«Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт 5,23-26).

1) Досконалий жаль (5 хвилин)

(положення – клячимо)

Один скаже: «Еффата, відкрийся! Я є свавільник, я є гедоніст, я є осуджувач»

«Свавільник не шукає у важливій ситуації Божу волю, не рахується з Богом, порушує Божі закони». Усвідомлю собі конкретне свавілля і потиху повторюю: «Я є свавільник, я є свавільник…» (1,5 хвилини).

Потім один скаже: «Гедонізм є фізичний – сластолюбство в їжі, в питті, нечисті почуття, алкоголь, наркотики. Душевний гедонізм – залежність від телебачення, рок-музики, інтернету, людської похвали…» Усвідомлюю хоча б один прояв мого гедонізму і потиху повторюю: «Я є гедоніст, я є гедоніст…» (1,5 хвилини).

«Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.

«Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його.

Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!»

«Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає,

даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!»

Божий мир

Протилежністю до миру є неспокій. Він мучить душу людини, так що вона перебуває в постійному страху чи нервовості. Людина може мучитися тим, що повірить брехні і зробить велику життєву помилку, за яку повинна дорого платити. Тоді має гнів, і аж ненависть до себе і до ближніх, навіть кидає вину на Бога! Людина може мучитись нав’язливими думками, які спонукають до злочину. Не хоче цього, це мучить її, але не усвідомлює собі, що джерелом цих сугестивних тисків є брехня, дух брехні.

Людина може мати і багатство, і кар’єру, але все ж відчувати в душі великий неспокій! Отож джерел неспокою є багато: страх за майбутнє, докори за скоєне зло, гріх…

Ісус каже: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його.

«І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки той, хто записаний у книзі життя Агнця» (Об. 21,27).

Треба поставити собі питання: Чи я записаний в Книзі життя Агнця? А якщо записаний, то що робити, щоб моє ім’я не було стерто? Коли прийму Ісуса, це прийняття записано в Книзі Життя і в Ісусовому серці. Однак через невіру людина може знову відректися Христа. У Св. Письмі написано: «Терпінням спасете свої душі» (Лк.21,18). Треба добре почати, але це не означає, що хто добре почав, буде спасенний. Він повинен витривати, мати принаймні спасительний страх, якщо ще не має  чистої любові. Цей страх нас мотивує.

Я переконався: якщо дійсно хочу молитися в Дусі і правді, то мушу вчитися такої молитви у тих, які мають багаторічний досвід правдивої внутрішньої молитви. До цього мені дуже допомагають молитовні моделі, які цілком просто втілюють Божу присутність і опосередковують «dynamis» (силу) Святого Письма. Через святе Боже Ім’я Єгошуа я почав усвідомлювати присутність Отця, Сина і Святого Духа в своїй душі. Коли я почну його взивати, при складі «Є» свідомо відкриваюся на реальність присутності Божого маєстату, без якого я б зовсім не існував, знаючи, що Бог є мій Отець, Який з любові дав мені Свого Сина. Коли промовляю «го», усвідомлюю, що тепер Син – Спаситель, який має владу повернути мене Отцю. А також Ісус перебуває в мені і проникає мене своїм Духом, що усвідомлюю при складі «шу». Святий Дух мене освячує і через заслуги Сина привласнює Богові, так що я більше не є власністю системи гріха, але належу Богові і в мені вже немає жодної темряви. (пор. 1 Ів. 1,5).

1) Досконалий жаль (5 хвилин)

(положення – клячимо)

(Один скаже:) «Еффата, відкрийся! Я є свавільник, я є гедоніст, я є осуджувач»

«Свавільник не шукає у важливій ситуації Божу волю, не рахується з Богом, порушує Божі закони». Усвідомлю собі конкретне свавілля і потиху повторюю: «Я є свавільник, я є свавільник…» (1,5 хвилини).

(Потім один скаже:) «Гедонізм є фізичний – сластолюбство в їжі, в питті, нечисті почуття, алкоголь, наркотики. Душевний гедонізм – залежність від телебачення, рок-музики, інтернету, людської похвали…» Усвідомлюю хоча б один прояв мого гедонізму і потиху повторюю: «Я є гедоніст, я є гедоніст…» (1,5 хвилини).

