«Тепер стривожилась душа моя – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж Я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!».

У 24-му і 25-му віршах Ісус розповідає притчу про пшеничне зерно, а далі говорить про втрату і спасіння душі для вічності. У 27-му вірші говорить про свою душу: «Тепер стривожилась душа моя – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї?». А далі сам Ісус відповідає: «Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!». Ці слова є прикладом і для нас. У 26-му вірші Ісус каже: «Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде». Ісус в грецькому оригіналі Святого Письма використовує слово не слуга, але раб (dulos).

1) Уважно прочитай оці місця з Нового Завіту:

2) Прохання про Святого Духа.

Лк. 11,9-13: «… Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте і знайдете; стукайте, і вам відчинять». Це інструкція, що маємо робити! А результат? «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (вірш 13).

Це, напевно, єдине конкретно сформульоване прохання, про яке сказано, що точно буде вислухане. Маємо просити про дар Святого Духа.

Хто вірою прийняв Господа Ісуса, прийняв і Марію за свою Матір. Бог створив нову людину – Марію –  для Церкви, де Ісус є Главою, а ми маємо бути Його членами. Ісус прийняв тіло від Марії. Слово стало Тілом в Марії і через Марію. Ми не народжуємося з Марії фізично, так як народжуємося з Єви, від якої успадковуємо кам’яне серце, заражене гріхом. Св. Хрещенням ми були прищеплені до Ісуса. Ми були занурені у Нього. Отримали нове життя і вже тоді одержали нову Матір. Через прийняття Ісуса приймаємо і Його Матір, навіть не усвідомлюючи цього. Ісус стає нашим братом, а брати мають спільну Матір. Ісус називає Бога Своїм Отцем – і ми маємо називати Його своїм Отцем. Кличемо Авва-Отче! А Ісус називав Марію своєю Матір’ю, і Вона нею була і є. Так само маємо Її називати і ми. Адже ми через Св. Тайну Хрещення з’єднані з Ісусом, Він є в нас. Через Св. Хрещення ми стали дітьми Марії, через те, що ми з’єднані з Ісусом.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…до себе (до свого власного)”

Наші переклади цього стишка з грецького оригіналу є: «Узяв Її до себе», тоді як латинська мова перекладає правильно: «In sua», що дослівно означає: «Прийняв Її в себе». У грецькій мові написано: Eis ta idia (ejs ta idia = ejs – в, ta idia – власний).

Якщо порівняємо інші місця зі Св. Письма, то в Євангелії від Івана цей термін використаний три рази (ejs ta idia):

1. «Ото настає година… що ви розпорошитесь кожен у власне своє» (Ів.16,32).
2. «Прийшов до свого (власного), – а свої (власні) Його не прийняли» (Ів. 1,11).
3. «І від тієї години учень узяв Її до себе (до свого власного)» (Ів. 19,27).

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…прийняв…»

Учень Ісуса має вчинити те, що вчинив Іван під хрестом, нічого більше і нічого менше. Від цієї години він прийняв Ісусову Матір. Прийняти, тобто не дискутувати! Прийняти вірою. Це є таїнство, а таїнство не приймається розумом, але вірою. Не обов’язково розуміти таїнство, але потрібно перед ним схилитися і не згіршитися. Скільки людей та різних сект не хотіли прийняти те основне таїнство, що Ісус є правдивий Бог і правдивий Чоловік. Свої аргументи вони намагалися довести логічно і біблійно. А скільки славних теологів втратили віру, коли почали мудрувати, а перестали молитися і жити! Це таїнство Христового Божества треба прийняти. Що стосується інших таїнств у Св.Письмі, вони не є такими головними, але є тут для того, щоб ми з них жили, а не тільки про них дискутували. Коли людина схилиться перед таїнством, яке зовсім не розуміє, то воно з часом стане для неї зрозумілим і Святий Дух буде поступово відкривати глибину того, що людина прийняла вірою. Таїнство нової Матері не є необхідним для спасіння, але необхідне для повного і переможного життя.

«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю

і не помре, залишиться саме-одне; коли ж помре, то рясний плід принесе.

Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя

на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно»

«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не помре, залишиться саме-одне; коли ж помре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно»

Після того як Ісус воскресив Лазаря, того дня, коли Йому вигукували «Осанна!», Він говорить слова про любов і ненависть до своєї душі, про її спасіння, її засудження і вічність. У 12 главі описується реакція на воскресіння Лазаря. Реакцією була урочиста зустріч Ісуса, під час якої  люди викликували «Осанна!». «Тим часом великий натовп юдеїв довідався, що Ісус є там, і прийшли не тільки заради Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. Тому первосвященики вирішили і Лазаря вбити, бо численні юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса» (вірш 9-11). Під час урочистого  в’їзду в Єрусалим натовп, який був свідком воскресіння Лазаря, свідчив про те, що Ісус воскресив Лазаря. Були там також і прочани з Греції. Вони підійшли до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і просили його: «Пане, хочемо побачити Ісуса».

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…той учень Її…»

Кого прийняв? Марію, Матір Ісуса. А що Вона? Не мала ніяких зауваг. Який учень? Той, який стояв під хрестом і якого Ісус любив.

