«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!

Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді,

коли він за своїх друзів життя віддає.»

«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає»

Сьогодні найбільш зловживане і скомпрометоване слово ‒ це слово «любов». Ним прикривають усю моральну розбещеність і збочення, а також усі найгрубші злочини. Це не має нічого спільного з любов’ю агапе, яка є безкорислива, жертовна і, як каже апостол Павло, «довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться кривдою, а радіє правдою» (1 Кор. 13,1-6).

Крім того, Ісус тут каже, що наша взаємна любов має бути чистою, маємо жертвуватися заради ближнього, заради його вічного спасіння, навіть ціною того, що втратимо, тобто пожертвуємо, наше фізичне життя.

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть,

просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас.»

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас»

Це надзвичайно велика обітниця! Ісус каже: «Просіть, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Звичайно, це прохання обмежується тим, що не будемо просити про речі злі чи шкідливі. Далі тут подані дві умови: ми повинні перебувати у Христі і Його слово має перебувати в нас. Якщо це виконаємо і дійсно вірою будемо з’єднані з Христом та, згідно з Божим словом, віддані Божій волі, то звісно ж, будемо просити про те, що є Божою волею. Божою волею є наше спасіння, тобто наше найвище добро. Те, що Бог вислухає нашу молитву з цього погляду, дано в обітниці. Слід знати, що часто для нашого вічного добра, коли ми про щось просимо, служить, наприклад, і важке випробування, тобто певне зло. Але якщо ми залишимося вірними Христу в цьому терпінні, то на кінець це випробування принесе ще більше благословення і добра, ніж те, про що ми просили. Тому важливо, щоб просячи Бога про певну річ, ми знаходились у позиції повної згоди з нашим найвищим добром і з добром для тих, хто є для нас дорогий.

«Я виноградина, ви ‒ гілки.

Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро.

Без Мене ж ви нічого чинити не можете.»

«Я виноградина, ви ‒ гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете»

Ці слова Ісус промовляє під час Тайної вечері, коли відкриває апостолам глибоке таїнство єдності між Ним і тими, які Його прийняли, а також між Ним та Небесним Отцем. Це відношення (а насправді нове життя, Боже життя в нас) забезпечується нашою єдністю з Ісусом, подібно як гілки з’єднані з виноградною лозою, якою є Христос. Нас, тобто гілки, оживляє той самий сік життя. Тим соком, тією життєдайною силою є Святий Дух.

У цьому слові Ісус вказує на те, що умовою принесення плодів є перебування в Ньому. Тоді ми самі повинні давати Йому простір у своїй душі, приносячи дрібні жертви через відречення від своєї волі, щоб Він міг в нас жити і проявляти Себе тим, що через нас зможе реалізувати Божу волю.

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже,

котрі не поклонилися звірові і образові його,

і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою.»

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже, котрі не поклонилися звірові і образові його, і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою»

Апостол Іван в подальшому видінні бачив тих, які були обезголовлені за свідчення Ісуса і за слово Боже. Причиною їхнього убивства було те, що вони не поклонилися звірові і образові його та не прийняли його клейма на чоло і на руку. Далі апостол пише про них, що вони царювали разом з Христом, і сказано, що над ними друга смерть, тобто пекло, не має влади. Перед цим видінням апостол ще описує: «І побачив я звіра і царів землі та воїнства їх, зібраних вести війну проти Того, хто сидить на коні, і проти воїнства Його. І схоплено звіра і з ним лжепророка, що справляв знамення перед ним, якими він знадив тих, що прийняли клеймо звіра, і тих, що поклоняються образові його: живими вкинуто обох в озеро вогню, що палає сіркою» (Одкр. 19,19-20).

«Бачив я ніби море скляне, змішане з огнем,

і переможців над звіром і над образом його, і над клеймом його,

над числом імені його.»

«Бачив я ніби море скляне, змішане з огнем, і переможців над звіром і над образом його, і над клеймом його, над числом імені його»

Апостолу Івану було дано видіння, яке стосувалося майбутнього Церкви. Усе це видіння, яке апостол передає через образи ангелів та різних катастроф, і за яким є духовна боротьба з дияволом та його ангелами ‒ демонами, врешті закінчується вкиненням сатани у вогняне озеро та приходом Божого Царства у славі. На кількох місцях свого одкровення апостол вказує на так зване клеймо або знамення, яке звір буде нав’язувати усім людям. Апостол застерігає від цього клейма звіра і вказує на жахливі наслідки цього знамення. Усвідомлюємо, що це свідчення особливим способом стосується нашого сьогодення. Тому нам потрібно бути дуже обережними та пильними, оскільки ця небезпека пов’язана з вічним покаранням. А з іншого боку, того, хто переможе, чекає вічна нагорода у небі.

«Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі ті,

що поклоняються звірові і образові його, і хто приймає клеймо імені його.»

«Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі ті, що поклоняються звірові і образові його, і хто приймає клеймо імені його»

І це слово в теперішній час, який ми переживаємо, надзвичайно актуальне, і є явною пересторогою. Пересторога полягає в тому, щоб люди не прийняли клеймо імені звіра і не поклонялися йому та його образу. Це означає, щоб не віддавали звіру божественну пошану, яка належить лише Богу. Тих, які нехтують пересторогою чи сміються з неї, або трактують її по-своєму, щоб не приносити найменшої жертви, стосуються слова: «Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі» ‒ і це вже тут, на землі, а у вічності таких чекають нескінченні муки.

В попередньому вірші написано, що той, хто приймає клеймо звіра, буде пити вино гніву Божого і мучений буде огнем і сіркою перед святими ангелами. Отож тут ясно вказано на надзвичайно велике страждання, а до того ж, на його тривалість: тут підкреслено, що це страждання триватиме вічно. Чому? Бо приймаючи клеймо звіра, людина добровільно зрікається власної волі і вже не може розбудити досконалий жаль.

«І пішов перший ангел і вилив свою чашу на землю:

і злі, згубні виразки обсіли людей, що мали клеймо звіра і поклонялися образові його.»

«І пішов перший ангел і вилив свою чашу на землю: і злі, згубні виразки обсіли людей, що мали клеймо звіра і поклонялися образові його»

Звір, який виступив проти Бога, проти природних і Божих законів та заповідей, використовує метод підступного терору з метою заподіяння смерті ‒ дочасної та вічної. Він змушує людей, щоб дозволили затаврувати себе його клеймом. Це клеймо не є лише чимось поверхневим, але порушує саму людську природу в її суті. Йдеться про те, що людина віддає свою волю звіру і дозволяє включити себе в систему, з якої вже нема дороги назад. Таким чином вона зрікається свого дочасного і вічного життя, а це серйозна річ! Наслідки прийняття клейма звіра проявляться згубними виразками. Це будуть не звичайні виразки, а згубні, які ведуть до погибелі людини. Людина терпітиме тут, на землі, а після смерті її чекає вічне засудження у вогняному озері.