свою помилку і сказати: «Так, я був обманений. Хотів добра, але зробив зло».

Поставимо собі питання: «Чому я був обманений?». Бо не каявся. Адже коли ми каємося, Бог дає нам світло і благодать, але коли залишаємося в грісі, то в такому стані ми не здатні прийняти необхідну благодать.

Ми всі маємо в собі від першої жінки Єви отруту первородного гріха, яка приносить смерть. Але Ісус на Голготі дав нам свою Матір – нову жінку, як матір нового покоління, і ми духовно приймаємо Її та Її програму. Ісус каже: «Хто слухає Мої слова і виконує їх, той є Моєю Матір’ю, братом і сестрою». Але тут є одна умова: не тільки чути Боже слово, але також його виконувати – як Діва Марія. Тоді це слово Христа також можемо нести іншим.

У книгах Бретислава Кафки пропагується гіпноз, який особливо шкідливий для людини. Чому? Найкраще це виражає один психіатр у своїй книзі «Визволи нас від лукавого». В ній він пояснює, що навіть якщо гіпноз проводить спеціаліст – лікар, завжди існує небезпека, що це погано закінчиться. Його наслідками можуть бути депресивні стани, неспокій, психічні розлади, безумство та ін., навіть якщо б його проводив спеціаліст з метою допомогти людині. Тут відбувається певне підпорядкування людини людині, що, іншими словами, можна назвати міжособистісною одержимістю. Під час гіпнозу людина стає жертвою гіпнотизера, який певною мірою нав’язує своє мислення.

Ми повинні вести духовну боротьбу проти системи світу, який є навколо нас. Це система брехні. Ісус говорить про князя цього світу, якого називає також батьком брехні. Сьогодні він особливо сильно діє через мас-медіа, які є його інструментом. Якби мас-медіа з таким же завзяттям служили для проповідування правди і Євангелія, то на землі настав би рай.На жаль, поки що з допомогою різних методів ними зловживають для служби брехні і дияволу. Вони ніколи не нагадають нам, що не знаємо ні дня, ні години, коли Бог покличе нас до вічності, що маємо бути готові, бо йдеться про вічне життя або вічне засудження. Про це мовчать! Мовчать і про Ісуса.

Кожен, хто виступить за Ісуса, буде переслідуваний. Коли до цього дійде, ми не повинні дивуватися, адже й Ісус казав: «Як Мене переслідували, і вас будуть переслідувати…» (Ів. 15,20). Це ми повинні усвідомити в боротьбі за спасіння душ. Кожен з нас має бути свідком Ісуса Христа. Але і тут необхідно дотримуватися певних правил. Наприклад, як каже ап. Іван: «Кожен, хто забігає наперед і не тримається Христового вчення, той не має Бога. Хто ж перебуває в цьому вченні, той має Отця і Сина. Якщо хтось до вас приходить і цього вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках» (2Ів. 9-11). Це означає, що з єретиками не маємо навіть вітатися.

Л. Скуполі каже, що коли прийде терпіння, то проявиться зіпсуте і деформоване гордістю нутро людини. «Стара людина» зреагує гнівом, сабежалем, депресією… Це її ознаки.

Що робити, коли приходить депресія, і людина навіть не знає з чого? Використати це! Тоді треба упокоритися, йти під хрест і говорити з Ісусом. Віддати Йому це. Наприклад, сказати: «Господи, що Ти витерпів за мене?! Цей мій біль у порівнянні з Твоїм, є нічим. Даю Тобі його». А коли з’єднаємо свій біль з болем Ісуса, прийде мир, який світ дати нам не може. Ми повинні віддавати Ісусові свої гріхи, а потім і всі свої проблеми.