Людина мала б мати т.зв. святий егоїзм – пам’ятати про себе, бо ближнього маємо любити, як себе. А як маємо любимо себе? Так, щоб здобути вічне щастя. Якщо я маю любити ближнього, як себе, то і для нього хочу того найбільшого добра – хочу, щоб і він мав вічне життя, навіть якщо іноді для цього мушу його і скартати. Христос сказав, що навіть своїх ворогів ми повинні любити, прощати їм, благословляти їх, але також напоумляти. Можемо їм виявляти цю любов навіть і батогом, але за цим мусить бути любов, тобто хочу їх найбільшого добра. Якщо б я мав вибрати: все життя терпіти, бути паралізованим, сліпим, мати всілякі виразки, але не піду до пекла, то я скажу: «Господи, тільки не до пекла, а в цьому всьому іншому – хай буде Твоя воля! Тут, на землі, ріж, бий, упокоряй мене, Господи, бо я люблю себе – це друга Божа заповідь». Найперше маємо любити Бога всім серцем, а ближнього, як себе. Саме так я люблю свого ближнього.

Єдність Містичного Тіла Христового

У молитві «Вірую» молимося: «Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Оскільки Церква є Містичним Тілом Христовим, всі її члени належать Христу. Деякі вже є прославлені в небі, інші тут, на землі, борються з  гріхом, з брехнею і з дияволом (Церква воююча), а також є душі в чистилищі (Церква терпляча).

В небі є Церква прославлена – це спільнота святих. Там є Пречиста Діва Марія, апостоли, мученики, душі праведників, що перебувають в славі. Їхні тіла ще спочивають тут, на землі, в певних місцях, очікуючи воскресіння. Тіла праведників будуть переображені до слави, і ступінь їхнього блаженства на небесах буде ще більшим. Їхнє тіло буде подібне до прославленого тіла Христа воскреслого.

«А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в Ім’я Моє зішле,

той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам».

«Все нагадає вам…». Ми можемо і напам’ять знати все Св. Письмо, також можемо мати велику кількість інформації, як в комп’ютері, але це ще не основне. Ми повинні у потрібний час мати відповідну інформацію, яка послужить нам, і навіть може спасти життя. Лише треба її витягнути на екран нашої свідомості. Це оживлення в духовній сфері чинить Святий Дух. Ісус говорив свої слова до апостолів, але вони стосуються і нас. Його Слово є вічно актуальним і зобов’язуючим, як для апостолів, так і для нас. Йдеться про життя, вічне життя. Христове Євангеліє не є якоюсь людською філософією чи тільки людською мудрістю, але слова Ісуса – це Дух і життя. Вони прості і вимагають дії. Не досить слухати чи брати участь в  релігійних дискусіях. Цього замало. Мусить настати реалізація Ісусових  заповідей. Наприкінці Нагірної проповіді Ісус розповідає притчу про двох будівничих. Один будував на піску, інший – на камені. Той, що будував на піску, чув Боже слово, але не реалізував його. А той, що на камені, чув і реалізував.

«А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в Ім’я Моє зішле,

той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам»

До кожного з нас прийде хвилина смерті. Кожен з нас одного разу скаже: «Це вже тут». Але якщо ви все життя рахувалися зі смертю, впорядкували своє життя – ходили до Сповіді, збуджували досконалий жаль, робили добрі вчинки, а коли прийшли хрести чи терпіння, жертвували їх; або якщо навіть одразу не прийняли хрест і почали нарікати, то принаймні жаліли за це і перепрошували Господа за нарікання, намагалися жити з віри – то смерть не буде для вас страшною несподіванкою.

Вмирати будемо тільки раз. Ніхто з нас не може цього спробувати. Коли прийде година смерті, то в одну мить кожен з нас побачить Христа лице в лице і на протязі декількох секунд відбудеться суд. Раптом відкриється все наше життя, добре і погане, і відразу стане ясно, що буде з кожним з нас. Або підемо з Христом до неба (якщо ми дійсно були мучениками і героями, які на перше місце у своєму житті поставили Христа), або підемо в чистилище, або будемо навіки засуджені.