«Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить.

Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить,

і я того полюблю і йому об’явлю себе»

«Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе».

Ісус підкреслює цю правду і у 23 вірші. Правдива любов до Нього не тільки пов’язана з прийняттям цього слова, але тут є і умова: зберігання Його заповідей. Насправді йдеться про наслідування Христа, що пов’язано з втратою душі заради Нього: «Хто втратить душу свою ради Мене та Євангелії, той її спасе» (Мк. 8,35). Якщо учень зберігає Христові заповіді, то буде люблений Отцем та Ісусом, а Ісус дасть себе йому пізнати (див. вірш 21). «Ми прийдемо до нього і закладемо в ньому житло» (вірш 23). Так ми стаємо живим кивотом, подібно, як Пресвята Богородиця. Отож пізнання Христа не дасть нам  вивчення теології, філософії чи психології, але тільки і тільки любов – агапе, – що проявляється не фразами, але наслідуванням Христа, тобто зберіганням Христових заповідей.

«І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас».

Ми є в Христі і Він в нас.

Ісус сказав: «І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас» (Ів. 14,20)

Усвідомлю собі наступні правди:

1) Ісус є Бог і є в Отці

2) Ми є в Христі Розп’ятому

3) Воскреслий Христос є в нас

«І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці,

і що ви в Мені, а Я в вас».

«Якщо любите ви Мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки».

Наступні два тижні входи до Божої присутності, до світляного стовпа, під Христовий хрест поруч Пресвятої Богородиці. Там приймай останню волю Христа. Повторюй слово: «Ісус сказав учневі, а тепер каже і мені, і жителям (Львівської) області: Ось Мати твоя!». Потім хоч хвилину молися духом і розумом, а на кінець скажи: «Приймаю Твою Матір для себе і для них». Знову пройди у світляному стовпі окремі області України і завжди зроби акт віри – прийняття заповіту Христа – для себе і для мешканців тієї чи іншої області.

«Якщо любите ви Мене, то мої заповіді берегтимете.

І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя,

щоб з вами був повіки».

«І все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню,

щоб Отець у Сині прославився.

Вчиню, коли будь-що проситимете в Моє ім’я»

Слово Життя Ів. 14,13-14

«І все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в Моє ім’я».

Ці слова, які Христос промовив увечері перед своєю смертю, пов’язані з попередніми, в яких Ісус відкриває апостолам правду про таїнство внутрішньої єдності між Ним і Отцем. Передумовою любові, яка з’єднує тебе з Христом , є правдиве покаяння, тобто зберігання Христових заповідей (див. Ів. 14, 15.21.23). Всі філософії, теології і психології, які відкидають правдиве покаяння і наслідування Христа, ведуть до дочасної та вічної погибелі.

Просити в ім’я Ісуса не означає бездушно промовляти фразу «в ім’я Ісуса Христа». Тут йдеться про внутрішню єдність з Христом через правдиве покаяння (див. Мр. 1,15).

«Невже не віруєш, що Я в Отці, а Отець у Мені?

Слова, які говорю до вас, не від Себе говорю.

Отець, який перебуває в Мені, – Він творить діла»

«Скільки часу Я з вами, – каже до нього Ісус,

– а ти Мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця.

Як же ти говориш: Покажи нам Отця?»

«Скільки часу Я з вами, – каже до нього Ісус, – а ти Мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, які говорю до вас, не від Себе говорю. Отець, який перебуває в Мені, – Він творить діла».

Усвідоммо, що Ісус востаннє розмовляє з апостолами того вечора, коли Його мають схопити і засудити на смерть. Отож мова йде про глибокі правди, які Він передає апостолам під час цієї довірливої розмови. Спершу Він відповідає Томі, який не розуміє Ісусових слів про небо. Ісус відходить, щоб апостолам і всім вірним приготувати місце. Тома каже: «Не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати дорогу?» На це Ісус відповідає: «Я – Дорога, Правда, і Життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене».

Сьогодні ми святкуємо свято святого пророка Іллі. Хочемо згадати основні події з його життя. Про них розповідає І і ІІ Книга Царів.

В час пророка Іллі в Ізраїлі царював Ахав. Його дружиною була Єзавель, яка відвела Ахава і весь народ від Бога до диявола. «Ахав збудував Ваалу жертовник в Самарії і ходив йому поклонятися. Цим довів Господа, Бога Ізраїля, до гніву більш від усіх ізраїльських царів, що були перед ним» (1 Цар 16,31-33). Народ, замість того, щоб поклонятися Господу, єдиному істинному Богу, поклонявся Астартам, тобто символам демонів. Пророк Ілля радикально виступив проти цього ідолопоклонства. Він проголосив, що за цю зраду Бог покарає народ тим, що три з половиною роки не буде падати дощ, тільки на його слово (1Цар.17,1наст.). Потім він повинен був сховатися біля потоку Керіт.

Життя людини – це боротьба, тому якщо ми покладаємося на власну зброю, то, щонайменше, стаємо посміховищем. І саме гордість, яка засліплює і перебільшує свої власні сили, через фальшиву покору відкидає Божу зброю – дари Святого Духа. Уявімо собі військо, яке бореться недисципліновано, кожен, як йому заманеться, а за зброю йому служить лук і стріли. А ворог має в розпорядженні літаки, танки, атомну зброю, а крім того в його армії панує залізна дисципліна. Чи боротьба вже не є наперед програною? Ми, самовпевнені, маючи лук і стріли, наївно думаємо, що не потребуємо модерної Божої зброї, яку Бог нам пропонує – а це Його дари.

Ісус йому відповів: «Я – Дорога, Правда і Життя!

Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»