Господь Ісус в попередніх віршах вказує на суть, якою є виконання Божої волі: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі».

Якщо у своєму житті в першу чергу шукаємо Божу волю і намагаємося її реалізувати, то нас стосується, що ми подібні до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Рано чи пізно приходять бурі, повені і хвилі, але якщо фундамент нашого дому стоїть на цій скелі, то дім не впаде. Проблема, чому ми часто пробуємо будувати будинок на піску, полягає в тому, що ми легко повіримо т.зв. «добрам», які зацікавлюють нас, пропонують якісь вигоди і створюють враження, начебто найідеальнішим рішенням, яке пропонується при конкретному вирішуванні, є саме цей привабливий варіант. Якщо ми дозволимо зв’язати себе цією візією і почнемо прагнути реалізації своєї мрії, то вже не хочемо шукати волю Божу, бо не хочемо припустити, що ми мали б відмовитися від свого дому на піску. Почати будувати на скелі нам здається важко, невигідно, а часто аж відлякуюче.

Цим словом наш Господь Ісус вчить і перестерігає нас, що для того, щоб утриматися на вузькій дорозі, яка веде до вічного життя, ми повинні передусім пильно стерегтися фальшивого вчення, єресей і тих, хто їх проповідує (єретиків і відступників). Отож це найголовніше – зберегти правовірність і правдиве внутрішнє відношення до Христа. Тому апостол Павло каже, що якби прийшов якийсь апостол або навіть ангел з неба, і проповідував інше (тобто фальшиве) євангеліє, нехай буде проклятий! (див. Гал. 1,8-9).

Ісус говорить про вузькі двері і вузьку дорогу, яка веде до життя. Цими вузькими дверима є Христові заповіді любові, а тією вузькою дорогою – Христовий хрест і Його смерть, через яку входимо у вічне життя. Широкою дорогою, яка веде до погибелі, є дорога егоїзму, моральної розбещеності, обману і брехні, яка часто пов’язана з демонськими практиками віщування, магії чи спіритизму, фактично з вшановуванням зла і демонів. Ця дорога веде до вічної погибелі. Це болюча реальність, що мас-медіа, суспільна думка, мода, деструктивні впливи (такі як декадентська музика і мистецтво), захоплення окультизмом, пропаганда збочення і т.д. прямо затягують на широку дорогу до погибелі. Її сугестивно представляють як престижну, і хто не хоче нею іти, того висміюють. Вузька дорога справедливості представляється як щось принизливе і застаріле. Хто не має любові до правди, легко дозволить себе обманути. Сьогодні молоді люди повинні мати відвагу виступити проти декадентської течії. Це справжній героїзм!

«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, бо в цьому закон і пророки»

Первородний гріх запрограмував в душу шизофренію, а тому людина має подвійну мірку. До себе ми некритичні, свої прояви егоїзму не хочемо ані собі признати, ані їх бачити, але на інших егоїзм бачимо дуже прискіпливо, критикуємо його, і аж ненавидимо. У нас особливі вимоги: хочемо, щоб люди поважали нашу волю і схвалювали все, що ми робимо, щоб бачили наші проблеми, і навіть здогадувалися, що мають для нас зробити, щоб нам навіть не потрібно було упокорятися і просити їх про це. А якщо вони не поводяться згідно наших уявлень, ми ображаємося. Ми хочемо, щоб інші надавали нам надзвичайні переваги, але якщо вони хочуть від нас якусь дрібницю, ми не хочемо вийти їм назустріч, осуджуємо їх, що використовують нас і маніпулюють нами, або принаймні дамо їм відчути, скільки зусиль ми приклали, щоб для них щось зробити, і як вони тепер повинні поважати нас за це. Однак за добро, яке нам чинять, ми не здатні навіть подякувати, сприймаємо це як щось належне.

«Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам»

Про що ми повинні просити в першу чергу, що маємо шукати і в які двері стукати?

Передусім маємо просити про дар покаяння, щоб нам відкрилися очі, а не просити про матеріальне чи тимчасове добро. Маємо просити про те, щоб розуміти Христове Євангеліє, щоб любити Ісуса і прагнути бути з Ним у молитві. Ті, які не є одружені, також мали б просити про прагнення і силу жити богупосвяченим життям в чистоті, послусі та убогості – з любові до Христа і для спасіння душ.

Шукати маємо передусім Ісуса, потрібно в молитві шукати Його обличчя і в цьому пізнавати все своє щастя і справжню радість. Ми повинні прагнути цієї відданості – святості.

