Небо є близько, бо я скоро помру. Ще кілька років, і я стану перед брамою неба. І навіть якби мені довелося жити ще 100 років, і вони скоро минуть. Як сильно мене повинна мотивувати думка про небо, яка спонукала стількох юнаків і дівчат погордити радощами і минущими благами світу, щоб таким чином здобути вічне небо!

Св. Бернард мав 7 братів. Всі вони вирішили залишити все, піти в монастир і цілковито служити Богу. Вони мали велике багатство і роздумували, що з ним робити. Сказали: «Віддамо все наймолодшому брату!». Прийшли до нього і сказали: «Брате, ми вирішили віддати тобі всю спадщину, яку маємо». Він поглянув на них і сказав: «Які ви хитрі! Ви хочете вічне небо, а мені даєте земне царство? Я також хочу Царства Небесного! Для чого мені це майно?». На кінець і їхній батько після смерті своєї дружини пішов в монастир. Вони дійсно були ревними слугами Христа і пережили духовну обнову.

Один чоловік ішов пустелею і ніс хрест разом з Христом. На піску залишилися сліди: спочатку було дві пари слідів (одні – цього чоловіка, а другі – Христа), але згодом залишились тільки одні сліди. Тоді Ісус сказав: «Я ніс твій хрест і тебе». Це можемо актуалізувати тоді, коли взиватимемо до Нього, як нас завалить безліч турбот та марнот і ми не маємо сили виконувати Божу волю: нас тягне або нічого не робити, або кинутися вирішувати таку проблему, яка породить наступну, і ми втратимо суть, але не хочемо робити те, що повинні.

Він є Дорога, Правда і Життя. Ісус не тільки говорив правду, але Він сам є Правда, вічна правда. Він є вічний Бог. А також Він є Життя, вічне життя. А це Боже життя Він дає і нам. Ми ‒ усиновлені Божі діти. А Церква – це Містичне Тіло Христа. Отож, Ісус сказав: «Я ‒ Дорога, Правда і Життя», ‒ і продовжує: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»… Такою є правда: Ніхто не приходить до Отця інакше, як тільки через Нього. Це слова Ісуса. А також Він каже: «Я двері». Так, двері, через які можемо прийти до Отця. Відкупительна смерть Ісуса є тією вузькою дорогою, що веде до спасіння. Існує також широка дорога, яка веде до погибелі. А вузькою є дорога, яка веде до вічного життя.

Ісус дає нам обіцянку з умовою: «Коли ж ви в Мені перебуватимете і Мої слова у вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Але ми повинні просити не про якісь марності, дурниці, зайві матеріальні речі ‒ Божа людина ні про що таке не буде просити. Ми просимо за спасіння душ, за реалізацію пізнаної правди, за перемогу над силою зла, за порятунок навіть цілих народів. Так, ми повинні просити за душі, а передусім за свою. Ця місія сьогодні чекає кожного щирого християнина, насамперед монахів і монахинь. Люди, які посвятили себе Господу Ісусу Христу, мусять мати досвід боротьби проти зла в собі, проти самообману в собі. Тому потрібно, щоб насамперед Богупосвячені особи знали (але й усі християни, безперечно, повинні знати), як осягнути спасіння своєї душі та душ своїх ближніх. Цей шлях пізнання і досвіду з Божою силою, з Божою всемогутністю, пов’язаний з Христовим хрестом, який є центром усього християнства. «Ми проповідуємо Христа розп’ятого», ‒ взиває апостол Павло. Це Божа сила і Божа мудрість, а не людська сила і мудрість. Як ми повинні проповідувати Христа розп’ятого? Ми повинні дати Йому простір, щоб Він міг розіп’ясти в нас наше его, «стару людину». Божа сила, Божа благодать і Божа мудрість, які ведуть до спасіння, дочасного і вічного, діють через правдиво місіонерські душі, через душі, які проводять справжню євангелізацію, через душі, які самі перебувають на хресті з Христом.

