У віршах 22-27 апостол Павло говорить про потрійні стогони. Про стогони створіння (вірш 22), віруючих (вірш 23) і Святого Духа (вірш 26). Створіння, тобто жива і нежива природа, через людський гріх було піддано стражданням і катастрофам (вірш 20). Тому Бог запланував, що і сама природа буде відкуплена та перемінена, буде нове небо і нова земля, все буде відновлено, згідно з Божою волею (пор. 2 Кор. 5,17; Гал 6,15; Одкр.21,1-5). Тоді вірні Божі діти отримають свою повну спадщину.

«Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави,

яка має нам з’явитися». (Рим.8,18)

Страждання теперішнього часу (хвороба, біль, нещастя, розчарування, бідність, погані взаємовідносини, смуток, переслідування і будь-які інші проблеми) ми повинні вважати незначними в порівнянні з благословенням, привілеями та славою, які дадуться вірним віруючим в прийдешньому віці (пор. 2Кор.4,17). Ця правда давала силу тисячам і мільйонам мучеників, так що вони зуміли зносити і найтяжчі муки й катування, тому що мали спрямований свій духовний погляд віри на майбутню славу, яка чекає кожного, хто витримає у вірі аж до кінця.

У 14-му вірші написано: «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони сини Божі». Ключовим тут є слово «ті, що їх водить Дух Божий». Не достатньо тільки прийняти Духа Божого, не достатньо тільки молитися до Святого Духа, але потрібно дозволити, щоб Він нас вів, тобто ходити в Божому Дусі. Святий Дух веде наш розум до правди і нашу волю до того, щоб подолала страх, лінивство і гріх. У 13-му вірші сказано: «Якщо ви Духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити». Дух Божий дає силу нашому духу і нашій волі в боротьбі з процесом самознищення, спричиненим інфекцією первородного гріха в нас. Цю реальність виражають синоніми – стара людина, кам’яне серце, первородний або вроджений гріх, зіпсута природа, негативне ядро, корінь зла в нас… Звідти походять конкретні гріхи, як отруйні плоди. Сила гріха є в брехні. Ми легко віримо обману і духу брехні та слухаємо його, як Єва в раю. Наша зіпсута природа відмовляється вірити Богу і Його слову, а також не хоче слухати Бога і Його закони. Різні філософії, психології і теології перекручують правду, за ними є дух брехні і дух смерті. Дозволити себе вести  Духом Божим по суті означає слухати голос совісті, слухати Божі закони, тобто слухати Бога.

Восьма глава послання до Римлян вводить нас до таїнства, що стосується звільнення від душевного і тілесного рабства, яке є наслідком інфекції первородного гріха в нас. У першому і другому віршах згадується про визволення від закону гріха і смерті, яке стало можливим завдяки закону Духа, який дає життя у Христі Ісусі. Закон Духа означає, що щось повторюється, що тут йдеться про закономірність. Якщо ми прийняли Духа Божого, і якщо чуємо та реалізуємо Його голос через совість, то ми є людьми духовними, а не тілесними. У 11 вірші сказано, що якщо в нас є Дух Того, Хто воскресив Христа, то Він оживить і наші смертні тіла. Що означає термін «оживити»?

Первородний гріх діє в області душевності і впливає  також на фізичне матеріальне тіло. У фізичному тілі діють тілесні пожадливості, які поневолюють людину. В душі діє егоїзм і людська пиха з багатьма проявами, які також зневолюють людину. Людський дух, створений на Божий образ, є в глибині людської душі.

„Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить. А як Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий через праведність“.