Що розуміється під словом священне, а що під словом перлина? Передусім, Господь Ісус мав на увазі Своє слово і Боже таїнство. Нашою Перлиною є Христос і Його Євангеліє. Під час Святої Літургії перед Святим Причастям ми молимося: «Ворогам Твоїм тайни не повім, і поцілунку не дам Тобі, як Юда!».

Ким є ці собаки? Насамперед, це церковні фарисеї, а також усі ті люди, які в даний момент не мають доброго наміру, але свідомо протиставляються Духу Христа. У книзі Одкровення написано: «Назовні – пси і чарівники, і розпусники, і вбивці, і ідолопоклонники, і всі, що люблять і чинять лжу» (Од. 22,15).

Цьому слову передує: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого, а колоди у власнім оці ти не добачаєш? Або як можеш сказати братові твоєму: “Дай, хай вийму скалку в тебе з ока”, а он же колода в твоїм оці!» Отже, ми бачимо в оці брата скалку, яка там насправді є, але колоди у власному оці ми не бачимо. Це означає, що людина бачить навіть незначну помилку в другого, але своїх помилок і гріхів не усвідомлює. Ісус каже: «вийми із свого ока колоду» і підкреслює слово «спершу». Ми ж навіть при добрій волі маємо схильність спершу виймати скалку з ока свого брата. Тому ми повинні зробити буквально крок віри, поєднаний з правдивим покаянням – визнати свою власну провину і цим покаянням вийняти колоду зі свого ока, тобто з системи свого помилкового мислення. Проте Ісус не говорить, що після того, як виймемо колоду з власного ока, ми повинні бути байдужі до ближнього і посилатися на фальшиве милосердя чи фальшиву любов, ні. Другим кроком є допомогти вийняти скалку з ока брата свого. Ісус каже, що якщо виймемо свою колоду, то духовно прозріємо. А коли не виймемо колоди, духовно не прозріємо.

«Не судіть, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють»

Господь Ісус тут знову вказує на практичну частину життя кожної людини, а нею є відношення до ближнього. Перша Заповідь говорить нам, що ми повинні любити Бога всім серцем своїм… А Друга подібна до неї: маємо любити ближнього, як самого себе. Протилежністю до любові є егоїзм. Любов змушує людину виходити з себе і жертвуватися. Егоїзм робить своє «я» центром цілого Всесвіту. Самолюбство пов’язане з духовною сліпотою, яку називаємо гордістю. Гордість – це смертельна отрута, яка проникла до людської природи через перший гріх. Вона проявилась невірою Божому слову – правді, і вірою та підпорядкуванням брехні, а таким чином і духу брехні – дияволу. Плодом цього гріха є смерть, яка переходить на кожну людину.

«Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день

турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха»

Турботи ми створюємо собі автоматично. Що робити з турботами? Ми повинні вчитися щодня на молитві віддавати їх Богу. Це єдине правильне рішення. Часто турботи настільки великі і складні, що не бачимо виходу. Кожну молитву необхідно починати з покаяння: «Господи, прости мені, що так мало довіряю Тобі, що не шукаю насамперед Твого Царства, що кожного дня потрапляю в круговорот моїх свавіль, а потім часто мене завалюють проблеми, які не вмію вирішити. Я опиняюся в напруженні, де проявляється моя нетерпеливість щодо ближніх, і навіть гнів. А потім словом чи жестом їх зранюю і порушую взаємні відносини. Прошу, пробач мені це. Ти бачиш, що в цій конкретній проблемі не бачу рішення, я в цьому безсильний, але віддаю цю проблему Тобі. Ти, Господи, є вирішенням цієї моєї невирішальної проблеми. Тепер в ній я вже не безсильний сам, тепер я безсильний разом з Тобою. Дякую за мир, який даєш мені до душі. Знаю, Господи, що в свій час Ти і в цій справі прославишся. Вже не боюся, дякую Тобі, що і ця, невирішальна для мене проблема, є в Твоїх руках».

«Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться»

Ісус наголошує на слові «найперше». Здавалося б, йдеться про дрібницю, але якщо Боже Царство і спасіння нашої душі поставимо аж на друге місце, існує небезпека, що ми будемо обманені тисячею добрих речей і втратимо Боже Царство. Пошук – це процес, який є болючим. А де є Боже Царство? Святе Письмо каже: «у вас» чи «посеред вас» (Лк. 17). І дійсно, якщо ми найперше шукатимемо Царство Боже, то все інше, чого дійсно потребуємо, нам додасться. В цьому може переконатися кожен. Коли будемо шукати у своїй сім’ї найперше Царства Божого, Бог дасть благословення дітям, буде оберігати сім’ю і сповнить взаємні відносини жертовною любов’ю, але якщо найперше будемо шукати все інше, а Царство Боже поставимо на останнє місце, існує небезпека, що втратимо все. Тут ключове слово – «найперше»! (по-грец. proton). Найперше в кожній проблемі я маю поставити собі питання: Де є Ісус? Він відповідає: «Я з тобою по всі дні життя твого (див. Мт. 28, 20), але проблема в тому, що ти не є зі Мною». Хоча б кілька разів на день протягом цих двох тижнів пригадуй собі ключове гасло: Де є Ісус?

Слово мамона означає матеріальну власність і майно, особливо нечесно здобуте на шкоду ближньому. Воно також означає хабар, яким змушують мовчати свідка або суддю. Ісус звертає увагу на демонічну поневолюючу силу мамони: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні». Отож, в кінцевому підсумку, віра в значенні довір’я і уповання на мамону виключає віру в Бога. Тому Ісус показує на протиставлення відношення до Бога і відношення до мамони та закликає до особистого вибору між обома.

Ісус каже: «Світло тіла – око». Деякі переклади подають: «Світильником твого тіла є око». Далі Ісус говорить про око, яке є здорове або чисте, а плід цього – що тоді все тіло у світлі.

Треба усвідомити, що людина має око фізичне і око внутрішнє – духовне. Духовне око є вираженням внутрішнього життя: або людина живе згідно Божих законів, а тоді є мудрою, має світло мудрості, або живе у гріху, чинить зло, а потім перебуває в темряві – є духовно сліпою. Те духовне око – це внутрішній погляд на Бога, слухання голосу совісті, усвідомлення того, що Бог все бачить і що нема нічого прихованого, що не відкриється. Людина буде зі всього здавати звіт. Якщо рахується у своєму житті з Богом, з Божими заповідями і намагається їх реалізувати, то її внутрішнє око здорове.

«Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де твій скарб, там буде й твоє серце!»

Ісус простим способом показує нам, що збирати скарби на землі є великим нерозумом. Він каже, що міль та іржа їх нищать і злодії викрадають. Крім того, головним злодієм, який все вкраде, є смерть. А Ісус каже: «Будьте готові, бо не знаєте ні дня, ні години», і вказує на чоловіка, якому вродився багатий урожай і який планував побудувати великі клуні та мати забезпечене майбутнє. Бог сказав йому: «Нерозумний, ночі цієї душу твою заберуть від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?». Це слово відноситься не тільки до олігархів чи якихось багачів, але стосується кожного з нас. Чому? Бо і до нас сказано: «Збирайте ж собі скарби на небі, де іржа їх не нищить…». Це наказ, ми повинні збирати скарби на небі.

В молитві «Отче наш» Ісус виділяє 7 прохань, якими ми повинні просити Небесного Отця. Одне з них – це прохання про прощення: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І саме до цього прохання дає коментар. Тобто наголошує, що в щоденному житті ми повинні прощати ближнім. Треба знати, що Бог милосердний, прощає всі гріхи, якщо Його просимо. Але тут є одна умова – і ми повинні прощати тим, які нас скривдили. Щоб прощати ближнім стало для нас звичним, треба пізнати правду про себе. Це означає самокритично признати перед Богом свої провини: ми не шукаємо найперше Божого Царства і Його справедливості, не дбаємо про спасіння своєї душі, бойкотуємо правду і реальність смерті та не хочемо з цією реальністю рахуватися. Як страуси, ховаємо голову в пісок, щоб не мусіти серйозно приймати правду про те, що після смерті нас чекає Божий суд, а тоді буде або пекло, або небо. Звідти вже ніхто не повернеться. Час дорогоцінний, а ми живемо в байдужості, навіть в бунті проти Бога, не зберігаємо Його заповідей, навіть їх не знаємо і не намагаємося пізнати.  Будь-яка марнота і брехня нас притягає, щоб ми її пізнавали і приймали собі на шкоду. Потім за ці гріхи приходять депресії, ненависть до ближніх, ізоляція, хвороби, невирішальні  проблеми, розбиття сімей, конфліктні ситуації, але навіть тоді не хочемо признати правду і бачити також свою провину. Ми провиняємося проти ближніх недбальством, ненавистю, заздрістю, ревнощами, гнівом, гордістю. І не тільки це. Ми повинні усвідомлювати також і гріхи, яких ми допускаємося в нашому думанні, бо немає нічого таємного, що не стало б явним.