У Божому слові сказано: «І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина. А жінці дано двоє крил орла великого, щоб летіла в пустиню на місце своє…» (Одкр. 12,13-14).

Як Мойсей, посланий Богом, вивів народ з Єгипетської неволі в пустиню, так сьогодні Бог посилає Царицю пророків, щоб Вона вела нас дорогою духовної пустині.  Вона знає цю дорогу, бо пройшла її перед нами.

Бог дарував нам «два могутніх орлиних крила» — молитву і піст. Це крила, які мають силу винести нас на шлях святості. Про це свідчать життя святих. Без них ми не вийдемо з Єгипту – тобто з-під влади духа світу. Це середники для виходу з Єгипту в пустелю, на дорогу очищення, яка має слідувати після навернення. Ці крила дадуть нам можливість розірвати пута Єгипту і почати жити в Божій присутності, пізнати глибину своєї нужденності і безмежну Божу любов. Молитва і піст відкриють нам очі на духовну боротьбу, що лютує навколо нас і в нас самих – на боротьбу за безсмертні душі.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Святі нас часто закликають, щоб ми, передусім в час Великого Посту, пам’ятали про останні речі: смерть, суд, небо і пекло. Так, Бог знає день, годину і місце вашої смерті. Немає нічого певнішого, ніж те, що цей земний шлях для кожного з нас закінчиться. Потім буде Божий суд. Ісус говорить: «Нема нічого прихованого, що б не виявилося». Ми будемо суджені перед ангелами, цілим всесвітом і всіма людьми. Що робити, щоб Ісус не був змушений нам сказати, як тим немудрим дівам: «Істинно, кажу вам, не знаю вас!» Що робити, щоб при своєму другому приході Він сказав нам: «Прийдіть благословенні і успадкуйте Царство!» Що робити? Жити з віри, вірити Ісусу та Його слову, і не вірити брехуну і спокуснику, який відводить нас від Ісуса і даної Ним програми.

Це інтерв’ю з редакційних міркувань було розділене на дві частини. Відео першої

частини доступне тут, а другої — тут.

Стівен Кокс: — Ваше Високопреосвященство, ми прочитали Ваш «гарячий» аналіз результатів надзвичайної Консисторії (тут), і, гадаю, можна сказати, що Ви знову влучили в ціль: «Ця Консисторія закріплює наступність між Бергольйо та Превостом у всіх суперечливих пунктах синодального порядку денного та в незворотності Собору». Яким, на Вашу думку, є сценарій, що відкривається перед нами як католиками після нещодавніх заяв Лева про «динамічний розвиток» Доктрини та Моралі?

Архиєпископ Карло Марія Вігано: — Коли ми чуємо про «динамічний розвиток», ми не можемо не згадати про засудження гетеродоксальної [єретичної] доктрини так званої «еволюції догмату», згідно з якою Церква з плином часу та завдяки науковому прогресу богословських дисциплін нібито отримує краще та інше розуміння Одкровення. Це справжнє псевдонаукове шахрайство, засноване на еволюціонізмі та філософському історизмі, яке пропагується модерністами ще з часів Альфреда Луазі. Таким чином християнський народ намагаються переконати, що їхні фальсифікації Віри та Моралі слід вважати лише іншим способом вираження тих самих понять, які протягом двох тисяч років Магістеріум не міг правильно сформулювати. Виходить, що Католицька Церква нібито навчала доктрин, які протягом століть пасивно приймалися покірним і неосвіченим народом, і які лише з ІІ Ватиканським Собором та його літургійною реформою були відкинуті.

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

Яким було мислення Ісуса? Тобто яке мислення маємо мати ми? Це не було горде мислення духа цього світу, але Ісус понизив себе і був слухняним аж до смерті, смерті ж хресної.

