«І як призначено людям раз умерти, потім же суд»

У наступному 28 вірші сказано: «Так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння».

Прислів’я каже: «Мудрий – це той, хто рахується з кінцем», тобто зі смертю. Але недостатньо рахуватися лише зі смертю, треба рахуватися і з вічністю, а вона може бути щасливою або нещасливою. Умова щасливої вічності полягає в тому, щоб зберегти віру в Ісуса Христа, бо здійснюється: «Кожен, хто вірує в Нього, спасеться». Найкращою підготовкою до смерті та вічності є розбудження досконалого жалю. Він полягає в тому, що людина перед собою і перед Богом усвідомить свою гріховність, з вірою погляне на Ісусів хрест і взиває Його Ім’я.

«Слово про хрест – глупота для тих, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

У цій главі апостол Павло вирішує питання про людську та Божу мудрість. Він пише: «Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,20-25).

Справжня мудрість, тобто справжня життєва філософія, рахується зі смертю і вічністю. Інакше людська мудрість дійсно є глупотою, бо ігнорує найважливіше – здобуття вічного життя та визнання реальності, що все тут на землі минуще і що нічого з матеріальних речей ми сюди не принесли і звідси не заберемо. Але у вічність ми віднесемо з собою добрі чи злі вчинки.

Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.
Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб ми не були засуджені зі світом

У Святому Письмі ці слова стосуються причащання Тіла і Крові Господа, але мають і свій глибокий зміст назагал. Не лише тоді, коли приступаємо до Господнього столу, ми повинні мати справжню самокритику, але й протягом дня маємо правдиво ставати до Божого світла і називати свій гріх гріхом: лінивство – лінивством, заздрість – заздрістю, образливість – образливістю. Основа відношення до Бога – це правдивість, а правдивість пов’язана з покорою і відвагою признати власний гріх, те, що я дозволив себе обманути, що не був чуйний.

«Господь Бог відкрив мені вухо, і я не спротивився,

назад не відступив»

У 50 главі пророка Ісаї цьому вислову передують такі слова: «Так говорить Господь: «Чому, коли Я прийшов, не було нікого? І коли Я кликав, ніхто не обзивався? Хіба Моя рука стала короткою, щоб рятувати? Хіба не стало в Мене сили, щоб визволяти?». І далі Бог нагадує нам про Свою всемогутність: «Таж Я висушую Моєю погрозою море, а ріки обертаю в пустиню! За браком води гниє у них риба, гине від спраги. Я одягаю небеса в пітьму, немов мішком їх покриваю».

Після цих слів сказано про Божого слугу, який терпить зневаги та удари, але залишається вірним, бо знає, що біля нього є Господь: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку Він будить, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав». Кожен, хто прийняв Христа, повинен прагнути бути Його учнем. Ісус сказав: «Ідіть по всьому світу і здобувайте Мені учнів». Учень – це не тільки той, хто слухає Боже слово, але передусім той, хто реалізує його, і навіть за Боже слово та за Христа переносить терпіння.

«Народ, що в пітьмі ходить, узрів світло велике;

над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло»

У 9 главі пророк Ісая говорить про темряву і світло, а в 5 вірші пише: «Бо хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього». Цими словами він вказує на народження Спасителя, про якого сказано, що «Його влада пошириться і безконечний мир спочине на престолі Давида і в його царстві, … щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки». Він говорить про царство, яке пов’язане з безконечним миром, а ознака вічності підкреслюється також тим, що віднині і повіки Він захищатиме людей правом і справедливістю.

Останній вірш попередньої глави, тобто вірш перед тим, який ми будемо повторювати як Слово життя, каже: «І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив Він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, поганську Галилею».