З початку восьмої глави вказано на протиріччя, яке є між тілом і духом. Вказано, що тут є межа, яка поділяє людей на тілесних і духовних. Корінь цього вибору є вже в людській душі. Людина, яка зі своїми душевними силами − розумом і волею − обере егоїстичний стиль життя, тобто тілесний, повинна рахуватися з тим, що «хто сіє для тіла, з тіла тління пожне» (Гал.6,8). Людина, яка приймає Христового Духа, змінює своє життя, отримує світло і силу. Це пов’язано з повсякденними дрібними самозреченнями, упокоренням, з дорогою правди і наслідуванням Христа. Плодом є внутрішній мир і щастя, навіть у важких ситуаціях, бо Бог такій людині допомагає.

У багатьох місцях Св. Письма згадується про дух, душу і тіло. Силами душі є розум і воля. Внаслідок первородного гріха розум важко пізнає суть правди, а воля є ослаблена, щоб виконувати справжнє добро. Ця інфекція первородного гріха заторкує і серце людини та спричиняє в ньому дисгармонію. В результаті, некеровані пожадливості поневолюють серце егоїзмом і самолюбством. Тому Св. Письмо говорить про людське серце, що воно найлукавіше з усього (Єр. 17,9) і що є кам’яним (Єз.36,26). Бог пообіцяв, що дасть нам нове серце (Єз. 36,26).

Якщо уважно читаємо Боже Слово, а водночас щиро спостерігаємо у своєму житті тонкі відмінності між душевними і духовними проявами, бачимо, що часто важко розрізняємо окремі границі. Але це навіть не завжди потрібно. Набагато необхіднішим і кориснішим є знати відмінності між тілом і духом та їх прояви. А Боже Слово це показує нам на кількох місцях цілком ясно, для нашої користі, особливо у 8 главі послання до Римлян і в 5 главі послання до Галатів. З грецького оригіналу Св. Письма інколи важко розпізнати, коли говориться про людський дух, а коли про Божий Дух в нас. Тобто коли перекладачі повинні написати велике або мале «Д».

Що означає: «Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом»? Коли закон не був ослаблений тілом? Коли гріх ще не мав над людиною влади. Божий Закон наказав Адаму в раю: «Не їж, бо помреш!». Коли він порушив Божий Закон, то кара згідно закону здійснилася, – Адам помер. Від того часу і над людством панує закон гріха та смерті.

Божий Закон (Десять Божих Заповідей) звинувачує нас у грісі,  цим чинить необхідний діагноз, але спасти нас не може. Якби міг, то не мусів би приходити Христос. «Бог пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха осудив гріх у тілі (в Христовому Тілі)». Справедлива вимога закону така: «Заплата за гріх смерть». Ісус добровільно взяв цю смерть на Себе за нас і цим виконав справедливу вимогу Закону на своєму тілі.

Сьома глава Послання до Римлян є дуже важкою для розуміння, хоча містить найосновніші речі, які повністю нас стосуються. Вона говорить про закон – з одного боку, про закон Божий, який є святий, справедливий і добрий, і все ж не забезпечує мені спасіння. Він лише освідчує мене з гріха і не дає сили перемогти над законом гріха і смерті. На закінчення глави апостол взиває від себе і від всіх щирих віруючих: «Нещаслива я людина! Хто визволить мене від тіла тієї смерті?» Це визволення є в Христі. В другому вірші 8 глави говориться про  закон Духа, який звільняє нас від закону гріха і смерті. Цей закон Духа дає життя в Христі Ісусі, а його плодом одночасно є звільнення від закону гріха і смерті.

Уся сьома глава говорить про закони. Є закон Божий, є закон гріха, але є також і закон Духа. По суті, діє той закон, на чиїй території ми перебуваємо. Якщо ми в Адамі, тобто в своїй порушеній природі, то наш дух перебуває під владою закону гріха. Навіть якщо ми зовнішньо дотримуємося Божого закону, то це призводить до людської гордості і фарисейства. Людина може бути зовні моральною, чемною, а все ж бути рабом гріха, пихи і духовної сліпоти. В часи Христа були церковні фарисеї, але вони є і тепер. Апостол взиває: «Бідна я людина, хто визволить мене від цього тіла смерті?». Відповідь полягає в тому, що нас і мене визволив Бог через нашого Господа Ісуса Христа, а тому Йому належить подяка. Але якщо я не є у Христі, не є в з’єднанні з Божою волею, але є сам в собі, то навіть якщо «своїм розумом служу закону Божому, то тілом служу законові гріха». Але якщо я у Христі, то закон Духа визволив мене від закону гріха і смерті (див. Рим. 8,1-2).

