+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття,

яке пожадливістю розповсюдилось у світі»

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи,

уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю

розповсюдилось у світі»

Наше життя коротке, воно насправді є лише часом випробування, у якому вирішується наша вічність. Вона буде або щасливою, або нещасливою навіки. Нещасливе майбутнє, тобто вічна загибель, чекає на тих, які через горду невіру відкидають спасіння в Ісусі Христі. У Ньому Бог дав нам найбільший дар – щоб через Нього ми прийняли нову природу! Тому ми повинні відкинути ту природу, яка заражена первородним гріхом і в яку наш людський дух немовби одягнений. Через це було затемнене передусім наше душевне єство, так що розуму важко розпізнавати правду, воля схиляється до зла, а серце наповнене пожадливістю, яка має єдність з духом світу, що штовхає людство до зіпсуття і погибелі – дочасної та вічної. Як уникнути цієї погибелі? Ми повинні вірою прийняти Спасителя Ісуса Христа. Тоді нас стосується: «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми, які народилися не з пожадливості тіла, ані з пожадання мужа, лише від Бога» (пор. Ів. 1,12). Отже, приймаючи Христа, ми вже приймаємо Божу природу, хоча в нас ще є первородний гріх. Бути учасником Божої природи – це не лише обіцянка, а також дар – дорогоцінний і надзвичайно великий дар.

Коли я не прощу, то і мені не може бути прощено. Але стоп! Коли я  усвідомлю мої провини щодо ближніх: що за них не молюся, що байдужий до їхнього спасіння, що не даю їм добрий приклад, що говорю порожні або гнівливі слова і т.д., тоді я мав би в дусі (на молитві), а інколи і реально просити у своїх ближніх прощення. Я відчуваю себе винним перед ближнім, а коли усвідомлю, що він також мене скривдив, то це для мене є наче тріумф, що і я маю шанс: щось за щось!!! Отож, коли я можу простити, то маю заслуги, і якийсь певний тріумф щодо ближнього, а тоді можу правдиво молитися прохання з «Отче наш»: «Прости нам наші провини, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Прости нам: мені і тому, хто мене образив. А я тепер прощаю йому, а також наче б прощаю і за нього – те, чим його хтось зранив. А таку правдиву просьбу з «Отче наш» Господь чує.

Якщо я правдиво пробачу і упокорюся, то Господь дає мені великий мир. Прощення, певність і мир залежать від моєї віри, яка пов’язана з покорою.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Життя коротке. Одне прислів’я каже: «Кого Бог любить, того з хрестом відвідує». Свій хрест і свої терпіння, наприклад, якесь фізичне страждання чи хвороби, маємо з’єднувати з Христовим терпінням. Якщо я здоровий, то Богу дякувати за це. Але тоді я ще більше маю усвідомлювати духовний хрест: несправедливість, яку спричиняє система світу і гріх, духовну нужденність, сліпоту, яка панує навколо, хулу на Бога і те, що Ісуса не люблять та зневажають! Треба це бачити і взивати, плакати перед Богом у молитві. І якщо людина щодня з’єдну-ється з Ісусом розп’ятим, то Господь глибше вводить її у таїнство Христового хреста. Йдеться не про фізичний біль, а про духовний біль через те, що Ісус не є люблений. А коли людина усвідомить і свої власні зради, усвідомить: «І я, Господи, не люблю Тебе», – тоді не вистачає сліз… Господи, дай одне – щоб я Тебе любив, щоб взивав до Тебе!

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Non sequitur

Подальші розʼяснення у відповідь на репліку проф. Даніела Трабукко

Я не можу не погодитися майже з усім, що професор Трабукко висловив у відповідь на мій коментар [1]. На блозі Duc in Altum  він пише [2]:

«Святий, який підкоряється несправедливому дисциплінарному заходу, який не суперечить вірі (як у випадку з отцем Піо), здійснює акт героїчного самозречення, бо визнає, що навіть суворий та беззаконний наказ не розриває звʼязку з обʼявленим депозитом віри. Однак ситуація є іншою, коли церковна влада наказує щось, що суперечить вірі: у такому випадку наказ вже не є автентично дисциплінарним, а перетворюється на відхилення, яке вдаряє по самій основі влади. Тут відмова — це не бунт, а вірність». 

