Ці слова є частиною розмови у Витанії, перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, що був уже чотири дні мертвий. Смерті Лазаря передувала хвороба. Ісус з апостолами тоді був за межами Юдеї. Марія і Марта, сестри Лазаря, послали до Ісуса вістку: «Господи, той, що любиш Ти його, слабує». Коли Ісус почув це, сказав: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий через неї прославився». Через два дні Ісус сказав: «Підімо до Юдеї. Лазар, приятель наш, заснув. Але піду, і розбуджу його». Учні сказали Йому: «Господи, якщо заснув, то одужає». Ісус говорив про його смерть, але вони думали, що говорить тільки про сон. Тоді Ісус сказав їм відверто: «Лазар помер». Коли Ісус прийшов, то застав його вже чотириденного у гробі. Витанія була поблизу Єрусалиму, близько години дороги, і багато юдеїв прийшли до Марти і Марії потішити їх у їхньому смутку за братом. Коли Марта почула, що Ісус наближається, то вийшла Йому назустріч. Марія залишилася вдома. Марта сказала Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би. Але і так знаю, що все, чого попросиш Ти в Бога, Бог дасть Тобі». Далі слідує та частина діалогу, яку ми будемо повторювати 7 разів на день протягом двох тижнів.

У десятій главі Євангелія від Івана Ісус говорить: «Я – Добрий Пастир. Добрий Пастир життя своє кладе за овець».

Хто є духовним пастирем, єпископом чи священиком за прикладом Ісуса? Якому єпископу чи священику, насамперед, йдеться про те, щоб довірені йому вівці отримали пашу здорового вчення? Хто з цих пастирів готовий віддати своє життя за овець? Багато з них не є справжніми пастирями, але тільки наймитами. Ісус підкреслює, що Його вівці чують Його голос. За чужим не підуть, але втечуть від нього, бо голос чужого не знають. Ісус декілька разів повторює, що Він є Добрий Пастир, що знає Своїх овець, і вони знають Його. Він дає вівцям вічне життя, вони не загинуть повіки і ніхто їх не вирве з Його рук. Отець дав їх Йому і ніхто не може вирвати їх з рук Отця. У цій розмові з юдеями Ісус підкреслює своє Божество словами: «Я і Отець одно» (вірш 30). Яка була реакція? Юдеї схопили каміння, щоб Його каменувати. Ісус вказує на свої діла, які свідчать про Його Божество, і каже їм: «Вірте цим ділам, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у Мені, і Я в Отці» (вірш 38).

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, промовив до нього:

„Віруєш у Сина Чоловічого?” А той: „А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?”

Ісус же йому: „Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.”

Тоді той сказав: „Вірую, Господи!” – і поклонився Йому»

У дев’ятій главі Євангелія від Івана детально описується подія оздоровлення сліпородженого, а також  ненависна реакція тодішніх церковних лідерів, якими були фарисеї і законовчителі. Подія починається тим, що в Єрусалимі Ісус з апостолами зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. Мабуть, апостоли співчували молодому чоловіку, який був сліпим. Вони задали Ісусу цікаве питання: «Учителю, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим? Він сам чи його батьки?». Ісус відповів їм: «Не згрішив ні він, ні його батьки. Він сліпий тому, щоб на ньому виявились діла Божі». До цього Ісус додав: «Поки Я у світі – Я світло світу».

«Ісус сказав: „Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить – той раб гріха! Раб не перебуває в домі повсякчас – повсякчас перебуває син. Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільними”».

У 8-й главі фарисеї і законники привели жінку, спійману на перелюбі, і лицемірно поставили Ісусу компрометуюче питання. Ісус відповів: «Хто з вас без гріха, хай першим кине у неї камінь». Тоді сказав до жінки: «Йди, і вже не гріши!» (вірш 11). Ісус говорить про себе: «Я світло світу» (вірш 12). Він вказує на своє Божественне походження і на свого Небесного Отця (вірш 18-19).

Потім Ісус говорив до тих юдеїв, які повірили йому: «Коли ви перебуватимете в Моєму слові, то дійсно будете учнями Моїми. І пізнаєте правду і правда визволить вас» (вірші 31-32).

«„Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки води живої з нутра його потечуть!” Так Він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в Нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений».

Ісус на свято Кучок прийшов до Єрусалиму, хоча юдеї намагалися вбити Його. Вони навіть послали храмову сторожу, щоб схопила його. Але коли сторожа почула як Він говорить, не виконала наказу. На питання первосвящеників та фарисеїв: «Чому не привели Його?», сторожа відповіла: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить» (Ів. 7,46). Ісус тут виступає як Месія (вірш 28 – 32), але цього церковна ієрархія не хотіла прийняти. На кінець, за це потім Ісуса розіп’яли. В цих умовах Ісус промовляє слова про живу воду і Духа, які ми будемо повторювати на молитовних зупинках протягом двох тижнів.

«Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому»

У шостому розділі Євангелії від апостола Івана описано чудо, коли Ісус помножив хліб і наситилось 5 000 чоловік та залишилося ще 12 кошів куснів хліба. Потім Ісус пішов помолитися на самоті. Апостоли переплили в човні на другий бік моря, а Ісус пішов по воді. Наступного дня натовп, який наситився, прийшов до Христа, а Ісус почав говорити про духовний хліб. Поміж іншим сказав: «Я – хліб живий, що з неба зійшов». Далі сказав: «Я – хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали і померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки». А також сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі» (вірш 53).

