«Знаємо, що Той, хто воскресив Господа Ісуса,

воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами».

Перед цією цитатою у Святому Письмі сказано: «Маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. І так смерть діє в нас, а життя у вас. Та маючи той самий дух віри, про який написано: „Я вірував, тому й говорив”, – ми віримо, тому й говоримо» (в. 7-13). Слово Боже підкреслює єдність з розп’ятим Христом і наше постійне входження до Христової смерті. Це означає зрікатися власної волі навіть у дрібницях і робити це перед Божим обличчям, тобто бути свідомим того, що Бог мене бачить і що я роблю цю дрібницю з любові до Нього.

«Збагніть це добре: коли б господар знав,

о котрій годині прийде злодій, пильнував би

і не дав би проламати стіни у своїм домі»

Перед цим Словом життя Ісус сказав: «Хай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. І як прийде о другій чи о третій сторожі і так усе знайде, щасливі вони» (в. 35-38).

Тоді Ісус наголошує: «Будьте готові й ви, бо Син Людський прийде тієї години, коли не чекаєте Його» (в. 40).

«Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само»

Перед тим, як промовити ці слова, Ісус сказав: «Гадаєте, що ті галилеяни, тому що так постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеяни?». Так Ісус відповів на звістку про галилеян, чию кров Пилат змішав з кров’ю їхніх жертв. При тому наголосив: «Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само». І додав: «Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх убила, гадаєте, були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму?» (в. 1-4). І вдруге повторив: «Як не покаєтеся, усі загинете так само». Ці слова стосуються кожного з нас.

Покаяння – це не одноразова справа, хоча навернення, мабуть, так – людина відкриється на Божу благодать і навернеться від духа світу до Бога. Але потім світ продовжує тягнути вниз і знову змушує підкорятися своїй системі, тобто щоб людина ставила на перше місце матеріальні та зовнішні речі і не дбала про свою душу та її спасіння. Тому знову і знову треба каятися.

«І Тобі самій меч прошиє душу,

щоб відкрились думки багатьох сердець»

Хто промовив ці слова? Це був старенький пророк Симеон, який сказав їх у той момент, коли Пресвята Богородиця разом з опікуном Пресвятої Родини св. Йосифом прийшла до храму, на 40-й день після народження Ісуса. Перед тим, як промовити ці слова, Симеон взяв на руки немовля Ісуса і так прославив Бога: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили спасіння Твоє, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля» (вірші 29-32). Симеон благословив їх і сказав до Його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, і Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (вірші 34-35).

Марія у своєму житті пережила багато внутрішніх страждань: тоді, коли довідалась, що Ірод хоче вбити немовля Ісуса, при втечі до Єгипту, тоді, коли ще малий Ісус загубився у храмі і вони поверталися та шукали Його, а згодом, коли Ісус часто зазнавав зіткнення з фарисеями і вони намагалися вбити Його.

«А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся,

бо ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу

і дати Його народові пізнання спасіння

через відпущення гріхів їхніх»

Це Слово життя є частиною пророчого слова, яке сказав старозавітний священник Захарія, коли в нього народився син Іван і коли йому розв’язався язик. Перед словами прославного гімну і далі написано: «Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: „Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ Свій, і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги Свого; як то Він сповістив був від віку устами святих Своїх пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять”» (вірші 67-71).

У 78-му та 79-му віршах написано, що через милість і милосердя нашого Бога Той, хто сходить з висоти, відвідає нас, щоб з’явитися тим, що перебувають в темряві й тіні смертній.

«Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам,

силкуватимуться ввійти, але не зможуть»

Це відповідь Ісуса на запитання, коли Він проходив містами і селами до Єрусалиму та навчав. Хтось сказав Йому: «Господи, невже мало тих, які будуть спасенні?». На це Ісус відповів порівнянням про вузькі двері, що ведуть до спасіння. Це Слово життя, яке ми будемо повторювати впродовж двох тижнів. Після цього стишка слідує: «І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: “Господи, відчини нам!”, Він відповість вам: “Не знаю вас, звідкіля ви”. Тоді ви почнете казати: “Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав нас на майданах наших”. Та Він відповість: “Не знаю вас, звідкіля ви; відійдіть від Мене всі, що чините беззаконня”. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть в Царстві Божім. Тоді останні стануть першими, а перші останніми» (вірші 25-30).

