б) Здійснення Ісусової обіцянки

На десятий день витривалих молитов в неділю вранці близько 9 години Святий Дух зійшов на апостолів і на всіх присутніх в цьому домі: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). Багато людей прийшли в дім, де були апостоли. Тоді Петро говорив з великою силою про Ісуса, якого юдеї розіп’яли і який воскрес з мертвих та вилив в повноті Святого Духа на присутніх. Реакція на проповідь Петра в день П’ятидесятниці була великою: «Вони розжалобилися серцем і сказали до Петра та інших апостолів: „Що нам робити, мужі брати?” Петро ж до них: „Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів”» (Ді. 2,37-38). Ці слова сьогодні стосуються і тебе!

«Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких 3 000 душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (вірші 41-42).

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель, – то й ви повинні

обмивати ноги один одному.

Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив».

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив».

З 13 до 17 глави Євангелія від Івана записані слова і жести, які Ісус зробив останнього вечора у своєму земному житті. Ісус обмив ноги апостолам. Петро радикально опирався, але на кінець прийняв це. Коли Ісус обмив ноги апостолам, сказав їм: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо Я є». А тоді Ісус закликає апостолів: «Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Я дав вам приклад…».

У 37-й главі пророка Єзекиїла подано видіння, яке він мав у вавилонській неволі. Воно стосувалося майбутнього ізраїльського народу і майбутнього Божого люду. На завершення цілого видіння сказано: «Так говорить Господь Бог: „Ось, я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших”». (вірш 12). В 11 вірші є важливе слово: «Господь сказав мені: „Сину чоловічий, оті кості – це все дім Ізраїля”». Цим домом ізраїльським є Церква – старозавітна Церква, а також і новозавітна. Отож тими сухими костями, про які сказано: наші кості засохли, наша надія пропала, прийшов кінець нам, є сучасні християни.

Усвідоммо собі силу, концентрацію Божого Духа над домом в Єрусалимі, де в день П’ятидесятниці були зібрані апостоли (Ді.2). Саме близько дев’ятої години ранку, в неділю, Дух Божий сходить і дає  свою благодать. Перелякані апостоли після отримання повноти Святого Духа стають сміливими свідками віри – мартирес, які потім віддали і своє життя за нашого Господа Ісуса Христа.

Ми живемо в час, коли кожен християнин потребує прийняти силу Святого Духа – духа мартирес, бо даний час вимагає свідоцтва. Без Святого Духа ми будемо не свідками, а зрадниками. Господь Ісус сказав: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї… й аж до краю землі».

Марія зачала від Святого Духа: що сталося і що зробила?

Слово стало Тілом і Марія стала Божою Матір’ю. Вона відразу пішла до своєї родички Єлисавети. Коли прийшла в дім Захарії і привітала Єлисавету, сталося щось велике: на Єлисавету зійшов Святий Дух. Єлисавета наповнилась Святим Духом і її дитина також мала велику користь із цих особливих відвідин. Захарія також сповнився Святим Духом, що ж проявилося аж у день народження його сина. Захарія виголошує про дитину пророче слово (Лк. 1,69-79). Марія залишилась в домі Захарії 3 місяці. Однак там вона не залишилася сама. В Ній перебував Ісус Христос, істинний Бог. В цьому часі вона вже була живим ковчегом, живим кивотом. Була опромінена Святим Духом. Цікаво, хоч ще не прийшов час, щоб Святий Дух вилився на новозавітну Церкву – Тіло Христове, а вже тут через Марію проявляється первісне вилиття Святого Духа на всіх в домі Захарії. Звернімо увагу, що тут Святий Дух проявляється як пророчий дух (пор. І Кор. 12,11). Єлисавета пророкує: «Благословенна ти між жінками і благословенний Плід лона твого!» (Лк. 1,42).

«Тепер стривожилась душа моя – і що мені казати?

Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж Я і прийшов – на цю годину!

Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув:

«І прославив, – і знову прославлю!»

«Тепер стривожилась душа моя – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж Я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!».

У 24-му і 25-му віршах Ісус розповідає притчу про пшеничне зерно, а далі говорить про втрату і спасіння душі для вічності. У 27-му вірші говорить про свою душу: «Тепер стривожилась душа моя – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї?». А далі сам Ісус відповідає: «Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!». Ці слова є прикладом і для нас. У 26-му вірші Ісус каже: «Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде». Ісус в грецькому оригіналі Святого Письма використовує слово не слуга, але раб (dulos).

