Коли Ісус помирав за нас на хресті, то дав нам Свою Матір словами «Ось Мати твоя!». Там замість нас  був присутній учень Іван, який стояв під хрестом і від імені всіх прийняв Марію до свого єства – eis ta idia (Ів. 19,27). Потім він взяв Марію до спільноти тих «ста двадцяти» (див. Ді.1,15), які чекали на прихід Святого Духа. Це були апостоли, учні, родичі і побожні жінки. Ті «сто двадцять» прийняли Марію за свою Матір. Вона з ними молилася і вони вже в молитві були з’єднані з цим новим центром – новим серцем, яким є Марія. Так вони були одним серцем і однією душею. Апостоли залишили все заради Христа, а до того ж Іван ніколи не мав своєї сім’ї, він був дівственником, не мав нікого. Новим домом для нього була Христова спільнота Дванадцяти. Перед тим, як Ісус помер, воскрес і вознісся на небо, Він залишив нам свою Матір Марію, а потім дав Святого Духа. Ісус прийшов на цю землю так, що був зачатий від Святого Духа, а потім був народжений з Діви Марії. У день П’ятидесятниці виникає спільнота трьох тисяч, а потім п’яти тисяч християн, яка є колискою християнства, материнської Церкви.

«І Він сам настановив одних апостолами, інших – пророками,

ще інших – євангелистами, пастирями і вчителями для вдосконалення святих

на діло служби, на будування Христового тіла»

«І Він сам настановив одних апостолами, інших – пророками,

ще інших – євангелистами, пастирями і вчителями

для вдосконалення святих на діло служби,

на будування Христового тіла»

Тут сказано про дари і одночасно про покликання, метою яких є не прослава окремої особи, але щоб ті, які покликані, були досконало підготованими на діло служіння. На яке діло служіння? На збудування Містичного Христового Тіла.

У минулому серед людей існувала помилкова думка, що коли хтось стає священником чи єпископом, то відповідає за всі служіння, ніби одночасно був апостолом, вчителем, пророком, пастирем і євангелистом. Однак, якщо хтось має ретельно виконувати одне служіння та набувати досвіду, то не може повністю присвятити себе іншому служінню.

У Євангелії Ісус розповідає притчу про двох боржників, де один заборгував 10 000 динаріїв, а  інший – 100. Я можу простити дрібницю, а Господь простить мені мільйони боргів. Яка це глупота: знати це, але не реалізувати! Отож щодня ми повинні втілювати це слово. Таким чином людина оздоровлюється і через прощення та ходіння в правді і світлі звільняється від різних явних чи неявних смутків та почуття вини.  Це фальшиві відчуття. Коли приходять такі думки, ми повинні запитувати: А де є тут Ісус? А де я? В собі чи в Христі? Якщо я в Христі, то нормою мені є Боже слово, але воно має пояснюватися в Дусі і правді, а не так, як його цитував злий дух Ісусу в пустелі.

Приклад пророка Іллі є одним з найкращих прикладів послуху Богу і Його слову. У Святому Письмі читаємо, що Бог виховував свого пророка через різні випробування, коли в послусі він мав зробити конкретний крок віри. Наприклад, звістити Господнє слово царю, який виступив проти Бога і Божих Заповідей, а головне – проти Першої Заповіді (тобто бачимо, що пророк має захищати чистоту віри). Бог посилає Іллю з вірою зробити і певний жест – звістити царю Ахаву, що не буде ні роси, ні дощу, тільки за його словом. І так сталося. Це було чудо. Після того пророк Ілля мав сховатися при потоці Керіт, де Бог наказав крукам носити йому їжу. Це було ще одне чудо, адже ці хижі птахи, які по своїй природі є такі, що не піклуються навіть своїми пташенятами, носили Іллі м’ясо, яким самі могли живитися. За деякий час, Господь Бог, якому служив Ілля, послав його в Сарепту до вдови, щоб та годувала його. Він в послусі встав та йшов. Тут відбулося наступне чудо – мука і олія не закінчувалися, хоч усюди навколо був голод. Тоді прийшло серйозне випробування – син вдови захворів і помер. Ілля знову з вірою візвав до Господа і був вислуханий – хлопчик ожив.

У 18-ій главі першої книги Царів описано боротьбу Іллі на горі Кармель. Ця боротьба є вельми актуальною і сьогодні, коли люди відпадають від віри в істинного Бога до неопоганства.

«І не вподібнюйтеся до цього світу,

але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися,

що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале»

«І не вподібнюйтеся до цього світу,

але перемінюйтесь обновленням вашого розуму,

щоб ви переконувалися, що то є воля Божа,

що добре, що вгодне, що досконале»

Для ХХ і ХХІ століття характерні дивовижні винаходи, які легко і швидко задовольняють різні потреби людини. Готові страви, швидкий зв’язок через інтернет, миттєве надання інформацій, що зберігаються в мега-комп’ютерах – це ознаки сьогодення, до яких призвичаєне сучасне покоління, що прагне отримувати все відразу. Однак християнин не повинен забувати про те, що не існує чогось подібного до «миттєвої» чи «негайної» зрілості. Стати християнином означає розпочати ціложиттєву подорож кращого пізнання Отця і більшої любові до Нього.

