«Якщо любите Мене, Мої заповіді зберігайте»
Що таке заповіді Христа? Що таке Десять Заповідей, це зрозуміло. Це Божі закони, виражені в I, II, III… і аж X Божій Заповіді. А що таке заповіді Христа? Чи це те саме, або щось інше? Про це зовсім ніхто не говорить, на цьому не наголошують. Ніхто нас їх не вчив. Заповіді Христа частково виражені в Нагірній проповіді Ісуса, а також в інших словах Євангелія, особливо в словах, сказаних Ісусом в ніч перед Його смертю. Його заповіді заторкують серце. Вони стосуються того, що людина переживає внутрішньо. Наприклад, VI Божа Заповідь говорить: «Не чужолож!», а Христова заповідь каже: коли ти очима дивишся з пожадливістю, вже згрішив у своєму серці. Або V заповідь: «Не вбивай!», а заповідь Христа каже: якщо ти у своєму серці ненавидиш брата, то вже грішиш, і стягуєш на себе справедливе покарання. Заповіді Христа ведуть до суті Декалогу – до прийняття духа заповідей! Не йдеться про законницьке виконання норм, все поскладати по поличках, виконати відповідно до своїх уяв, а потім пишатися цим: «О, я це виконав! Я такий добрий, я продуктивний, просто рекордсмен», – а на інших дивлюся згори. Гордість прийде автоматично.
На противагу цьому, Христові заповіді відкривають очі на суть. Таким чином самореалізація книжників і фарисеїв втрачає поле діяльності. Христос каже: «Наслідуйте Мене. Вчіться від Мене, Я тихий і покірний». Його заповіді є основою правдивого відношення до Бога.
Основна заповідь Христа: Втратити свою душу ради Нього і Євангелія. Ради Нього втратити душу! Хто її не втратить – кінець. Загине! Кожен повинен її втратити заради Христа, бо інакше душевність, пов’язана з пихою та інфекцією, яка є в людині, на кінець погубила б душу.
Не достатньо зовнішнього дотримання Божих заповідей. I індуїсти та буддисти мають свої моральні кодекси. Також Конфуцій вмів мудрувати, яким має бути суспільство, якими порядними повинні бути люди… Але це все, як вибух гордості: назовні – хороші манери, усмішки, але по суті – немилосердно слідкують один за одним. Ось таке лицемірство! «Стару людину» в нас можемо на деякий час притиснути – вона сховається, але при першій же нагоді знову вистрілить, як пружина. Або, наприклад, фарисеї зі своєю т.зв. міщанською мораллю. Що це було? Коли в державі християнство було офіційним, ненавернені церковники і всякі чиновники спокійно дотримувалися якогось християнського бонтону, але в корені далі залишалася пиха. Вони втрачали суть християнства.
Але Христові заповіді йдуть на корінь. Бог хоче, щоб ми любили Його, тобто втрачали заради Нього, цілковито віддавалися Йому і не шукали себе, а Його. Таким чином знайдемо і спасемо себе. Коли людина хоче спасти себе власними силами, диявол і «стара людина» її обдурять і на кінець вона опиниться в багні різних окультизмів, нечистоти, збочень, гордості, мамони, кар’єризму та інших рабських залежностей. Людина замотається, як муха в сіті павука.
«Хто має Мої заповіді», – говорить Ісус (Ів. 14,21). Через їх дотримування Він хоче мати наше серце, наше мислення. «Змініть мислення» – це Його перша заповідь, з якої Він почав проповідувати, коли виступив серед народу. «Змініть мислення і віруйте в Євангеліє». «Хто не втратить все, що має, не може бути Моїм учнем» (Лк.14,33). Євангелійний радикалізм є умовою правдивого наслідування Христа. Тобто не тільки буду зовнішньо дотримуватися того чи іншого, щоб зберегти бонтон (це мені підходить, щоб мене вважали вихованою людиною), а при тому буду шизофреніком, буду жити своїм життям. Тоді людина, як каже Ісус, насправді є «побіленим гробом». Це Він сказав про фарисеїв. Назовні вони виступають, як святі, але, по суті, – це побілені гроби, всередині – розпад, гній. Христос не хоче, щоб ми були побіленими гробами. Він хоче, щоб ми йшли до суті. Отож суть – помирати для самого себе. «Ми завжди носимо в собі смерть Христа» (2 Кор.4,10) Це означає зрікатися своєї власної волі, знову рахуватися з Богом, знову бачити перед собою свій гріх, постійно каятися, признавати, що в мені є. Мати біль з того, що в мені діє отрута первородного гріха, який будь-коли може несподівано підбити мені ноги. Людина здатна збунтуватися і підписати дияволу пекло, бо він вміє так подати брехню, так професійно обманути, що людина почне вважати шлях до погибелі найбільшим добром, правдою, і знову повірить його старій брехні: «Будете, як боги» – боги, але з рогами!
