Апостол Павло в посланні до Римлян 3,23 пише: «Всі згрішили і позбавлені Божої слави». А пророк Давид взиває: «В беззаконнях я зачатий, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50,7). Кожна людина ще в момент зачаття бере на себе сумну спадщину Адама і Єви ‒ первородний гріх, прокляття, втрату Божої слави. З цим спадкоємством кожен приходить на світ, чи хоче цього, чи ні.

Бог створив ангелів, вони були поставлені перед випробуванням і повинні були вирішити, чи обирають Божу славу. Одні вистояли у пробі, а інші стали демонами. Нас, людей, Бог не створив, як тварин, які не мають розуму і прославляють Бога тільки тим, що існують. І людина поставлена перед випробуванням, чи, точніше кажучи, певним чином вкинена у нього, бо існує реальність: «Всі згрішили». А це стосується вже малої дитини, яка, хоча й ще не чинить жодного свідомого гріха, та все-таки вже перебуває в цій системі гріха і хоч-не-хоч мусить грішити, бо в ній є егоїзм, а добро змішане зі злом. Потім, коли дитина почне більше використовувати розум, то вже роз’їдеться той механізм в нас ‒ вже грішить. Вона хоче робити добро, але робить зло. Це така несправедлива система: це не один до одного! Це зло само виходить з нас. Бачимо це в повсякденній поведінці: людина і хоче добра, хоче справедливості, але… Іноді навіть той, хто вбиває, переконаний: «Я дію справедливо. Я мщуся тим людям, бо вони злі. Я чиню справедливість». Так оправдатися перед самим собою і перед іншими може навіть убивця або масон. І ті, які здійснюють злочини, переконані, що роблять добро. А Бог це допускає, бо людина любить це зло в собі і не хоче каятися. Це таїнство зла, яке діє в нас, незважаючи на те, що ми сотворені на Божий образ.

Ісус каже: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився» (Ів. 14,13). Отже, ми можемо виступати в Ім’я Ісуса. Можемо дати можливість Ісусові діяти в конкретному часі і просторі, здійснити чудо. Ісус каже: «…те вчиню». Але умова ‒ просити, і просити в Його Ім’я. Ісус також говорить тут слово «все», і навіть кілька разів повторює: «Все, що попросите…». Звичайно, це означає все, що є у згоді з Божою волею, а не те, що їй протирічить. Якщо я буду просити про щось погане, то Бог мені цього не дасть, навіть якщо того щиро прагнутиму, бо я обманений. Бог цього не дасть, але дасть щось інше, що справді корисне для мене, бо Він мене любить.

На те, щоб молитва була вислухана, впливає багато делікатних факторів. Але головна проблема ‒ наша віра: чи ми взагалі віримо. Бо в цей момент я повинен вірити, що справді здійснюється: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню…». Я повинен вірити в Божу всемогутність і в цей момент усвідомлювати: «Так, тут є природні закони, які Бог дав, і вони діють таким чином… А тепер я прошу про виняток з цих законів, щоб Бог в них втрутився… А це чудо». Існують також психологічні закони та закономірності. І в них Бог хоче втручатися через молитву – особливо в них.

Ми, як католики, віримо і приймаємо правду про чистилище: що людина має чистилище або тут на землі, якщо дійсно живе з віри, або мусить пройти очищенням в чистилищі, але якщо збереже основу, якою є Христос. Так написано в посланні до Коринтян: «Бо іншої основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь»  (1 Кор. 3, 11-15).

Пророк Ілля діяв у часи царювання ідолопоклонницького царя Ахава. Святе Письмо свідчить про Ахава: «Він чинив зло в очах Господніх гірш від усіх, що були перед ним. Не досить було йому того, що ходив у гріхах Єровоама, сина Навата! Він узяв за себе Єзавель, дочку Етбаала, царя сидонського, і заходився служити Ваалові й поклонятись йому. Він поставив Ваалові жертовник у Вааловому храмі, що збудував у Самарії. Зробив Ахав і Ашеру; додав багато й інших учинків, таких, що довів Господа, Бога Ізраїля, до гніву більш від усіх ізраїльських царів, що були перед ним» (І Цар. 16,30-33).

Ім’я Ілля означає «Господь є Бог». І можна сказати, що це якраз було програмою і змістом життя цього пророка. Його ревність за вірність Господу вела його до багатьох великих духовних сутичок з ідолопоклонством. Найвідомішою є боротьба на Кармелі, де він сам в ім’я Господнє боровся проти 450 пророків Ваала і 400 пророків Ашери. І вони, і пророк Ілля повинні були підготувати жертву, але не запалювати під нею вогонь. І пророк Ілля додав: «Бог, який відповість вогнем, той є Богом» (І Цар. 18,24). Він прагнув, щоб народ не кульгав на два боки, щоб не поклонявся іншим богам і щоб вшановував як Бога тільки Господа.

