«Прагнення тіла вороже Богові, бо не кориться законові Божому,

та й не може. Тілесні не можуть подобатись Богові»

У попередньому вірші сказано: «Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення Духа ‒ до життя і миру».

Божий Дух через апостола знову нам повторює і категорично наголошує на основних протиріччях ‒ на мисленні тіла і мисленні Духа. Потрібно усвідомити, що мислення відображає наше життя: якщо живемо за тілом, то думаємо про тілесне, а якщо живемо за Духом, то думаємо про духовне.

Що означає жити за тілом? Це означає зовсім не рахуватися з Богом у своєму особистому житті, а свій розум надихати лише матеріальними інтересами, ігноруванням Божих Заповідей і нешуканням Божої правди, без думки про Божий суд і вічність.

«Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за Духом, ‒ про духовне. Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення Духа ‒ до життя і миру»

Вірші 5 і 6 є продовженням попередньої думки. Вони знову пояснюють, що ті, які живуть за тілом, також так і думають, а ті, які живуть за Духом, думають згідно Духа. Далі сказано, що тілесне мислення приносить смерть, а духовне мислення приносить життя і мир. Це стосується як часу, так і вічності. Плід одного ‒ смерть, а іншого ‒ життя: не лише дочасне, але й вічне.

Ми знову повинні усвідомити, що життя за Духом і мислення за Духом пов’язані з законом Духа. А він сутнісно пов’язаний з Ісусом, є в Ньому. Ті, які є в Христі, думають духовно, а не тілесно, тобто думають не про себе, але центр їхнього мислення ‒ це відношення до Ісуса.

«Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне;

ті ж, що за Духом, ‒ про духовне.

Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення Духа ‒ до життя і миру»

«Щоб оправдання Закону здійснилося на нас,

що ходимо не за тілом, а за Духом»

«Щоб оправдання Закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом»

У 4-му вірші 8-ої глави послання до Римлян сказано, що умова здійснення оправдання Закону на нас ‒ щоб ми жили не за тілом, тобто не за законом гріха, який є в нас, але за Духом Божим. У цій 8-й главі часто повторюється грецьке слово «саркс», яке перекладається як «тіло». У цьому сенсі воно означає нижчу, тілесну сторону людського єства. Тут дуже сильно діє закон гріха та негативних пристрастей, які поневолюють людину. У грецькій мові для означення тіла використовується також термін «сома», але він водночас охоплює і психічну сторону. На противагу цьому, у споріднених віршах говориться про Духа і тут мається на увазі Святий Дух. У 16-му вірші сказано, що глибоко в нас, в нашій душі, є наш людський дух, і написано: «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми ‒ діти Божі». Коли звернемо увагу на три попередні вірші, то в першому вірші наголошується, що немає ніякого засуду для тих, які є у Христі Ісусі. І там знову підкреслюється, що закон Духа, який є у Христі Ісусі, визволив нас від закону гріха і смерті.

«Бо те, що було неможливим для Закону, ослабленого тілом,

Бог, пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло,

ради гріха, осудив гріх у тілі»

«Бо те, що було неможливим для Закону, ослабленого тілом, Бог, пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі»

Цей вірш Святого Письма пов’язаний з попереднім, в якому сказано, що закон Духа визволив мене (тебе) від закону гріха і смерті. У 3-у вірші говориться про Закон і мається на увазі Закон Мойсея, тобто Закон Божий, який містить певні правила, які є добрими та правдивими, але Закон не дає нам сили ретельно їх виконувати. Він, як каже Писання, перш за все викриває наш гріх. Тому Бог віддав за нас на смерть Свого Сина, який прийняв наше людське тіло, тобто прийшов у подобі гріховного тіла і ради гріха, щоб цей гріх, цю духовну отруту перемогти на Своєму тілі.

«Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі… Його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього… Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його… Він видав на смерть Свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (пор. Іс. 53,4-12). Це провістив пророк Ісая за кілька століть до приходу Ісуса ‒ Спасителя.

«Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що ходять у Христі Ісусі

не за тілом, а за Духом. Бо закон Духа, що дає життя в Христі Ісусі,

визволив мене від закону гріха і смерті.»

Ці біблійні вірші з послання до Римлян є продовженням попередніх. В них апостол взиває: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?». У 8-й главі сказано, що визволені є ті, які є в Христі Ісусі. Закон Духа життя в Христі Ісусі визволяє від закону гріха і смерті. Процес нашого визволення у кожній новій ситуації знову і знову здійснюється лише в Христі Ісусі.

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»

На закінчення 7-ї глави апостол взиває: «Нещаслива я людина!» Він взиває це в Божому світлі, в якому усвідомлює закон гріха, що діє в нас, і людське безсилля, коли хочемо власною силою робити добро. Поруч з цим взиванням він запитує: «Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» І відразу ж дає відповідь: «Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!».

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» ‒ взивав апостол Павло. Для Божого слуху немає милішої музики, ніж це взивання. Цей вигук є найдуховнішим з усіх, які людина може промовити.

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?

Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!

Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»

«Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,

але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума

і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.»

«Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах»

 У вірші 20 написано: «Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені». Тут сказано, що в кожному з нас є первородний гріх, тобто «стара людина». Він нами маніпулює і є причиною рабства, в яке потрапляє людина. Це сумна спадщина прабатьків. Ця духовна отрута, насіння диявола, має програму утримувати нас незалежними від Бога. З Божого слова ми дізнаємось, що її сила полягає в законі гріха. У вірші 23 сказано: «Але я бачу інший закон у моїх членах, який… підневолює мене законові гріха».

Тут сказано також про закон нашого розуму, тобто про совість ‒ голос Божий в нас. Проти нього бореться закон гріха. Закон встановлюється там, де явище періодично повторюється. Таким чином гріх стає поневолюючою силою. Це об’єктивна реальність у кожної людини, незалежно від того, усвідомлює вона це чи не усвідомлює, або не хоче усвідомлювати. Тут вказано на внутрішню боротьбу вищого з нижчим ‒ духовного з плотським.