Сьогодні дійсно є дуже важлива доба. Духовна атмосфера отруєна. Важко розрізняти. На сцену виходять нові і нові демонічні сили, які діють через людей, що мають владу та вплив, і не тільки матеріальний, але й духовний. Це справжнє розп’яття Містичного Тіла Христа, Церкви. В цей час якраз дуже важливо бути в єдності з Ісусом, щоб вистояти і залишитися Йому вірними. А також потрібно співпрацювати з ласками, які дає нам Бог і опосередковує Божа Мати. Ми – її духовні діти. До неї маємо постійно звертати свій погляд. Вона нас не покине.

Людина часто заглиблена в марноти, турботи, смутки, печалі. А про що думає, коли прийде смуток? Думає: «Ніхто мене не любить!». Але Ісус тебе любить! Він помер за тебе. Нічого більше для тебе зробити не міг! Але ти мусиш це хоча б прийняти. Як прийде смуток, усвідом: Він заплатив за тебе, за всі твої гріхи. Він спас тебе від вічних мук в пеклі і дав тобі вічне щастя. А ти, як кріт, досі перебуваєш в землі, в темряві, і не хочеш чути цю правду. Поглянь на Ісуса, розіп’ятого за тебе. Це прояв Його любові до тебе, Він хоче бути з тобою вічно!

Коли Ісус помирав за нас на хресті, то дав нам Свою Матір словами «Ось Мати твоя!». Там замість нас  був присутній учень Іван, який стояв під хрестом і від імені всіх прийняв Марію до свого єства – eis ta idia (Ів. 19,27). Потім він взяв Марію до спільноти тих «ста двадцяти» (див. Ді.1,15), які чекали на прихід Святого Духа. Це були апостоли, учні, родичі і побожні жінки. Ті «сто двадцять» прийняли Марію за свою Матір. Вона з ними молилася і вони вже в молитві були з’єднані з цим новим центром – новим серцем, яким є Марія. Так вони були одним серцем і однією душею. Апостоли залишили все заради Христа, а до того ж Іван ніколи не мав своєї сім’ї, він був дівственником, не мав нікого. Новим домом для нього була Христова спільнота Дванадцяти. Перед тим, як Ісус помер, воскрес і вознісся на небо, Він залишив нам свою Матір Марію, а потім дав Святого Духа. Ісус прийшов на цю землю так, що був зачатий від Святого Духа, а потім був народжений з Діви Марії. У день П’ятидесятниці виникає спільнота трьох тисяч, а потім п’яти тисяч християн, яка є колискою християнства, материнської Церкви.

У Євангелії Ісус розповідає притчу про двох боржників, де один заборгував 10 000 динаріїв, а  інший – 100. Я можу простити дрібницю, а Господь простить мені мільйони боргів. Яка це глупота: знати це, але не реалізувати! Отож щодня ми повинні втілювати це слово. Таким чином людина оздоровлюється і через прощення та ходіння в правді і світлі звільняється від різних явних чи неявних смутків та почуття вини.  Це фальшиві відчуття. Коли приходять такі думки, ми повинні запитувати: А де є тут Ісус? А де я? В собі чи в Христі? Якщо я в Христі, то нормою мені є Боже слово, але воно має пояснюватися в Дусі і правді, а не так, як його цитував злий дух Ісусу в пустелі.

Ісус декілька разів каже апостолам «Не бійтеся!». І в Св. Письмі на багатьох місцях сказано: «Не бійтеся!». Коли на нас прийде страх, треба поглянути правді у вічі. А де маємо взяти для того силу і відвагу? На молитві. В Божій присутності. Коли молимося, маємо говорити не самі із собою. Така молитва не дасть нам сили. Але ми повинні передусім усвідомити: Де є Ісус? Він є тут  і чекає тебе. Чекає, щоб ти нав’язав з Ним контакт, віддав Йому свій гріх і свої проблеми. Ці дві речі: спершу свій гріх, а потім свої проблеми. Але ми цього не робимо. Це дуже проста річ, але треба це не тільки знати, але й реалізувати. Реалізувати! Потім матимемо досвід, що Ісус в кожній проблемі є з нами, тільки треба собі це усвідомити. Він дасть нам силу, цей природній страх відійде і ми побачимо речі в іншому світлі.

