«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки»

Перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі, Марта сказала Ісусу: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би». Ісус відповів їй: «Твій брат воскресне». Вона сказала: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Ісус промовив: «Я є воскресіння і життя».

Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Отож, Він має ту саму силу і навіть сьогодні може воскрешати мертвих, особливо духовно мертвих. Він може робити те саме, що робив, коли був тут, на землі. Читаючи життя святих і мучеників, бачимо, що через багатьох з них перед їхньою смертю, тобто під час їхніх мук, Господь творив великі чуда. Наприклад, чуда з дикими звірами, коли голодні леви на арені не роздирали їх, а лизали і поводилися, як вівці. Іншого разу, коли після жорстоких мук їх кидали до в’язниці, вони наступного дня були цілком здорові. Так було з багатьма мучениками. Деякі навіть були кинуті в піч і вийшли неушкодженими. Побачивши це, багато поган вигукували: «Великий Бог християн!». Завдяки цим чудам вони наверталися і визнавали Ісуса, будучи готовими перенести за Нього навіть муки і смерть. У життях цих мучеників і святих є згадка про тих, які воскрешали мертвих. Не своєю силою, але це робив той самий Ісус своєю божественною всемогутністю.

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,
що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають»

Ця цитата є частиною відомої 11 глави з послання до Євреїв. Їй передують такі 5 віршів: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені. Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.  Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.  Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові» (Євр. 11,1-5). Далі в цій главі подані приклади віри: Авраам, Мойсей, пророки, і вказується також на те, що через віру не лише отримуємо спасіння, але й через віру Бог надзвичайним способом робить і великі чуда.

«І як призначено людям раз умерти, потім же суд»

У наступному 28 вірші сказано: «Так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння».

Прислів’я каже: «Мудрий – це той, хто рахується з кінцем», тобто зі смертю. Але недостатньо рахуватися лише зі смертю, треба рахуватися і з вічністю, а вона може бути щасливою або нещасливою. Умова щасливої вічності полягає в тому, щоб зберегти віру в Ісуса Христа, бо здійснюється: «Кожен, хто вірує в Нього, спасеться». Найкращою підготовкою до смерті та вічності є розбудження досконалого жалю. Він полягає в тому, що людина перед собою і перед Богом усвідомить свою гріховність, з вірою погляне на Ісусів хрест і взиває Його Ім’я.

«Слово про хрест – глупота для тих, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

У цій главі апостол Павло вирішує питання про людську та Божу мудрість. Він пише: «Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,20-25).

Справжня мудрість, тобто справжня життєва філософія, рахується зі смертю і вічністю. Інакше людська мудрість дійсно є глупотою, бо ігнорує найважливіше – здобуття вічного життя та визнання реальності, що все тут на землі минуще і що нічого з матеріальних речей ми сюди не принесли і звідси не заберемо. Але у вічність ми віднесемо з собою добрі чи злі вчинки.

Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.
Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб ми не були засуджені зі світом

У Святому Письмі ці слова стосуються причащання Тіла і Крові Господа, але мають і свій глибокий зміст назагал. Не лише тоді, коли приступаємо до Господнього столу, ми повинні мати справжню самокритику, але й протягом дня маємо правдиво ставати до Божого світла і називати свій гріх гріхом: лінивство – лінивством, заздрість – заздрістю, образливість – образливістю. Основа відношення до Бога – це правдивість, а правдивість пов’язана з покорою і відвагою признати власний гріх, те, що я дозволив себе обманути, що не був чуйний.

«Господь Бог відкрив мені вухо, і я не спротивився,

назад не відступив»

У 50 главі пророка Ісаї цьому вислову передують такі слова: «Так говорить Господь: «Чому, коли Я прийшов, не було нікого? І коли Я кликав, ніхто не обзивався? Хіба Моя рука стала короткою, щоб рятувати? Хіба не стало в Мене сили, щоб визволяти?». І далі Бог нагадує нам про Свою всемогутність: «Таж Я висушую Моєю погрозою море, а ріки обертаю в пустиню! За браком води гниє у них риба, гине від спраги. Я одягаю небеса в пітьму, немов мішком їх покриваю».