Хто такий учень? Які біблійні параметри для учня? Маємо і ми бути учнями? А ти є учнем або хочеш ним стати? Ісус сказав: «Ідіть до цілого світу і зробіть учнями всі народи!» (Мт. 28,19). Не вистачить зробити віруючих, цього замало, потрібно – учнів! Іван Хреститель мав своїх учнів, фарисеї мали своїх учнів. Учень – це не студент чи школяр. Між викладачем і студентом не мусить бути якогось глибшого відношення. Студент вчиться від свого викладача, але його особисте життя його не дуже цікавить.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

Вмираючий Ісус дає Своїй Церкві, яку тут залишає, свою Матір. Це є єдине і конкретне слово для Церкви. Церкву репрезентувало 12 учнів. На жаль, під хрестом стояв тільки один учень – той, про якого написано, що Ісус його любив. В цю годину Іван представляє збір дванадцяти і одночасно цілу Христову Церкву. „Коли Ісус побачив учня, який тут стояв, якого любив, сказав до матері: «Жінко, ось твій син!»” Смішно стверджувати, що помираючий Ісус мав головну турботу, як матеріально забезпечити свою покинену Матір. Адже коли до Нього прийшли і сказали: „Твоя родина (мати і брати твої) тебе чекає, – Він їм сказав: „Хто є моя родина і моя мати? Той, хто чинить волю Мого Небесного Отця, є мій брат, моя сестра і мати” (Мт. 12,46-50). Його завданням було прославлення Отця і спасіння безсмертних душ, а все інше було вже другорядним.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут,

якого любив, то каже до Матері:

„Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня:

„Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень

узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…ось твій син!”

Цими словами Ісус дає своїй Матері апостола Івана, а в ньому – цілу Церкву, всіх, яких викупив. Ісус є Глава, а ми – Його члени. Мати не народжує тільки голову, але й ціле тіло: голову і члени. Якщо маємо з Ісусом творити єдність, то мусимо мати не тільки того ж самого Духа, але і ту саму Матір.

Ісус звертається не тільки до Матері, але звертається і до учня. Він висловлює не тільки свою волю, але і волю свого Небесного Отця, і виголошує її тепер, у цій годині: „…ось твій син!” Це твоє потомство!

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері:„Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«Жінко»

Ісус побачив свою Матір. Хіба ж Він Її, а також свого учня, перед тим не бачив? Фізично так, але поки що не наповнився час, коли подивиться на обидвох і сповістить їм Божу волю, яка була від вічності, а тепер має здійснитися – у свій час.

І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне».

«Знаю, – каже до Нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього».

А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя.

Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!»

Ці слова є частиною розмови у Витанії, перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, що був уже чотири дні мертвий. Смерті Лазаря передувала хвороба. Ісус з апостолами тоді був за межами Юдеї. Марія і Марта, сестри Лазаря, послали до Ісуса вістку: «Господи, той, що любиш Ти його, слабує». Коли Ісус почув це, сказав: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий через неї прославився». Через два дні Ісус сказав: «Підімо до Юдеї. Лазар, приятель наш, заснув. Але піду, і розбуджу його». Учні сказали Йому: «Господи, якщо заснув, то одужає». Ісус говорив про його смерть, але вони думали, що говорить тільки про сон. Тоді Ісус сказав їм відверто: «Лазар помер». Коли Ісус прийшов, то застав його вже чотириденного у гробі. Витанія була поблизу Єрусалиму, близько години дороги, і багато юдеїв прийшли до Марти і Марії потішити їх у їхньому смутку за братом. Коли Марта почула, що Ісус наближається, то вийшла Йому назустріч. Марія залишилася вдома. Марта сказала Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би. Але і так знаю, що все, чого попросиш Ти в Бога, Бог дасть Тобі». Далі слідує та частина діалогу, яку ми будемо повторювати 7 разів на день протягом двох тижнів.

Навіть невіруюча людина, коли раптово прийде тяжка ситуація, підсвідомо, як мала дитина, закличе: „Мамо!” До Марії маємо звертатися як до своєї матері. Ісус дав нам Марію за Матір. Єва є матір’ю усього людського роду. Марія стала нашою духовною Матір’ю. Завдання матері – не тільки народжувати дітей або приймати їх, але її завдання також годувати і виховувати їх. Марія супроводжувала Ісуса на Його хресній дорозі. Ніхто з людей Його не знав так близько і не творив з Ним такої глибокої єдності, як Його Матір. І свою Матір Ісус дав нам, своїм дітям. Маємо спільну Матір: ти, я та Ісус.

Звертатися до Неї в життєвих ситуаціях – це не так, як до Бога, а як звернення до когось старшого і досвідченішого за нас – як до матері. У духовному житті ми – недосвідчені діти. Ми маємо до Неї звертатися передовсім тоді, коли нас завалять клопоти і слабкості настільки, що ми вже не здатні звернутися прямо до Ісуса. А особливо тоді, коли нас атакують різні спокуси і ми ніби п’яні: кажемо гріху „Ні!”, а цілою своєю істотою погоджуємося з гріхом, і в нашій душі є якесь сум’яття.