Церква має бути живою спільнотою. Святий Василій Великий усвідомлював, що суть християнства ‒ це жити як перші християни, які мали одне серце і одну душу. Ніхто не казав ні про що, що це його власне. Все мали спільне. Це не означає, що людина не може мати речей, але не має прив’язуватися до них. Вона має усвідомлювати: ці речі і моє здоров’я належать Богу, я тільки наймач, користувач. Ми не маємо займати таку позицію:  «Це є моє, моє» ‒ моє еґо. Адже це смішно. Прийде смерть, гріб і з нас буде трохи пороху. Життя ‒ це коротка проба. Наше завдання ‒ спасти свою душу і спасти якомога більше душ.

Якби ж то жінки, особливо старші і, наприклад, вдови, знайшли собі час на молитву! Згадую про одну бабусю з моєї колишньої парафії, яка мала близько 85 років. Після Сповіді я говорив з нею: «Ви молитеся?» ‒ «Так». ‒ «А що ви молитеся?». ‒ «Я молюся постійно». Я здивувався: «Як ви молитеся постійно?» Вона відповіла: «Вранці молюся ранішні молитви, тоді йду на Святу Літургію, а коли повернуся додому, довіряю Господу Ісусу проблеми і потреби ‒ свої і своїх ближніх. Також дякую Йому за дари і ласки, які Він мені дав. Коли вночі пробуджуся, то також молюся. Я така щаслива, що Господь дозволив мені дожити до старості! Коли я була молода, тоді було безробіття, я мала 10 дітей, було важко їх прогодувати і виховати. Часто я зітхала до Бога: „Якби ж то я мала спокійну старість і могла присвячувати час своїй душі та молитися за своїх дітей!” А тепер я щаслива, що Господь мені це дав, що можу молитися, говорити з Богом про своїх дітей і внуків. Це моя місія. Дякую Богу за старість».

Що означає, що Ісус є дорога? По дорозі йдеться. Можна сказати, що дорога – це також програма, життєва програма, яку людина обере. Нашою життєвою програмою має бути Ісус, Його наслідування. А куди веде та дорога? Він вже є та дорога, Він є правда і життя, життя вічне. Отож, ми маємо Його наслідувати.

На дорозі нашого життя будемо спотикатися, падати, на цій дорозі прийдуть проби. На цій дорозі те зло, яке є в нас, буде тягнути нас до світу, світових марнот, марної слави, абсурдів, мамони, з якої людина захоче зробити мету свого життя. Тобто гріх в нас буде відводити нас на фальшиву дорогу. А ми маємо стояти на тій дорозі, якою є Ісус.

Коли дивлюсь на сучасних теологів, то лише з подивом і болем запитую: Що це за зборище? Кому власне вони служать? Їх зовсім не цікавить спасіння душ. Багато з них практично вже втратили віру і ще й зводять душі до аморальності. Хочеться плакати, коли усвідомлюю цей стан. Але не досить плакати, це мало, це хіба на початок. Потім треба підняти руки і взивати до Бога. Ми повинні проводити місії, спасати душі. Особливо ж священики, а тим більше єпископи, повинні давати добрий приклад наслідування нашого Господа, щоб могли подивитися в очі тим, які їх особисто знають, і сказати, як Павло: «Будьте такими, як я».

Основна правда про Триєдиного Бога звучить: є один Бог у Трьох Особах. Три Божі Особи називаються Отець, Син і Святий Дух.

Через благодать хрещення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, ми покликані до того, щоб брати участь у житті Пресвятої Трійці: тут, на землі, в темряві віри, а після смерті ‒ у вічному світлі.

Це католицька віра, що ми поклоняємося одному Богу в Трійці і Трійці в єдності, не змішуючи осіб і не розділяючи єства. Інша є Особа Отця, інша ‒ Сина, інша ‒ Святого Духа. Але єдиним є божество, рівна слава і така ж вічна величність Отця, Сина і Святого Духа.

Святий Григорій Назіянський подає константинопольським катехуменам такий підсумок тринітарної віри: «Перш за все, збережіть мені цей цінний скарб, для якого я живу і борюся. З ним хочу померти. Він дає мені здатність зносити все зло і погорджувати усіма розкошами. Під цим скарбом я маю на увазі визнання віри в Отця, Сина і Святого Духа. Сьогодні вам його довіряю. В силі цього визнання сьогодні занурю вас у воду і з неї вас підведу. Я даю вам його за супутника і захисника на все життя… Як тільки я почав думати про єдність, вже занурений в сіяння Трійці. Як тільки почав думати  про Трійцю, вже знову мене захоплює єдність».

