«А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся,

бо ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу

і дати Його народові пізнання спасіння

через відпущення гріхів їхніх»

Це Слово життя є частиною пророчого слова, яке сказав старозавітний священник Захарія, коли в нього народився син Іван і коли йому розв’язався язик. Перед словами прославного гімну і далі написано: «Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: „Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ Свій, і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги Свого; як то Він сповістив був від віку устами святих Своїх пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять”» (вірші 67-71).

У 78-му та 79-му віршах написано, що через милість і милосердя нашого Бога Той, хто сходить з висоти, відвідає нас, щоб з’явитися тим, що перебувають в темряві й тіні смертній.

«Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам,

силкуватимуться ввійти, але не зможуть»

Це відповідь Ісуса на запитання, коли Він проходив містами і селами до Єрусалиму та навчав. Хтось сказав Йому: «Господи, невже мало тих, які будуть спасенні?». На це Ісус відповів порівнянням про вузькі двері, що ведуть до спасіння. Це Слово життя, яке ми будемо повторювати впродовж двох тижнів. Після цього стишка слідує: «І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: “Господи, відчини нам!”, Він відповість вам: “Не знаю вас, звідкіля ви”. Тоді ви почнете казати: “Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав нас на майданах наших”. Та Він відповість: “Не знаю вас, звідкіля ви; відійдіть від Мене всі, що чините беззаконня”. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть в Царстві Божім. Тоді останні стануть першими, а перші останніми» (вірші 25-30).

«Бо вже й сокира прикладена до кореня дерев:

кожне дерево, що не приносить доброго плоду,

буде зрубане та вкинене у вогонь»

Що передує цьому Божому слову? «Іван говорив до людей, що приходили христитися до нього: “Гадюче поріддя! Хто ваc навчив утікати від наступаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей Авраама”» (Лк. 3, 7-8). Згодом, у 10-му вірші, написано: «Люди питали його:“Що ж нам робити?”». І Іван відповідав кожному відповідно до його стану: хто мав дві одежі, мав нею поділитися, а подібно і з їжею. Митарям, якими погорджували, але які мали добру волю каятися, також дав конкретну відповідь. І воїни поставили йому те саме запитання і також отримали відповідь.

Ісус зарезервував нам місце в небі. Це наше місце. Там є наш дім, наша Батьківщина. Найкраще було б, якби ми пішли на це місце одразу ж в годину нашої смерті, щоб не мучилися десь в чистилищі через нашу байдужість, літеплість і слабку віру. В нас має горіти вогонь ревності, щоб в годину смерті ми були охоронені від іншого вогню. Щодня о 15:00 збудімо досконалий жаль через повторювання Ісусового Імені: «Ісусе, Ісусе, помилуй мене!». Ми повинні любити Ісуса і усвідомлювати, що Він зробив для нас. Жити так, щоб могти сказати, як святий Павло: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4,7-8). На сороковий день після свого воскресіння Ісус возноситься на небо, де резервує нам місце. Треба усвідомити, що небо є нашим домом, нашою Батьківщиною. Ми можемо пережити цю реальність: бачити Христа на Оливній горі, як Він з’являється апостолам. Там є і Пресвята Богородиця.

«У вашій поведінці не будьте грошолюбні,

задовольняйтеся тим, що маєте,

бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”»

Перед цим висловом з послання до Євреїв апостол пише: «Пам’ятайте про в’язнів, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й вас може спіткати страждання. Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців». А потім слідують ці слова: «У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”».

Апостол продовжує: «Так що сміло можемо сказати: „Господь мій помічник – я не боюся. Що може мені людина зробити?”. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос той самий учора, сьогодні і навіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам» (вірші 3-9а).

«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

Перед цією цитатою апостол пише: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, ні в чому не лякаючись ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасіння, і то від Бога» (вірш 27-28). І далі апостол пише: «Ви переносите ту саму боротьбу, яку бачили в мені і про яку тепер чуєте». А далі: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіть мою радість: думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого під впливом суперечки чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (2,1-3).

«Бо ми не маємо тут постійного дому,

а майбутнього міста шукаємо»

Апостол Павло нагадує віруючим того часу, але також і нам глибоку правду, про яку ми часто забуваємо. Тут, на землі, у нас немає постійного дому. Але з іншого боку, тут, на землі, треба мати і створювати дім. На жаль, сучасна декадентська культура, яку також масово просовує і наддержавна політична система зі своєю гендерною ідеологією, прагне зруйнувати основну клітину суспільства, якою є сім’я. Сім’я складається з батька, матері та дітей, вони мають спільний дім. Раніше родинну атмосферу завжди створювала мати. Навіть дорослі діти, у яких вже були свої сім’ї, доки мати жила, приходили у важку хвилину, щоб у старенької матері почерпнути підбадьорення та розраду. Сьогодні, на жаль, старих батьків віддають у будинки пристарілих або навіть дехто у Західній Європі прагне якнайшвидше отримати евтаназію, тобто вчинити асистоване самогубство. Все це породжено цією смертоносною декадентською ідеологією, яка, однак, масово поширюється і впливає також на Східну Європу.