Ми повинні робити вчинки для вічності, робити їх разом з Ісусом. Бути з Ним – це має вартість для вічності, інакше все даремно. Людина хоче бачити ефект, результат, хоче похвали. А часто немає жодної похвали, тільки биття, переслідування, ніякого ефекту – здається, що це лише витрачена енергія, втрачений час. Можеш сказати: «Добре, це так, але я, Господи, діяв у вірі». І тоді це має вартість  для вічності, а плоди побачимо згодом. Найбільша криза християн сьогодні полягає в тому, що коли вони не навчені як правильно спрацьовувати ту чи іншу ситуацію, то потім втікають з поля бою, все покидають і відпадають, бо не навчилися таїнства хреста: дякувати Богові і робити кроки віри. Ніхто їх цього не навчив. Священики говорили їм тільки фрази про любов.

«Стара людина», наша гріхом порушена природа, любить брехню. І тому справді діє психологічний закон «повторювана брехня стає правдою». Але це несправедливий закон. Звісно ж, хто з правди, той чує Боже слово, а хто не любить правди, той дозволяє водити себе за ніс і вести не тільки до дочасної смерті, але й до вічної загибелі.

Приклад із життя: Людина обманена брехнею. Але коли хтось зверне їй увагу: «Будь обережним!», то всі аргументи відкине і знову повірить брехні – вдруге, вп’яте, вдесяте… Однак коли хтось приведе людину на дорогу правди, то вона дуже легко знову зійде з неї! Я заохочував багатьох людей: «Прошу, ти маєш цю можливість, зроби цей крок. Нічим не ризикуєш. Якщо це зробиш, це принесе добро тобі та іншим».

Позитивний бік усієї ковід-афери полягає в тому, що вона нас зупинила. Вона змушує нас поставити собі екзистенційне питання – який сенс нашого життя? Мусимо задуматися над тим, що кожного з нас обов’язково чекає смерть, Божий суд і вічність. Треба встановити правильну ієрархію цінностей і відносин – це, передусім, відношення до Бога, до  ближнього, до себе  і до речей. Ісус каже: «Яка користь людині, якщо весь світ  здобуде, а свою душу занапастить?!» Наше земне життя є формою випробування, під час якого з’єднаємося або з правдою, або з брехнею. Правда забезпечить щастя на землі і після смерті. Брехня веде до вічної смерті.

Правда автоматично не падає нам на коліна. За правду треба боротися, бо без бою немає перемоги. А брехня сама чіпляється до людей, як якийсь інфекційний вірус.

Особливо в даний час мусимо серйозно рахуватися з реальністю смерті, а тому також треба знати про рятівний засіб від вічної смерті. Людина не хоче чути про реальність смерті, але якщо подивиться їй в обличчя і знає, що Син Божий переміг її, а я приймаю Його за свого Спасителя, то вже не мушу її боятися: ні сьогодні, ні аж коли вона дійсно прийде. Тому щодня перед сном з вірою повторюймо: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене грішного!». Повторяй це 5 разів до 5 ран розп’ятого Христа. Якщо будемо робити це щиро, то маємо певність порятунку від вічної смерті. Боже слово свідчить: «Хто призове Ім’я Господнє, спасеться» (Рим. 10,13). Про це йдеться: щоб незважаючи на всі наші помилки і прояви егоїзму, ми на кінець правдиво покаялися і прийняли від Ісуса спасіння та вічне життя.