На кожному кроці на нас чигає якась пастка, в яку можемо потрапити. Якщо немає здорової спільноти, яка б допомагала, то людина зробить якийсь малий неправильний крок, потім другий, третій… і закінчить погано. Людина потребує спільноту не тільки для охорони, але й для того, щоб оздоровлюватися, очищатися від егоїзму, а також для формування, для того, щоб вчитися боротися, вирішувати різні ситуації. Йдеться про боротьбу з нашою людською гордістю, глупотою, егоїзмом, тобто зі «старою людиною» ‒ первородним гріхом у нас. Якщо людина не має спільноти, яка на молитві зустрічається з живим Ісусом і спілкується з Ним, то може зробити для Бога і великі речі, але потім сама їх знищить. Через «стару людину» постійно приходить натхнення від Божого ворога. Він лише натисне на якесь слабке місце і це вже йде само, ми потопаємо «у власному соці». Тоді Божому ворогу не потрібно нічого більше робити, він лише контролює, чи все добре функціонує. «Стара людина» реагує в його лінії, а в закуліссі сміється Божий ворог, хоч назовні здається, що він навіть не існує. Справа в тому, що він має в нас т.зв. п’яту колону, вірного співпрацівника ‒ «стару людину», а тому люди добровільно, крок за кроком, йдуть до загибелі.

Щодня ми переживаємо певні труднощі, приходять хрести, навіть малі. Наприклад, зробите малу помилку і хтось на вас насварить. Або хочете добре, а інший цього не зрозуміє і образиться, або підозрює, що ви бажаєте йому зла, хоча ви думаєте щиро. Яка ваша реакція? Себежаль або гнів. Це відбувається автоматично, так діє наша психіка. Що робити? Треба буквально тренуватися в тому, щоб зупинятися, не відкриватися себежалю чи гніву, і найперше запитати себе: «Де є Ісус?» Це першочергове завдання: «Де в цей момент є Ісус?!». Він каже: «Я з тобою по всі дні твого життя» (Мт. 28,20). Він є з нами, але ми не є з Ним.

Ворог через окультизм пов’язав тисячі людей. Він бачить, що його діяльності перешкоджає тільки безкомпромісна позиція, яка з дитячою простотою називає правду правдою, брехню брехнею, отруту отрутою, гидоту гидотою, тому такого свідка хоче будь-яким способом ліквідувати. Тут дійсно йдеться про духовну боротьбу.

В духовній боротьбі ми повинні очікувати, що сам Ісус буде боротися за нас, а ми будемо дивитися! Тому чекаймо на Його допомогу, але з великою вірою і любов’ю до Нього. Основною причиною ненависті світу до нас є сам Ісус. Його ненавидить дух світу і диявол.

Те, що зараз відбувається, можна назвати останніми часами, коли вбивця людського роду зможе масово обмаювати, убивати та нищити. Звичайно, цей погляд тільки односторонній; з іншого боку є  Божий погляд: Він захистить тих, які Йому цілковито віддадуться, навіть якщо й багато з них стануть душевними чи фізичними  мучениками. Але це абсолютно нормально, адже йдеться про вічність!

Треба у вірі жити основні правди з «Отче наш», а особливо правду «Хай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі», а також просьбу «Хай прийде Царство Твоє… Хай святиться Ім’я Твоє». Тут ми маємо конкретну програму. Не достатньо тільки рецитувати «Отче наш». Це програма для нас, яку ми повинні втілити – поступово втілювати в своєму житті.

Господь дає мир тим, які в покорі і правді вміють з серця прощати іншим. Коли людина усвідомить свій гріх, гріхи і провини щодо інших (як їх осуджує, критикує, обмовляє і т.д.), то потім також здатна усвідомити: «Я собі це заслуговую, це мені належить, Господи, дякую Тобі».

Гордість тільки спекулює, як захиститися і вести діалог проти ближніх: чи це заздрість, чи кручення навколо себе, чи критика і осуджування ближніх. Так, ми повинні крутитися навколо себе і навколо інших, але правильним способом – так, що себе будемо засуджувати. Але увага (!) – в Божому світлі, це не сміє вести нас до депресії. Бо коли Святий Дух освідчує, то вказує на конкретний гріх і це пов’язано з покаянням – що Бог любить мене, що прощає мені мій гріх. А саме прийняття прощення і справжній мир залежить від того, чи я є в правді, чи вмію упокоритися, однак правильним способом – не крутитися навколо себе, але конкретно визнати гріх і віддати його Господу.

