Non sequitur

Подальші розʼяснення у відповідь на репліку проф. Даніела Трабукко

Я не можу не погодитися майже з усім, що професор Трабукко висловив у відповідь на мій коментар [1]. На блозі Duc in Altum  він пише [2]:

«Святий, який підкоряється несправедливому дисциплінарному заходу, який не суперечить вірі (як у випадку з отцем Піо), здійснює акт героїчного самозречення, бо визнає, що навіть суворий та беззаконний наказ не розриває звʼязку з обʼявленим депозитом віри. Однак ситуація є іншою, коли церковна влада наказує щось, що суперечить вірі: у такому випадку наказ вже не є автентично дисциплінарним, а перетворюється на відхилення, яке вдаряє по самій основі влади. Тут відмова — це не бунт, а вірність». 

Oboedientia oboedientibus

Кілька коротких приміток до двох публікацій проф. Даніела Трабукко

Рабський послух — це дотримання закону зі страху,

без внутрішньої благодаті, і тому «він не має жодної

користі»  якщо не супроводжується любовʼю;

Дійсно, без неї ті, хто його практикує, стають винними,

тому що йому бракує кінцевої мети, якою є Бог.

Святий Августин, De spiritu et littera

Коментар професора Даніела Трабукко щодо справи о. Леонардо Марії Помпей, опублікованого 9 вересня в La Nuova Bussola Quotidiana ( тут  ), викликав кілька заперечень, одне з яких, зокрема, спонукало до подальшого інтерв’ю самого Трабукко щодо Chiesa e Postconcilio ( тут ). Хотів би зазначити, що я маю найглибшу повагу до цього видатного професора, чию автентично католицьку думку та інтелектуальну непохитність я завжди цінував. Однак, я вважаю, що його останні дві статті серйозно спотворюють концепцію послуху владі, чим вводять читачів в оману.

Життя Господа Ісуса Христа згідно з Євангелієм від Івана

І том

+ Ілля

Завантажити книгу у форматі pdf

Cujus ævum, ejust et religio

Деякі розʼяснення після оманливої статті Блейза Купіча [1] [2]

Насправді, справжні друзі народу —

це не революціонери чи новатори,

а традиціоналісти.

Святий Пій X, Notre Charge Apostolique

Я добре памʼятаю, як у 2014 році Бергольйо вирішив призначити Блейза Купіча архиєпископом Чикаго: це було повністю його призначення, і як Апостольський Нунцій я не мав до цього жодного відношення. Коли він обійняв уряд в Чикаго, він розпочав своє служіння з властивою йому зарозумілістю та самовпевненістю, заявляючи вірним, що вони не можуть очікувати від нього, щоб він ходив по воді. Його членство в Lavender mafia та в близькому оточенні до серійного мародера Теодора МакКарріка (разом з Вуерлом, Фарреллом, МакЕлроєм, Грегорі та Тобіном, і це лише деякі з них) роблять його одним із найгірших представників американської „woke церкви“ та гордим союзником глобалістських та ЛГБТК+ лівих. Його рівень корупції та дій спрямованих на приховування сексуальних та фінансових скандалів його соратників, включаючи його попередника Джозефа Бернардіна, добре відомі, як американським цивільним судам, так і Римській курії.

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.

Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам,

що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

Що таке людська віра, а що таке Божа віра?

Людська віра необхідна у повсякденному житті. Ми повинні вірити свідченням людей, наприклад, про Антарктиду, навіть якщо ми самі ніколи там не були. Ми віримо, що там є сніг, навіть якщо ми його не бачили. Це природна віра, яку можна довести матеріально.

А що таке Божа віра? Це віра, пов’язана з обіцянкою, яку дав нам Бог. Це віра в Божу всемогутність. Бог своєю всемогутністю створив усе, що існує, створив цей світ і піклується про нього. Він створив його з певною метою. Ми віримо в Бога Творця. Ми також віримо в Бога Спасителя – віримо, що Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. А також віримо Божому слову. Крім того, щоб мати Божу віру, яка творить чуда, потребуємо отримати ласку, коли Бог покаже нам, що хоче прославитися в цій ситуації і вимагає від нас стояти у вірі, а не сумніватися. Випробування віри прийде на кожного, тому ми повинні долати сумніви у своєму серці. Божа віра – це дар, який мусимо випросити.

