+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Життя коротке. Одне прислів’я каже: «Кого Бог любить, того з хрестом відвідує». Свій хрест і свої терпіння, наприклад, якесь фізичне страждання чи хвороби, маємо з’єднувати з Христовим терпінням. Якщо я здоровий, то Богу дякувати за це. Але тоді я ще більше маю усвідомлювати духовний хрест: несправедливість, яку спричиняє система світу і гріх, духовну нужденність, сліпоту, яка панує навколо, хулу на Бога і те, що Ісуса не люблять та зневажають! Треба це бачити і взивати, плакати перед Богом у молитві. І якщо людина щодня з’єдну-ється з Ісусом розп’ятим, то Господь глибше вводить її у таїнство Христового хреста. Йдеться не про фізичний біль, а про духовний біль через те, що Ісус не є люблений. А коли людина усвідомить і свої власні зради, усвідомить: «І я, Господи, не люблю Тебе», – тоді не вистачає сліз… Господи, дай одне – щоб я Тебе любив, щоб взивав до Тебе!

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Non sequitur

Подальші розʼяснення у відповідь на репліку проф. Даніела Трабукко

Я не можу не погодитися майже з усім, що професор Трабукко висловив у відповідь на мій коментар [1]. На блозі Duc in Altum  він пише [2]:

«Святий, який підкоряється несправедливому дисциплінарному заходу, який не суперечить вірі (як у випадку з отцем Піо), здійснює акт героїчного самозречення, бо визнає, що навіть суворий та беззаконний наказ не розриває звʼязку з обʼявленим депозитом віри. Однак ситуація є іншою, коли церковна влада наказує щось, що суперечить вірі: у такому випадку наказ вже не є автентично дисциплінарним, а перетворюється на відхилення, яке вдаряє по самій основі влади. Тут відмова — це не бунт, а вірність». 

Oboedientia oboedientibus

Кілька коротких приміток до двох публікацій проф. Даніела Трабукко

Рабський послух — це дотримання закону зі страху,

без внутрішньої благодаті, і тому «він не має жодної

користі»  якщо не супроводжується любовʼю;

Дійсно, без неї ті, хто його практикує, стають винними,

тому що йому бракує кінцевої мети, якою є Бог.

Святий Августин, De spiritu et littera

Коментар професора Даніела Трабукко щодо справи о. Леонардо Марії Помпей, опублікованого 9 вересня в La Nuova Bussola Quotidiana ( тут  ), викликав кілька заперечень, одне з яких, зокрема, спонукало до подальшого інтерв’ю самого Трабукко щодо Chiesa e Postconcilio ( тут ). Хотів би зазначити, що я маю найглибшу повагу до цього видатного професора, чию автентично католицьку думку та інтелектуальну непохитність я завжди цінував. Однак, я вважаю, що його останні дві статті серйозно спотворюють концепцію послуху владі, чим вводять читачів в оману.

Життя Господа Ісуса Христа згідно з Євангелієм від Івана

І том

+ Ілля

Завантажити книгу у форматі pdf

Cujus ævum, ejust et religio

Деякі розʼяснення після оманливої статті Блейза Купіча [1] [2]

Насправді, справжні друзі народу —

це не революціонери чи новатори,

а традиціоналісти.

Святий Пій X, Notre Charge Apostolique

Я добре памʼятаю, як у 2014 році Бергольйо вирішив призначити Блейза Купіча архиєпископом Чикаго: це було повністю його призначення, і як Апостольський Нунцій я не мав до цього жодного відношення. Коли він обійняв уряд в Чикаго, він розпочав своє служіння з властивою йому зарозумілістю та самовпевненістю, заявляючи вірним, що вони не можуть очікувати від нього, щоб він ходив по воді. Його членство в Lavender mafia та в близькому оточенні до серійного мародера Теодора МакКарріка (разом з Вуерлом, Фарреллом, МакЕлроєм, Грегорі та Тобіном, і це лише деякі з них) роблять його одним із найгірших представників американської „woke церкви“ та гордим союзником глобалістських та ЛГБТК+ лівих. Його рівень корупції та дій спрямованих на приховування сексуальних та фінансових скандалів його соратників, включаючи його попередника Джозефа Бернардіна, добре відомі, як американським цивільним судам, так і Римській курії.

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.

Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам,

що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

Що таке людська віра, а що таке Божа віра?

Людська віра необхідна у повсякденному житті. Ми повинні вірити свідченням людей, наприклад, про Антарктиду, навіть якщо ми самі ніколи там не були. Ми віримо, що там є сніг, навіть якщо ми його не бачили. Це природна віра, яку можна довести матеріально.

А що таке Божа віра? Це віра, пов’язана з обіцянкою, яку дав нам Бог. Це віра в Божу всемогутність. Бог своєю всемогутністю створив усе, що існує, створив цей світ і піклується про нього. Він створив його з певною метою. Ми віримо в Бога Творця. Ми також віримо в Бога Спасителя – віримо, що Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. А також віримо Божому слову. Крім того, щоб мати Божу віру, яка творить чуда, потребуємо отримати ласку, коли Бог покаже нам, що хоче прославитися в цій ситуації і вимагає від нас стояти у вірі, а не сумніватися. Випробування віри прийде на кожного, тому ми повинні долати сумніви у своєму серці. Божа віра – це дар, який мусимо випросити.

Марія є для нас прикладом покори. Вона сказала: «Я раба Господня!… Зглянувся Бог на покору раби Своєї». Тому дивімося на неї, ставаймо подібними до неї. Вона є наша Мати!

Що стосується чистоти, треба пам’ятати, що вона є плодом Божої ласки, яку Бог дає покірним. В корені чистоти мусить бути покора – повна відданість Богу, тобто жертовна і самовіддана любов. Без покори не будемо мати любові ні до Бога, ні до ближнього, ані не матимемо чистоти чи будь-якої іншої чесноти. Святий Василій пише в своєму листі: «Якщо б ти відзначався молитвою, самозреченням, надзвичайною жертовністю і т.д., то без покори це все розпадеться!». Отож постараймося справді серйозно змагатися за останнє місце. І якщо нас заради Ісуса будуть зневажати, несправедливо підозрювати, очорнювати, вважати непотрібними, ба й шкідливими і навіть небезпечними, то намагаймося внутрішньо через віру приймати цю несправедливість, все це давати Господу Ісусу і за все Йому дякувати.

Як потрібні люди, які будуть молитися, терпіти і жертвуватися. Це все є любов, а що може бути кориснішим в цьому короткому житті, де вирішується про вічність, і не тільки про нашу? Своєю вірою і безкорисливою жертвою ми можемо спасати безсмертні душі. Як прекрасно, що Ісус чекає на нашу віру, через яку хоче давати ласки не тільки для нас, але й для інших, на яких можемо вплинути своєю вірою і молитвами, щоб вони навернулися, відкрилися Богу і вирішили Його наслідувати.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

Одного разу люди запитали Ісуса, що мають робити, щоб чинити діла Божі. Ісус відповів: «Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав» (Ів. 6,29). Отець хоче від людей віри і довір’я, бо «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11,6).

Слово життя, яке ми тепер повторюємо під час молитовних зупинок, також виражає те, що коли ми віримо в Того, Кого послав Отець, тобто в Господа Ісуса, і віримо в конкретній ситуації, в конкретній проблемі, то Бог відповідає на нашу віру ділом, вчинком.

Наступні цитати поглиблюють цю правду, пов’язану з вірою.