8. 11. 2025

Мої найдорожчі американці!

Десять років майже щодня я молився за вас т.зв. пророчу молитву відповідно до Єзекиїла 37. Перш за все, я хотів би подякувати президенту Дональду Трампу за його відвагу. Він сміливо ризикує своїм життям, щоб запроваджувати здорові моральні принципи, засновані на християнському Євангелії. Його принесли вам до Америки європейські місіонери. Дякую всім, хто вірно підтримує президента Трампа на його шляху порятунку Америки від системи брехні та смерті Нового Світового Порядку.

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v720fi6-426642558.html  
https://www.bitchute.com/video/aw72Wm4A2fC0/   
https://cos.tv/videos/play/65328018080696320   
https://crowdbunker.com/v/T87wjgiKqj    https://youtu.be/oerhFCSRWd8   

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум. У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип.3,5-6)

Ми маємо різні злі звички і себежалі, які нас тримають в рабстві. А коли ми дозволяємо Богу нас оздоровити – це також духовне воскресіння. Передумова цього – стати до правди, хотіти бачити на собі хиби і признавати їх. Щоб ми не ображалися, але сказали: «Так, це моя слабкість». Щоб не впали в депресію, але сказали: «Треба з цим боротися. Так, буду програвати, але проситиму Бога про світло і силу. Дам Йому всі свої проблеми, які маю: „Господи, тут я слабкий, тут постійно падаю, ця залежність мене перемагає і робить мене рабом. Я не хочу цього, але власною силою нічого не зможу, цілим серцем надіюся на Тебе”». А потім, як каже Боже слово: «Господь вирівняє стежки твої». Ми, люди, постійно ходимо кривими стежками, злий нас тягне направо і наліво, але ми повинні йти вперед, і Господь вирівняє наші стежки. Так воно є, але треба, щоб на всіх своїх стежках ми пізнавали Його, думали про Нього. Коли не думаємо про Нього і не рахуємося з Ним, то не побачимо Божої дії. Але коли думаємо про Бога і звертаємося  до Нього, Бог почне діяти в нашому житті, почне робити чуда, зцілювати, буде нас торкатися.

Щодо скандальної доктринальної ноти «Mater populi fidelis»

Доктринальна нота, нещодавно представлена у Ватикані, лише з латинським incipit «Mater populi fidelis» ( тут ), є черговою скандальною образою з боку підступної та девіантної ієрархії, яка понад 60 років, у невпинному посиленні, використовує свою владу, щоб нав’язати католикам власні доктринальні та моральні відхилення з метою зруйнувати Католицьку Церкву та погубити людські душі. Поспіх – можна сказати, майже, лють – знищити є такою, що підкреслює також суперечності, які існують у самому синодальному зв’язку, ураженому значним патологічним біполяризмом: з одного боку, заявляє про марійський титул Співвідкупительки як неналежний, що приписується Діві Марії, а з іншого боку, Джона Генрі Ньюмена, який захищав цей титул від Англіканців після їхньої атаки на догмат Непорочного Зачаття, підносить до гідності Вчителя Церкви.

Обурення та почуття зневаги, що охоплює кожного католика через знеславлення Пресвятої Діви, чинить неможливим контролювати святий гнів, який охоплює віруючих, коли вони  чують, як зневажають Божу Матір. Але саме в ті моменти, коли ворог провокує нас на «надмірну» реакцію, ми повинні зберігати максимальну ясну розважність.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Тому не будьте нерозумні, а збагніть, що є Господня воля»

«Тому не будьте нерозумні, а збагніть, що є Господня воля»

Ці два тижні під час наших семи молитовних зупинок ми будемо роздумувати і пригадувати це Боже слово. Апостол закликає: «Не будьте нерозумні». Що означає бути нерозумним? Це означає бути нездатним до критики та об’єктивної правди і сліпо просувати якийсь свій перший погляд. А далі апостол каже: «Збагніть, що є Господня воля»: у твоєму житті, сьогоднішнього дня, у тій ситуації, яку переживаєш. Маєш переживати її з Богом у вірі.

Дрібне самозречення нашої прихованої гордині, нерозуму, допомагає нам розуміти, яка Божа воля. Тому будьмо самокритичними, покірними, не ображаймося, коли хтось вкаже нам на нашу хибу або на те, що наше рішення не є мудре.

Як християни, ми маємо свої різні плани, бажання і уяви, тому ставимо собі запитання: яка Божа воля? Деколи здається, що Божа воля захована, наче якийсь скарб на острові, і у нас є тільки клаптики карти, щоб знайти його. Але чи це так? Чи Бог приховує перед тобою свої плани, як таємницю, або хоче, щоб ти йшов за Ним і дозволив вести себе крок за кроком?

Мікеланджело повинен був зробити статую Мойсея. Йому привезли великий камінь, чи радше величезну брилу. Він зі своїм помічником пішов подивитися на неї. Спочатку він захоплено обходив камінь, а тоді замислився, поглянув на нього і сказав: «Я бачу там Мойсея». Його помічник здивовано запитав: «Мойсея? Це ж камінь, а не Мойсей». А Мікеланджело відказав: «Але я його там бачу». ‒ «А що потрібно зробити, щоб він там дійсно був?» Мікеланджело відповів: «Усе, що не є Мойсеєм, мусить іти геть». ‒ «А як це станеться?» ‒ «Долото, молоток і удари. Удари надають форму».