«Бо вже й сокира прикладена до кореня дерев:

кожне дерево, що не приносить доброго плоду,

буде зрубане та вкинене у вогонь»

Що передує цьому Божому слову? «Іван говорив до людей, що приходили христитися до нього: “Гадюче поріддя! Хто ваc навчив утікати від наступаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей Авраама”» (Лк. 3, 7-8). Згодом, у 10-му вірші, написано: «Люди питали його:“Що ж нам робити?”». І Іван відповідав кожному відповідно до його стану: хто мав дві одежі, мав нею поділитися, а подібно і з їжею. Митарям, якими погорджували, але які мали добру волю каятися, також дав конкретну відповідь. І воїни поставили йому те саме запитання і також отримали відповідь.

«У вашій поведінці не будьте грошолюбні,

задовольняйтеся тим, що маєте,

бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”»

Перед цим висловом з послання до Євреїв апостол пише: «Пам’ятайте про в’язнів, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й вас може спіткати страждання. Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців». А потім слідують ці слова: «У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”».

Апостол продовжує: «Так що сміло можемо сказати: „Господь мій помічник – я не боюся. Що може мені людина зробити?”. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос той самий учора, сьогодні і навіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам» (вірші 3-9а).

«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

Перед цією цитатою апостол пише: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, ні в чому не лякаючись ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасіння, і то від Бога» (вірш 27-28). І далі апостол пише: «Ви переносите ту саму боротьбу, яку бачили в мені і про яку тепер чуєте». А далі: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіть мою радість: думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого під впливом суперечки чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (2,1-3).

«Бо ми не маємо тут постійного дому,

а майбутнього міста шукаємо»

Апостол Павло нагадує віруючим того часу, але також і нам глибоку правду, про яку ми часто забуваємо. Тут, на землі, у нас немає постійного дому. Але з іншого боку, тут, на землі, треба мати і створювати дім. На жаль, сучасна декадентська культура, яку також масово просовує і наддержавна політична система зі своєю гендерною ідеологією, прагне зруйнувати основну клітину суспільства, якою є сім’я. Сім’я складається з батька, матері та дітей, вони мають спільний дім. Раніше родинну атмосферу завжди створювала мати. Навіть дорослі діти, у яких вже були свої сім’ї, доки мати жила, приходили у важку хвилину, щоб у старенької матері почерпнути підбадьорення та розраду. Сьогодні, на жаль, старих батьків віддають у будинки пристарілих або навіть дехто у Західній Європі прагне якнайшвидше отримати евтаназію, тобто вчинити асистоване самогубство. Все це породжено цією смертоносною декадентською ідеологією, яка, однак, масово поширюється і впливає також на Східну Європу.

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,
а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше,
що бачите, як зближається день Христовий»

Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.

Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,
відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,
і біжімо витривало до змагання, що призначене нам».

Перед цим віршем зі Святого Письма є приклад цілого ряду свідків з усієї 11-ої глави. Ця глава закінчується словами: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

А далі йде вірш, який ми будемо повторювати протягом двох тижнів. Він починається словами: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків…», і продовжується: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам». Другий вірш пов’язаний з першим: «Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри». Далі написано: «Замість радості, що перед Ним була, Він витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про Того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб, знемігшись, ви не впали духом.

«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки»

Перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі, Марта сказала Ісусу: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би». Ісус відповів їй: «Твій брат воскресне». Вона сказала: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Ісус промовив: «Я є воскресіння і життя».

Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Отож, Він має ту саму силу і навіть сьогодні може воскрешати мертвих, особливо духовно мертвих. Він може робити те саме, що робив, коли був тут, на землі. Читаючи життя святих і мучеників, бачимо, що через багатьох з них перед їхньою смертю, тобто під час їхніх мук, Господь творив великі чуда. Наприклад, чуда з дикими звірами, коли голодні леви на арені не роздирали їх, а лизали і поводилися, як вівці. Іншого разу, коли після жорстоких мук їх кидали до в’язниці, вони наступного дня були цілком здорові. Так було з багатьма мучениками. Деякі навіть були кинуті в піч і вийшли неушкодженими. Побачивши це, багато поган вигукували: «Великий Бог християн!». Завдяки цим чудам вони наверталися і визнавали Ісуса, будучи готовими перенести за Нього навіть муки і смерть. У життях цих мучеників і святих є згадка про тих, які воскрешали мертвих. Не своєю силою, але це робив той самий Ісус своєю божественною всемогутністю.

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,
що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають»

Ця цитата є частиною відомої 11 глави з послання до Євреїв. Їй передують такі 5 віршів: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені. Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.  Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.  Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові» (Євр. 11,1-5). Далі в цій главі подані приклади віри: Авраам, Мойсей, пророки, і вказується також на те, що через віру не лише отримуємо спасіння, але й через віру Бог надзвичайним способом робить і великі чуда.