1) Уважно прочитай оці місця з Нового Завіту:

2) Прохання про Святого Духа.

Лк. 11,9-13: «… Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте і знайдете; стукайте, і вам відчинять». Це інструкція, що маємо робити! А результат? «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (вірш 13).

Це, напевно, єдине конкретно сформульоване прохання, про яке сказано, що точно буде вислухане. Маємо просити про дар Святого Духа.

Хто вірою прийняв Господа Ісуса, прийняв і Марію за свою Матір. Бог створив нову людину – Марію –  для Церкви, де Ісус є Главою, а ми маємо бути Його членами. Ісус прийняв тіло від Марії. Слово стало Тілом в Марії і через Марію. Ми не народжуємося з Марії фізично, так як народжуємося з Єви, від якої успадковуємо кам’яне серце, заражене гріхом. Св. Хрещенням ми були прищеплені до Ісуса. Ми були занурені у Нього. Отримали нове життя і вже тоді одержали нову Матір. Через прийняття Ісуса приймаємо і Його Матір, навіть не усвідомлюючи цього. Ісус стає нашим братом, а брати мають спільну Матір. Ісус називає Бога Своїм Отцем – і ми маємо називати Його своїм Отцем. Кличемо Авва-Отче! А Ісус називав Марію своєю Матір’ю, і Вона нею була і є. Так само маємо Її називати і ми. Адже ми через Св. Тайну Хрещення з’єднані з Ісусом, Він є в нас. Через Св. Хрещення ми стали дітьми Марії, через те, що ми з’єднані з Ісусом.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…до себе (до свого власного)”

Наші переклади цього стишка з грецького оригіналу є: «Узяв Її до себе», тоді як латинська мова перекладає правильно: «In sua», що дослівно означає: «Прийняв Її в себе». У грецькій мові написано: Eis ta idia (ejs ta idia = ejs – в, ta idia – власний).

Якщо порівняємо інші місця зі Св. Письма, то в Євангелії від Івана цей термін використаний три рази (ejs ta idia):

1. «Ото настає година… що ви розпорошитесь кожен у власне своє» (Ів.16,32).
2. «Прийшов до свого (власного), – а свої (власні) Його не прийняли» (Ів. 1,11).
3. «І від тієї години учень узяв Її до себе (до свого власного)» (Ів. 19,27).

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…прийняв…»

Учень Ісуса має вчинити те, що вчинив Іван під хрестом, нічого більше і нічого менше. Від цієї години він прийняв Ісусову Матір. Прийняти, тобто не дискутувати! Прийняти вірою. Це є таїнство, а таїнство не приймається розумом, але вірою. Не обов’язково розуміти таїнство, але потрібно перед ним схилитися і не згіршитися. Скільки людей та різних сект не хотіли прийняти те основне таїнство, що Ісус є правдивий Бог і правдивий Чоловік. Свої аргументи вони намагалися довести логічно і біблійно. А скільки славних теологів втратили віру, коли почали мудрувати, а перестали молитися і жити! Це таїнство Христового Божества треба прийняти. Що стосується інших таїнств у Св.Письмі, вони не є такими головними, але є тут для того, щоб ми з них жили, а не тільки про них дискутували. Коли людина схилиться перед таїнством, яке зовсім не розуміє, то воно з часом стане для неї зрозумілим і Святий Дух буде поступово відкривати глибину того, що людина прийняла вірою. Таїнство нової Матері не є необхідним для спасіння, але необхідне для повного і переможного життя.

«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю

і не помре, залишиться саме-одне; коли ж помре, то рясний плід принесе.

Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя

на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно»

«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не помре, залишиться саме-одне; коли ж помре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно»

Після того як Ісус воскресив Лазаря, того дня, коли Йому вигукували «Осанна!», Він говорить слова про любов і ненависть до своєї душі, про її спасіння, її засудження і вічність. У 12 главі описується реакція на воскресіння Лазаря. Реакцією була урочиста зустріч Ісуса, під час якої  люди викликували «Осанна!». «Тим часом великий натовп юдеїв довідався, що Ісус є там, і прийшли не тільки заради Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. Тому первосвященики вирішили і Лазаря вбити, бо численні юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса» (вірш 9-11). Під час урочистого  в’їзду в Єрусалим натовп, який був свідком воскресіння Лазаря, свідчив про те, що Ісус воскресив Лазаря. Були там також і прочани з Греції. Вони підійшли до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і просили його: «Пане, хочемо побачити Ісуса».