«Вас ще не спіткала проба понад людську силу.

Бог вірний: Він не допустить,

щоб вас випробовувано понад вашу спроможність,

але разом з пробою дасть вихід і силу,

щоб ви могли вистояти»

Перед цим Словом життя є нагадування про те, що ми не повинні нарікати, а потім апостол наголошує: «Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків. Тож коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав». Далі слідує Слово життя: «Вас ще не спіткала проба понад людську силу», а потім застереження від ідолопоклонства: «Я вам говорю як розумним: судіть самі, що кажу.

«Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали,

та й від губителя загинули»

Щодо гріха нарікання на Бога, апостол Павло згадує подію, яка сталася після того, як ізраїльтяни чудом перейшли Червоне море. Тоді вони могли відразу ж увійти в землю, яку Бог обіцяв їм. Звідти вийшли їхні батьки, коли зійшли до Єгипту 430 років тому. Тепер ізраїльтяни мали туди повернутися. Бог пообіцяв, що буде з ними і що вони переможуть поганські народи. Мойсей послав у землю розвідників, які мали дізнатися подробиці, щоб визначити, як саме діяти, щоб зайняти землю. Але коли розвідники повернулися, навели на людей великий страх. Лише Калев та Ісус Навин, навпаки, заспокоювали народ: «Ввійдімо в цю землю, що тече молоком і медом. Господь дасть нам цю землю, довіряйте Йому». Але ізраїльтян охопив такий сильний дух страху, що вони навіть хотіли повстати проти Мойсея і укаменувати Ісуса Навина та Калева. Тому Мойсей взивав в молитві до Господа, і Бог промовив до нього: «Доки ця ледача юрба нарікатиме на Мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені. Тож скажи їм: “Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в Мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, що нарікали на Мене. Ніхто з вас, крім Калева, сина Єфунне, та Ісуса Навина, не ввійде в землю, де Я, піднісши вгору Мою руку, поклявся вас оселити.

«Тому настане час, коли Я покараю ідолів Вавилону,

і вся його земля осоромиться,

й усі його побиті лежатимуть посеред нього»

Перед цим словом написано: «Я покараю Бела (Пачамаму) у Вавилоні – вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали». І пророк закликає: «Вийди з-посеред нього, Мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву! Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого – за нею інша. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане». І тоді йде слово, над яким будемо роздумувати: «Тому настане час, коли Я покараю ідолів Вавилону, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього».

Про яких вавилонських ідолів йдеться? Бергольйо сам інтронізував демона Пачамаму і в Канаді прецедентно посвятився сатані під проводом чародія. Цей дух поганства поступово перетворив святе місто на розпусницю антихриста – поганський Вавилон.

«На Вавилон здійметься море

і з шумом затопить його хвилями своїми»

Пророк Єремія, особливо в останніх главах, пророкує проти Вавилону. Існував також історичний Вавилон, який згадується в першій книзі Мойсея. Там сказано про людську гордість, яка хотіла збудувати велику вежу. Назва Вавел або Вавилон означає плутанину. Бог сплутав мову цих гордих будівничих і розсіяв їх по всій землі.

У першому тисячолітті до Різдва Христового ізраїльський народ опинився наче між двома жорнами. Одним була Вавилонська імперія, а другим – Єгипет. Пророки Ісая, Єремія та інші дуже часто пророкували проти Вавилону. Відповідно до Буття 10, 6-10 місто Вавилон заснував Німрод, онук Хама. Місто сильно розрослося, але під час повстання проти Ассирії у 683 році до Р.Х. було повністю зруйноване. Потім його відбудували по обидва боки Євфрату. Сама назва міста для старозавітних пророків означала антибожу силу, яка керує світом. Це демонічна сила, яка в останні дні повстане проти Бога.

«Того, хто не знав гріха, Він за нас учинив гріхом,

щоб ми стали Божою праведністю в Ньому».

Перед цим словом є пов’язані з ним вірші, починаючи з 14-ого вірша: «Бо любов до Христа спонукує нас до цієї думки: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес. Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж ми і уявляли собі Христа по-людському, то Його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас з Собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив Собою світ, не враховуючи людям їхніх переступів, а нам дав звіщати це слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немовби сам Бог напоумляв через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!».

«Знаємо, що Той, хто воскресив Господа Ісуса,

воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами».

Перед цією цитатою у Святому Письмі сказано: «Маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. І так смерть діє в нас, а життя у вас. Та маючи той самий дух віри, про який написано: „Я вірував, тому й говорив”, – ми віримо, тому й говоримо» (в. 7-13). Слово Боже підкреслює єдність з розп’ятим Христом і наше постійне входження до Христової смерті. Це означає зрікатися власної волі навіть у дрібницях і робити це перед Божим обличчям, тобто бути свідомим того, що Бог мене бачить і що я роблю цю дрібницю з любові до Нього.

«Збагніть це добре: коли б господар знав,

о котрій годині прийде злодій, пильнував би

і не дав би проламати стіни у своїм домі»

Перед цим Словом життя Ісус сказав: «Хай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. І як прийде о другій чи о третій сторожі і так усе знайде, щасливі вони» (в. 35-38).

