Роздуми над Словом Життя Мт. 6,6
«Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»
У 7 вірші Ісус продовжує: «А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте подібні до них…».
Далі Ісус говорить про те, як ми повинні молитися, і подає нам молитву «Отче наш» (вірші 9-13).
Слово життя запевняє нас: «…Отець твій (Бог), що бачить таємне, віддасть тобі». А 8 вірш доповнює: «бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в Нього». Ми повинні створити собі основні умови для молитви. Одна з них – увійти у свою кімнату і зачинити за собою двері, тобто стишитися і не залишатися розумом і серцем у своїх планах і турботах. Сьогодні великими перешкодами для стишення є Інтернет, мас-медіа, мобільні телефони, а тим самим постійне спілкування з людьми. Для такого спілкування не потрібно заходити в кімнату. Але для спілкування з Богом потрібна зовнішня відокремленість від світу, а також внутрішнє стишення думок. Важливо – не залишатися під тягарем проблеми, яку хочу відкрити перед Богом, але зосереджуватися на Божій присутності. У Псалмі 27 написано: «Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю, змилуйся наді мною й обізвись до мене. В Твоєму імені серце моє каже: „Обличчя Моє шукайте!” Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене, не відкидай слуги Твого у гніві. Ти моя поміч, не відкидай мене і не залишай мене, Спасителю, мій Боже!» (вірші 7-9). Давид і далі взиває, а водночас показує нам, як і ми повинні діяти з великим довір’ям до Бога: «Бо навіть як покинуть мене рідні батько й мати, Господь мене до себе прийме» (вірш 10).
Що означає бути перед Божим обличчям? Це не означає мати якесь надзвичайне видіння чи одкровення, але йдеться про те, щоб усвідомлювати Божу присутність, тобто усвідомлювати, що Бог мене бачить, і говорити з Ним – чи словом, чи лише думкою – та віддавати Йому свої прохання. Прошу за прощення моїх гріхів – свавілля, необачності, себежалю, слабкої віри і т.д. Це розмова віч-на-віч. Можемо робити це і так: дивитися на зображення Христового обличчя – Христос є Божий Син, істинний Бог, – і говорити з Ним та віддавати Йому свої прохання й визнавати свої гріхи. Але проблема полягає в тому, що важко знайти таке зображення Христового обличчя, яке не є витвором сучасного декадентського церковного мистецтва, що аж ніяк не налаштовує на внутрішню молитву, а радше відштовхує. Важко знайти влучне зображення Христового обличчя і серед класичних живописців та скульпторів, навіть якщо вони були глибоко віруючими. Часто, коли дивитеся на образ розіп’ятого Христа, він спонукає до співчуття, любові, вдячності до Господа Ісуса. Але якщо приблизити лише Його обличчя, то іноді на ньому зображений вираз, який вже не спонукає до цього, не промовляє до серця. В історії мистецтва дуже важко знайти справді вражаюче зображення Христового обличчя. До того ж, одну людину воно може заторкнути, а другу ні. Тому найбезпечніше – лише усвідомлювати, що Ісус мене бачить, і духом переживати, що я стою під хрестом біля Ісусової Матері та дивлюся Ісусові в очі. Навіть не обов’язково детально уявляти Його обличчя, достатньо мати тільки таке усвідомлення: Ісусе, Ти мене бачиш, Ти тепер мене чуєш, Ти тепер до мене говориш, Ти є тут, хоча я Тебе не бачу, Ти є тут духовно присутній.
Вислів «бути перед Божим обличчям» можемо реалізувати і так, що лише усвідомлюємо Бога над собою як джерело світла і маємо з Ним духовну єдність, яку можемо уявити як промінь світла. І навіть без будь-якої уяви можу усвідомлювати, що я є перед Божим обличчям, і переживати лише те, що Бог мене бачить. Це так, наче б я знав, що мене тепер знімає прихована камера, і не лише мої рухи, але й думки, та публічно це транслює.
Перебувати перед Божим обличчям – це питання певної жертви, певної самодисципліни, передусім дисципліни думок. Часто цьому допомагає і постава. Можу клячати і тримати руки розпростертими у вигляді хреста, або піднесеними вгору, або ж схрещеними на грудях. Цей жест також допомагає перебувати в зосередженості та у вірі. Звісно ж, людина може молитися всюди, але якщо хоче перебувати у внутрішній єдності з Богом, то це вимагає основної умови – духовної кімнати, де закриє за собою двері і ніхто їй не заважає. Так, можна молитися і в парку, де нікого немає, або в лісі, на природі. Найкраще визначити певний маршрут, наприклад, 50 чи 100 метрів, і ходити туди й назад, і вже не зважати на довкілля, а тільки на те, що Бог мене бачить.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Мт. 6,6