Апостол Павло сам на собі розкриває реальність закону гріха. Тут йдеться про психологічний тиск, який св. Павла і кожного з нас змушує чинити зло, якого не хочемо. Апостол вказує, що причиною цього є гріх, який живе в мені. Апостол вказує, що добро, якого хочу, в мені не живе. Це якась несправедливість.

Що робити для того, щоб гріх був паралізований, і щоб добро могло в мені жити і закорінитися?

У віршах 13-19 говориться про гріх, який послужився добром, щоб завдати мені смерть. Через Божі Заповіді є відмаскована його надмірно грішна сила. Сама Божа Заповідь не дає сили перемогти гріх. Від свого народження ми запродані в рабство гріха. Хто нас запродав? Це зробили прабатьки своїм непослухом Божому слову, і через те, що повірили духу брехні і смерті. Ісус визволив нас з цього рабства. На хресті Він переміг гріх і диявола. Перемога над гріхом є тільки і тільки в Христі. Якщо ми знаходимося в активному з’єднанні з Христом через віру і відданість, тоді не можемо грішити (1Ів. 3,6). На жаль, коли виходимо з Божої присутності і перериваємо єдність з Ісусом, то ми знову є в небезпеці різних форм гріха: свавілля, лінивства, різних пристрастей, пихи, себежалю, заздрості, нечистоти, марноти, жадібності.

У віршах 9-12 говориться про Закон, про заповіді, про гріх, смерть, убивання… Знову наголошується на тому, що закон є святий, і заповідь свята, і праведна і добра. Сказано, що коли прийшла заповідь, гріх ожив, а я помер. Отож заповідь, яка мала б мені дати життя, принесла мені смерть. Тут вказано на таїнство гріха, що гріх зловживає Божими заповідями. Гріх мене обманув і убив заповідями.

В 14 вірші сказано, що закон є духовний, а я – тілесний, запроданий гріху. Тут пояснюється, що я не розумію того, що роблю, і що не роблю те, що хочу, отож не дію згідно свого сумління, але чиню те, що ненавиджу. Тут знову вказано на скритість і підступність духовної реальності, яка називається гріхом.

За один гріх ангели були вкинені до пекельної безодні. Гріх першої людини – непослух – приніс смерть. Смерть втілилась до людської душі і підпорядкувала собі її. З моменту першого гріха весь людський рід і кожна людина народжується як раб гріха. Над людською душею панує закон гріха і смерті. Людина захищає те, що їй шкодить, і має опір до того, що для неї є добре. Для орієнтації Бог дав людині Свій закон. Однак, оскільки людина зрослася з гріхом і є в його рабстві, то Божий Закон, який є добрий і святий, є для неї нестерпним тягарем, якого хоче позбутися за будь-яку ціну. Гріх людина має від природи як щось власне, тому не мусить намагатися, щоб грішити. Але Божий Закон для неї є чимось чужим, що обмежує і зв’язує, і навіть т.зв. перешкоджає їй у щасті. Гріх діє через брехню, яку зіпсута людська природа автоматично приймає як правду. І навпаки – правді не довіряє, має вибудувану оборонну систему від правди.

Cв. Письмо говорить, що ми померли для закону тілом Христовим, тобто через розп’ятого Ісуса, і що маємо ходити в обновленні духа. Ми, які з’єднані з Ним у Його смерті, творимо Містичне Тіло Христове. Через Його смерть ми померли для гріха, але водночас померли і для закону, тобто для вимог Божого закону, які ми неспроможні виконувати своєю силою.