Ісус каже: „Вчіться від Мене, бо Я тихого і покірного серця ” (Мт. 11,29). Оці дві речі є основними: тихість і покора! А Вчителем є Я, Ісус! Від Мене вчіться, в Моїй школі. Я вчу через Святого Духа і через свою Матір, яку виучував в цих основних чеснотах більше, ніж апостолів. Тому даю Її за Матір і вам. Вона буде вас вчити цих двох чеснот. Вона має Мого Духа в повноті! Вона нічого не буде пропихати в іншому дусі. В Ній дію Я! Вона була і є живою святинею. Моя тихість та покора втілена в Ній. Вона є раба Господня. В цьому титулі є вершина тихості і покори, яку взагалі можна досягти. В Ній немає жодної гордості. Вона є тою жінкою, тою ворожнечею, тим бунтом проти сатани. Вона – втілена тихість, тому ніколи не пропустить повз вухо Божий голос. До вас, людей, Я говорю, але ви глухі: „Мають вуха, але не чують ”. Чому? Бо жиром обросло їхнє серце. Її серце не обросло жиром уяв. Її душа величає Господа, а Її дух радіє в Бозі. Не в собі, не в своїй душі. Але Її душа величає Господа.

Важливо, де я є: чи я в Христі, чи в собі – в Адамі, в старій людині? Якщо я в собі, то є лише питанням, скільки зла зробить стара людина. Вона захищається, інспірована не Святим Духом, але  іншими духами, з якими товаришує, а з деякими і має єдність. Потім у фальшивому світлі та сугестивній правді ми осуджуємо інших, жаліємо себе і опиняємось в пастках різних «ангелів світла». Треба змагатися за одне – за єдність з Христом, щоб коли прийдуть різні думки, ми зразу конкретно упокорились, віддали Господу гріх, всім простили, всіх благословили, а потім конкретно тій або тим особам, які нас останнім часом найбільше образили. Тоді зможемо правдиво промовляти прохання з молитви «Отче наш»: «Прости нам наші провини, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Слово Боже також говорить, що через хрещення ми були занурені до Христової смерті. Через віру ми повинні відкритися реальності Христової смерті, яка перемагає гріх і диявола. В момент Своєї смерті Ісус віддає Свого Духа в руки Отця. В Христовій смерті є велика переможна сила. Потім приходить воскресіння, нове життя. У різних ситуаціях нашого життя ми повинні входити до Христової смерті. Це означає серйозно шукати Божу волю і в даній ситуації ставити Бога на перше місце – в цей момент зректися свого добра, своєї правди, свого досвіду і щиро прийняти Божу волю, Божу правду. Це пов’язано зі самозреченням. А тоді в цій ситуації Бог може Своєю всемогутністю знову зробити чудо воскресіння.

З моменту хрещення ми стали учасниками Христового воскресіння, тому ми повинні вірою відкриватися цій правді, щоб вона могла в нас діяти.

Диявол часто діє через смуток так, що розіб’є взаємні відносини в сім’ї та спільноті! Хтось, навіть не бажаючи цього, заглибиться в якусь проблему чи почне мріяти і не усвідомлює, що ми говоримо більше обличчям, ніж словами (тому і люди при розмові дивляться в обличчя, щоб пізнати і відчути, що саме думає ця людина). Але ми говоримо обличчям і тоді, коли уста мовчать. Наша думка, за якою є  певний дух, проявиться на нашому обличчі, в очах. Тому вже з любові до ближнього я маю залишатися в Христі і Його слові, сповнятися ним. Приклад: Прийде якась чуттєва негативна думка проти ближнього, яка веде до себежалю чи неприязні щодо нього. Що робити? Відразу протилежне. Зразу взяти Боже слово, як меч проти того духа, який є за цією думкою. Отож:

1. Упокоритися і покаятися, що я взагалі судив ближнього (навіть якщо тільки в думках). Боже слово каже: «Суд належить Богу» (Втор. 1,17); «Хто ти такий, що осуджуєш ближнього?» (Як.4,12).