Тоді Ісус наголошує: «Будьте готові й ви, бо Син Людський прийде тієї години, коли не чекаєте Його» (в. 40).

«Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само»

Перед тим, як промовити ці слова, Ісус сказав: «Гадаєте, що ті галилеяни, тому що так постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеяни?». Так Ісус відповів на звістку про галилеян, чию кров Пилат змішав з кров’ю їхніх жертв. При тому наголосив: «Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само». І додав: «Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх убила, гадаєте, були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму?» (в. 1-4). І вдруге повторив: «Як не покаєтеся, усі загинете так само». Ці слова стосуються кожного з нас.

Покаяння – це не одноразова справа, хоча навернення, мабуть, так – людина відкриється на Божу благодать і навернеться від духа світу до Бога. Але потім світ продовжує тягнути вниз і знову змушує підкорятися своїй системі, тобто щоб людина ставила на перше місце матеріальні та зовнішні речі і не дбала про свою душу та її спасіння. Тому знову і знову треба каятися.

«І Тобі самій меч прошиє душу,

щоб відкрились думки багатьох сердець»

Хто промовив ці слова? Це був старенький пророк Симеон, який сказав їх у той момент, коли Пресвята Богородиця разом з опікуном Пресвятої Родини св. Йосифом прийшла до храму, на 40-й день після народження Ісуса. Перед тим, як промовити ці слова, Симеон взяв на руки немовля Ісуса і так прославив Бога: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили спасіння Твоє, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля» (вірші 29-32). Симеон благословив їх і сказав до Його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, і Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (вірші 34-35).

Марія у своєму житті пережила багато внутрішніх страждань: тоді, коли довідалась, що Ірод хоче вбити немовля Ісуса, при втечі до Єгипту, тоді, коли ще малий Ісус загубився у храмі і вони поверталися та шукали Його, а згодом, коли Ісус часто зазнавав зіткнення з фарисеями і вони намагалися вбити Його.

«А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся,

бо ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу

і дати Його народові пізнання спасіння

через відпущення гріхів їхніх»

Це Слово життя є частиною пророчого слова, яке сказав старозавітний священник Захарія, коли в нього народився син Іван і коли йому розв’язався язик. Перед словами прославного гімну і далі написано: «Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: „Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ Свій, і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги Свого; як то Він сповістив був від віку устами святих Своїх пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять”» (вірші 67-71).

У 78-му та 79-му віршах написано, що через милість і милосердя нашого Бога Той, хто сходить з висоти, відвідає нас, щоб з’явитися тим, що перебувають в темряві й тіні смертній.

«Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам,

силкуватимуться ввійти, але не зможуть»

Це відповідь Ісуса на запитання, коли Він проходив містами і селами до Єрусалиму та навчав. Хтось сказав Йому: «Господи, невже мало тих, які будуть спасенні?». На це Ісус відповів порівнянням про вузькі двері, що ведуть до спасіння. Це Слово життя, яке ми будемо повторювати впродовж двох тижнів. Після цього стишка слідує: «І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: “Господи, відчини нам!”, Він відповість вам: “Не знаю вас, звідкіля ви”. Тоді ви почнете казати: “Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав нас на майданах наших”. Та Він відповість: “Не знаю вас, звідкіля ви; відійдіть від Мене всі, що чините беззаконня”. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть в Царстві Божім. Тоді останні стануть першими, а перші останніми» (вірші 25-30).

«Бо вже й сокира прикладена до кореня дерев:

кожне дерево, що не приносить доброго плоду,

буде зрубане та вкинене у вогонь»

Що передує цьому Божому слову? «Іван говорив до людей, що приходили христитися до нього: “Гадюче поріддя! Хто ваc навчив утікати від наступаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей Авраама”» (Лк. 3, 7-8). Згодом, у 10-му вірші, написано: «Люди питали його:“Що ж нам робити?”». І Іван відповідав кожному відповідно до його стану: хто мав дві одежі, мав нею поділитися, а подібно і з їжею. Митарям, якими погорджували, але які мали добру волю каятися, також дав конкретну відповідь. І воїни поставили йому те саме запитання і також отримали відповідь.

«У вашій поведінці не будьте грошолюбні,

задовольняйтеся тим, що маєте,

бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”»

Перед цим висловом з послання до Євреїв апостол пише: «Пам’ятайте про в’язнів, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й вас може спіткати страждання. Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців». А потім слідують ці слова: «У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо Бог сказав: „Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину”».

Апостол продовжує: «Так що сміло можемо сказати: „Господь мій помічник – я не боюся. Що може мені людина зробити?”. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос той самий учора, сьогодні і навіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам» (вірші 3-9а).

«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

Перед цією цитатою апостол пише: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, ні в чому не лякаючись ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасіння, і то від Бога» (вірш 27-28). І далі апостол пише: «Ви переносите ту саму боротьбу, яку бачили в мені і про яку тепер чуєте». А далі: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіть мою радість: думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого під впливом суперечки чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (2,1-3).