Oboedientia oboedientibus

Кілька коротких приміток до двох публікацій проф. Даніела Трабукко

Рабський послух — це дотримання закону зі страху,

без внутрішньої благодаті, і тому «він не має жодної

користі»  якщо не супроводжується любовʼю;

Дійсно, без неї ті, хто його практикує, стають винними,

тому що йому бракує кінцевої мети, якою є Бог.

Святий Августин, De spiritu et littera

Коментар професора Даніела Трабукко щодо справи о. Леонардо Марії Помпей, опублікованого 9 вересня в La Nuova Bussola Quotidiana ( тут  ), викликав кілька заперечень, одне з яких, зокрема, спонукало до подальшого інтерв’ю самого Трабукко щодо Chiesa e Postconcilio ( тут ). Хотів би зазначити, що я маю найглибшу повагу до цього видатного професора, чию автентично католицьку думку та інтелектуальну непохитність я завжди цінував. Однак, я вважаю, що його останні дві статті серйозно спотворюють концепцію послуху владі, чим вводять читачів в оману.

Життя Господа Ісуса Христа згідно з Євангелієм від Івана

І том

+ Ілля

Завантажити книгу у форматі pdf

Cujus ævum, ejust et religio

Деякі розʼяснення після оманливої статті Блейза Купіча [1] [2]

Насправді, справжні друзі народу —

це не революціонери чи новатори,

а традиціоналісти.

Святий Пій X, Notre Charge Apostolique

Я добре памʼятаю, як у 2014 році Бергольйо вирішив призначити Блейза Купіча архиєпископом Чикаго: це було повністю його призначення, і як Апостольський Нунцій я не мав до цього жодного відношення. Коли він обійняв уряд в Чикаго, він розпочав своє служіння з властивою йому зарозумілістю та самовпевненістю, заявляючи вірним, що вони не можуть очікувати від нього, щоб він ходив по воді. Його членство в Lavender mafia та в близькому оточенні до серійного мародера Теодора МакКарріка (разом з Вуерлом, Фарреллом, МакЕлроєм, Грегорі та Тобіном, і це лише деякі з них) роблять його одним із найгірших представників американської „woke церкви“ та гордим союзником глобалістських та ЛГБТК+ лівих. Його рівень корупції та дій спрямованих на приховування сексуальних та фінансових скандалів його соратників, включаючи його попередника Джозефа Бернардіна, добре відомі, як американським цивільним судам, так і Римській курії.

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.

Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам,

що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

Що таке людська віра, а що таке Божа віра?

Людська віра необхідна у повсякденному житті. Ми повинні вірити свідченням людей, наприклад, про Антарктиду, навіть якщо ми самі ніколи там не були. Ми віримо, що там є сніг, навіть якщо ми його не бачили. Це природна віра, яку можна довести матеріально.

А що таке Божа віра? Це віра, пов’язана з обіцянкою, яку дав нам Бог. Це віра в Божу всемогутність. Бог своєю всемогутністю створив усе, що існує, створив цей світ і піклується про нього. Він створив його з певною метою. Ми віримо в Бога Творця. Ми також віримо в Бога Спасителя – віримо, що Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. А також віримо Божому слову. Крім того, щоб мати Божу віру, яка творить чуда, потребуємо отримати ласку, коли Бог покаже нам, що хоче прославитися в цій ситуації і вимагає від нас стояти у вірі, а не сумніватися. Випробування віри прийде на кожного, тому ми повинні долати сумніви у своєму серці. Божа віра – це дар, який мусимо випросити.

Марія є для нас прикладом покори. Вона сказала: «Я раба Господня!… Зглянувся Бог на покору раби Своєї». Тому дивімося на неї, ставаймо подібними до неї. Вона є наша Мати!

Що стосується чистоти, треба пам’ятати, що вона є плодом Божої ласки, яку Бог дає покірним. В корені чистоти мусить бути покора – повна відданість Богу, тобто жертовна і самовіддана любов. Без покори не будемо мати любові ні до Бога, ні до ближнього, ані не матимемо чистоти чи будь-якої іншої чесноти. Святий Василій пише в своєму листі: «Якщо б ти відзначався молитвою, самозреченням, надзвичайною жертовністю і т.д., то без покори це все розпадеться!». Отож постараймося справді серйозно змагатися за останнє місце. І якщо нас заради Ісуса будуть зневажати, несправедливо підозрювати, очорнювати, вважати непотрібними, ба й шкідливими і навіть небезпечними, то намагаймося внутрішньо через віру приймати цю несправедливість, все це давати Господу Ісусу і за все Йому дякувати.