«Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес».

П’ята глава починається словами: «Ми знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі». У 10 вірші говориться про суд: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле». На закінчення глави апостол закликає примиритися з Богом: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (в Христі)» (вірш 20-21).

У час Великого посту ми будемо повторювати це слово з 14-15 вірша: «Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли». Тут говориться про Таїнство Христової смерті, пов’язаної з нашим хрещенням і з нашою вірою в це Таїнство. Поки що ми фізично живемо. Коли Ісус, Єдинородний Син Божий, з любові до нас став людиною і помер за нас, то і ми в Його смерті померли для зла і гріха. Але бачимо, що гріх і далі діє в нашому житті. Однак забуваємо, що він не діє в Христовій смерті, є переможений.

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам безмірну вагу вічної слави»

Святий апостол Павло показує коринтянам і нам на прикладі самих апостолів, що якщо любимо Господа Ісуса і намагаємося з усіх сил Йому служити, то треба рахуватися і з хрестом фізичного виснаження. Духовна боротьба і пов’язані з нею молитовні чування, піст і невтомна праця вичерпують наше тіло і душу. Але наш дух обновляється, як сила орла. Внутрішня людина, знову зроджена зі Святого Духа, сповнена внутрішньої Божої сили, дитячої радості і любові до Бога та людей. Наш дух «радіє в Бозі, Спасі моїм», і наче б проти природних законів пізнаємо, що чим ми старші, тим живіші у служінні Богу і повні Божої сили. Якщо це не так, ми повинні каятися, що з нами щось негаразд і що ми витрачаємо своє життя без користі. Ми не боїмося навіть смерті, бо знаємо, що Бог воскресить нас з мертвих і дасть нам нове, перемінене тіло і вічну славу в небі. Внутрішнє відношення і любов до Христа спонукає до того, що ми прагнемо аж до повного вичерпання служити Богу і допомагати Йому спасати душі.

Що передує цьому віршу? Вірші 8-9: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені». У віршах 10 і 11, які ми будемо повторювати протягом двох тижнів як слово життя, говориться про Ісусову смерть та Ісусове життя. Сказано: «Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса». Як ми повинні розуміти і реалізувати це слово? «Увесь час» означає, що щось знову і знову повторюється. Це не означає секунда за секундою, але у певні моменти відбувається знову те саме – нас віддають до Христової смерті. Вираз «увесь час» також вказує, що це твердження апостола Павла стосується не настільки фізичного мучеництва (бо воно буває тільки один раз), наскільки внутрішнього вмирання задля Ісуса, а це можемо повторювати кожного дня.

Апостол Павло в цьому контексті говорить про воскресіння нашого тіла, починаючи з 35 вірша, де поставлено питання: «Як воскреснуть мертві, в якім тілі вони прийдуть?». На це апостол відповідає порівнянням з зерном, яке вкинене в землю і з якого зійде пшениця чи інша рослина. У віршах 42-44 сказано: «Так само й воскресіння мертвих: сіється у тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі… сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне». А далі слідує вірш 45: «Так і написано: „Перший чоловік Адам став душею живоюˮ». У книзі Буття написано: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став душею живою» (Бут. 2,7). Чому не написано, що став тілом живим, але написано, що став душею живою? Основа душевного, тобто людського життя – це людська душа, яка має розум, пам’ять і волю. Тіло живе доти, доки в ньому є душа. Тіло без душі мертве.

«Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву»

На початку 14 глави сказано, що ми повинні змагати до любові, але гаряче бажати духовних дарів, особливо ж дару пророцтва. Апостол Павло порівнює дар пророцтва з даром молитви незнаними мовами. Він пояснює, що коли хтось молиться незнаною мовою, інша людина не має з цього користі, бо цю молитву з глибин душі промовляє Дух Божий до Бога Отця, і ніхто цього не розуміє. З цього має користь той, хто молиться, але не спільнота. З пророчим даром інакше. Дар пророцтва – це не якесь віщування про майбутнє, навіть якщо Бог через пророцтво відкриває майбутні речі. Але не в цьому суть пророцтва. В третьому вірші сказано, в чому полягає його суть: 1) йдеться про духовне збудування, тобто користь для віруючих; 2) йдеться про попередження; 3) йдеться про розраду. Хто молиться мовами, безперечно, має досвід, що Божий Дух в цій молитві дає і усвідомлення нагальної потреби просити всім своїм єством за конкретну річ і залишатися або в Божій обітниці, або у вірі в Боже слово. Святий Дух в той момент дійсно заступається за нас стогонами невимовними і незнаними для нас словами, які промовляємо в Божій присутності.