Після цих слів сказано про Божого слугу, який терпить зневаги та удари, але залишається вірним, бо знає, що біля нього є Господь: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку Він будить, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав». Кожен, хто прийняв Христа, повинен прагнути бути Його учнем. Ісус сказав: «Ідіть по всьому світу і здобувайте Мені учнів». Учень – це не тільки той, хто слухає Боже слово, але передусім той, хто реалізує його, і навіть за Боже слово та за Христа переносить терпіння.

«Народ, що в пітьмі ходить, узрів світло велике;

над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло»

У 9 главі пророк Ісая говорить про темряву і світло, а в 5 вірші пише: «Бо хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього». Цими словами він вказує на народження Спасителя, про якого сказано, що «Його влада пошириться і безконечний мир спочине на престолі Давида і в його царстві, … щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки». Він говорить про царство, яке пов’язане з безконечним миром, а ознака вічності підкреслюється також тим, що віднині і повіки Він захищатиме людей правом і справедливістю.

Останній вірш попередньої глави, тобто вірш перед тим, який ми будемо повторювати як Слово життя, каже: «І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив Він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, поганську Галилею».

«Петро їм відповів: „Покайтесь, і нехай кожний з вас

охреститься в Ім’я Ісуса Христа на відпущення

ваших гріхів, і ви приймете дар Святого Духа”»

Ці слова сказав апостол Петро в день П’ятидесятниці, коли в Єрусалимі було багато прочан. Коли на Сіоні, де на апостолів зійшов Святий Дух, здійнявся великий шум, туди зібралися натовпи прочан, щоб дізнатися, що сталося. Тоді виступив апостол Петро і засвідчив їм про те, що сталося, а також вказав на зв’язок з пророцтвами у Святому Письмі. Він процитував пророка Йоіла: «Я виллю Свого Духа на рабів і рабинь Моїх». Тоді він говорив про Ісуса, що Він є справжній Месія, Відкупитель. У силі Святого Духа він свідчив про Його воскресіння та дав особисте свідчення про зустрічі з Христом, які відбувалися впродовж 40-ка днів після Його воскресіння. Петро промовив до них пророче слово і сказав, що вони, тобто їхні релігійні провідники, убили Спасителя. У цей момент Дух Божий просвітив паломників, вони були зворушені проповіддю і щиро запитували, що їм робити.

«Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,

і будете Моїми свідками в Єрусалимі,

у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі»

Ісус дав цю обіцянку Своїм апостолам у день Свого вознесіння. На десятий день після цього в Єрусалимі, на горі Сіон, апостоли отримали Святого Духа. Тут також Ісус ввечері перед Своєю смертю разом з апостолами святкував останню вечерю, а потім з’явився їм тут після Свого воскресіння.

Коли апостоли ходили з Ісусом, то були свідками багатьох чудес. Вони бачили воскресіння юнака з Наїну, дочки Яіра, також і Лазаря, який лежав у гробі вже чотири дні. Але хоча вони мали добру волю, в момент випробування не вистояли. Юда став зрадником і закінчив трагічно. Петро тричі відрікся Ісуса, але потім щиро каявся. Інші апостоли, крім Івана, розбіглися, а під хрестом стояв тільки він разом з Матір’ю Ісуса. Коли Христос воскрес, то поки не з’явився апостолам, вони не могли в це повірити, хоча Він кілька разів нагадував їм, що повинен постраждати і на третій день воскресне.

«Блажен, хто читає,

і ті, які слухають слів цього пророцтва

й додержують написаного в ньому, бо час близько»

Ці слова взяті з книги Одкровення. Апостолу Івану на горі Патмос було показано майбутнє Церкви у різних образах. Деякі з них стосуються саме нашого часу, але багато були і залишаються закритими. Тільки Святий Дух може поступово відкривати таємниці, які містяться в книзі Одкровення.

Але для нас важливим є поучення: «…блаженні, які слухають і додержують написане».

