Цьому віршу передує 18-ий вірш, де написано: «Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла». Боротьба з розпустою – з моральною нечистотою, – вимагає героїзму, особливо у молодої людини. Можемо її назвати прямо безкровним мучеництвом. Святі радили декілька принципів. Наприклад in fuga salus – у втечі порятунок. Другим гасло було: principiis obsta – чини опір спочатку. Ісус на цю тему каже: «Якщо тебе спокушає твоя рука, відітни її, спокушає нога – відітни її, якщо спокушає тебе око – виколи його і відкинь від себе. Краще увійти в царство Боже з одним оком і однією рукою, ніж з обома бути вкиненим до пекельного вогню».

Слово Боже каже, що неправедні Царства Божого не успадкують. Протилежністю до неправедності, є праведність, справедливість. Справедливий – це той, хто дає Богу те, що належить Богу, а людині те, що належить людині. Про св. Йосипа написано, що він був «муж справедливий». Але Святе Письмо говорить насамперед про Божу справедливість, а вона полягає в тому, що гріх був справедливо покараний. Ісус на хресті взяв кару за всі наші гріхи і беззаконня. Тільки коли повіримо в Христа, тобто коли зодягнемося у Його справедливість, можемо бути спасенні. Нашою власною силою не можемо спокутувати кару за гріхи, ані усунути корінь гріха, який є в нас.

В цьому Божому слові перелічено десять гріховних залежностей, які роблять людину неправедною, а водночас чинять рабою конкретного гріха. У наступному вірші сказано, що ми були оправдані Іменем Ісуса Христа. Спасіння ми отримуємо задарма, через віру, це є дар Божий (пор. Еф. 2,8). Боже слово наголошує: «Не обманюйте себе!». Людина радо обманює себе, не хоче назвати гріх гріхом, ні проти нього боротися, ні від нього відділитися.

«Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в Мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими».

Це слово Ісус сказав, коли з’явився апостолу Павлу перед його наверненням на дорозі до Дамаску. Павло їхав туди як найбільший ворог християн – щоб схопити їх, зв’язати і привести до Єрусалиму. Опівдні на дорозі йому з’явився Ісус в яскравому світлі. Павло впав з коня, осліп, і в Дамаск його вже мусіли вести. Під час появи Ісус сказав йому ці слова: «Посилаю тебе відкрити очі євреям і поганам, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога…».

Ісус дав апостолам завдання відкривати людям очі, свідчачи про Нього в Божій силі, щоб навернути їх від темряви до світла. Отож євреї і погани перебували в темряві і конче мусіли навернутися. Вони були під владою сатани і мусіли навернутися до Бога. Мусіли прийняти Христа і вірою в Нього отримати прощення гріхів та спадщину між освяченими.

Петро та Іван стали перед первосвящениками, старшими та книжниками, які схопили їх через оздоровлення кривого і проповідування Євангелія. Петро перед усіма промовив свою першу апологетичну проповідь.

Як це можливо, що ті, які ще кілька днів тому повні страху ховалися за закритими дверима, тепер відкрито і не боячись погроз та покарань, твердо стоять і проповідують воскреслого Христа? Боже слово говорить: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками, мартирес (мучениками)». Апостоли прийняли Святого Духа в повноті. Тоді в їхніх душах вже не було місця для страху. Навпаки, при погляді на безстрашність апостолів і силу, яку Ісус їм дав, почали боятися первосвященики та книжники.

Нема ні в кому іншому спасіння! Тільки в Ісусі є спасіння! Немає жодних інших доріг чи можливостей спасіння, крім Ісуса Христа. Немає іншого Імені, в якому ми могли б спастися. Це слово діє і буде діяти навіки. І навіть якщо б весь світ був переконаний у протилежному, не матиме рації!

«Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності (койнонія), на ламанні хліба (євхаристія) й молитвах». Це був плід Зіслання Святого Духа і проповіді Петра; тоді зродилася і зростала Церква – жива спільнота. Ми намагаємося сьомого дня, в неділю, коли згадуємо Христове воскресіння і Зіслання Святого Духа, знайти собі час на молитву, на Божественну Літургію і на братню спільноту. Тут ми можемо знову приймати вчення апостолів через Боже слово і підбадьорюватися прикладом святих та мучеників, а також взаємним свідоцтвом віри.

