У цьому вірші Ісус молиться за теперішніх і майбутніх апостолів та учнів і за їх внутрішню єдність. Тут не йдеться про якусь юридичну єдність чи єдність в структурі. Умовою справжньої єдності є те, що кожен учень Христа повинен спочатку мати єдність з Отцем через правдиве покаяння і спасительну віру. Молитися за якусь глобалізацію християн в дусі Нью Ейдж, тільки щоб була створена єдина структура – це повна протилежність до того, за що молився Ісус.

Бог дав нам свободу, а ця свобода є в Ісусі. Якщо ми прийняли Його, і щодня дбаємо, щоб Він був Господом нашої душі, то отримуємо справжню свободу. Бог всемогутній, і той, хто молиться з вірою, також є всемогутнім, бо має Ісуса в своєму серці. Якщо з’єднаєшся з Божою волею, ворог нічого не зможе зробити проти тебе, цілі гори демонів повинні відступити. А коли з вірою скажеш цій горі: «Піднімися, і кинься у море!», то так станеться. Ми маємо владу, силу, яку нам дав Бог. Той, Хто є в нас, сильніший від того, хто є в світі. В тобі є Ісус, але ти повинен усвідомлювати це. З’єднайся з Ним через хрест – свій хрест.

Українські переклади Ів. 17,11 відносять слова: «яких Ти дав Мені» до учнів, і не відносять їх до Імені Отця. Подаємо правильний український переклад, що виходить з грецького оригіналу, який будемо повторювати на молитовних зупинках.

Ім’я, яке Отець дав своєму Єдинородному Сину, розкриває таїнство Божого Імені в повноті. В палаючому кущі Бог відкрив Мойсею глибину святого Божого Імені тільки частково. Воно міститься в слові «Ягве», тобто «Я є Той, Який є», «Сущий». Це виражає, що Бог є всемогутній, що завжди був, і все, що існує, має своє буття, тобто своє існування, від Нього.

Ісус кілька разів використав Ім’я «Я є», щоб розкрити правду, а водночас таїнство, що Він є Божим Сином, Який має одно Божество з Отцем. Він сказав: «Я і Отець одно» (Ів. 10,30). В іншому місці Він сказав: «Раніше, ніж був Авраам, Я є». Юдеї на це дуже чутливо зреагували, вважали це богохульством і хотіли Його за це каменувати.

Якщо поставимо питання, в чому полягає вічне життя, Ісус дає нам відповідь: «Вічне життя у тому, щоб вони пізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа». Ісус тут говорить про вічне життя, пов’язане з пізнанням Бога Отця і з пізнанням Ісуса Христа. І вже тепер ми повинні пізнавати Бога – Ісуса Христа – на молитві, при читанні Євангелія, в конкретному терпінні, а особливо тоді, коли зрікаємося власної волі і актом любові приймаємо з вірою і відданістю Божу волю. Про вічне життя Ісус згадує також в  попередніх словах, коли каже, що Отець дав Синові владу над усіма людьми, щоб дарувати життя вічне тим, яких Він дав Йому.

Під час молитовних зупинок протягом дня можемо особливо усвідомити слово: «пізнали Тебе».

Уявіть собі, що ви вчинили якийсь злочин і були поставлені перед судом. Там є прокурор, судді, міліціонери в уніформах.  Ви сидите на лаві підсудних і чекаєте вироку. Якщо б сказали: «Я прошу оправдання», всі б висміяли вас. Яке оправдання? Вас чекає покарання, а не оправдання. І уявіть собі іншу картину, коли будемо стояти на Божому суді. Головним Суддею є Бог. Нашим адвокатом буде Ісус Христос. Будуть присутні невидимі хори ангелів. Прийде оскаржувач, який буде нас оскаржувати – сатана. Він буде вимагали справедливості. Але якщо ми прийняли Христа і перед тим відали Йому свої гріхи, якщо ми жили з віри, тобто коли згрішили, завжди поверталися  і знову й знову віддавали Йому свої гріхи, все під владу Його крові, за словом: «Коли  ходимо у світлі…, кров Ісуса Христа очищує нас від кожного гріха», тоді Ісус скаже дияволу: «Так, оскаржуй, дай докази, аргументи. Нічого немає».

Боже слово наголошує: хто вірить в Ісуса. Це умова. Так, Ісус помер за всіх людей, і ми зобов’язані проповідувати їм  Євангеліє спасіння. Без Нього ніхто не буде спасенний. Але сьогодні проповідують інше Євангеліє – щоб залишити поган в темряві, щоб вони в темряві загинули. Звичайно, деякі з них будуть спасенні, але напевно тільки там, де немає систем поганських релігій. Або ті, хто їм принаймні не відкриється. Авраам також був поганином, але він мав совість. Поганин також має совість, і за нього також помер Христос. Але як може осягнути спасіння, якщо без Христа ніхто не буде спасенний?

«Віра – це те, що перемагає світ». Я дійсно мушу мати засоби безпеки. Слово Боже каже: «Цей скарб ми носимо в крихких посудинах» (див. 2 Кор. 4,7). Тому ми повинні його берегти. Мусимо мати засоби безпеки. Чим більшим є скарб, тим більша небезпека, що його вкрадуть. Це зрозуміло. А тут є духовні злодії, демони, які знають, що більшою цінністю, ніж мільярд доларів або євро в банку, є те, що ви маєте найдорожчий скарб – життя вічне. Вони мають тільки одну мету – викрасти його в вас. Тому ми повинні мати захисні системи проти брехні, проти духа брехні. Віра – це те, що перемагає світ, а також і те, чим ми перемагаємо диявола. Чому саме віра? Тому що Ісус вже переміг диявола на Голготі. Він переміг його. В Ньому є та сила і Він має в мені жити. А коли Він через спасительну віру є в мені, я маю досвід, що Він діє в мені своєю силою, коли до Нього з вірою звертаюся, коли з Ним рахуюся, коли поставлю Його на перше місце у своєму житті.

«Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: „Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій Тебе прославив”»

Ісус завершує молитвою свої довірливі слова апостолам, пов’язані з глибоким таїнством, що стосується Святого Духа, життя Триєдиного Бога в нас, обіцянки вислуханої молитви в Ісусове Ім’я, суті найбільшої любові до ближнього, яка полягає в тому, що навіть своє життя ми повинні жертвувати за своїх друзів, а також інших глибоких правд.

«Отак мовив…» – це стосується слів, які записані в 13-16 главах. «Підвівши очі свої до неба…» В цьому Ісус є для нас прикладом. І ми повинні підводити свої очі до неба. Часто ми опускаємо їх на землю або очима з’єднуємося з марнотою, або й гріхом. Ісус сказав: «Отче, прийшла година».
Яка година? Година Ісуса, коли Він має розпочати своє фізичне і душевне страждання, яке закінчується на ганебному хресті. Ця дорога терпіння і завершення спасіння була призначена Богом на конкретний час.

Отож Бог поклав на Христа наші провини. В посланні до Римлян конкретно сказано, що всі згрішили, далекі від Божої слави, і що ми оправдані даром. Слово «даром»! Христос своєю смертю приніс себе в жертву за тих, які увірують. Тут говориться про смерть Христа і про віру. Це важливо. Спасительна віра – це не те, що я вірю в щось, що буде в майбутньому, але що я вірою приймаю те, що Бог вже зробив для мене – те, що Він віддав Свого Сина, Який помер за мене на Голготі і заплатив за мої гріхи. Я це приймаю – і це є спасительна віра. Через неї я заново зроджений, як каже Ісус: «Ви повинні знову народитися» (Ів. 3,7). Цією вірою я приймаю Боже слово в повноті і через цю віру до мене приходить Святий Дух. Прийнявши Христа як свого Спасителя і Господа, я повірив, що Він помер за мої гріхи, що маю в Ньому вічне життя. Як говорить Боже слово: «Хто має Сина, той має життя вічне.
Хто Сина не має, той не має життя» (1 Ів. 5, 11-12). Так написано. «Це пишу вам, щоб ви знали, що маєте вічне життя».

Перемога починається з Ісусовим Іменем на устах, але не буде завершена, доки природа Ісуса Христа не буде у ваших серцях. Але питання – як має бути завершена? Через що і через кого? Ісус має дві природи: Божу і людську, а вони обидві творять нероздільну єдність. Цю людську природу Він отримав через Пречисту Діву Марію, через Її послух віри, через Її «так» Богу! Як це сталося? Через Святого Духа. А це відповідь і для нас: через Марію і через Святого Духа в нас може закоренитися Ісусова природа. Ми повинні не тільки прийняти Святого Духа, як апостоли в день П’ятидесятниці, але також маємо дати себе Ним вести, ходити у Святому Дусі. Це означає, наше мислення повинно керуватися Ним, щоб наші думки були Божими думками, думками Ісуса.

Людина може жити і в спільноті, яка приймає Святого Духа, Духа правди, який хоче ввести нас до повної  правди («як прийде Дух правди, Він попровадить до повної  правди»), а при тому може закритися до себе і не припустить дії спільноти на себе. Ісус каже: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. Аж коли прийде Він, Той Дух правди, Він це зробить. Він попровадить до повної  правди!» А які є основні і повні правди Євангелія? Насамперед, це те, що ми грішники, що ми поневолені старою людиною, тілом, світом і дияволом.

Якщо Христос не помер за наші гріхи, то всі ми йдемо в пекло. Якщо немає прощення гріхів, все християнство не має сенсу. Але Христос помер за наші гріхи! Це головне! Це було суттю першої проповіді апостолів, і в цьому суть проповідування Євангелія. Дві речі, які проповідували всі апостоли: 1) Ісус помер за наші гріхи, 2) Ісус воскрес і ми тому свідки. А сьогодні це все майстерно заперечують! Важко повірити, що в такому стані знаходиться організація, яка все ще називається Церквою.

Справжнє щастя тут, на землі, не полягає в кількості майна, в багатстві чи кар’єрі, але в правдивому мирі. Цей мир  знайдемо лише у Христі. Якщо будемо шукати його деінде, чи в комусь іншому, то не знайдемо його. У світі ніколи не  знайдемо цього миру. На кінець там матимемо лише скорботу. Це треба знати. У світській славі, в марнотах чи, тим більше, у грісі миру нема. Якщо хтось є без Христа і назовні виглядає спокійний, усміхнений, справляє враження умиротвореної людини, то такий мир є комедією, обманом! Досить тільки однієї правдивої думки про смерть і Божий суд – і все валиться, як будиночок із карт.

В кожному з нас є отрута первородного гріха. Це є в нас і диявол з цього сміється. Якщо не будемо все життя боротися з гріхом, гордістю і пожадливістю, попадемо до якогось блуду. Якщо віримо собі, самі себе нищимо. Це та отрута, що є в нас, і ми з нею провинні постійно боротися, бо вона веде нас до самознищення. Ми повинні нести це як хрест, не з’єднуватися з цим, але виступити проти. «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Ісусом!»

Ісус каже: «Хто хоче спасти свою душу, погубить її, а хто погубить її, той її спасе». Це суть християнства.