У духовній боротьбі ми повинні навчитися боротися. Немає сенсу відкриватися нахабним і безхарактерним людям. Тут здійснюється: «Не кидайте перел свиням». Ми повинні мати пророчого духа, щоб правильно розрізняти. Духовна боротьба – це не фраєрство, а серйозна праця. Але чого нам боятися? Ні хвороби, ні смерті, ні страждань боятися не потрібно. Бог постійно з нами, і якщо можемо страждати за Христа, будемо мати славу в небі. Йдеться про те, щоб спасти свою душу, а також душі ближніх – а це суть місії. Зі зміями, з вовками і з фарисеями ми повинні навчитися боротися так, як це робив Ісус. Вони йому казали, що Він несамовитий, що має біса… Також коли цар Ахав напав на пророка Іллю словами: «Ти той, хто тривожиш Ізраїля», Ілля йому відразу відповів: «Не я, але ти!» Також коли і на вас кидатимуть брехню, треба просто усміхнутися і сказати: «Дуже гарно ти це сказав, але саме те, що ти тепер сказав, стосується не мене, а тебе, це ти влучно виразив». Не дати себе захопити зненацька. Якщо проти вас хтось нахабно виступить, то подумки питатися: «Господи, але що Ти хочеш сказати цією ситуацією?» Потім в дусі молитися і Бог покаже вам, що має на думці.

Іноді, якщо на те воля Божа, треба сказати ближньому правду прямо і виразно, щоб врятувати його душу – навіть якщо це болить, але сказати з позиції внутрішнього прощення. А інколи Божою волею може бути мовчання. Тоді скажу: «Господи, хай буде воля Твоя. Якщо маю мовчати, то буду мовчати. А якщо маю йти в напад – піду!» А тут ключову роль відіграє послух Богу в даній ситуації. Нормою є спасіння душ, добро ближнього. Над всім цим є любов. А любов іноді полягає в тому, щоб взяти в руки батіг, а не пестити. Подібно як любов до дітей проявляється через виховання.

Є люди, які мають харизму говорити. Але коли проповідник сам не має правдивого духовного підґрунтя – з’єднання з Христом, його проповіді спочатку підбадьорюють людей, але згодом виявляється їх поверховість, бездухість. Вони не змінюють людей зсередини. Але коли людина сама реалізує Божі правди і живе ними, коли їх втілить, то її слово має силу. Тоді, коли людина свідчить, навіть не знаючи як, Дух зійде на слухачів. Ми повинні бути праведниками, які живуть з віри. Бути як Авраам, людьми, які мають Бога на першому місці. Завдяки Аврааму Бог поблагословив все його потомство. Крім того, в даний час потрібно мати спільноту. Церква – це спільнота. Де є двоє або троє, там є сила.

Треба, щоб ми знали основне, щоб були свідками там, де ми є. Кожен там, де він є, має просити про силу Святого Духа, щоб на конкретному місці бути євангелистом, вчителем, пророком. Євангелист має в силі проповідувати Євангеліє. Вчитель вміє пояснювати Святе Письмо. Пророк – це той, хто бачить і вказує на суть речей. Однак існує закон якоїсь духовній ентропії. Ми бачимо це на прикладі Ізраїля. Народ вийшов з Єгипту, але потім знову повернувся до своїх ідолів – як тільки Мойсей вийшов на гору, поставили собі золотого бика. Це та «стара людина» в нас: постійно буде поклонятися гріху і демонам, і навіть буде жертвуватися, постити… Наприклад, деякі індійські гуру, виглядають як шкіра і кості, але постять не задля Христа, для спасіння своєї душі, а задля своєї  гордині, тому що відкрилися демонам. Ми, однак, повинні бути повні Святого Духа, маємо бути свідками Христа, знати, що є основне. Своє оточення ми формуємо передусім тим, чим самі живемо. Достатньо кілька основних правд:  що людина навчиться в дрібницях зрікатися себе, навчиться молитися, знаходити час на молитву і серйозно рахується з Богом.

«Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє – eis ta idia (грец. оригінал), а Мене ви Самого покинете… Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!»

І це слово Ісус сказав ввечері перед своєю смертю. Було б добре прочитати собі хоч 5 віршів перед тим і 5 віршів після цього, щоб побачити зв’язок. Але найкраще знову прочитати собі всю 16 і 17 главу. Це речення є відповіддю на попередні слова апостолів, які визнають віру в Божественну місію Христа. Ісус показує їм слабкість їхньої віри – прийде легке випробування і вони розпорошаться. Тієї ночі апостоли розбіглися, а Петро, який спершу був героєм і йшов за Ісусом, на кінець серед тиску і ненависті до Христа піддався страху за себе, а Христа відрікся. Потім він розкаявся. Ісус знав слабкість апостолів, а також знає і нашу слабкість. Наша стара природа – душевність, порушена інфекцією первородного гріха – в критичний момент повірить страху, а Христу і Його слову не вірить.

Божа любов проявилася в тому, що Бог віддав Сина свого Єдинородного, щоб ніхто, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Син Божий став людиною, щоб відкупити нас з наших гріхів: «Даси йому ім’я Ісус, і Він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21). «Сьогодні в місті Давидовім вам народився Спаситель, який є Христос Господь» (Лк. 2,11). Грішна людина не може сама себе відкупити. Після першого гріха ми не можемо самі відкрити небо. Жодна наука самоспасіння, яку мають індуси чи буддисти, нікого не спасе, ані жодні людські методи нікого не спасуть і не позбавлять гріхів. Між нами і Богом є прірва. З одного боку – грішна людина, а з іншого – святий Бог. Ніякими людськими зусиллями, добрими справами, самоспасительними релігіями чи медитаціями ми не подолаємо цю прірву.

Яка єдність між Христом і Веліялом? Ніколи не можемо стверджувати, що християнство і поганство є рівноцінними дорогами до спасіння! Спасіння є тільки в Ісусі. Якщо б поганські дороги вели до спасіння, Христос не мусів би приходити на цю землю, щоб померти за наші гріхи. Але, як говорить Святе Письмо, Він прийшов, взяв на себе біль, страждання і приниження, щоб спасти нас і вирвати з темряви й рабства диявола. Сьогодні, однак, проповідується щось цілком протилежне. Але тоді не має сенсу жодна місія, і її навіть не можливо проводити, а тим більше не сміємо сказати, ким ми є, бо погани начебто образяться. В Америці вже 20 років тому не дозволили редактору католицького журналу опублікувати статтю про навернення буддиста, бо головний редактор сказав йому, що така стаття є проти пошани до інших релігій.

Гріх є бунтом проти Бога. Через гріх людина втрачає вічне життя. Але Ісус заплатив за нас, за всі наші гріхи. Якщо з вірою звернемось до Ісуса, отримуємо прощення гріхів. Це відбувається через сповідь і покаяння. Умова цього – людина повинна мати жаль над гріхами і повинна визнати свої гріхи. Розбійник на хресті навіть не називав гріхів, однак був спасенний. Він тільки сказав: «Я згрішив, Ісусе, спаси мене!» І Давид конкретно не назвав свій гріх, але впав перед Богом і признав: «Я згрішив!». Найбільша проблема є в нас – що ми не хочемо визнати свій гріх. А тому потім ходимо в темряві. Якщо ми не самокритичні щодо себе, то ані не сприймаємо правди навколо себе. Ходимо, наче в тумані. Якщо людина не закорінена в правді, то коли настане духовна боротьба, диявол водить її за ніс і вона завжди програє. Але якщо людина закорінена в правді і в Христі, якщо знає, що не може дозволити затягнути себе в  пастку і постійно тримається Христа, то переможе і над цілим пеклом.