«Петро їм відповів: „Покайтесь, і нехай кожний з вас

охреститься в Ім’я Ісуса Христа на відпущення

ваших гріхів, і ви приймете дар Святого Духа”»

Ці слова сказав апостол Петро в день П’ятидесятниці, коли в Єрусалимі було багато прочан. Коли на Сіоні, де на апостолів зійшов Святий Дух, здійнявся великий шум, туди зібралися натовпи прочан, щоб дізнатися, що сталося. Тоді виступив апостол Петро і засвідчив їм про те, що сталося, а також вказав на зв’язок з пророцтвами у Святому Письмі. Він процитував пророка Йоіла: «Я виллю Свого Духа на рабів і рабинь Моїх». Тоді він говорив про Ісуса, що Він є справжній Месія, Відкупитель. У силі Святого Духа він свідчив про Його воскресіння та дав особисте свідчення про зустрічі з Христом, які відбувалися впродовж 40-ка днів після Його воскресіння. Петро промовив до них пророче слово і сказав, що вони, тобто їхні релігійні провідники, убили Спасителя. У цей момент Дух Божий просвітив паломників, вони були зворушені проповіддю і щиро запитували, що їм робити.

«Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,

і будете Моїми свідками в Єрусалимі,

у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі»

Ісус дав цю обіцянку Своїм апостолам у день Свого вознесіння. На десятий день після цього в Єрусалимі, на горі Сіон, апостоли отримали Святого Духа. Тут також Ісус ввечері перед Своєю смертю разом з апостолами святкував останню вечерю, а потім з’явився їм тут після Свого воскресіння.

Коли апостоли ходили з Ісусом, то були свідками багатьох чудес. Вони бачили воскресіння юнака з Наїну, дочки Яіра, також і Лазаря, який лежав у гробі вже чотири дні. Але хоча вони мали добру волю, в момент випробування не вистояли. Юда став зрадником і закінчив трагічно. Петро тричі відрікся Ісуса, але потім щиро каявся. Інші апостоли, крім Івана, розбіглися, а під хрестом стояв тільки він разом з Матір’ю Ісуса. Коли Христос воскрес, то поки не з’явився апостолам, вони не могли в це повірити, хоча Він кілька разів нагадував їм, що повинен постраждати і на третій день воскресне.

«Блажен, хто читає,

і ті, які слухають слів цього пророцтва

й додержують написаного в ньому, бо час близько»

Ці слова взяті з книги Одкровення. Апостолу Івану на горі Патмос було показано майбутнє Церкви у різних образах. Деякі з них стосуються саме нашого часу, але багато були і залишаються закритими. Тільки Святий Дух може поступово відкривати таємниці, які містяться в книзі Одкровення.

Але для нас важливим є поучення: «…блаженні, які слухають і додержують написане».

Книга Одкровення по суті закликає нас бути вірними нашому Господу і Спасителю аж до смерті. З цієї книги також черпали силу багато мучеників. Тут написано про переслідування Церкви, про переслідування тих, які вірні Ісусу і Його слову.

«І приступив до нього прокажений,

вклонивсь Йому і мовить:

„Господи, якщо захочеш, зможеш мене очистити”»

Прокажений підійшов до Ісуса. Проказа – це хвороба, при якій поступово відгнивають окремі частини тіла, поки нарешті не прийде смерть. За часів Ісуса проказа була невиліковною хворобою. Проказа є заразна, тому прокажені були відокремлені від спільноти інших людей, жили в безлюдних місцях, а коли хтось наближався, мусіли кричати: «Прокажений!» або дзвонити в дзвоник, щоб люди віддалилися від них і не заразилися.

Святий Даміан де Востер, який жив у 19 столітті, добровільно відправився на острів Молокай, де жили прокажені. Він служив їм і дбав про спасіння їхніх душ. Накінець він сам заразився і став добровільною жертвою за їхнє спасіння.

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса

і за слово Боже, тих, які не поклонилися звірові

і образові його, та не прийняли клейма на чоло своє

і на руку свою.»

Апостол Іван описує своє видіння про те, як був зв’язаний сатана і як зацарював Христос. Він також бачив тих, які були обезголовлені за свідчення Ісуса і за слово Боже. Це були герої віри, святі мученики. Причиною їхньої мученицької смерті було те, що вони не поклонилися перед звіром і його образом. Ця цитата актуальна і для теперішнього часу, в якому ми живемо, коли зло досягає свого апогею. Досить звернути увагу на різноманітні антизакони, які множаться майже щодня, а також на намагання перетворити людей у якихось чіпованих біороботів з метою т.зв. редукції людства, пов’язаної з гендерною ідеологією, викраданням дітей, переоперовуванням статі, пропагандою окультизму, аморальності та різних залежностей.