«Петро ж до них каже: “Покайтесь і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог”»

Це слова з проповіді Петра в день П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух. Вони почали прославляти Бога незнаними мовами за Його величні діла, так що чужинці, які прийшли на свято до Єрусалиму, чули їх, як вони говорили кожен їхньою рідною мовою. Цікаво, що якщо подивимось, звідки походили ці паломники – мідяни, еламії, мешканці Месопотамії, Каппадокії, Понту – то з’ясуємо, що це була територія сучасної Туреччини, яка в даний час повністю ісламізована. Наприклад в Каппадокії діяли такі Отці Церкви, як св. Василій, св. Григорій Ніський, св. Григорій Назіанський. Далі названо єгиптян, лівійців, римлян, крітян та арабів – аж до території сучасного Ірану та Іраку. Сьогодні ці території окуповані ісламом. Християнство тут було насильно зліквідовано.

Ці слова Ісус промовив на Оливній горі на 40-й день після свого воскресіння, коли на очах апостолів і учнів торжественно входив у свою славу. Ісус наголосив, що апостолам потрібно прийняти в повноті Святого Духа. Вони вже прийняли Його в день Христового воскресіння, але не в повноті.

Ісус також сказав апостолам, що вони мають залишитися в Єрусалимі до того часу, коли на них зійде Святий Дух в повноті (див. Лк. 24,49) – «… доки не зодягнетеся силою з висоти».

Ви, дорогі віруючі, майже всі прийняли Святого Духа в повноті. Нехай Святий Дух просвічує наш розум і зміцнює нашу волю, щоб ми були справжніми свідками нашого Господа Ісуса Христа!

Ця подія відбулася, коли Ісус закінчив свою Нагірну проповідь, подаючи нам прості життєві правила, які ведуть до вічного життя. Щоб привести нас до суті, Ісус доповнює тут те, чого чітко не виразив Мойсей, передаючи нам Божий закон. В заповіді «Не вбий» Ісус вказує на корінь – що ми навіть не маємо мати ненависті в серці. В заповіді: «Не чужолож» Ісус перестерігає, що вже через погляд проявляється пожадливість чужолозтва. В питанні прощення Він наголошує: «Бог не простить вам, якщо ви не простите своєму ближньому», і т.д. На кінець Нагірної проповіді подається надзвичайно важлива засада, яку Ісус пояснює через притчу про двох будівничих. Один з них збудував дім швидко, але без фундаменту. Інший побудував фундамент на скелі. Коли настала буря, виявилося, що тільки дім, побудований на скелі Христового вчення, вистоїть. Але щоб будувати на скелі, не досить лише теологічної освіти, навіть якщо б вона була найправовірнішою. Академічний християнин не обстоїть – християнин повинен бути практикуючий, який не тільки слухає, але й реалізує Боже слово (але Боже слово, а не сучасні єресі).

Господь Ісус в попередніх віршах вказує на суть, якою є виконання Божої волі: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі».

Якщо у своєму житті в першу чергу шукаємо Божу волю і намагаємося її реалізувати, то нас стосується, що ми подібні до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Рано чи пізно приходять бурі, повені і хвилі, але якщо фундамент нашого дому стоїть на цій скелі, то дім не впаде. Проблема, чому ми часто пробуємо будувати будинок на піску, полягає в тому, що ми легко повіримо т.зв. «добрам», які зацікавлюють нас, пропонують якісь вигоди і створюють враження, начебто найідеальнішим рішенням, яке пропонується при конкретному вирішуванні, є саме цей привабливий варіант. Якщо ми дозволимо зв’язати себе цією візією і почнемо прагнути реалізації своєї мрії, то вже не хочемо шукати волю Божу, бо не хочемо припустити, що ми мали б відмовитися від свого дому на піску. Почати будувати на скелі нам здається важко, невигідно, а часто аж відлякуюче.

