«Хто Його заповіді зберігає,

У цьому слові життя також наголошується на зберіганні Божих заповідей. Тут здійснюється: хто їх зберігає, той перебуває в Бозі, а Бог в ньому. Цю правду Ісус підкреслив словами: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло». Ввечері перед своєю смертю Ісус сказав: «І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас. Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю Себе» (Йо. 14, 20-21).

«І що б ми не просили, одержуєм від Нього,

бо заповіді Його бережемо і чинимо те, що Йому вгодне»

Сказано, про що попросимо, одержимо. Чому? Бо заповіді Його бережемо і чинимо те, що Йому вгодне.

Перед цим, від 18 вірша, апостол Йоан вказує на необхідність щирості серця перед Богом і пише: «Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше; коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає. Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом».

У цьому слові життя наголошується, що ми одержимо те, чого просимо. Умовою для того, щоб наші прохання були вислухані, є зберігати Його заповіді і чинити те, що Йому вгодне.

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: Люби ближнього твого, як себе самого»

Апостол Павло говорить про свободу. Але і ліберальні теологи та різні духовні хитруни чи релігійні ошуканці зловживають свободою для здійснення беззаконня. Апостол нас застерігає, щоб наша свобода не стала приводом для тілесності – для пропагування себе, свого егоїзму; але ми повинні в любові служити один одному.

Далі апостол каже, що весь Закон міститься в цих словах: «Люби ближнього твого, як себе самого». Усвідомлюймо це часто і реалізуймо це. Любити ближнього означає жертвуватися за нього, прагнути, щоб він був спасенний, намагатися донести йому Божу правду про спасіння та вести його до навернення і прийняття Святого Духа, щоб він міг жити, ходити в Святому Дусі – так, як стараюсь робити і я. Це справжня любов. Так я люблю свого ближнього, як самого себе. Я хочу бути спасенний, я хочу мати вічне життя, хочу бути щасливим тут, на землі, і після смерті, а цього бажаю і моєму ближньому.

«Ви бо, брати, покликані до свободи;

аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності;

але любов’ю служіть один одному.

Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді:

Люби ближнього твого, як себе самого»

Попереднє слово життя, яке ми повторювали протягом двох тижнів і дозволили, щоб воно на нас діяло, було нам цілком зрозуміле: «Бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли». Це ми бачимо в нашому повсякденному житті, а тому розуміємо це Боже слово. Але останнє речення: «Але коли Дух вас водить, то ви не під Законом», ‒ воно вже трохи незрозуміле. Кожен може пояснити це по-іншому. Бути веденим Духом означає ходити у послусі віри – так, як Пресвята Богородиця і як даний нам за приклад прабатько Авраам. Хто дозволяє себе вести Духом Божим, той не піде проти Божого закону, але навпаки, буде його дотримуватися.

Але в посланні до Галатів апостол висвітлює ще одну проблематику, пов’язану з Законом, яка є для нас дещо чужою. Йдеться про питання обрізання і дотримання приписів Мойсея про різні очищення, при чому акцентується на обрядовості, яка, фактично, врешті угасила Духа. Тому апостол Павло щодо цієї області Закону був повністю вільний.

«Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним,

коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина?

Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами»

У 7-й главі послання до Римлян, яку ми вивчали у минулі тижні, кілька разів підкреслюється, що ми хочемо робити добро, але автоматично робимо зло. Тут сказано, що це вже не роблю я, але гріх, що живе в мені. В посланні до Галатів ця правда розкрита ще глибше. Тут чітко вказано, що гріх діє особливо через пожадання тіла, які потім поневолюють людину. Це нечистота, алкоголізм, наркоманія, обжерливість…

Пожадання в людині розбуджує, часто доводячи до крайнощів, система світу через засоби масової інформації, декадентську музику, нечисті зображення, рекламу і пропагування споживацького способу життя. Протиставитись цьому ‒ це надзвичайний героїзм. Для цього потрібно мати надзвичайну силу. Тому ми молимося, приступаємо до Святих Тайн, упокоряємося, щодня каємося і визнаємо свої гріхи. Тоді отримуємо не тільки силу, але й благодать для подолання своєї слабкості, а також системи світу і духа зла, який впливає на нас разом зі світом.

«Бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла.

Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того,

що хотіли б. А коли Дух вас водить, то ви не під Законом»

«Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.

Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє,

щоб не були ми засуджені зі світом.»

«Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зі світом»

Під час молитовних зупинок ми поступово відкривалися Божому слову, щоб воно на нас діяло. Це було послання до Римлян, 7-а глава, де говориться про Божий закон, а також про інший закон ‒ закон гріха. Закон Божий святий. Ми визнаємо це, а все ж порушуємо його. Який вихід? Тільки один ‒ покаяння. А в чому полягає покаяння? В тому, що я зізнаюсь перед собою у гріху. У Першому посланні до Коринтян написано: «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили». Але з цим судом, з цією правильною самокритикою, ми не можемо залишитися на півдорозі. І Юда судив себе самого, але у відчаї закінчив як самогубець. Справжнє судження самого себе має бути пов’язане з вірою в те, що за мої гріхи заплатив Ісус Христос. Тобто я віддам свої гріхи Йому, під силу Його крові. А тоді здійснюється: «Якщо ми ходимо у світлі, кров Христа очищає нас від кожного гріха».

Апостол Павло показує, що якраз тому, що я не хочу зла, яке роблю, я згоджуюсь із Законом, що він добрий. Далі він вказує на корінь зла в мені, який впливає на мої почуття, розум та волю, і на те, що цим коренем зла є первородний гріх в мені. Далі апостол розкриває цю правду про гріх у нас: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу такий закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається» (вірш 18-21).

«Коли ж роблю те, чого не хочу,

то я згоджуюсь із Законом, що він добрий.

Тепер же не я те чиню, а гріх, що живе в мені.»

Апостол Павло вказує тут на протиріччя, тобто на певну духовну шизофренію, яку спричинює первородних гріх в нас. Божий закон є святий, але кожен з нас перебуває під впливом тілесності і душевності. Як на тіло, так і на душу діє закон гріха. Але наш дух прагне Бога, однак він зв’язаний зіпсованою природою, яка тримає його, як у в’язниці. Кожен може переконатися в тому, що в нас діє закон гріха. Доказом є те, що ми хочемо робити добро, любимо добро, але незважаючи на це, робимо зло, яке ненавидимо і не хочемо. Тут існує закон гріха. Закон – це принцип, який повторюється; це не щось одноразове. Закон гріха триває, доки ми перебуваємо в цьому дочасному житті. Потрібно з цим рахуватися, а також Боже слово попереджає нас про це. Тому ми повинні ходити у вірі. Проте існує не тільки закон гріха, але й закон Духа (про що будемо роздумати в наступних віршах), а він діє, коли ми в конкретних ситуаціях з’єднуємося з нашим Спасителем Ісусом Христом.