1) Досконалий жаль (5 хвилин)

(положення – клячимо)

(Один скаже:) «Еффата, відкрийся! Я є свавільник, я є гедоніст, я є осуджувач»

«Свавільник не шукає у важливій ситуації Божу волю, не рахується з Богом, порушує Божі закони». Усвідомлю собі конкретне свавілля і потиху повторюю: «Я є свавільник, я є свавільник…» (1,5 хвилини).

(Потім один скаже:) «Гедонізм є фізичний – сластолюбство в їжі, в питті, нечисті почуття, алкоголь, наркотики. Душевний гедонізм – залежність від телебачення, рок-музики, інтернету, людської похвали…» Усвідомлюю хоча б один прояв мого гедонізму і потиху повторюю: «Я є гедоніст, я є гедоніст…» (1,5 хвилини).

Людина мала б мати т.зв. святий егоїзм – пам’ятати про себе, бо ближнього маємо любити, як себе. А як маємо любимо себе? Так, щоб здобути вічне щастя. Якщо я маю любити ближнього, як себе, то і для нього хочу того найбільшого добра – хочу, щоб і він мав вічне життя, навіть якщо іноді для цього мушу його і скартати. Христос сказав, що навіть своїх ворогів ми повинні любити, прощати їм, благословляти їх, але також напоумляти. Можемо їм виявляти цю любов навіть і батогом, але за цим мусить бути любов, тобто хочу їх найбільшого добра. Якщо б я мав вибрати: все життя терпіти, бути паралізованим, сліпим, мати всілякі виразки, але не піду до пекла, то я скажу: «Господи, тільки не до пекла, а в цьому всьому іншому – хай буде Твоя воля! Тут, на землі, ріж, бий, упокоряй мене, Господи, бо я люблю себе – це друга Божа заповідь». Найперше маємо любити Бога всім серцем, а ближнього, як себе. Саме так я люблю свого ближнього.

Єдність Містичного Тіла Христового

У молитві «Вірую» молимося: «Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Оскільки Церква є Містичним Тілом Христовим, всі її члени належать Христу. Деякі вже є прославлені в небі, інші тут, на землі, борються з  гріхом, з брехнею і з дияволом (Церква воююча), а також є душі в чистилищі (Церква терпляча).

В небі є Церква прославлена – це спільнота святих. Там є Пречиста Діва Марія, апостоли, мученики, душі праведників, що перебувають в славі. Їхні тіла ще спочивають тут, на землі, в певних місцях, очікуючи воскресіння. Тіла праведників будуть переображені до слави, і ступінь їхнього блаженства на небесах буде ще більшим. Їхнє тіло буде подібне до прославленого тіла Христа воскреслого.

«А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в Ім’я Моє зішле,

той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам».

«Все нагадає вам…». Ми можемо і напам’ять знати все Св. Письмо, також можемо мати велику кількість інформації, як в комп’ютері, але це ще не основне. Ми повинні у потрібний час мати відповідну інформацію, яка послужить нам, і навіть може спасти життя. Лише треба її витягнути на екран нашої свідомості. Це оживлення в духовній сфері чинить Святий Дух. Ісус говорив свої слова до апостолів, але вони стосуються і нас. Його Слово є вічно актуальним і зобов’язуючим, як для апостолів, так і для нас. Йдеться про життя, вічне життя. Христове Євангеліє не є якоюсь людською філософією чи тільки людською мудрістю, але слова Ісуса – це Дух і життя. Вони прості і вимагають дії. Не досить слухати чи брати участь в  релігійних дискусіях. Цього замало. Мусить настати реалізація Ісусових  заповідей. Наприкінці Нагірної проповіді Ісус розповідає притчу про двох будівничих. Один будував на піску, інший – на камені. Той, що будував на піску, чув Боже слово, але не реалізував його. А той, що на камені, чув і реалізував.

«А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в Ім’я Моє зішле,

той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам»

До кожного з нас прийде хвилина смерті. Кожен з нас одного разу скаже: «Це вже тут». Але якщо ви все життя рахувалися зі смертю, впорядкували своє життя – ходили до Сповіді, збуджували досконалий жаль, робили добрі вчинки, а коли прийшли хрести чи терпіння, жертвували їх; або якщо навіть одразу не прийняли хрест і почали нарікати, то принаймні жаліли за це і перепрошували Господа за нарікання, намагалися жити з віри – то смерть не буде для вас страшною несподіванкою.

