Коли людина перестає чувати і ходити у вірі
Ісус каже: «Чувайте і моліться», бо Божий ворог вміє і зсередини розбити стосунки та спричинити те, що один одного зранить. Тому людина повинна зважати на взаємні відносини, хоча це її блокує, упокоряє, стримує, а іноді і повністю паралізує добре і Боже діло.
Іноді людина виконує певне завдання, яке є Богу миле і є у згоді з Божою волею, отож жодного свавілля. Але на певному етапі перестане чувати, або, радше, ходити у вірі, бачить тільки дане завдання (наприклад, що потрібно почати і не затримуватися) і забуде про чуйність – і тут, коли має закінчувати Боже діло, настане якась перешкода. Божий ворог використає якусь малу прив’язаність до речей або неочищеність, і настане взаємне зранення, і то часто дійсно через дрібниці. Люди в світі до цього вже звикли, не звертають на це увагу і є ніби спокійні. Вони якось вміють це долати – можливо, саме тим, що вкинені до виру інших турбот. Однак, і у них в душі по суті залишається зранення, яке згодом у відповідний момент проявиться помстою: словом чи ділом. Лише ходячи у вірі та в постійному упокоренні можна і ці незначні щоденні ситуації спрацьовувати. Коли ж завдамо один одному певного зранення, треба вибачитися, але все-таки ще потрібно це гоїти упокоренням і любов’ю. Це данина за те, що людина не чувала. Нам потрібно повчитися на конфліктній ситуації на майбутнє, бо ми хочемо наслідувати Ісуса, жити Його Євангелієм. Він Сам сказав: «Вчіться від Мене, бо Я тихий і покірного серця».
Завантажити: Коли людина перестає чувати і ходити у вірі