Отож, конкретно, що таке Христові заповіді? Хочемо знати, що означає, коли Ісус говорить: «… мої заповіді». «Блаженні, вбогі духом» – це перше блаженство, а останнє – коли на вас будуть плювати, переслідувати, вважати вас злочинцями, єретиками, якимись небезпечними сектантами, то радійте, бо маєте нагороду в небі!
Перше: «Блаженні, вбогі духом». Людина постійно пильнує, як на мене дивляться інші. А це неправильно! Я маю запитувати себе: «А як на мене дивиться Бог?» Людина мусить мати здорову дерзкість йти проти течії. «Хочете, щоб я зрадив? Нізащо в світі!» Не дати себе залякати: «Що хочете? Я в годину смерті вистою! Тепер ви на мене кричите, але як будете вмирати, лукавий з вас будете сміятися. Я з вас сміятися не буду, я б над вами плакав. Тепер ви йому служите, а він вам потім «віддячить», бо ви дозволили йому тягати себе за ніс. Ви не боретеся проти мене, а проти Христа і проти самих себе».
«Стара людина» – первородний гріх в нас, вміє з надзвичайною нахабністю ставати проти течії здорових принципів і нахабно виступати навіть проти Бога. «Стара людина» вірить брехні і аж на смерть буде жертвуватися для пекла і диявола, а задля Христа і пальцем не рушить. Як би ж то задля Христа, а то, ані правдиво задля себе. Любити Бога – це фактично любити себе, але правдиво, тобто, щоб я був спасенний. А цього ніхто не хоче. Що це за дурнота в нас – цей первородний гріх!? Та ж будь святим егоїстом – прагни бути щасливим! Вічно щасливим! Святий егоїзм! Ні, «стара людина» цього не хоче! Просто продасть душу за якусь дурницю, стане наркоманом, потім захворіє на СНІД, стане бомжем, жебраком, люди плюють на неї, і ще й після смерті її чекає пекло. Чому? Бо повірила дияволу, фальшивому добру, хотіла т.зв. свого добра, хотіла бути щасливою в грісі. Так виглядає це «своє» щастя. І навіть якщо людина на інших бачить, куди це веде, то все-одно не повчиться і йде далі тою самою дорогою до прірви.
Але чому так є? Нема пророків, борців, які б звіщали, що тепер актуальне в духовній боротьбі. Нема правдивих політиків, апологетів, мужів, які б дійсно були Божими воїнами, що боряться за вічне життя. Це було б геройство – йдемо і віддамо навіть своє життя! За що люди віддають життя? За дурниці, за абсурди. «За цісаря-пана і його сім’ю» – як це було під час Першої світової війни. А під час Другої – за Гітлера і Сталіна, але не за Христа. А їх були мільйони… А для Ісуса – нічого. Нічого! І навіть для себе – також нічого! Кожен лише шукає себе. І навіть до монастиря підемо, і знову шукаємо себе. Боже, що це в нас таке? Бідний Ісус, я би не хотів бути на Його місці – мати таке зборище! Він міг би справедливо сказати: «Що самі наварили, тепер розхльобуйте»! Але Він жертвується, стукає 60-70 років, а Йому плюють в очі. Він як жебрак, хоче спасти нас, а ми Його нізащо маємо.
Людина на це з болем дивиться, а християнство настільки прогниле, негнучке. Боже, що нам робити? Дай нам програму! Дай нам програму і Духа! Що маємо робити?! Дай нам! Але Бог не дає, бо ми не гідні. Бо ми б напевно не прийняли Його програму. Ми постійно робимо свої програми. Мусульмани і Свідки Єгови мають програму – працюють як фретки… Масони і сатаністи мають програму, жертвуються… і йдуть до пекла. Вони знають, чого хочуть, і вкладають до цього всю душу. А християнство – це таке політування, як якась пташка, яка свавільно робить, що хоче. Що це за християнство? Це не християнство, а комедія. Це лише фарисейство і поверхневість. Господи, проникни наше серце! Та ж, людино, усвідом – смерть! Не знаєш ні дня, ні години. Будь готова! А люди живуть так, ніби смерть навіть не мала б прийти, наче б це було щось таке далеке, з якоїсь іншої планети.
Пригадую, коли я був ще хлопчиком, померла мама мого друга. Він був на рік молодший, я мав 7, а він 6 років. Коли її ховали і коли я стояв біля могили, то ще будучи малою дитиною, усвідомив собі: і я помру. Мені було ясно. А люди – нічого! Серце зажиріє і людина живе так, наче б не мала прийти смерть, ані суд, ані вічність. Може не вірити у вічність, але взагалі не вірити, що прийде смерть?! Все, що маєш, заберуть від тебе, нічого в могилу не забереш! А люди накопичують і накопичують, а про душу не дбають. Це також первородний гріх в нас. Зупинімося, навернімося, поки є час!
Завантажити: «Якщо любите Мене, Мої заповіді зберігайте»