Як ми можемо досягти єдності з Ісусом? Так, що практично визнаємо свій гріх, йдемо під Христовий хрест і віддаємо його Ісусу. Потім віддаємо і корінь гріха ‒ стару людину, ‒ яка була вже розп’ята разом з Христом. У цьому таїнстві співрозп’яття, яке апостол Павло виражає словами: «Я розп’ятий з Христом, не живу вже я, а живе в мені Христос», є глибока єдність з Христом розп’ятим. Ця єдність виражається і словами з «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Отож, в мені. Умовою, звісно ж, є зречення власної волі. Якщо є моя воля, то Божа воля в нас не є провідною і головною.

Тому Ісус наполегливо закликає нас: «Перебувайте у Мені, а Я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме на виноградині, так і ви, якщо не перебуватимете в Мені».

В 14 главі Євангелія від Івана записано, як Ісус говорив з апостолами на останній вечері. Він сказав: «Хай ваше серце не тривожиться». Мабуть, між ними завіяв якийсь дух страху. Іноді так буває, а людина навіть не знає з чого. Ісус вже натякнув їм, що відійде. Сказав Петрові: «Куди Я йду, ти тепер не можеш йти». Вони дістали дивний страх. Ісус це знав, а тому їм каже:  «Хай ваше серце не тривожиться», і дає їм рішення: «Віруйте в Бога і в Мене віруйте». І раптом починає говорити про небо. «В домі Мого Отця багато осель. Коли б не так, то Я сказав би вам. Іду приготувати вам місце. І коли відійду і вам місце приготую, то повернуся і вас до Себе візьму, щоб і ви були там, де Я». Ми повинні вірити в Бога, вірити в Ісуса. Він сказав: «В домі Мого Отця багато осель». Багато осель…

Бог робить чуда в нашому житті постійно, в малих речах. Але проблема полягає в тому, щоб нам відкрилися очі, щоб ми бачили ці чуда ‒ власне це є найбільшим чудом. Досить тільки усвідомити, що Бог створив нас, що підтримує наше існування, що дбає про кожну клітину в нашому тілі, що про нас знає, та що навіть коли допускає терпіння, прагне одного: щоб ми були спасенні і мали вічне щастя в небі. Отож, і це терпіння, і все, що Він дає, є для нашого добра. Тому потрібно за все дякували. Треба, щоб Бог відкрив нам очі, щоб ми не були, як ті, про яких сказано: «Мають очі, але не бачать, мають вуха, але не чують, ожиріло серце тих людей». Це такий сумний підсумок. Отож, необхідно каятися, щоб ці очі нам відкрилися, щоб ці вуха знову чули, а серце ‒ щоб Бог нам дав нове серце, як обіцяє в пророка Єзекиїла: «Дам вам нове серце і нового Духа».

Наше життя ‒ це питання відношень. Йдеться про відношення до себе, до ближніх і до Бога.

Ми повинні любити! Яке наше ставлення до Триєдиного Бога?

Найбільша заповідь звучить: «Люби Господа Бога твого всім серцем, всією душею і всією силою». А друга подібна до неї: «Люби ближнього свого, як самого себе». Отож, маємо любити Бога, любити себе і любити ближнього. А ближнього потрібно любити, як себе. Але як по-справжньому любити себе? Так, щоб бути спасенним. Тобто мушу бути правдивим щодо себе, боротися з родовищем або ядром зла в собі – з первородним гріхом.

Ісус каже: «Відійду, щоб приготувати вам місце. І прийду, і візьму вас до Себе» (Ів.14,3).

«Візьму вас до Себе» ‒ яке це радісне слово: в годину смерті Ісус візьме нас до Себе. Не диявол, а Ісус візьме нас до Себе. Господи, якби ж то ми з цим рахувалися, якби ж то ми цим тішилися! Згадаймо про тих мучеників з Єгипту, колишніх мусульман, які стали християнами і прийняли Ісуса, а потім були піддані пробі ‒ щоб зреклися Христа, зрадили Його. Але вони цього не зробили. Це були молоді чоловіки. Всім їм відрізали шиї, голови, і ще й зняли це на камеру. Нехай же вони будуть для нас прикладом. Вірю, що в той момент Ісус дав їм силу і вони пережили те слово: «Візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я».