Восьма глава послання до Римлян вводить нас до таїнства, що стосується звільнення від душевного і тілесного рабства, яке є наслідком інфекції первородного гріха в нас. У першому і другому віршах згадується про визволення від закону гріха і смерті, яке стало можливим завдяки закону Духа, який дає життя у Христі Ісусі. Закон Духа означає, що щось повторюється, що тут йдеться про закономірність. Якщо ми прийняли Духа Божого, і якщо чуємо та реалізуємо Його голос через совість, то ми є людьми духовними, а не тілесними. У 11 вірші сказано, що якщо в нас є Дух Того, Хто воскресив Христа, то Він оживить і наші смертні тіла. Що означає термін «оживити»?

Первородний гріх діє в області душевності і впливає  також на фізичне матеріальне тіло. У фізичному тілі діють тілесні пожадливості, які поневолюють людину. В душі діє егоїзм і людська пиха з багатьма проявами, які також зневолюють людину. Людський дух, створений на Божий образ, є в глибині людської душі.

„Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить. А як Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий через праведність“.

З початку восьмої глави вказано на протиріччя, яке є між тілом і духом. Вказано, що тут є межа, яка поділяє людей на тілесних і духовних. Корінь цього вибору є вже в людській душі. Людина, яка зі своїми душевними силами − розумом і волею − обере егоїстичний стиль життя, тобто тілесний, повинна рахуватися з тим, що «хто сіє для тіла, з тіла тління пожне» (Гал.6,8). Людина, яка приймає Христового Духа, змінює своє життя, отримує світло і силу. Це пов’язано з повсякденними дрібними самозреченнями, упокоренням, з дорогою правди і наслідуванням Христа. Плодом є внутрішній мир і щастя, навіть у важких ситуаціях, бо Бог такій людині допомагає.

У багатьох місцях Св. Письма згадується про дух, душу і тіло. Силами душі є розум і воля. Внаслідок первородного гріха розум важко пізнає суть правди, а воля є ослаблена, щоб виконувати справжнє добро. Ця інфекція первородного гріха заторкує і серце людини та спричиняє в ньому дисгармонію. В результаті, некеровані пожадливості поневолюють серце егоїзмом і самолюбством. Тому Св. Письмо говорить про людське серце, що воно найлукавіше з усього (Єр. 17,9) і що є кам’яним (Єз.36,26). Бог пообіцяв, що дасть нам нове серце (Єз. 36,26).

Якщо уважно читаємо Боже Слово, а водночас щиро спостерігаємо у своєму житті тонкі відмінності між душевними і духовними проявами, бачимо, що часто важко розрізняємо окремі границі. Але це навіть не завжди потрібно. Набагато необхіднішим і кориснішим є знати відмінності між тілом і духом та їх прояви. А Боже Слово це показує нам на кількох місцях цілком ясно, для нашої користі, особливо у 8 главі послання до Римлян і в 5 главі послання до Галатів. З грецького оригіналу Св. Письма інколи важко розпізнати, коли говориться про людський дух, а коли про Божий Дух в нас. Тобто коли перекладачі повинні написати велике або мале «Д».

Що означає: «Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом»? Коли закон не був ослаблений тілом? Коли гріх ще не мав над людиною влади. Божий Закон наказав Адаму в раю: «Не їж, бо помреш!». Коли він порушив Божий Закон, то кара згідно закону здійснилася, – Адам помер. Від того часу і над людством панує закон гріха та смерті.

Божий Закон (Десять Божих Заповідей) звинувачує нас у грісі,  цим чинить необхідний діагноз, але спасти нас не може. Якби міг, то не мусів би приходити Христос. «Бог пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха осудив гріх у тілі (в Христовому Тілі)». Справедлива вимога закону така: «Заплата за гріх смерть». Ісус добровільно взяв цю смерть на Себе за нас і цим виконав справедливу вимогу Закону на своєму тілі.

Сьома глава Послання до Римлян є дуже важкою для розуміння, хоча містить найосновніші речі, які повністю нас стосуються. Вона говорить про закон – з одного боку, про закон Божий, який є святий, справедливий і добрий, і все ж не забезпечує мені спасіння. Він лише освідчує мене з гріха і не дає сили перемогти над законом гріха і смерті. На закінчення глави апостол взиває від себе і від всіх щирих віруючих: «Нещаслива я людина! Хто визволить мене від тіла тієї смерті?» Це визволення є в Христі. В другому вірші 8 глави говориться про  закон Духа, який звільняє нас від закону гріха і смерті. Цей закон Духа дає життя в Христі Ісусі, а його плодом одночасно є звільнення від закону гріха і смерті.