Марія є для нас прикладом покори. Вона сказала: «Я раба Господня!… Зглянувся Бог на покору раби Своєї». Тому дивімося на неї, ставаймо подібними до неї. Вона є наша Мати!

Що стосується чистоти, треба пам’ятати, що вона є плодом Божої ласки, яку Бог дає покірним. В корені чистоти мусить бути покора – повна відданість Богу, тобто жертовна і самовіддана любов. Без покори не будемо мати любові ні до Бога, ні до ближнього, ані не матимемо чистоти чи будь-якої іншої чесноти. Святий Василій пише в своєму листі: «Якщо б ти відзначався молитвою, самозреченням, надзвичайною жертовністю і т.д., то без покори це все розпадеться!». Отож постараймося справді серйозно змагатися за останнє місце. І якщо нас заради Ісуса будуть зневажати, несправедливо підозрювати, очорнювати, вважати непотрібними, ба й шкідливими і навіть небезпечними, то намагаймося внутрішньо через віру приймати цю несправедливість, все це давати Господу Ісусу і за все Йому дякувати.

Як потрібні люди, які будуть молитися, терпіти і жертвуватися. Це все є любов, а що може бути кориснішим в цьому короткому житті, де вирішується про вічність, і не тільки про нашу? Своєю вірою і безкорисливою жертвою ми можемо спасати безсмертні душі. Як прекрасно, що Ісус чекає на нашу віру, через яку хоче давати ласки не тільки для нас, але й для інших, на яких можемо вплинути своєю вірою і молитвами, щоб вони навернулися, відкрилися Богу і вирішили Його наслідувати.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

Одного разу люди запитали Ісуса, що мають робити, щоб чинити діла Божі. Ісус відповів: «Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав» (Ів. 6,29). Отець хоче від людей віри і довір’я, бо «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11,6).

Слово життя, яке ми тепер повторюємо під час молитовних зупинок, також виражає те, що коли ми віримо в Того, Кого послав Отець, тобто в Господа Ісуса, і віримо в конкретній ситуації, в конкретній проблемі, то Бог відповідає на нашу віру ділом, вчинком.

Наступні цитати поглиблюють цю правду, пов’язану з вірою.

10.08.2025

24 січня 2024 року Чеська єпископська конференція (ЧЄК) під керівництвом архиєпископа Яна Граубнера прийняла т.зв. догматичну декларацію «Fiducia supplicans». Цей документ змінює саму сутність Католицької Церкви, тобто її доктрину. Після добровільного прийняття цього нового вчення Католицька Церква в Чехії вже не має права називати себе католицькою.

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v6yphym-421093678.html  
https://www.bitchute.com/video/eXV8vciRIKjP/   
https://cos.tv/videos/play/63678882846377984   
https://crowdbunker.com/v/BGv7MjJ3LY   
https://youtu.be/YQMopTkJ6gQ   

Один священик в США піддався спокусі невірства. Йому почало здаватись, що Бог про нього не знає, бо в його житті нічого не робить. Тоді Господь дав йому урок. Він поїхав десь у відпустку і нікому не сказав куди. Ночував в якомусь мотелі, і раптом швейцар кличе його до телефону. Телефонувала жінка, яка хотіла вчинити самогубство. Вона думала, що додзвонилася до нього на парафію, бо з телепередачі про Ісуса, яку він проводив, записала його номер і тепер їй прийшло на гадку йому зателефонувати. Вона зовсім не очікувала, що додзвониться в мотель, де він якраз перебував. Жінка була врятована і священик пізнав, що від Бога ніде не сховається, що Він знає про нього все. Це було великим підбадьоренням для нього.

Молоде покоління прагне високих ідеалів. І немає вищого ідеалу, ніж радикально наслідувати Господа Ісуса. Ісус каже: «Кожен вогнем посолиться… Сіль – добра; та коли сіль несолоною стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!» (Мр. 9,49-50). Отож ми повинні бути витривалими в радикальному наслідуванні Ісуса. Ми повинні мати в собі сіль, вогонь ревності, а водночас жити співрозп’яттям «старої людини», тобто втрачати це «своє» задля Ісуса, бо інакше не будемо мати між собою миру! Святість полягає у витривалому ходженні у вірі посеред буднів. У них ми повинні жити ревністю Євангелія, не перестати бути сіллю, не пристосовуватися до духа світу, який намагається відвести нас від Ісуса через якусь дрібницю.