Книга Одкровення по суті закликає нас бути вірними нашому Господу і Спасителю аж до смерті. З цієї книги також черпали силу багато мучеників. Тут написано про переслідування Церкви, про переслідування тих, які вірні Ісусу і Його слову.

«І приступив до нього прокажений,

вклонивсь Йому і мовить:

„Господи, якщо захочеш, зможеш мене очистити”»

Прокажений підійшов до Ісуса. Проказа – це хвороба, при якій поступово відгнивають окремі частини тіла, поки нарешті не прийде смерть. За часів Ісуса проказа була невиліковною хворобою. Проказа є заразна, тому прокажені були відокремлені від спільноти інших людей, жили в безлюдних місцях, а коли хтось наближався, мусіли кричати: «Прокажений!» або дзвонити в дзвоник, щоб люди віддалилися від них і не заразилися.

Святий Даміан де Востер, який жив у 19 столітті, добровільно відправився на острів Молокай, де жили прокажені. Він служив їм і дбав про спасіння їхніх душ. Накінець він сам заразився і став добровільною жертвою за їхнє спасіння.

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса

і за слово Боже, тих, які не поклонилися звірові

і образові його, та не прийняли клейма на чоло своє

і на руку свою.»

Апостол Іван описує своє видіння про те, як був зв’язаний сатана і як зацарював Христос. Він також бачив тих, які були обезголовлені за свідчення Ісуса і за слово Боже. Це були герої віри, святі мученики. Причиною їхньої мученицької смерті було те, що вони не поклонилися перед звіром і його образом. Ця цитата актуальна і для теперішнього часу, в якому ми живемо, коли зло досягає свого апогею. Досить звернути увагу на різноманітні антизакони, які множаться майже щодня, а також на намагання перетворити людей у якихось чіпованих біороботів з метою т.зв. редукції людства, пов’язаної з гендерною ідеологією, викраданням дітей, переоперовуванням статі, пропагандою окультизму, аморальності та різних залежностей.

«Витягни мене з болота,

щоб я не загрузнув. Коли б то я визволився від тих,

що мене ненавидять, і від вод глибоких!»

Цей досвід, який стосується кожного щирого християнина, пережив цар Давид. Якщо ми хочемо наслідувати нашого Господа Ісуса Христа і не потонути в багні морального зіпсуття, яке з усіх боків діє на людину, потребуємо Божої допомоги. Кожен особисто повинен звертатися до нашого Господа Ісуса Христа, щоб Він визволив нас з цього багна, яке атакує через людей, мас-медіа, рекламу і смартфони. Існує загроза, що людина в цьому втопиться. Крім того, є ті, які ненавидять нас за те, що ми залишаємося вірними Христу. Не тільки псалмоcпівець, але й кожен праведний християнин взиває: «Коли б то я визволився від тих, що мене ненавидять, і від глибоких вод зла, яке також є у моїй душі та називається первородний гріх, родовище зла в нас або „стара людина”. А це родовище зла має програму Божого ворога, диявола, який ненавидить мене і прагне затягнути не тільки у фізичні глибокі води, але й у пекельні».

«Обтруси з себе порох,

устань та сідай, Єрусалиме! Розв’яжи пута з шиї своєї,

бранко, дочко Сіону!»

Перед цим словом, яке ми будемо переживати наступні 2 тижні, є такий вірш: «Збудися, збудися, вдягнися в твою силу, о Сіоне! Одягнись у твої пишні шати, Єрусалиме, святе місто! Бо до тебе не ввійде більше ні необрізаний, ані нечистий». Тоді слідує наше слово життя, яке ми будемо повторювати: «Обтруси з себе порох, устань та сідай, Єрусалиме! Розв’яжи пута з шиї своєї, бранко, дочко Сіону!».

Після нього слідують вірші: «Так говорить Господь: „Ви продані були нізащо і будете викуплені не за гроші”…  Тому Мій народ пізнає Моє Ім’я, він зрозуміє того дня, що це Я сказав: „Ось Я!”».