Слово «ні» відноситься до попереднього вірша, де поставлено питання: «Чи ідол є чимось?». Тобто якийсь дерев’яний ідол сам по собі нічого не означає і лише символізує демона.

Що стосується приношення жертв цим дерев’яним, залізним чи зробленим з іншого матеріалу ідолам, то здійснюється, що їжа або будь-що, принесене їм в жертву, ні в якому разі не приноситься в жертву Богу, але демонам. Слово Боже підтверджує, що коли погани щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові.

Добре було б уважно прочитати 10 главу від 1 до 21 вірша. Тут згадується, як Бог через Мойсея чудесним способом вивів ізраїльтян через Червоне море з єгипетського рабства. Там сказано, що всі були духовно з’єднані з Мойсеєм, і показано таїнство, що вони мали єдність з духовною скелею, яка їх супроводжувала, а тією скелею був Христос. Христос ще не прийшов у тілі як Спаситель, але Друга Божа Особа має спільне Божество з Отцем і Святим Духом.

Цьому віршу передує 18-ий вірш, де написано: «Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла». Боротьба з розпустою – з моральною нечистотою, – вимагає героїзму, особливо у молодої людини. Можемо її назвати прямо безкровним мучеництвом. Святі радили декілька принципів. Наприклад in fuga salus – у втечі порятунок. Другим гасло було: principiis obsta – чини опір спочатку. Ісус на цю тему каже: «Якщо тебе спокушає твоя рука, відітни її, спокушає нога – відітни її, якщо спокушає тебе око – виколи його і відкинь від себе. Краще увійти в царство Боже з одним оком і однією рукою, ніж з обома бути вкиненим до пекельного вогню».

Слово Боже каже, що неправедні Царства Божого не успадкують. Протилежністю до неправедності, є праведність, справедливість. Справедливий – це той, хто дає Богу те, що належить Богу, а людині те, що належить людині. Про св. Йосипа написано, що він був «муж справедливий». Але Святе Письмо говорить насамперед про Божу справедливість, а вона полягає в тому, що гріх був справедливо покараний. Ісус на хресті взяв кару за всі наші гріхи і беззаконня. Тільки коли повіримо в Христа, тобто коли зодягнемося у Його справедливість, можемо бути спасенні. Нашою власною силою не можемо спокутувати кару за гріхи, ані усунути корінь гріха, який є в нас.

В цьому Божому слові перелічено десять гріховних залежностей, які роблять людину неправедною, а водночас чинять рабою конкретного гріха. У наступному вірші сказано, що ми були оправдані Іменем Ісуса Христа. Спасіння ми отримуємо задарма, через віру, це є дар Божий (пор. Еф. 2,8). Боже слово наголошує: «Не обманюйте себе!». Людина радо обманює себе, не хоче назвати гріх гріхом, ні проти нього боротися, ні від нього відділитися.

«Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в Мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими».

Це слово Ісус сказав, коли з’явився апостолу Павлу перед його наверненням на дорозі до Дамаску. Павло їхав туди як найбільший ворог християн – щоб схопити їх, зв’язати і привести до Єрусалиму. Опівдні на дорозі йому з’явився Ісус в яскравому світлі. Павло впав з коня, осліп, і в Дамаск його вже мусіли вести. Під час появи Ісус сказав йому ці слова: «Посилаю тебе відкрити очі євреям і поганам, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога…».

Ісус дав апостолам завдання відкривати людям очі, свідчачи про Нього в Божій силі, щоб навернути їх від темряви до світла. Отож євреї і погани перебували в темряві і конче мусіли навернутися. Вони були під владою сатани і мусіли навернутися до Бога. Мусіли прийняти Христа і вірою в Нього отримати прощення гріхів та спадщину між освяченими.

Петро та Іван стали перед первосвящениками, старшими та книжниками, які схопили їх через оздоровлення кривого і проповідування Євангелія. Петро перед усіма промовив свою першу апологетичну проповідь.