Дух фарисейства – це дух, який спеціально паразитує на Церкві. Треба взяти бич і так, як колись міняйлів, гнати його з Божого храму. Церковні фарисеї не зносять правди. В них є бунт і пиха. Самі не входять до Божого Царства, ані іншим не дозволяють, як це сказав Ісус в Євангелії. Треба виступити проти цього духа: «Якщо хочете, то ідіть до  пекла, але ми хочемо бути спасенними! А для спасіння потрібна жива віра в Ісуса. Хто не ввірує, буде засуджений. Це Його Слово, а не наше!»

Слово Боже треба прийняти як Боже слово – прості правди Божого Євангелія так, як Ісус нам їх дає. Апостоли не були ніякими теологами, були звичайними рибалками. Однак через їхню проповідь весь світ був спасенний. Людська гордість і мудрування ні до чого не ведуть. Боже слово поєднане з таїнством. Людський розум повинен бути підпорядкований Божому слову, а тоді розумом має керуватися воля, і аж потім – почуття.  Якщо людина це переверне догори ногами, якщо відкине відношення до Бога, побудоване на вірі, то все в її житті є догори ногами.

Ісус в ніч перед своєю смертю кілька разів підкреслює цю правду: просити в Його Ім’я. Він також говорить про справжню любов до Бога, яка полягає в тому, щоб ми додержували Його заповіді.

Сьогодні в ЄС і через закордонну політику США насильно запроваджуються сатанинські гендерні антизакони, антизакони для викрадання дітей і запланованого самогубства, т.зв. евтаназії – тобто пекло на землі і після смерті. А цьому інтенсивно служать мас-медіа, особливо телебачення, яке і в Україні є під впливом глобалізаційних ідеологій. Сьогодні найкраще якнайшвидше покінчити з телевізором.

Чому плачеш, кого шукаєш? Це питання для кожного з нас. Чому плачеш? Ми плачемо, коли щось втрачаємо, або коли маємо біль в душі.

Зараз є час, коли Ісуса крадуть з душ ще беззахисних дітей. І ми повинні плакати, коли втрачаємо живого Ісуса. Якщо в душі є біль з пошуку Бога, то такої душі Бог може торкнутися.

Кого шукаєш? Ісуса! А кого шукаємо ми? Як часто шукаємо свої потіхи, гроші, марноту, славу від людей… але вся слава – це марність. Ми повинні шукати Бога, шукати правду, шукати моральні цінності, шукати те, що дає нам життя вічне, а вічне життя маємо в Ісусі. Ми по-винні мати в серці біль з того, що живого Христа виганяють з душ. Без Нього нема вічного життя, без Нього є вічна кара і моральна руйнація.

«Багато ще маю вам казати, та не можете знести тепер. Однак коли прийде той Дух істини, він наведе вас на всю правду; бо він не говоритиме від себе, але говоритиме, що почує, і звістить, що має настати»

Ці слова промовляє Ісус ввечері перед своєю смертю. Добре було б знову і знову перечитувати слова Христа, сказані ввечері перед Його смертю, від 13 аж до кінця 17 глави євангелія від Івана. Ці п’ять глав мають дуже глибокий зміст. Знову і знову можемо їх читати. Кожне речення містить глибоке таїнство. Жодний екзегет, жоден учений, жодний теолог і навіть жодний святий не уведе вас до глибин цих правд – це може зробити тільки і тільки сам автор Євангелія і всієї Біблії, а ним є Святий Дух. Він через святописців проповідував Боже слово, а тут звіщає слова самого нашого Божественного Спасителя, Який заради нас став людиною. Він взяв на Себе наші гріхи і заплатив за них справедливу кару за кожного з нас особисто, відкривши кожному з нас двері до вічного життя!

Коли ми стаємо перед Богом і просимо за Україну, як важливо, щоб Бог дав нам слово! По-перше, щоб дав нам пророцьке слово, а потім, щоб дав нам Духа. Він зробить це чудо воскресіння долини сухих кісток.

А що чекає сьогодні дітей? Як тільки малі діти вийдуть з сімейного оточення, вже з дитсадка їх чекає система деморалізації і сатанізації, яка діє в цілому світі.

Господи, а що буде з дітьми України? Що ми повинні робити? Взивати до Бога!