Боже слово каже: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12,2). Не дозволяй світу накидати тобі своє мислення. Хай Бог перемінить твій розум зсередини, щоб ти насправді переконався, що Божий план з тобою є добрий, здійснюється відповідно до Його вимог і приводить до справжньої зрілості.

Ісус декілька разів каже апостолам «Не бійтеся!». І в Св. Письмі на багатьох місцях сказано: «Не бійтеся!». Коли на нас прийде страх, треба поглянути правді у вічі. А де маємо взяти для того силу і відвагу? На молитві. В Божій присутності. Коли молимося, маємо говорити не самі із собою. Така молитва не дасть нам сили. Але ми повинні передусім усвідомити: Де є Ісус? Він є тут  і чекає тебе. Чекає, щоб ти нав’язав з Ним контакт, віддав Йому свій гріх і свої проблеми. Ці дві речі: спершу свій гріх, а потім свої проблеми. Але ми цього не робимо. Це дуже проста річ, але треба це не тільки знати, але й реалізувати. Реалізувати! Потім матимемо досвід, що Ісус в кожній проблемі є з нами, тільки треба собі це усвідомити. Він дасть нам силу, цей природній страх відійде і ми побачимо речі в іншому світлі.

«Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони,

бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі»

«Так нехай світить перед людьми ваше світло,

щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки,

прославляли вашого Отця, що на небі»

Впродовж минулих двох тижнів ми роздумували над Божим словом з Діянь 1,8: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі». Отже, ми повинні свідчити людям, як ми розглянули це у короткій науці на тему свідоцтва. Маємо свідчити, тобто бути мартирес навіть ціною переслідувань, висміювань або навіть ціною втрати власного життя – так, як апостоли. Маємо бути свідками живого Ісуса, який був розп’ятий і воскрес! Протягом сорока днів після свого воскресіння Він з’являвся не лише апостолам, але й кільком сотням людей, доводячи своє Божество.

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v6voi65–10.html  
https://www.bitchute.com/video/JsKVBufxtXlI/   
https://cos.tv/videos/play/62148712781088768   
https://youtu.be/74NxIJJA1LA   

15.06.2025

Бог закликав пророка Єзекиїла у Вавилонському полоні, щоб через пророчу молитву підготував умови спочатку для духовного воскресіння, а потім і для фізичного визволення.

Пророк Єзекиїл свідчить: «Була на мені рука Господня, і Господь вивів мене у дусі та поставив серед долини, а вона була повна кісток. І поставив мене серед них і обвів навколо них. Кісток було багато і вони були дуже сухі» (Єз. 37, 1-2).

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v6s6by5-410121725.html  
https://crowdbunker.com/v/8MA1jdKTAu   https://youtu.be/iVyi2vufels   
https://www.bitchute.com/video/riorTfYr7Lz1/   
https://cos.tv/videos/play/60369373355611136   

На кожному кроці на нас чигає якась пастка, в яку можемо потрапити. Якщо немає здорової спільноти, яка б допомагала, то людина зробить якийсь малий неправильний крок, потім другий, третій… і закінчить погано. Людина потребує спільноту не тільки для охорони, але й для того, щоб оздоровлюватися, очищатися від егоїзму, а також для формування, для того, щоб вчитися боротися, вирішувати різні ситуації. Йдеться про боротьбу з нашою людською гордістю, глупотою, егоїзмом, тобто зі «старою людиною» ‒ первородним гріхом у нас. Якщо людина не має спільноти, яка на молитві зустрічається з живим Ісусом і спілкується з Ним, то може зробити для Бога і великі речі, але потім сама їх знищить. Через «стару людину» постійно приходить натхнення від Божого ворога. Він лише натисне на якесь слабке місце і це вже йде само, ми потопаємо «у власному соці». Тоді Божому ворогу не потрібно нічого більше робити, він лише контролює, чи все добре функціонує. «Стара людина» реагує в його лінії, а в закуліссі сміється Божий ворог, хоч назовні здається, що він навіть не існує. Справа в тому, що він має в нас т.зв. п’яту колону, вірного співпрацівника ‒ «стару людину», а тому люди добровільно, крок за кроком, йдуть до загибелі.

Щодня ми переживаємо певні труднощі, приходять хрести, навіть малі. Наприклад, зробите малу помилку і хтось на вас насварить. Або хочете добре, а інший цього не зрозуміє і образиться, або підозрює, що ви бажаєте йому зла, хоча ви думаєте щиро. Яка ваша реакція? Себежаль або гнів. Це відбувається автоматично, так діє наша психіка. Що робити? Треба буквально тренуватися в тому, щоб зупинятися, не відкриватися себежалю чи гніву, і найперше запитати себе: «Де є Ісус?» Це першочергове завдання: «Де в цей момент є Ісус?!». Він каже: «Я з тобою по всі дні твого життя» (Мт. 28,20). Він є з нами, але ми не є з Ним.