«Бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла.

Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того,

що хотіли б. А коли Дух вас водить, то ви не під Законом»

«Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.

Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє,

щоб не були ми засуджені зі світом.»

«Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зі світом»

Під час молитовних зупинок ми поступово відкривалися Божому слову, щоб воно на нас діяло. Це було послання до Римлян, 7-а глава, де говориться про Божий закон, а також про інший закон ‒ закон гріха. Закон Божий святий. Ми визнаємо це, а все ж порушуємо його. Який вихід? Тільки один ‒ покаяння. А в чому полягає покаяння? В тому, що я зізнаюсь перед собою у гріху. У Першому посланні до Коринтян написано: «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили». Але з цим судом, з цією правильною самокритикою, ми не можемо залишитися на півдорозі. І Юда судив себе самого, але у відчаї закінчив як самогубець. Справжнє судження самого себе має бути пов’язане з вірою в те, що за мої гріхи заплатив Ісус Христос. Тобто я віддам свої гріхи Йому, під силу Його крові. А тоді здійснюється: «Якщо ми ходимо у світлі, кров Христа очищає нас від кожного гріха».

Апостол Павло показує, що якраз тому, що я не хочу зла, яке роблю, я згоджуюсь із Законом, що він добрий. Далі він вказує на корінь зла в мені, який впливає на мої почуття, розум та волю, і на те, що цим коренем зла є первородний гріх в мені. Далі апостол розкриває цю правду про гріх у нас: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу такий закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається» (вірш 18-21).

«Коли ж роблю те, чого не хочу,

то я згоджуюсь із Законом, що він добрий.

Тепер же не я те чиню, а гріх, що живе в мені.»

Апостол Павло вказує тут на протиріччя, тобто на певну духовну шизофренію, яку спричинює первородних гріх в нас. Божий закон є святий, але кожен з нас перебуває під впливом тілесності і душевності. Як на тіло, так і на душу діє закон гріха. Але наш дух прагне Бога, однак він зв’язаний зіпсованою природою, яка тримає його, як у в’язниці. Кожен може переконатися в тому, що в нас діє закон гріха. Доказом є те, що ми хочемо робити добро, любимо добро, але незважаючи на це, робимо зло, яке ненавидимо і не хочемо. Тут існує закон гріха. Закон – це принцип, який повторюється; це не щось одноразове. Закон гріха триває, доки ми перебуваємо в цьому дочасному житті. Потрібно з цим рахуватися, а також Боже слово попереджає нас про це. Тому ми повинні ходити у вірі. Проте існує не тільки закон гріха, але й закон Духа (про що будемо роздумати в наступних віршах), а він діє, коли ми в конкретних ситуаціях з’єднуємося з нашим Спасителем Ісусом Христом.

«Адже знаємо, що Закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх.

Бо що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу,

але що ненавиджу, те роблю»

Боже слово каже, що коли ми жили за тілом, то в нас діяли гріховні пристрасті. Закон не давав сили, щоб їх перемогти. Навпаки: він давав їх до світла, і так наше сумління детально пізнавало гріх і було цим зв’язане. Підкреслюємо: Закон не дав нам сили, щоб, відповідно до отрима­ного світла, ми перемагали гріховні пристрасті. Закон лише відкривав нам те, що є глибоко в нас, тобто родовище брехні і зла, пов’язане з гордістю і грішними прагненнями. А це приносить плоди смерті.

Вірш 6 хтось міг би неправильно зрозуміти і зробити неправильний висновок, бо там написано: «…тепер же ми звільнені від Закону, умерши для того, що нас тримало, немов в’язнів». Але це не означає, що свобода полягає у звільненні від Закону. Справжній сенс розкривають наступні слова: «… щоб служити в обновленні Духа, а не згідно зі старим Законом». Справжня свобода є тільки в Христі!

«Бо коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, розбуджені Законом,

діяли в членах наших, щоб приносити плід смерті.

Тепер же ми звільнені від Закону, умерши для того, що нас тримало,

немов в’язнів, щоб служити в обновленні Духа, а не згідно зі старим Законом.»

Якщо людина відкидає Господа Ісуса як Спасителя і Того, хто звільняє з-під влади гріха, то в людині діють пристрасті, які Закон не перемагає, а, навпаки, розбуджує. Так що Закон є неефективний у боротьбі з пристрастями. Він правдиво називає зло злом і брехню брехнею, а також вказує на покарання, але не дає сили. Пристрасті, які породжує гріх в нас, приносять плоди смерті.

Далі Писання говорить, що коли ми умерли для того, що нас тримало, то цією смертю ми були звільнені від Закону. Тут не йдеться про фізичну смерть, але про внутрішнє з’єднання з Ісусовою смертю на хресті через співрозп’яття та реалізацію суті Хрещення, якою є занурення до Христової смерті. Саме в цій внутрішній смерті, тобто в цій єдності з розп’ятим Христом, який Своєю смертю переміг смерть гріха, також виконуються вимоги Закону. Самі ми не можемо їх виконати. Через з’єднання з Христовою смертю ми можемо служити, тобто цілком даватися Богу в новому житті. Тоді Божий Дух, який брав участь у воскресінні Христа, діє також в нас, щоб це нове життя в нас зростало.

«Так само й ви, мої брати, умерли для Закону тілом Христовим,

щоб належати іншому, воскреслому з мертвих,

щоб приносити плід Богові»

«Так само й ви, мої брати, умерли для Закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У попередніх 1-3 віршах є порівняння про жінку і двох чоловіків. Перший представляє Божий закон, який є справедливий і досконалий. Другий чоловік представляє Христа. Якщо жінка поєднана з першим, то до неї лише ставляться вимоги, але цей досконалий чоловік – Закон – навіть пальцем не поворухне, щоб допомогти їй виконати ці вимоги. Вона прагне вийти заміж за того іншого, але не може позбутися першого. Він не збирається вмирати, а тому мусить вмерти сама жінка. Ця смерть – це таїнство Хрещення, через яке ми були занурені до Христової смерті, а одночасно отримали нове Христове життя. Це порівняння вказує на глибоку реальність: Ісус не тільки помер за нас на хресті, але якщо через Хрещення і віру ми духовно увійшли з Ним до смерті, тобто відреклися закону гріха, то цим водночас відреклися і справедливого Закону.

«Тому, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею,

якщо стане жінкою іншому чоловікові;

коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею,

якщо стане жінкою іншому чоловікові»

«Тому, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею,

Пояснення до Рим. 7,1-2 і Рим. 7,3:

Христос ‒ кінець закону

У 6 главі послання до Римлян бачимо, як Бог звільнив нас від гріха. У 7 главі бачимо, як Він звільняє нас від закону. У 6 главі нам показаний шлях звільнення від гріха на прикладі пана і його раба, а в 7 главі бачимо звільнення від закону на прикладі двох чоловіків і однієї жінки. Спорідненість між гріхом та грішником є такою ж, як зв’язок між чоловіком і жінкою.