«Бо вже й сокира прикладена до кореня дерев:

кожне дерево, що не приносить доброго плоду,

буде зрубане та вкинене у вогонь»

Що передує цьому Божому слову? «Іван говорив до людей, що приходили христитися до нього: “Гадюче поріддя! Хто ваc навчив утікати від наступаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей Авраама”» (Лк. 3, 7-8). Згодом, у 10-му вірші, написано: «Люди питали його:“Що ж нам робити?”». І Іван відповідав кожному відповідно до його стану: хто мав дві одежі, мав нею поділитися, а подібно і з їжею. Митарям, якими погорджували, але які мали добру волю каятися, також дав конкретну відповідь. І воїни поставили йому те саме запитання і також отримали відповідь.

«У вашій поведінці не будьте грошолюбні,

задовольняйтеся тим, що маєте,

бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”»

Перед цим висловом з послання до Євреїв апостол пише: «Пам’ятайте про в’язнів, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й вас може спіткати страждання. Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців». А потім слідують ці слова: «У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”».

Апостол продовжує: «Так що сміло можемо сказати: „Господь мій помічник – я не боюся. Що може мені людина зробити?”. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос той самий учора, сьогодні і навіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам» (вірші 3-9а).

«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

Перед цією цитатою апостол пише: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, ні в чому не лякаючись ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасіння, і то від Бога» (вірш 27-28). І далі апостол пише: «Ви переносите ту саму боротьбу, яку бачили в мені і про яку тепер чуєте». А далі: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіть мою радість: думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого під впливом суперечки чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (2,1-3).

«Бо ми не маємо тут постійного дому,

а майбутнього міста шукаємо»

Апостол Павло нагадує віруючим того часу, але також і нам глибоку правду, про яку ми часто забуваємо. Тут, на землі, у нас немає постійного дому. Але з іншого боку, тут, на землі, треба мати і створювати дім. На жаль, сучасна декадентська культура, яку також масово просовує і наддержавна політична система зі своєю гендерною ідеологією, прагне зруйнувати основну клітину суспільства, якою є сім’я. Сім’я складається з батька, матері та дітей, вони мають спільний дім. Раніше родинну атмосферу завжди створювала мати. Навіть дорослі діти, у яких вже були свої сім’ї, доки мати жила, приходили у важку хвилину, щоб у старенької матері почерпнути підбадьорення та розраду. Сьогодні, на жаль, старих батьків віддають у будинки пристарілих або навіть дехто у Західній Європі прагне якнайшвидше отримати евтаназію, тобто вчинити асистоване самогубство. Все це породжено цією смертоносною декадентською ідеологією, яка, однак, масово поширюється і впливає також на Східну Європу.

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,
а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше,
що бачите, як зближається день Христовий»

Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.

Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,
відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,
і біжімо витривало до змагання, що призначене нам».

Перед цим віршем зі Святого Письма є приклад цілого ряду свідків з усієї 11-ої глави. Ця глава закінчується словами: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

А далі йде вірш, який ми будемо повторювати протягом двох тижнів. Він починається словами: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків…», і продовжується: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам». Другий вірш пов’язаний з першим: «Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри». Далі написано: «Замість радості, що перед Ним була, Він витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про Того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб, знемігшись, ви не впали духом.

«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки»

Перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі, Марта сказала Ісусу: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би». Ісус відповів їй: «Твій брат воскресне». Вона сказала: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Ісус промовив: «Я є воскресіння і життя».

Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Отож, Він має ту саму силу і навіть сьогодні може воскрешати мертвих, особливо духовно мертвих. Він може робити те саме, що робив, коли був тут, на землі. Читаючи життя святих і мучеників, бачимо, що через багатьох з них перед їхньою смертю, тобто під час їхніх мук, Господь творив великі чуда. Наприклад, чуда з дикими звірами, коли голодні леви на арені не роздирали їх, а лизали і поводилися, як вівці. Іншого разу, коли після жорстоких мук їх кидали до в’язниці, вони наступного дня були цілком здорові. Так було з багатьма мучениками. Деякі навіть були кинуті в піч і вийшли неушкодженими. Побачивши це, багато поган вигукували: «Великий Бог християн!». Завдяки цим чудам вони наверталися і визнавали Ісуса, будучи готовими перенести за Нього навіть муки і смерть. У життях цих мучеників і святих є згадка про тих, які воскрешали мертвих. Не своєю силою, але це робив той самий Ісус своєю божественною всемогутністю.

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,
що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають»

Ця цитата є частиною відомої 11 глави з послання до Євреїв. Їй передують такі 5 віршів: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені. Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.  Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.  Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові» (Євр. 11,1-5). Далі в цій главі подані приклади віри: Авраам, Мойсей, пророки, і вказується також на те, що через віру не лише отримуємо спасіння, але й через віру Бог надзвичайним способом робить і великі чуда.