Апостол Павло говорить: «Я умертвляю і поневолюю своє тіло, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор. 9,27). Під терміном «тіло» апостол не має на увазі тільки невпорядковані людські пристрасті. В нашому тілі діє також житейська гординя. Вона походить з диявольського насіння, яке є в нас, з первородного гріха. Ми носимо його в собі як джерело отрути, і постійно мусимо зі страхом і трепетом чувати, щоб не бути засудженими, бо ми не знаємо, коли Бог покличе нас із цього земного паломництва у вічність. Може бути, що людина лише захоче перейти через дорогу і її зіб’є машина; або сяде в автобус, потрапить в аварію і опиниться на цвинтарі. Скільки молодих людей трагічно помирає! Нещодавно я бачив дерево, у яке кілька днів перед тим врізалась машина з декількома хлопцями ‒ напевно, вони були під впливом алкоголю. Може, їхали з якоїсь дискотеки і закінчили… мабуть, не в небі. У кращому випадку ‒ в чистилищі, якщо не в пеклі.

Послух віри ‒ це не питання якогось йогівського посту чи самокатування, це питання покори, коли людина з вірою вчиться в малих речах усвідомлювати Божий голос, бути йому слухняною і не з’єднуватися з бунтом і себежалем, які приходять, не залишатися в них, зрікатися, виходити з них і негайно їх паралізувати.

Дією Своєї всемогутності Бог створив з нічого цілий Всесвіт, створив людину ‒ створив і тебе.

Визнай: Ти є мій Творець, мій Отець, Ти створив мене. Як? Через Адама. Якби не був створений Адам, не було б ні мого батька, ні мого діда, ні мого прадіда, нікого б не було. Якби Бог не створив Адама і не вклав у нього програму передачі фізичного життя, то мене б тут не було. А тут йдеться лише про фізичне тіло, з якого і так залишиться тільки трохи пороху. Але Бог у кожну дитину в момент зачаття вдихає також людського духа. Там теж діє Божа всемогутність. Людська душа є безсмертна.

У ці дні ми переживаємо таїнство Христового воскресіння. Також можемо усвідомити таїнство створення світу, Всесвіту. Якщо б людині прийшов сумнів щодо воскресіння Христа, треба усвідомити: Так, це суперечить законам, але Верховний Законодавець, який встановив ці закони, просто зробив виняток, і це є чудо, найбільше чудо. Подібно як чудом є те, що Бог з нічого створив цей Всесвіт. Лише усвідоммо життя навколо нас. Власне, на кожному кроці ми стикаємося з Його чудами: кожна жива клітина, кожен птах, який співає, кожна рослина, тварина, тваринні інстинкти, а також людське життя, передача життя, ДНК, імунна система… Коли людина задумається над цим усім, то лише подивляє: «Господи, які великі речі Ти зробив!»

«Як прийде Син Чоловічий у Своїй славі, й ангели всі з Ним, тоді Він сяде на престолі Своєї слави. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучає овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів ліворуч. Тоді Цар скаже тим, що праворуч Нього: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене.”

Тоді озвуться праведні до Нього: „Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до Тебе?” А Цар, відповідаючи їм, скаже: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили”» (Мт. 25,31-40).

Що тут, у цьому житті, ми хочемо здобути? Насолодитися світом, здобути кар’єру, успіх, гроші, титули, славу?.. Все це промине. Можливо, хтось має і високі ідеали, наприклад, принести користь людям, допомагати їм, рятувати їхнє життя, наприклад, як лікарі чи медсестри, як рятувальники… Врятувати чиєсь фізичне життя ‒ це героїзм, але надзвичайний героїзм і найвищий ідеал ‒ рятувати безсмертні душі для вічного життя.

Якщо ми дійсно хочемо принести користь людству, то можемо молитися і навіть у скритості терпіти та жертвувати все Богу за спасіння безсмертних душ. Коли з вірою несемо свій біль, проблеми, труднощі, турботи, повсякденні хрести, то так у часі працюємо для людства. Сьогодні не мусимо їздити на місії кудись в Африку. Сьогодні треба проводити місію у відпалій Європі ‒ в Україні, Чехії та Словаччині. А якраз велику місію можемо здійснювати на молитві чи в терпіннях. Така місія охоплює цілий світ. Але умова ‒ щоб ми були з’єднані з Ісусом.