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,
а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше,
що бачите, як зближається день Христовий»

Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.

Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,
відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,
і біжімо витривало до змагання, що призначене нам».

Перед цим віршем зі Святого Письма є приклад цілого ряду свідків з усієї 11-ої глави. Ця глава закінчується словами: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

А далі йде вірш, який ми будемо повторювати протягом двох тижнів. Він починається словами: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків…», і продовжується: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам». Другий вірш пов’язаний з першим: «Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри». Далі написано: «Замість радості, що перед Ним була, Він витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про Того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб, знемігшись, ви не впали духом.

«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки»

Перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі, Марта сказала Ісусу: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би». Ісус відповів їй: «Твій брат воскресне». Вона сказала: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Ісус промовив: «Я є воскресіння і життя».

Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Отож, Він має ту саму силу і навіть сьогодні може воскрешати мертвих, особливо духовно мертвих. Він може робити те саме, що робив, коли був тут, на землі. Читаючи життя святих і мучеників, бачимо, що через багатьох з них перед їхньою смертю, тобто під час їхніх мук, Господь творив великі чуда. Наприклад, чуда з дикими звірами, коли голодні леви на арені не роздирали їх, а лизали і поводилися, як вівці. Іншого разу, коли після жорстоких мук їх кидали до в’язниці, вони наступного дня були цілком здорові. Так було з багатьма мучениками. Деякі навіть були кинуті в піч і вийшли неушкодженими. Побачивши це, багато поган вигукували: «Великий Бог християн!». Завдяки цим чудам вони наверталися і визнавали Ісуса, будучи готовими перенести за Нього навіть муки і смерть. У життях цих мучеників і святих є згадка про тих, які воскрешали мертвих. Не своєю силою, але це робив той самий Ісус своєю божественною всемогутністю.

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,
що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають»

Ця цитата є частиною відомої 11 глави з послання до Євреїв. Їй передують такі 5 віршів: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені. Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.  Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.  Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові» (Євр. 11,1-5). Далі в цій главі подані приклади віри: Авраам, Мойсей, пророки, і вказується також на те, що через віру не лише отримуємо спасіння, але й через віру Бог надзвичайним способом робить і великі чуда.

«І як призначено людям раз умерти, потім же суд»

У наступному 28 вірші сказано: «Так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння».

Прислів’я каже: «Мудрий – це той, хто рахується з кінцем», тобто зі смертю. Але недостатньо рахуватися лише зі смертю, треба рахуватися і з вічністю, а вона може бути щасливою або нещасливою. Умова щасливої вічності полягає в тому, щоб зберегти віру в Ісуса Христа, бо здійснюється: «Кожен, хто вірує в Нього, спасеться». Найкращою підготовкою до смерті та вічності є розбудження досконалого жалю. Він полягає в тому, що людина перед собою і перед Богом усвідомить свою гріховність, з вірою погляне на Ісусів хрест і взиває Його Ім’я.

«Слово про хрест – глупота для тих, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

У цій главі апостол Павло вирішує питання про людську та Божу мудрість. Він пише: «Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,20-25).

Справжня мудрість, тобто справжня життєва філософія, рахується зі смертю і вічністю. Інакше людська мудрість дійсно є глупотою, бо ігнорує найважливіше – здобуття вічного життя та визнання реальності, що все тут на землі минуще і що нічого з матеріальних речей ми сюди не принесли і звідси не заберемо. Але у вічність ми віднесемо з собою добрі чи злі вчинки.

Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.
Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб ми не були засуджені зі світом

У Святому Письмі ці слова стосуються причащання Тіла і Крові Господа, але мають і свій глибокий зміст назагал. Не лише тоді, коли приступаємо до Господнього столу, ми повинні мати справжню самокритику, але й протягом дня маємо правдиво ставати до Божого світла і називати свій гріх гріхом: лінивство – лінивством, заздрість – заздрістю, образливість – образливістю. Основа відношення до Бога – це правдивість, а правдивість пов’язана з покорою і відвагою признати власний гріх, те, що я дозволив себе обманути, що не був чуйний.