«Витягни мене з болота,

щоб я не загрузнув. Коли б то я визволився від тих,

що мене ненавидять, і від вод глибоких!»

Цей досвід, який стосується кожного щирого християнина, пережив цар Давид. Якщо ми хочемо наслідувати нашого Господа Ісуса Христа і не потонути в багні морального зіпсуття, яке з усіх боків діє на людину, потребуємо Божої допомоги. Кожен особисто повинен звертатися до нашого Господа Ісуса Христа, щоб Він визволив нас з цього багна, яке атакує через людей, мас-медіа, рекламу і смартфони. Існує загроза, що людина в цьому втопиться. Крім того, є ті, які ненавидять нас за те, що ми залишаємося вірними Христу. Не тільки псалмоcпівець, але й кожен праведний християнин взиває: «Коли б то я визволився від тих, що мене ненавидять, і від глибоких вод зла, яке також є у моїй душі та називається первородний гріх, родовище зла в нас або „стара людина”. А це родовище зла має програму Божого ворога, диявола, який ненавидить мене і прагне затягнути не тільки у фізичні глибокі води, але й у пекельні».

«Обтруси з себе порох,

устань та сідай, Єрусалиме! Розв’яжи пута з шиї своєї,

бранко, дочко Сіону!»

Перед цим словом, яке ми будемо переживати наступні 2 тижні, є такий вірш: «Збудися, збудися, вдягнися в твою силу, о Сіоне! Одягнись у твої пишні шати, Єрусалиме, святе місто! Бо до тебе не ввійде більше ні необрізаний, ані нечистий». Тоді слідує наше слово життя, яке ми будемо повторювати: «Обтруси з себе порох, устань та сідай, Єрусалиме! Розв’яжи пута з шиї своєї, бранко, дочко Сіону!».

Після нього слідують вірші: «Так говорить Господь: „Ви продані були нізащо і будете викуплені не за гроші”…  Тому Мій народ пізнає Моє Ім’я, він зрозуміє того дня, що це Я сказав: „Ось Я!”».

«Я, і лиш Я, вас утішу.

Чому боїшся смертної людини, сина чоловіка,

що, як трава, минається?»

В попередньому 11-му вірші сказано: «І визволені Господом повернуться і прийдуть на Сіон (до правовірної Церкви) з веселим кличем, і радість вічна буде в них над головами; веселощі й радощі їх спіткають, а смуток і зітхання зникнуть». А далі слідує цей 12-й вірш: «Я, і лиш Я, вас утішу. Хто ти, що боїшся смертної людини, сина чоловіка, що, як трава, минається?». А наступний 13-й вірш напоумляє: «Чому забуваєш Господа, Творця твого, який розпростер небо, заснував землю, і тремтиш увесь час, щоденно перед люттю гнобителя, що готовий звести тебе зі світу? Де ж вона, та яра злоба гнобителя?».

Що нам має нагадати це Боже слово, сказане через пророка Ісаю, яке ми хочемо повторювати кілька разів на день впродовж двох тижнів? Бог і тобі каже, що є твоїм Утішителем.

«„Не бійся, Якове, мій черв’ячку, слабосилий Ізраїлю!

Я тобі допомагаю” –  це слово Господнє,

Святого Ізраїлевого, твого Відкупителя».

Порівняно з всемогутнім Богом, який створив мільярди зірок, до яких нам довелося б летіти зі швидкістю світла навіть мільйони років, наша земля схожа на порошинку, а людина справді менша за черв’ячка. Господь піклується не лише про справжніх черв’ячків, а й про тих людських, яких Він не лише створив, але й Сам став задля них людиною. Ісус здобув для нас нове, божественне життя, яке не підвладне смерті чи стражданням, але триває вічно в безконечному щасті та славі. Син Божий викупив нас з рабства темряви та гріха, а з нашого боку єдиною умовою спасіння є прийняти Ісуса вірою та залишатися Йому вірними на цій життєвій дорозі.