Вмирати будемо тільки раз. Ніхто з нас не може цього спробувати. Коли прийде година смерті, то в одну мить кожен з нас побачить Христа лице в лице і на протязі декількох секунд відбудеться суд. Раптом відкриється все наше життя, добре і погане, і відразу стане ясно, що буде з кожним з нас. Або підемо з Христом до неба (якщо ми дійсно були мучениками і героями, які на перше місце у своєму житті поставили Христа), або підемо в чистилище, або будемо навіки засуджені.

Що ми повинні робити, щоб могти розпізнати, якою є Божа воля, що є добре, приємне Богу і досконале?

Апостол пише в посланні до Рим. 12, 1-2: «Благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну. Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале».

Коли сам себе судиш, а це означає – тут, в часі, правдиво визнаєш перед Богом гріх, то маєш можливість в цьому світлі пережити прощення. Боже слово говорить: «Якщо будемо судити самі себе, то Бог такий добрий і справедливий, що прощає нам гріхи».

Гріх люди не переможуть ані з допомогою психологій, ані сучасних теологій, ані орієнтальних медитацій… Перемога залежить від нашого глибокого з’єднання з Христом. Основне – вірою перебувати в Христі Ісусі, Господі нашім. Це означає, що в теперішній момент я не є в Христі тільки пасивно, але в цей момент люблю Його всім серцем, всією душею і всією силою.

«Ісус же озвався до нього, кажучи: „Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і полюбить його Мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло»

Ці слова Ісус промовив в ніч перед своєю смертю, подібно, як і інші, що містяться в Євангелії від Івана у 13-17 главі. Тут Ісус говорить про любов, яка тісно пов’язана з виконанням Його заповідей. Ісус знову повторює: «Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить» (вірш 21). Є заповіді, дані Богом в Декалозі, і заповіді та різні приписи, що стосуються обрядів очищення, пов’язаних особливо з жертвуванням ягнят і биків та окропленням їх кров’ю. Це все міститься в книгах Виходу, Левіт, Чисел і Второзаконня. Однак це було тільки прообразом Христової відкупительної смерті на хресті. В Христі це все було довершено. Боргова розписка була розірвана (пор.Кол.2,14). Ісус, Божий Син, виступає як Законодавець в силі свого власного авторитету. Він кілька разів повторює: «Але Я вам кажу…». Ісус не скасовує Десять Божих Заповідей, а навпаки, вказує на їхню суть. Він вказує на корінь гріха, людську пожадливість, пиху, ненависть і помсту. Христова заповідь каже: «Ви чули, що було сказано: Не вбивай… А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт.5,21-22).

«Ісус же озвався до нього, кажучи: „Коли хтось Мене любить,

то й слово Моє берегтиме і полюбить його Мій Отець,

і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло»

Треба йти до  суті християнства. А це є наше з’єднання з Ісусом, з Ісусом розп’ятим та Ісусом воскреслим. Але щоб це не були фрази, треба, щоб в малій домашній Церкві, в здоровій клітині біблійної і молитовної спільноти, веденої пророчим голосом пастирів і вчителів, ми проводити життя покаяння й правдивого наслідування Христа. І ми повинні бути готові до переслідування. Треба з цим рахуватися. Зараз відбувається боротьба з духом антихриста, який поступово руйнує Церкву. Нашим обов’язком було виступити проти всієї цієї системи. Вона хоче нападати і нищити. Але Бог має свої плани. Якщо будемо вірні Богу, навіть якщо б це коштувало нам життя, Бог пошле велике благословення.

Апостол Павло говорить: ми  постійно входимо до Христової смерті. Це не означає, що вмираємо фізично, але що в даній ситуації віддаємо Богу всю проблему. Навіть коли прийде терпіння, приниження, переслідування, треба сказати: «Я тут, Господи, приймаю це, віддаю все Тобі і довіряю Тобі». А потім Бог творить чудеса. І це є основа воскресіння. Бо коли ми стараємось жити цією відданістю, то те «своє», де сконцентроване наше еґо, мусить іти на хрест.

Що потрібно, щоб ми, як християни, могли жити правдиво? Як досягнемо єдності між собою? Це найпотрібніша, а одночасно найважча річ. Часто неможливо говорити з іншими в спільноті про їх проблеми і показати їм на корінь: «Поглянь, ти маєш цей недолік, мусиш з цим щось робити. Ти тримаєш цю річ, цей погляд, і це забирає в тебе 90% благословення і всіх ласк, які Бог тобі дав». Однак коли скажеш це ближньому, то стара людина (тобто наша зіпсута природа) зреагує так, що образиться і втече і зі спільноти, і від Христа. Що це в нас є? Проблема також полягає в тому, що ми переважно під тиском, перебуваємо в духовній боротьбі, а тому нема можливості сказати братові про його хиби, бо він би не мав сили далі воювати.