Послання апостолів
г) Послання апостолів
Апостол Павло пише свої листи першим християнським громадам. Ці громади мали особистий досвід зі Святим Духом. Всі були засновані на харизматичній і апостольській основі. Коли апостол пише до Коринтян, вся 14 глава присвячена питанню молитви мовами, пророкуванню і певному порядку та гармонії, які мають панувати в молитовній спільноті, щоб всі взаємно збагатилися. Апостол не пише їм, що було б добре прийняти Святого Духа, бо вони вже Його мали – Він був основою перших християнських громад. Цілком очевидним було те, що бути християнином означало думати і жити іншим способом . В даний час християнство втратило силу, вже не є світлом для світу, вже не є закваскою, вже не є сіллю, бо втратило свою солоність. Запитуєте: чому? Тому що цілком непомітно і поступово до сердець християн проник дух цього світу. Вони живуть своїм життям, а те, що є християнами, означає для них приблизно те саме, коли хтось визнає певний філософський напрямок, але живе згідно свого розуму, під впливом своїх некерованих пристрастей. Або це так, як хтось є членом якоїсь асоціації (садівників, бджолярів, голубівників і т.д.). Таке християнство є посміховиськом для цього світу. Результат такий, що в практичному житті такий сучасний християнин зовсім не відрізняється від сучасних поган. Говорить непристойні жарти, краде, бреше, заздрить, вперто свариться, обмовляє своїх ближніх. Вміє впевнено говорити про політику, про спорт, тільки про одну річ не вміє говорити – про Боже Царство, про Божу любов, про радість з життя в єдності з Ісусом. Так виглядають сучасні християни, маю на увазі тих, які регулярно ходять до церкви, які щодня перед сном моляться 1-5 хвилин, водять або водили своїх дітей на уроки релігії, і навіть їхні діти приступали до Першого Святого Причастя. Я не маю на увазі охрещених відпалих християн і невіруючих.
Що повинні робити християни, які за свою віру зазнають багатьох неприємностей і навіть терпінь, а деякі з них навіть мають добру волю, щоб з собою щось робити, але не знають що? Прикладом для них хай стануть перші християни, бо вони мали те, що найважливіше – Святого Духа і дозволили, щоб Він їх провадив. Тільки в посланні до Римлян у 8 главі є понад 20 згадок про Святого Духа. Прочитайте уважно цю главу (Рим. 8,10-11). Яка надзвичайна звістка – в нас перебуває той самий Святий Дух, який своєю силою діяв в Ісусі, і який Його воскресив.
«Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: „Авва-Отче!” Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі» (Рим. 8,14-16).
Наступна глибока правда: не досить прийняти Святого Духа, треба йому відкритися і дозволити себе ним вести. Тоді ми дійсно будемо Божими дітьми і можемо взивати до Бога «Авва-Отче!».
«Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею» (Рим. 8,26-27).
Для людини найважчою працею є молитва. Там найбільше проявляється наша безпорадність і зіпсутість. Ми не в змозі зосередитися, ми не в змозі увійти в Божу присутність. Ми наче в чорній хмарі, повній турбот, непотрібних і найдурніших думок, які саме на молитві здаються нам дуже важливими. Один місяць я поставив собі завдання, що буду 8 годин молитися. А результат? Силою волі я виконав постанову, але молитва здавалася нікудишньою. З людської точки зору це дійсно була лише втрата часу. Я постійно зосереджувався, постійно намагався, але це не вдавалося. Бог дав мені урок. Я не новачок в молитві. Маю за собою майже 20 років різних досвідів з молитви. Будучи студентом, під час 3-місячних канікул я з ранку до вечора молився. Я пройшов найрізноманітнішою молитовною боротьбою, спробував різні практики з духовних книг та відкрив і свої власні. Тому стверджую: якщо на поміч нашій слабкості не прийде Божий Дух, ми залишимось стояти на місці.
Сам на собі і на інших можу оцінити, яким скарбом є дар молитви незнайомими мовами. Тут дійсно повністю здійснюється обіцянка, що Святий Дух заступається за нас стогонами невимовними, коли з нутра струменіє сила і запал, який використовує нашу мову, так що Святий Дух дійсно заступається за нас, і він також знає, як і про що молитися. З якою святою заздрістю людина дивиться, як багато-хто вже в дитинстві отримує цей дар молитви. Це дійсно прояв безмірної Божої любові. «Любов Божа влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5,5).
Апостол Іван у своєму першому посланні кілька разів згадує про Святого Духа. «Хто його (Ісусові) заповіді зберігає, той перебуває в Нім, а Він у ньому. І ми знаємо, що він у нас перебуває, від Духа, що його він дав нам» (1 Ів. 3,24).
Як пізнаємо, що Він дав нам свого Духа? Пізнаємо це з того, що він дав нам дар молитви чужими мовами. Але ще певнішим доказом того, що Святий Дух перебуває в нас, є життя, яке приносить плоди: «А плід Духа: любов, радість, мир» (Гал. 5,22).
Апостол Іван в 13 вірші 4 глави знову наголошує: «Що ми перебуваємо в ньому (в Бозі), і він у нас, ми пізнаємо з того, що він дав нам Духа Святого». Іван вважає цю правду такою важливою, що в такому малому листі двічі повторює її майже дослівно. Апостол застерігає в листі від лжепророків і фальшивих духів. Критерієм достовірності є правда, що Ісус є Син Божий і став Людиною, тобто взяв на себе справжнє людське тіло, а не тільки якесь уявне – астральне. «З цього спізнавайте Божого Духа: кожен дух, що не визнає Ісуса, – той не від Бога» (1 Ів. 4,3). Далі пише, що Дух свідчить про Ісуса, що прийшов був водою та кров’ю. Не тільки через воду хрещення, але й через кров хреста. Це свідчить Дух, бо Дух є правда (1 Ів. 5,6).
Це щодо послання апостола Івана. Можемо уважно прочитати всі частини листа і олівцем позначити ті місця, які говорять про Святого Духа. З цієї точки зору можемо прочитати і Євангелія. Ми пізнаємо, що там, де є Святий Дух, там є життя.
(див. продовження)
Завантажити: Послання апостолів
