Роздуми над Словом Життя Мт. 6, 20-21
«Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце».
Господь Ісус закликає нас, щоб ми складали собі скарби на небі – там, де вже є вічність. Ми живемо в часі, а тут є злодії, які крадуть нам найцінніше – наш час, який нам був даний Богом, щоб у ньому ми здобули спасіння. Якщо його втратимо, втратимо щасливу вічність. Людина на все має час, але не має часу на свою душу і на Бога.
Боже слово каже: «Ось стою біля твоїх дверей і стукаю. Хто відкриє Мені, до того увійду». Але більшість християн відповідають Ісусові: «Почекай, тепер на Тебе не маю часу. Тепер мушу щось вирішувати по мобільному, тепер мушу в Інтернеті прочитати цікаві новини, тепер потребую подивитися фільм, пограти ігри на комп’ютері, поспілкуватися в соціальних мережах – це забирає мені найбільше часу». І людина не усвідомлює, як минає час.
Але Господь Ісус каже, що найперше ми повинні шукати Боже Царство, а все інше нам додасться. Маємо шукати його передусім в молитві. Тому необхідно дотримуватись Святої години, молитовних сторож, молитовних зупинок, і так намагатися щодня віддавати десятину часу Богові. Цим ми збираємо собі скарби на небі, які є цінніші понад усі земні скарби.
З життя святих ми знаємо, що всі святі були чоловіками і жінками молитви. На молитві вони випросили собі світло, силу та правдиву мудрість. Свята Марта, мати Симеона Стовпника, отримала від Бога видіння, в якому Він показав їй, який великий скарб має її син в небі. Але на землі він не розвивав ніякої зовнішньої діяльності, лише стояв на стовпі і цілі години молився. Важко наслідувати Симеона Стовпника, але можемо хоч десятиною часу також збирати в небі нетлінний скарб. Коли будемо помирати, саме час, який ми присвятили молитві, здобуде нам ласку для вирішального моменту останньої боротьби, від якої залежить уся вічність. Тому хай не мине жодного дня, в якому б ми не дали десятину часу Богові та своїй душі.
Молитвою ми єднаємося з Господом Ісусом, Він є той найбільший скарб. Якщо Він дійсно є для нас найбільшим скарбом, то біля Нього буде і наше серце. Адже наше серце прагне любові, а хто дає нам більше любові, ніж Він? З любові до нас Він став людиною, і хоч є Богом, принизив Себе, а крім того, з любові до кожного з нас прийняв жорстоке бичування, вінчання терням, хресну дорогу, висміювання, погорду і гірку смерть – лише тому, щоб звільнити нас від родовища зла, первородного гріха в нас. Так Він визволив нас від панування темряви нашого егоїзму, з нашої духовної сліпоти, через яку не бачимо і не усвідомлюємо духовної реальності, а часто ми нездатні розрізнити навіть природної правди, якщо це вимагає від нас самокритики. Ми ображаємося і нездатні признати правду, навіть коли на неї нам усі вказують. Але головне – що наш Спаситель врятував нас з фальшивої дороги, яка веде до вічної загибелі. Він став для нас Дорогою правди і спасіння. Він з любові приготував для нас вічну оселю в небі. Але ми переважно про це не дбаємо і не роздумуємо над цим, лише здобуваємо тисячі марних інформацій, які детально досліджуємо, але те, що ми мали би досліджувати і чого триматися, це наша порушена природа бойкотує. Тому мусимо зректися себе, зректися прагнення марноти і шукати того, що є певне і вічне, а все це є в Христі. У Ньому є всі скарби мудрості, знання і пізнання (Кол. 2, 2-3). У Ньому маємо бути вкорінені.
У Євангелії Ісус розповідає притчу про скарб у полі. Той, хто знайшов цей скарб, яким є Ісус, з радістю все продає, вважає це вже другорядним, і перш за все прагне здобути цей скарб. Також, як це бачимо у багатьох святих, особливо мучеників, вони не тільки покинули матеріальне багатство, але й зазнали найжорстокіших мук і смерті, щоб здобути цей Скарб.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Мт. 6,20-21