Так є і з нами: все, що в нас не є Ісус, мусить іти геть. А як це станеться? Удари надають форму. Бог змушений допускати на нас певні випробування, терпіння, іноді й через наших ближніх, які насварять нас чи несправедливо поведуться з нами; або ж нас спіткають різні втрати, смерть найближчих… Удари надають форму. Але іноді удари можуть і знищити діло ‒ тоді, коли ми їх відкидаємо. Ми повинні за все дякувати Богові, все приймати. А щоб ми були здатні це робити, треба усвідомлювати власний гріх.

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть,

просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас»

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас

перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте,

і воно здійсниться для вас»

На Тайній Вечері Ісус говорить про нашу духовну єдність з Ним. Через Хрещення ми отримуємо участь у відкупительній смерті Ісуса та в Його новому житті, яке пов’язане з Його славним воскресінням. Але самого Хрещення недостатньо. Щоб Боже життя взагалі залишалося в нас, і, що більше, щоб воно розвивалося, потрібна віра, віра в Ісусове слово. Ця віра пов’язана з упокореннями та пробами вірності. У зв’язку з цим потрібно усвідомити суть притчі про виноградину та гілки. Від виноградини до гілок тече життєдайний сік, тобто той самий Дух, який є в Ісусі Христі, діє і в нас, охрещених, коли ми вірою залишаємося в єдності з  Ісусом. Ісус кілька разів наголошує, що без Нього ми нічого не можемо робити, і дає Своїм гілкам обіцянку: «Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Умова того, щоб щось відбулося для нашого справжнього добра (не лише тимчасового, але й вічного) – це через віру перебувати в єдності з Ісусом. Цієї єдності нам допомагає досягти Його слово, в якому маємо перебувати.

МАРІЯ – нова жінка, нова матір, нове серце. Єва – протилежність Марії.

Приймаю нове серце. Маю нове серце. Демони, зарубайте це собі на носі! Марія є в мені, в моєму нутрі. Вона – раба Господня. Я своєю свідомістю є в цьому новому серці. Марія буде мене вчити, як стати рабом Господа. Вона – моя Матір. Бути рабом Господа: „Де є Господній Дух, там є свобода” (ІІ Кор. 3,17), а в Ній є Дух Господній! В Ній Слово стало Тілом. Вона зачала від Святого Духа. Але перед тим, як зачала від Святого Духа, сказала: „Я раба Господня”. А це тепер каже і в мені, а я в Ній: Я є раб Господній. Я є Її рабом. Я раб раби Господньої (Пс. 116,16). А так я є тільки і тільки рабом Ісуса! Марія є рабою Господньою, не має жодного права власності. Все, що має і що посідає, не є Її, але належить Господу. Вона є Його рабою. Тому маємо бути рабами Марії, щоби ми ще правдивіше і цілковито були рабами Ісуса.

Тому маємо стати рабами Марії, щоб Вона навчила нас цього найбільшого мистецтва, якого ніхто з людей не реалізував так вповні, як Вона. У цьому Вона є нашим взірцем, нашою вчителькою, нашою Матір’ю. Вона – живий взірець, справжня мати. Ось Мати твоя!

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття,

яке пожадливістю розповсюдилось у світі»

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи,

уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю

розповсюдилось у світі»

Наше життя коротке, воно насправді є лише часом випробування, у якому вирішується наша вічність. Вона буде або щасливою, або нещасливою навіки. Нещасливе майбутнє, тобто вічна загибель, чекає на тих, які через горду невіру відкидають спасіння в Ісусі Христі. У Ньому Бог дав нам найбільший дар – щоб через Нього ми прийняли нову природу! Тому ми повинні відкинути ту природу, яка заражена первородним гріхом і в яку наш людський дух немовби одягнений. Через це було затемнене передусім наше душевне єство, так що розуму важко розпізнавати правду, воля схиляється до зла, а серце наповнене пожадливістю, яка має єдність з духом світу, що штовхає людство до зіпсуття і погибелі – дочасної та вічної. Як уникнути цієї погибелі? Ми повинні вірою прийняти Спасителя Ісуса Христа. Тоді нас стосується: «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми, які народилися не з пожадливості тіла, ані з пожадання мужа, лише від Бога» (пор. Ів. 1,12). Отже, приймаючи Христа, ми вже приймаємо Божу природу, хоча в нас ще є первородний гріх. Бути учасником Божої природи – це не лише обіцянка, а також дар – дорогоцінний і надзвичайно великий дар.

Коли я не прощу, то і мені не може бути прощено. Але стоп! Коли я  усвідомлю мої провини щодо ближніх: що за них не молюся, що байдужий до їхнього спасіння, що не даю їм добрий приклад, що говорю порожні або гнівливі слова і т.д., тоді я мав би в дусі (на молитві), а інколи і реально просити у своїх ближніх прощення. Я відчуваю себе винним перед ближнім, а коли усвідомлю, що він також мене скривдив, то це для мене є наче тріумф, що і я маю шанс: щось за щось!!! Отож, коли я можу простити, то маю заслуги, і якийсь певний тріумф щодо ближнього, а тоді можу правдиво молитися прохання з «Отче наш»: «Прости нам наші провини, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Прости нам: мені і тому, хто мене образив. А я тепер прощаю йому, а також наче б прощаю і за нього – те, чим його хтось зранив. А таку правдиву просьбу з «Отче наш» Господь чує.

Якщо я правдиво пробачу і упокорюся, то Господь дає мені великий мир. Прощення, певність і мир залежать від моєї віри, яка пов’язана з покорою.