Слово Життя Ів. 5,24

«Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає Моє слово і у Того вірує, хто послав Мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерті перейшов до життя».

Коли Ісус хотів підкреслити дуже важливу правду, то перед тим, як сказати цю правду, промовив: «Амінь, амінь, кажу вам» або «Істинно, істинно говорю вам». Це подібно, як суддя спирається на авторитет, коли виносить рішення в ім’я народу. Яку важливу правду, що стосується кожного з нас особисто, Ісус хоче нам відкрити? Говорить тут про вічне життя, про смерть і суд. Це дуже важливі речі, які сутнісно стосуються нас і яких ніхто з людей не може уникнути. Перша правда стосується сучасності і вічного життя. Він каже: «живе життям вічним». І ця друга правда стосується майбутнього, що людина на суд Божий не приходить. А третя правда стосується минулого, що людина вже зі смерті перейшла до життя.

Ів. 4,23 «Та надійде час – ба вже й тепер він – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у Дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець».

Ісус вказує на тих, які по-справжньому поклоняються Богу в Дусі і правді. Що це означає прославляти і поклонятися Богу в Дусі? Це означає, що християнин повинен спершу прийняти Святого Духа. «Хто не має Духа Христового, той Йому не належить» (Рим. 8,9). Тільки у Святому Дусі можемо визнати, що Ісус є Господь (1 Кор. 12,3). Тому, якщо ми прийняли Ісуса Христа і стали Божими дітьми, ми повинні з вірою прийняти і Святого Духа так, як Його прийняли апостоли. Ісус каже: «Як на вас зійде Святий Дух, будете Моїми свідками» (Ді. 1,8).

«Бо так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав,

щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним»

Це речення можеш застосовувати до себе. Бо так Бог полюбив Андрія, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб Андрій, який в Нього вірує, не загинув, але мав життя вічне. Бог так полюбив тебе, що за тебе дав Сина Свого Єдинородного, Який за тебе і за твої гріхи переніс найважчі страждання і смерть на ганебному хресті. Чи міг Бог дати більший доказ любові до тебе? Як ти Його за це любиш? Як ти любиш за це Небесного Отця і як любиш Ісуса Христа, Який помер за тебе, пожертвувавши своїм життям?

Ів. 2,24-25: «Але не звірявсь їм Ісус, бо знав усіх їх, а й потреби не мав,

щоб хтось Йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині».

У другій главі розповідається про подію в Кані Галилейській. Перш, ніж Ісус вчинив перше чудо, була віра Його Матері, яка заохотила слуг: «Зробіть все, що Він вам скаже». Слуги послухали, і сказано: «Ось такий початок чудес учинив Ісус в Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив». Далі говориться про подію в Єрусалимі, коли Ісус очистив храм. Він сказав: «Не робіть дому Отця Мого торговим домом!» Наша душа є живим храмом. Ми не маємо тут торгувати марними чи злими думками, або хотіти обміняти і втратити свою душу за людську славу або за якусь рабську пристрасть.

Ів. 1,11-12: «Прийшло до своїх – а свої Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують».

Ісус є істинний Бог. Він народився в убогому вертепі. Свої Його не прийняли. Не прийняли Його священики, тодішні теологи. Ісуса прийняли прості люди, апостоли. Ті, які Його прийняли і вірують в Його ім’я, стали Божими дітьми. Це важлива правда. Щоб стати Божою дитиною, треба прийняти Ісуса і вірити в Його Ім’я.

Рим.8,37: «Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас».

37 вірш пов’язаний з 35-м і 36-м, в яких говориться про єдність з Ісусом і готовність за Нього зносити терпіння, і навіть смерть. Якщо читаємо життя мучеників і святих, то бачимо, що вони це слово повністю реалізували і в цьому є для нас прикладом. Ніщо їх не відлучило від любові Христа. Коли мова йде про переслідування та смерть, і про те, що ми є наче вівці, ведені задля Христа на заріз, то 37-й вірш продовжує: «Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас».

Рим. 8,35: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування,

чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?»

Хто є Бог? Що таке Божа любов? Ми можемо її усвідомити і розумом. Бог є Творець всього видимого і невидимого. Він створив і мене. Він знає мене, Він дав мені Духа життя, а через земних батьків – і це земне життя. Він хоче дати мені найбільше щастя на цілу вічність. Він видав за мене  Свого Єдинородного Сина на ганебну смертю. Цю Божу любов я маю прийняти. Вона влита через Святого Духа в наші серця. Є також і земна любов, яка є найсильнішою у відношенні матері до дитини. Божа любов є вічна. «Невже мати забуде своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду» (Іс. 49,15). Бог пам’ятає про тебе. Він любить тебе більше, ніж ти сам себе. Коли закінчиться Божа любов до тебе? За рік? За 20 років, за 50? Ніколи! Божа любов до тебе є вічною. Ще раніше від створення всесвіту Бог думав про тебе і вже тоді тебе любив. Його любов ніколи не закінчиться. На жаль, для тих, які відкинуть Бога, вона стає вічною мукою.

Тут  є питання, хто буде звинувачувати вибраних Божих. Звинувачувати можуть демони, звинувачувати можуть люди, звинувачувати може наша совість, звинувачувати нас може Бог. Хто провиниться, на того падає справедливе покарання. «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим.6,23). «Бо всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим.3,23). Але Бог оправдовує. Як оправдовує? «Даром, Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Рим. 3,24). Кого оправдовує? Того, хто вірить в Ісуса і вірою приймає силу Його відкупительної смерті на хресті за нас.