«Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за Мене»

Ввечері перед Своєю смертю, прощаючись з апостолами, Ісус декілька разів говорить про Святого Духа.

«Якщо любите ви Мене, то Мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте; бо перебуває Він з вами, і буде в вас» (Ів. 14,15-17).

«Це мовив Я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я Моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Ів. 14,25-26).

«Ненавидить вас світ, то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів.

Були б ви від світу, то світ би своє любив.

А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, тому й ненавидить вас світ.»

«Ненавидить вас світ, то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, тому й ненавидить вас світ»

Ісус говорить про ненависть з боку світу. Під поняттям «світ» не розуміється прекрасна природа, але мислення, яке противиться правді і ставить у центр марноту і гординю життя. Чому? Тому що князь цього світу, як його називає Господь Ісус ‒ це дух брехні та смерті. З першим гріхом дисгармонія увійшла не тільки в людське нутро, але і в матеріальний світ. Про світ Боже слово говорить, що він лежить у злі (1 Ів. 5,19) і ненавидить Бога (Ів. 15,18). Цей світ є протилежністю до всього, що походить з волі і мудрості Божої (1 Кор. 1,20-27; 3,19; Ів. 14,17; 15,19). На запитання, як узгодити цей образ світу з основною вісткою, що світ вийшов з Божих рук добрим (Бут. 1,31), відповідає послання до Римлян 5,12, зазначаючи, що через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх смерть. Однак це не сталося через фатальну неминучість, але через акт людської волі, непослух і затверділість. А ще серйознішим є те, що світ, тобто люди зі світським мисленням, не пізнали і не визнали Того, хто прийшов до них як до Своїх. Він прийшов до Своїх, але Свої Його не прийняли (Ів. 1,10-11). Отож поняття світу тут не означає лише безособову, природну реальність, але по суті йдеться про людський світ, про людину в її типових діях і спрямуваннях.

«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив,

щоб ви йшли і плід принесли, і щоб тривав ваш плід;

і щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця у Моє ім’я, Він дав вам.»

«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, і щоб тривав ваш плід; і щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця у Моє ім’я, Він дав вам»

Те, що ти отримав дар віри ‒ чи через своїх побожних батьків, чи через своїх віруючих друзів, або ж ти повірив, коли читав життя святих чи інші книги ‒ за цим усім був Бог, який тебе вибрав. Він призначив тебе, щоб ти йшов і приносив плід, духовний плід, пов’язаний з молитвою, з намаганням зберігати Божі заповіді, з життям з віри, з усвідомленням того, що Бог може покликати тебе у вічність навіть найближчим часом, а тоді вже не матимеш часу приносити жертви і прощати тим, які свідомо чи несвідомо тебе скривдили. Вже не матимеш часу для того, щоб підбадьорювати інших або свідчити їм про Ісуса, щоб спаслися їхні душі. Час короткий.

Бог тебе вибрав. Задумайся над цим Божим словом: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав». Якби хтось вибрав тебе і вшанував якимись людськими почестями, це принесло б тобі радість, але рано чи пізно ти втратив би цю гідність. Але Бог покликав тебе до гідності спадкоємців Божого Царства, як співгромадянина небесної Батьківщини, де ти маєш вічно жити разом з ангелами та святими.

«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!

Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді,

коли він за своїх друзів життя віддає.»

«Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає»

Сьогодні найбільш зловживане і скомпрометоване слово ‒ це слово «любов». Ним прикривають усю моральну розбещеність і збочення, а також усі найгрубші злочини. Це не має нічого спільного з любов’ю агапе, яка є безкорислива, жертовна і, як каже апостол Павло, «довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться кривдою, а радіє правдою» (1 Кор. 13,1-6).

Крім того, Ісус тут каже, що наша взаємна любов має бути чистою, маємо жертвуватися заради ближнього, заради його вічного спасіння, навіть ціною того, що втратимо, тобто пожертвуємо, наше фізичне життя.

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть,

просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас.»

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас»

Це надзвичайно велика обітниця! Ісус каже: «Просіть, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Звичайно, це прохання обмежується тим, що не будемо просити про речі злі чи шкідливі. Далі тут подані дві умови: ми повинні перебувати у Христі і Його слово має перебувати в нас. Якщо це виконаємо і дійсно вірою будемо з’єднані з Христом та, згідно з Божим словом, віддані Божій волі, то звісно ж, будемо просити про те, що є Божою волею. Божою волею є наше спасіння, тобто наше найвище добро. Те, що Бог вислухає нашу молитву з цього погляду, дано в обітниці. Слід знати, що часто для нашого вічного добра, коли ми про щось просимо, служить, наприклад, і важке випробування, тобто певне зло. Але якщо ми залишимося вірними Христу в цьому терпінні, то на кінець це випробування принесе ще більше благословення і добра, ніж те, про що ми просили. Тому важливо, щоб просячи Бога про певну річ, ми знаходились у позиції повної згоди з нашим найвищим добром і з добром для тих, хто є для нас дорогий.

«Я виноградина, ви ‒ гілки.

Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро.

Без Мене ж ви нічого чинити не можете.»

«Я виноградина, ви ‒ гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете»

Ці слова Ісус промовляє під час Тайної вечері, коли відкриває апостолам глибоке таїнство єдності між Ним і тими, які Його прийняли, а також між Ним та Небесним Отцем. Це відношення (а насправді нове життя, Боже життя в нас) забезпечується нашою єдністю з Ісусом, подібно як гілки з’єднані з виноградною лозою, якою є Христос. Нас, тобто гілки, оживляє той самий сік життя. Тим соком, тією життєдайною силою є Святий Дух.

У цьому слові Ісус вказує на те, що умовою принесення плодів є перебування в Ньому. Тоді ми самі повинні давати Йому простір у своїй душі, приносячи дрібні жертви через відречення від своєї волі, щоб Він міг в нас жити і проявляти Себе тим, що через нас зможе реалізувати Божу волю.

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже,

котрі не поклонилися звірові і образові його,

і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою.»

«І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже, котрі не поклонилися звірові і образові його, і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою»

Апостол Іван в подальшому видінні бачив тих, які були обезголовлені за свідчення Ісуса і за слово Боже. Причиною їхнього убивства було те, що вони не поклонилися звірові і образові його та не прийняли його клейма на чоло і на руку. Далі апостол пише про них, що вони царювали разом з Христом, і сказано, що над ними друга смерть, тобто пекло, не має влади. Перед цим видінням апостол ще описує: «І побачив я звіра і царів землі та воїнства їх, зібраних вести війну проти Того, хто сидить на коні, і проти воїнства Його. І схоплено звіра і з ним лжепророка, що справляв знамення перед ним, якими він знадив тих, що прийняли клеймо звіра, і тих, що поклоняються образові його: живими вкинуто обох в озеро вогню, що палає сіркою» (Одкр. 19,19-20).

«Бачив я ніби море скляне, змішане з огнем,

і переможців над звіром і над образом його, і над клеймом його,

над числом імені його.»