Цим словом наш Господь Ісус вчить і перестерігає нас, що для того, щоб утриматися на вузькій дорозі, яка веде до вічного життя, ми повинні передусім пильно стерегтися фальшивого вчення, єресей і тих, хто їх проповідує (єретиків і відступників). Отож це найголовніше – зберегти правовірність і правдиве внутрішнє відношення до Христа. Тому апостол Павло каже, що якби прийшов якийсь апостол або навіть ангел з неба, і проповідував інше (тобто фальшиве) євангеліє, нехай буде проклятий! (див. Гал. 1,8-9).

Ісус говорить про вузькі двері і вузьку дорогу, яка веде до життя. Цими вузькими дверима є Христові заповіді любові, а тією вузькою дорогою – Христовий хрест і Його смерть, через яку входимо у вічне життя. Широкою дорогою, яка веде до погибелі, є дорога егоїзму, моральної розбещеності, обману і брехні, яка часто пов’язана з демонськими практиками віщування, магії чи спіритизму, фактично з вшановуванням зла і демонів. Ця дорога веде до вічної погибелі. Це болюча реальність, що мас-медіа, суспільна думка, мода, деструктивні впливи (такі як декадентська музика і мистецтво), захоплення окультизмом, пропаганда збочення і т.д. прямо затягують на широку дорогу до погибелі. Її сугестивно представляють як престижну, і хто не хоче нею іти, того висміюють. Вузька дорога справедливості представляється як щось принизливе і застаріле. Хто не має любові до правди, легко дозволить себе обманути. Сьогодні молоді люди повинні мати відвагу виступити проти декадентської течії. Це справжній героїзм!

«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, бо в цьому закон і пророки»

Первородний гріх запрограмував в душу шизофренію, а тому людина має подвійну мірку. До себе ми некритичні, свої прояви егоїзму не хочемо ані собі признати, ані їх бачити, але на інших егоїзм бачимо дуже прискіпливо, критикуємо його, і аж ненавидимо. У нас особливі вимоги: хочемо, щоб люди поважали нашу волю і схвалювали все, що ми робимо, щоб бачили наші проблеми, і навіть здогадувалися, що мають для нас зробити, щоб нам навіть не потрібно було упокорятися і просити їх про це. А якщо вони не поводяться згідно наших уявлень, ми ображаємося. Ми хочемо, щоб інші надавали нам надзвичайні переваги, але якщо вони хочуть від нас якусь дрібницю, ми не хочемо вийти їм назустріч, осуджуємо їх, що використовують нас і маніпулюють нами, або принаймні дамо їм відчути, скільки зусиль ми приклали, щоб для них щось зробити, і як вони тепер повинні поважати нас за це. Однак за добро, яке нам чинять, ми не здатні навіть подякувати, сприймаємо це як щось належне.

«Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам»

Про що ми повинні просити в першу чергу, що маємо шукати і в які двері стукати?

Передусім маємо просити про дар покаяння, щоб нам відкрилися очі, а не просити про матеріальне чи тимчасове добро. Маємо просити про те, щоб розуміти Христове Євангеліє, щоб любити Ісуса і прагнути бути з Ним у молитві. Ті, які не є одружені, також мали б просити про прагнення і силу жити богупосвяченим життям в чистоті, послусі та убогості – з любові до Христа і для спасіння душ.

Шукати маємо передусім Ісуса, потрібно в молитві шукати Його обличчя і в цьому пізнавати все своє щастя і справжню радість. Ми повинні прагнути цієї відданості – святості.

Що розуміється під словом священне, а що під словом перлина? Передусім, Господь Ісус мав на увазі Своє слово і Боже таїнство. Нашою Перлиною є Христос і Його Євангеліє. Під час Святої Літургії перед Святим Причастям ми молимося: «Ворогам Твоїм тайни не повім, і поцілунку не дам Тобі, як Юда!».

Ким є ці собаки? Насамперед, це церковні фарисеї, а також усі ті люди, які в даний момент не мають доброго наміру, але свідомо протиставляються Духу Христа. У книзі Одкровення написано: «Назовні – пси і чарівники, і розпусники, і вбивці, і ідолопоклонники, і всі, що люблять і чинять лжу» (Од. 22,15).