Слово Патріарха Іллі: «Наш старий чоловік був і є розп’ятий з Христом» (Рим. 6,6) ІІ частина
«Стара людина», наша гріхом порушена природа, любить брехню. І тому справді діє психологічний закон «повторювана брехня стає правдою». Але це несправедливий закон. Звісно ж, хто з правди, той чує Боже слово, а хто не любить правди, той дозволяє водити себе за ніс і вести не тільки до дочасної смерті, але й до вічної загибелі.
Приклад із життя: Людина обманена брехнею. Але коли хтось зверне їй увагу: «Будь обережним!», то всі аргументи відкине і знову повірить брехні – вдруге, вп’яте, вдесяте… Однак коли хтось приведе людину на дорогу правди, то вона дуже легко знову зійде з неї! Я заохочував багатьох людей: «Прошу, ти маєш цю можливість, зроби цей крок. Нічим не ризикуєш. Якщо це зробиш, це принесе добро тобі та іншим». Але людина не хоче це зробити. Навіть бульдозером не притягнеш її до того добра, яке цілком логічно обґрунтоване. Вона не має і не може мати жодних логічних заперечень, але не приймає цього, ображається: «Чому хтось щось мені каже?». Щось собі вигадає і цим відкине ту думку і ту правду.
З іншого боку, коли ми іноді дійсно зробимо кроки у вірі та побачимо, що Бог дає Своє благословення і що на цій дорозі праведності ми отримуємо добро, коли здобудемо цей досвід, то потім приходить випробування. Наприклад, людина зробить якесь добро, але потім настане певне переслідування, тобто своєрідне часткове зло, навіть всього лиш один раз. Але потім, коли людина вже вдруге має зробити крок до добра, то вже не хоче. Добре собі пам’ятає, що перед тим мусіла принести якусь жертву. Однак не признає, що сама завдала собі це терпіння через своє свавілля. А крім того, Бог допустив цю ситуацію для повчання: ти зробив добро, але там було трохи твого егоїзму, ти мав на меті свої інтереси, а тому Бог допустив певне терпіння для твого ж очищення. Але цього людина вже не хоче признати, концентрується лише на тому частковому злі і скаже собі: «Вже не буду робити добро». Добре, але тоді нехай буде «один до одного»: якщо в даному випадку ти поводишся так, то потім, коли повіриш брехні і попечешся, вже більше не повторюй того. Але в тому випадку це не діє. Там усе йде само собою, наче котиться згори вниз. Але щоб іти дорогою правди і справедливості, потрібно прикладати зусилля, протистояти злу і брехні. А тоді людина виявить, що глибоко в ній є щось, що любить брехню та зло і не хоче йти дорогою правди, дорогою, яка забезпечить щастя і мир у цьому житті, а також вічне життя і вічне щастя після смерті. Людина радше закриє очі, не хоче бачити і чути правду, продовжує любити брехню і своє его – «стару людину», первородний гріх в нас. Тому суть християнства полягає в тому, щоб вийти з цього дому рабства, повністю датися Ісусові, який не тільки простив мої гріхи, але й дав мені свободу, справжню свободу, яка є в Ньому.
Слово Боже каже: «Пізнаєте правду і правда зробить вас вільними». А також: «Знаємо ж, що старий наш чоловік був розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити». Що ми знаємо? Що наш «старий чоловік» був розп’ятий з Христом. А який наслідок? Тіло гріха (або гріховне тіло), по-грецьки «soma tés hamartías», було позбавлене своєї влади, щоб ми більше не були рабами гріха. Ми є рабами гріха, «старої людини», тобто его, яке є в нас, тої духовної темряви, яка має програму диявола – ігнорувати правду, брехати, вшановувати і обожнювати своє его, а Бога заперечувати, не рахуватися з Ним, або ще й хоче, щоб Він послужив, але не на шляху до праведності та правди, а на шляху до гріха. «Стара людина» ‒ хитрун, агент диявола, насіння диявола, насіння брехні, і навколо неї обертається все наше життя. Ми обертаємось не навколо Бога (теоцентризм), а навколо свого его (егоцентризм). Але це бунт проти Творця, який створив нас за Своїм образом і дав нам безсмертного духа, проти Того, хто з любові до нас дав нам Свого Сина… Ми відкидаємо це все і постійно крутимося тільки навколо себе – моє его, моя правда, мій погляд, моя думка, моє добро. І горе, якщо хто інший вкаже нам на якусь нашу слабкість чи хибу! Замість того, щоб сказати: «Так, ти маєш рацію», людина ображається. Якщо це правда, навіщо ображатися? Однак людина запалає ненавистю проти того, хто скаже їй правду, а особливо якщо скаже це підвищеним тоном голосу. Є люди, які навіть за десять років, як лише згадають того, хто їх скартав, то ледь не отримають від цього інфаркт. Що це є в нас? Така система захисту від правди, справедливості, самокритики! Однією з основних властивостей «старої людини», цього зла, яке ми носимо в собі, є ненависть до правди. Але Ісус визволив нас від цього. Однак ми не хочемо віддати Йому цю отруйну суть нашої старої природи. Ми не хочемо, щоб «стара людина» була розп’ята з Христом, наше его хоче панувати. Але ця влада веде до самознищення, як у малому, так і у великому. Коли прийде випробування, коли вже ітиметься про життя ‒ не тільки дочасне, але й вічне, – тоді той, хто не любить правду, вирішить залишитися після смерті у вічних стражданнях з брехуном і вбивцею, бо така людина не хоче прийняти спасіння і не хоче бути звільненою від вродженої брехні, яка є в нас.