У чому полягало Його велике упокорення? У тому, що Він, хоча має Божественну природу, рівну Отцю, понизив себе, упокорився і прийняв на себе людську природу. Ісус був слухняний Небесному Отцю також у тому, що прийняв і спосіб нашого спасіння – смерть на хресті. Коли приймаємо це Христове мислення, то Бог може через нас, через нашу внутрішню смерть, яка є повним зреченням власної волі та узгодженням її з послухом Христа, спасати душі.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».

У притчі про блудного сина Ісус показує нам любов нашого Небесного Отця, який любить кожну Свою дитину – і ту, яка пішла з Його дому. Він постійно чекає, коли вона повернеться. Є багато прикладів і з сучасності, які можуть допомогти зрозуміти цю притчу. Наприклад випадок, що стався близько 30 років тому в Південній Кореї. Один хлопець почав займатися продажем наркотиків. Його батько нічого про це не знав. Згодом син був ув’язнений на багато років. Коли закінчився час ув’язнення, він боявся повертатися додому, бо усвідомлював, який сором спричинив своєму батьку і всій сім’ї. Тому надіслав батькові лист, в якому написав, що усвідомлює, що не гідний повернутися додому через те, що зробив. Але вказав і час, коли буде проїжджати поїздом біля їхнього будинку та саду, і просив батька, якщо той пробачив йому, щоб прив’язав до старої яблуні, яка росте біля колії, білу стрічку на знак прощення і відкритих дверей. В іншому випадку поїде поїздом далі, десь далеко… Коли того дня син проїжджав поїздом біля дому, то дуже боявся подивитися, чи буде біла стрічка на яблуні. Але коли все ж наважився поглянути вгору, то побачив її цілу обвішану білими стрічками.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі… І тоді Симеон, ведений Святим Духом, прийшов до храму. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за словом Твоїм у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами, світло на просвіту поганам, і славу Твого люду Ізраїля”».

Ісус є спасіння, світло – вічне світло. Треба, щоб ми Йому відкривалися і ходили в цьому світлі. Просімо Господа, щоб Своїм світлом проникнув темряву гріха, яка є в нас, і хмару первородного гріха – щоб ми від неї відділилися. Треба за це просити.

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний

не простить вам провин ваших»

Протягом двох тижнів у Слові життя ми будемо нагадувати собі правду про необхідність прощення. Коли людина простить іншому, то отримає світло і усвідомить, що і вона багатьох скривдила і також потребує прощення. Тому добре знати та прийняти у своє життя принцип, виражений в короткій молитві: «Боже, я прощаю цій людині, але Боже, прости і мені, що я багатьох скривдив, багатьом дав згіршення, а своєї провини не бачив і не хотів признати». Під час прощення відбувається певний духовний перелом. Немає сенсу філософствувати чи теологізувати з цього приводу, але завжди необхідно зробити крок прощення. Тоді прийде досвід миру та світла, якого досі людина не мала, а також впевненість у тому, що коли вона просить Божого милосердя, Бог прощає їй гріхи, бо вона виконала умову і від щирого серця простила своєму ближньому.

Ісус каже і нам: «Ви світло світу» (Мт. 5,14). Справжнім світлом світу є лише Ісус! Але ми повинні брати участь у Його світлі, бути з’єднаними з Ісусом. За своєю природою ми не є світлом, але темрявою. Тому Ісус сказав, що кожен з нас мусить знову народитися. Ми є світлом лише настільки, наскільки з’єднані з Ісусом. Коли ми належимо Йому, то все, що є Його, є і наше. А те, що наше, має бути Його. Ісус хоче, щоб ми зреклися всього і втратили свою душу заради Нього і Євангелія. Чому? Щоб Він міг в нас діяти, щоб міг в нас жити в повноті, щоб нас просвітило Його світло, щоб потім і ми були тим світлом.

Ми святкуємо свято Трьох Святителів. Про них насправді можемо сказати, що вони були світлом світу.

Святий Василій Великий боровся за чистоту віри. Не тільки вдень, але й вночі писав книги, а також листи єпископам, бо в той час Церква впала в єресь аріанства, яка заперечувала Христове Божество. Святий Василій сам боровся проти всієї цієї системи єресей в Церкві.