Уся сьома глава говорить про закони. Є закон Божий, є закон гріха, але є також і закон Духа. По суті, діє той закон, на чиїй території ми перебуваємо. Якщо ми в Адамі, тобто в своїй порушеній природі, то наш дух перебуває під владою закону гріха. Навіть якщо ми зовнішньо дотримуємося Божого закону, то це призводить до людської гордості і фарисейства. Людина може бути зовні моральною, чемною, а все ж бути рабом гріха, пихи і духовної сліпоти. В часи Христа були церковні фарисеї, але вони є і тепер. Апостол взиває: «Бідна я людина, хто визволить мене від цього тіла смерті?». Відповідь полягає в тому, що нас і мене визволив Бог через нашого Господа Ісуса Христа, а тому Йому належить подяка. Але якщо я не є у Христі, не є в з’єднанні з Божою волею, але є сам в собі, то навіть якщо «своїм розумом служу закону Божому, то тілом служу законові гріха». Але якщо я у Христі, то закон Духа визволив мене від закону гріха і смерті (див. Рим. 8,1-2).

Апостол Павло сам на собі розкриває реальність закону гріха. Тут йдеться про психологічний тиск, який св. Павла і кожного з нас змушує чинити зло, якого не хочемо. Апостол вказує, що причиною цього є гріх, який живе в мені. Апостол вказує, що добро, якого хочу, в мені не живе. Це якась несправедливість.

Що робити для того, щоб гріх був паралізований, і щоб добро могло в мені жити і закорінитися?

У віршах 13-19 говориться про гріх, який послужився добром, щоб завдати мені смерть. Через Божі Заповіді є відмаскована його надмірно грішна сила. Сама Божа Заповідь не дає сили перемогти гріх. Від свого народження ми запродані в рабство гріха. Хто нас запродав? Це зробили прабатьки своїм непослухом Божому слову, і через те, що повірили духу брехні і смерті. Ісус визволив нас з цього рабства. На хресті Він переміг гріх і диявола. Перемога над гріхом є тільки і тільки в Христі. Якщо ми знаходимося в активному з’єднанні з Христом через віру і відданість, тоді не можемо грішити (1Ів. 3,6). На жаль, коли виходимо з Божої присутності і перериваємо єдність з Ісусом, то ми знову є в небезпеці різних форм гріха: свавілля, лінивства, різних пристрастей, пихи, себежалю, заздрості, нечистоти, марноти, жадібності.

У віршах 9-12 говориться про Закон, про заповіді, про гріх, смерть, убивання… Знову наголошується на тому, що закон є святий, і заповідь свята, і праведна і добра. Сказано, що коли прийшла заповідь, гріх ожив, а я помер. Отож заповідь, яка мала б мені дати життя, принесла мені смерть. Тут вказано на таїнство гріха, що гріх зловживає Божими заповідями. Гріх мене обманув і убив заповідями.

В 14 вірші сказано, що закон є духовний, а я – тілесний, запроданий гріху. Тут пояснюється, що я не розумію того, що роблю, і що не роблю те, що хочу, отож не дію згідно свого сумління, але чиню те, що ненавиджу. Тут знову вказано на скритість і підступність духовної реальності, яка називається гріхом.

За один гріх ангели були вкинені до пекельної безодні. Гріх першої людини – непослух – приніс смерть. Смерть втілилась до людської душі і підпорядкувала собі її. З моменту першого гріха весь людський рід і кожна людина народжується як раб гріха. Над людською душею панує закон гріха і смерті. Людина захищає те, що їй шкодить, і має опір до того, що для неї є добре. Для орієнтації Бог дав людині Свій закон. Однак, оскільки людина зрослася з гріхом і є в його рабстві, то Божий Закон, який є добрий і святий, є для неї нестерпним тягарем, якого хоче позбутися за будь-яку ціну. Гріх людина має від природи як щось власне, тому не мусить намагатися, щоб грішити. Але Божий Закон для неї є чимось чужим, що обмежує і зв’язує, і навіть т.зв. перешкоджає їй у щасті. Гріх діє через брехню, яку зіпсута людська природа автоматично приймає як правду. І навпаки – правді не довіряє, має вибудувану оборонну систему від правди.

Cв. Письмо говорить, що ми померли для закону тілом Христовим, тобто через розп’ятого Ісуса, і що маємо ходити в обновленні духа. Ми, які з’єднані з Ним у Його смерті, творимо Містичне Тіло Христове. Через Його смерть ми померли для гріха, але водночас померли і для закону, тобто для вимог Божого закону, які ми неспроможні виконувати своєю силою.

Рим.7,1-3: Першим чоловіком є Закон. Другим чоловіком є Христос. Дружиною є кожен з нас. Закон освідчує нас  гріха, засуджуючи нас на смерть. Він ставить вимоги, але не дає нам сили їх виконати, і справедливо нас освідчує, що заплатою за гріх є смерть (Рим.6,23). Тому Господь Ісус, щоб спасти нас від смерті, помер за нас. Завдяки цьому ми визволені від ярма Закону і Він, Воскреслий, є тим другим чоловіком, Який не відступає від вимог Закону, а навпаки, ще точніше вимагає внутрішнього виконання Закону. Різниця, однак, в тому, що Він – Воскреслий, Якому ми тепер належимо – Сам виконує свої вимоги в нас. «Перебувайте в Мені, а Я – у Вас… Без Мене не можете нічого робити» (Ів.15,4-5).