І від тієї години той учень узяв Її до себе
«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).
„…до себе (до свого власного)”
Наші переклади цього стишка з грецького оригіналу є: «Узяв Її до себе», тоді як латинська мова перекладає правильно: «In sua», що дослівно означає: «Прийняв Її в себе». У грецькій мові написано: Eis ta idia (ejs ta idia = ejs – в, ta idia – власний).
Якщо порівняємо інші місця зі Св. Письма, то в Євангелії від Івана цей термін використаний три рази (ejs ta idia):
- «Ото настає година… що ви розпорошитесь кожен у власне своє» (Ів.16,32).
- «Прийшов до свого (власного), – а свої (власні) Його не прийняли» (Ів. 1,11).
- «І від тієї години учень узяв Її до себе (до свого власного)» (Ів. 19,27).
Термін «ta idia» використаний тричі у Євангелії від Івана в 10 главі:
Вірш 3: …він кличе своїх власних овець…
Вірш 4: …коли виведе всіх своїх власних овець, то йде поперед них.
Вірш 12: … наймит, кому вівці не є свої власні.
Яку глибину і зміст у Євангелії від Івана виражає термін «ejs ta idia»? Можливо, це далося б висловити біблійним терміном «нутро». «Еjs ta idia» – це трон в глибині людського єства, на якому, якщо людина не навернена і не чинить покаяння, сидить її его. Це простір глибоко в душі, мабуть, там, де душа відділяється від духа. Про це Боже слово вже не говорить. Отже, це є щось наше найвласніше, та наша найвнутрішніша комірчина, куди нікого не хочемо впустити. Але це «ejs ta idia» насправді належить Богу. Коли Ісус прийшов, так прийшов саме туди: «До свого (власного) прийшов» (Ів. 1,11). Ми цілковито належимо Господу, є Його майном, але …власні Його не прийняли. Іван прийняв Марію до свого власного…
У цій комірчині ми хочемо бути самі зі собою, але маємо впустити туди Марію, щоб Вона там зробила простір для Ісуса, щоб ми Його туди прийняли не як в’язня, чи голодуючого і спраглого, але як Господа. Через прийняття таїнства співрозп’яття (Рим.6,6) в нас знову і знову звільняється цей простір. Однак це місце не сміє залишитися порожнім, щоб туди не проник дух зла зі сімома гіршими. Марія є тією землею, де може бути зачате Боже Слово. Іван у цей історичний момент не прийняв Марію десь біля себе, але прийняв Її до свого власного. А це є і питання таїнства. Існують таємниці, які є тільки між душею і Богом, і які нікому, навіть найбільшому приятелеві, ніколи не скажу. Вони сховані в «ejs ta idia». Отже, маємо прийняти Марію за свою Матір за прикладом учня Івана. Однак маємо прийняти Її до свого власного, а не до свого невласного і неособистого!
Молитва: Повторюю: Цей учень Її прийняв… Куди? До свого власного і я хочу вчинити точно те саме, що вчинив Іван. Жодного винятку, жодного «але». Вірою приймаю.
Свідчу: Я прийняв Ісусову Матір до свого власного і за свою власну. Я віддав Їй, як Матері, владу над своїм нутром, де до тепер панувала сила гріха. Цим сила гріха ще не є зламана, але це – перша необхідна умова для визволення з-під влади гріха. Господи, не розумію і не відчуваю, що я тепер вчинив у вірі, але вірю, що так сталося і що цим була сповнена Твоя воля. Залишаюся в цій правді. Не сумнівайся, а вір! Не сумніваюся, а вірю.
Подяка: Господи Ісусе, дякую Тобі, що Ти мені дав Марію за Матір. Дякую за приклад апостола Івана, який мені показав, що маю робити!
«Потім Ісус, знавши, що все вже довершилося…» (вірш 28)
Потім… (meta túto). Це слово є надзвичайно важливим. Передбачає, що тісно перед цим мусіло щось здійснитися, звершитися щось, на що Ісус чекав. Просто мусіло сповнитися декілька історичних рішень, щоб здійснилося все, що мало бути здійснене – що Ісус віддав своїй Матері свого учня, а з ним Церкву; те, що Іванові передав свою Матір; і далі, що Іван Її прийняв. Це було останнє, на що Ісус чекав. Доки не приймемо Ісусову Матір, нове серце, ми не здатні йти на глибину Христового вмирання і не проникнемо в глибину Його останніх слів. Ми з Христом померли. Це таїнство. Потрібно і це таїнство прожити в глибокій вірі і в єдності з Христом.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
Завантажити: І від тієї години той учень узяв Її до себе