Як це можливо, що ті, які ще кілька днів тому повні страху ховалися за закритими дверима, тепер відкрито і не боячись погроз та покарань, твердо стоять і проповідують воскреслого Христа? Боже слово говорить: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками, мартирес (мучениками)». Апостоли прийняли Святого Духа в повноті. Тоді в їхніх душах вже не було місця для страху. Навпаки, при погляді на безстрашність апостолів і силу, яку Ісус їм дав, почали боятися первосвященики та книжники.

Нема ні в кому іншому спасіння! Тільки в Ісусі є спасіння! Немає жодних інших доріг чи можливостей спасіння, крім Ісуса Христа. Немає іншого Імені, в якому ми могли б спастися. Це слово діє і буде діяти навіки. І навіть якщо б весь світ був переконаний у протилежному, не матиме рації!

«Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності (койнонія), на ламанні хліба (євхаристія) й молитвах». Це був плід Зіслання Святого Духа і проповіді Петра; тоді зродилася і зростала Церква – жива спільнота. Ми намагаємося сьомого дня, в неділю, коли згадуємо Христове воскресіння і Зіслання Святого Духа, знайти собі час на молитву, на Божественну Літургію і на братню спільноту. Тут ми можемо знову приймати вчення апостолів через Боже слово і підбадьорюватися прикладом святих та мучеників, а також взаємним свідоцтвом віри.

«Петро ж до них каже: “Покайтесь і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог”»

Це слова з проповіді Петра в день П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух. Вони почали прославляти Бога незнаними мовами за Його величні діла, так що чужинці, які прийшли на свято до Єрусалиму, чули їх, як вони говорили кожен їхньою рідною мовою. Цікаво, що якщо подивимось, звідки походили ці паломники – мідяни, еламії, мешканці Месопотамії, Каппадокії, Понту – то з’ясуємо, що це була територія сучасної Туреччини, яка в даний час повністю ісламізована. Наприклад в Каппадокії діяли такі Отці Церкви, як св. Василій, св. Григорій Ніський, св. Григорій Назіанський. Далі названо єгиптян, лівійців, римлян, крітян та арабів – аж до території сучасного Ірану та Іраку. Сьогодні ці території окуповані ісламом. Християнство тут було насильно зліквідовано.

Ці слова Ісус промовив на Оливній горі на 40-й день після свого воскресіння, коли на очах апостолів і учнів торжественно входив у свою славу. Ісус наголосив, що апостолам потрібно прийняти в повноті Святого Духа. Вони вже прийняли Його в день Христового воскресіння, але не в повноті.

Ісус також сказав апостолам, що вони мають залишитися в Єрусалимі до того часу, коли на них зійде Святий Дух в повноті (див. Лк. 24,49) – «… доки не зодягнетеся силою з висоти».

Ви, дорогі віруючі, майже всі прийняли Святого Духа в повноті. Нехай Святий Дух просвічує наш розум і зміцнює нашу волю, щоб ми були справжніми свідками нашого Господа Ісуса Христа!

Ця подія відбулася, коли Ісус закінчив свою Нагірну проповідь, подаючи нам прості життєві правила, які ведуть до вічного життя. Щоб привести нас до суті, Ісус доповнює тут те, чого чітко не виразив Мойсей, передаючи нам Божий закон. В заповіді «Не вбий» Ісус вказує на корінь – що ми навіть не маємо мати ненависті в серці. В заповіді: «Не чужолож» Ісус перестерігає, що вже через погляд проявляється пожадливість чужолозтва. В питанні прощення Він наголошує: «Бог не простить вам, якщо ви не простите своєму ближньому», і т.д. На кінець Нагірної проповіді подається надзвичайно важлива засада, яку Ісус пояснює через притчу про двох будівничих. Один з них збудував дім швидко, але без фундаменту. Інший побудував фундамент на скелі. Коли настала буря, виявилося, що тільки дім, побудований на скелі Христового вчення, вистоїть. Але щоб будувати на скелі, не досить лише теологічної освіти, навіть якщо б вона була найправовірнішою. Академічний християнин не обстоїть – християнин повинен бути практикуючий, який не тільки слухає, але й реалізує Боже слово (але Боже слово, а не сучасні єресі).