Правда, яка є в Ісусі Христі, прийшла у світ. Він є Дорога, Правда і Життя. Однак наше его любить брехню і темряву, але буде представляти це як добро, як просвітлення, як прогрес. Але які плоди?! Плоди цієї псевдоправди ‒ смерть і страждання. Диявол обманув перших людей у раю, і відтоді ця програма обману та самообману автоматично запрограмована в нас. А Ісус хоче, щоб ми віддали Йому це родовище брехні та зла. Він хоче, щоб ми були звільнені. Але більшість людей цього не хоче. Однак є такі, які хочуть, є щирі люди, здатні до самокритики, які вміють вчитися зі своїх помилок, які мають здоровий глузд і думають про людське життя, думають про смерть, про вічність, шукають правду, шукають справжнє щастя. Що їм робити? Що робити, щоб вони були звільнені, позбавлені пут цього рабства, кайданів пекельного змія, який тримає нас? Єдиним рішенням є Ісус і Його досконала жертва любові на хресті. А через Тайну хрещення ми були занурені в Христову смерть.
Однак, перш ніж увійти в глибину таїнства Христової смерті, яка через хрещення реалізується в кожній охрещеній людині та веде до нашого визволення і вічного спасіння, нам необхідно прийняти таїнство Христового заповіту з хреста, в якому Ісус дає нам Свою Матір словами: «Ось Мати твоя!». Перш ніж настала Христова смерть на Голготі, Ісус, висячи на хресті, поглянув на Свого учня Івана і на Свою Матір, яка стояла біля нього, та промовив особливі слова. Він промовив заповіт з хреста, який є важливим. Він сказав Своїй Матері: «Жінко, ось син твій!». Потім Він подивився на Свого учня і коротко сказав йому: «Ось Мати твоя!». А далі написано: «І той учень прийняв Її до свого найвласнішого». Різні перекладачі перекладають: «прийняв Її до себе», «прийняв Її до свого дому» і т.д. Але грецький оригінал звучить «eis ta idia», а на латинській мові це також виражене словосполученням «in sua», що означає «прийняв Її в себе», до свого найвласнішого. Тобто тут йдеться не про матеріальний заповіт, зовнішній заповіт, але про глибоку правду. У годину Своєї смерті Ісус звертається до Своєї Матері таким неособовим терміном «жінка». Це може видатися жорстоким. Але це не є жорстоко. Після того, як в раю настала велика трагедія, коли перші люди згрішили, Бог сказав дияволу: «Ворожнечу кладу між тобою та жінкою, між твоїм потомством (потомством Єви) і потомством жінки (тієї другої жінки, тобто нової жінки)».
Ісусова Мати, про яку Святе Письмо свідчить, що Вона є «кехарітомене», що по-грецьки означає «повна благодаті», задля Христових заслуг була збережена від первородного гріха. Первородний гріх – це недостача благодаті, чи швидше її втрата. Ми втратили первісну благодать, яку Бог дав першим людям. Але задля заслуг Христа Бог дає її Своїй Матері, через яку Ісус прийняв нашу людську природу.
Перед тим, як Ісус на хресті звершив свою жертву Небесному Отцю, Він дає нам Свою Матір через апостола Івана, кажучи: «Ось Мати твоя!». Ми повинні робити те саме, що зробив апостол Іван, не більше і не менше. Він прийняв Її, духовно прийняв «eis ta idia», до свого найвласнішого. Вона є посольством Бога в нас, живим храмом, живим кивотом, в якому перебуває Бог. Через Марію і Святого Духа приходить живий Ісус, а не якийсь Ісус філософів і теологів, не якийсь Христос історичний і Христос віри. Такий Ісус ‒ це фальшивий Ісус, якийсь аватар Нью Ейдж, який не має нічого спільного з нашим Спасителем. Тому ми повинні прийняти Марію. Ісус сказав до учня: «Ось Мати твоя!». Слово «мати» має глибоке значення. Так, як мати має навчати дітей основних людських проявів і виховувати їх, таке ж завдання має Ісусова Мати в духовній області щодо нас. Вона буде вводити нас і до таїнства Христової смерті.
Звернімо свій погляд на хрест і усвідоммо досконалу жертву Христа за кожного з нас: не тільки Його фізичні страждання, які були дійсно великими й жорстокими, але й психічні страждання, пов’язані з глузуванням, погордою, терновим вінком, і, насамперед, духовні страждання ‒ те море страждань, яке не в змозі перенести людська душа. Але Він, Богочоловік, взяв на Себе це найбільше страждання, взяв на Себе все зло людства, щоб його перемогти. Так Він переміг диявола, смерть і гріх.
Слово Боже каже: « Наш старий чоловік був з Ним розп’ятий», по-грецьки «synestaurotché» – співрозп’ятий. Усвідоммо таїнство, що Ісус на хресті не був розіп’ятий сам. Звичайно, на Голготі, ліворуч і праворуч від Нього, ще були розіп’яті два розбійники, але це було щось інше. Внутрішньо Ісус взяв на Себе «стару людину». «Стара людина», духовна реальність зла, яку ми не можемо фізично бачити, духовний корінь гріха, який є в усіх людях, була розп’ята, паралізована. Це треба усвідомити на шляху пізнавання таїнства людського зла та звільнення від нього. І потрібно знати, що робити, щоб входити до цієї перемоги. Отже, Ісус переміг зло, але зло тут далі панує. Як це можливо? Так, тут є зло, але діє також і те, що Ісус переміг зло. Проте пам’ятаймо: ця перемога над злом є тільки у Христі! Він ‒ вузька дорога до вічного життя! Він є Той, хто переміг світ, гріх і диявола. Ця перемога є в Ньому!
Завантажити: Слово Патріарха Іллі: «Наш старий чоловік був і є розп’ятий з Христом» (Рим. 6,6) ІІ частина