«І як призначено людям раз умерти, потім же суд»

У наступному 28 вірші сказано: «Так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння».

Прислів’я каже: «Мудрий – це той, хто рахується з кінцем», тобто зі смертю. Але недостатньо рахуватися лише зі смертю, треба рахуватися і з вічністю, а вона може бути щасливою або нещасливою. Умова щасливої вічності полягає в тому, щоб зберегти віру в Ісуса Христа, бо здійснюється: «Кожен, хто вірує в Нього, спасеться». Найкращою підготовкою до смерті та вічності є розбудження досконалого жалю. Він полягає в тому, що людина перед собою і перед Богом усвідомить свою гріховність, з вірою погляне на Ісусів хрест і взиває Його Ім’я.

«Слово про хрест – глупота для тих, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

У цій главі апостол Павло вирішує питання про людську та Божу мудрість. Він пише: «Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,20-25).

Справжня мудрість, тобто справжня життєва філософія, рахується зі смертю і вічністю. Інакше людська мудрість дійсно є глупотою, бо ігнорує найважливіше – здобуття вічного життя та визнання реальності, що все тут на землі минуще і що нічого з матеріальних речей ми сюди не принесли і звідси не заберемо. Але у вічність ми віднесемо з собою добрі чи злі вчинки.

Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.
Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб ми не були засуджені зі світом

У Святому Письмі ці слова стосуються причащання Тіла і Крові Господа, але мають і свій глибокий зміст назагал. Не лише тоді, коли приступаємо до Господнього столу, ми повинні мати справжню самокритику, але й протягом дня маємо правдиво ставати до Божого світла і називати свій гріх гріхом: лінивство – лінивством, заздрість – заздрістю, образливість – образливістю. Основа відношення до Бога – це правдивість, а правдивість пов’язана з покорою і відвагою признати власний гріх, те, що я дозволив себе обманути, що не був чуйний.

«Господь Бог відкрив мені вухо, і я не спротивився,

назад не відступив»

У 50 главі пророка Ісаї цьому вислову передують такі слова: «Так говорить Господь: «Чому, коли Я прийшов, не було нікого? І коли Я кликав, ніхто не обзивався? Хіба Моя рука стала короткою, щоб рятувати? Хіба не стало в Мене сили, щоб визволяти?». І далі Бог нагадує нам про Свою всемогутність: «Таж Я висушую Моєю погрозою море, а ріки обертаю в пустиню! За браком води гниє у них риба, гине від спраги. Я одягаю небеса в пітьму, немов мішком їх покриваю».

Після цих слів сказано про Божого слугу, який терпить зневаги та удари, але залишається вірним, бо знає, що біля нього є Господь: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку Він будить, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав». Кожен, хто прийняв Христа, повинен прагнути бути Його учнем. Ісус сказав: «Ідіть по всьому світу і здобувайте Мені учнів». Учень – це не тільки той, хто слухає Боже слово, але передусім той, хто реалізує його, і навіть за Боже слово та за Христа переносить терпіння.

«Народ, що в пітьмі ходить, узрів світло велике;

над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло»

У 9 главі пророк Ісая говорить про темряву і світло, а в 5 вірші пише: «Бо хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього». Цими словами він вказує на народження Спасителя, про якого сказано, що «Його влада пошириться і безконечний мир спочине на престолі Давида і в його царстві, … щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки». Він говорить про царство, яке пов’язане з безконечним миром, а ознака вічності підкреслюється також тим, що віднині і повіки Він захищатиме людей правом і справедливістю.

Останній вірш попередньої глави, тобто вірш перед тим, який ми будемо повторювати як Слово життя, каже: «І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив Він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, поганську Галилею».

«Петро їм відповів: „Покайтесь, і нехай кожний з вас

охреститься в Ім’я Ісуса Христа на відпущення

ваших гріхів, і ви приймете дар Святого Духа”»

Ці слова сказав апостол Петро в день П’ятидесятниці, коли в Єрусалимі було багато прочан. Коли на Сіоні, де на апостолів зійшов Святий Дух, здійнявся великий шум, туди зібралися натовпи прочан, щоб дізнатися, що сталося. Тоді виступив апостол Петро і засвідчив їм про те, що сталося, а також вказав на зв’язок з пророцтвами у Святому Письмі. Він процитував пророка Йоіла: «Я виллю Свого Духа на рабів і рабинь Моїх». Тоді він говорив про Ісуса, що Він є справжній Месія, Відкупитель. У силі Святого Духа він свідчив про Його воскресіння та дав особисте свідчення про зустрічі з Христом, які відбувалися впродовж 40-ка днів після Його воскресіння. Петро промовив до них пророче слово і сказав, що вони, тобто їхні релігійні провідники, убили Спасителя. У цей момент Дух Божий просвітив паломників, вони були зворушені проповіддю і щиро запитували, що їм робити.