«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників

та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне.»

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне»

Щоб щиро говорити про любов, необхідно спершу покласти основу, якою є праведність, тобто справедливість. Адже сьогодні часто говорять про любов, вживаючи це слово у різних формах, але під цим терміном багато хто уявляє собі все, крім справжньої любові. Справедливість щодо Бога означає давати Йому те, що Йому належить – перше місце в нашому житті, справжню пошану, підпорядкування Йому та дотримування Його законів і заповідей. А також ми зобов’язані дотримуватися справедливості щодо наших ближніх. На жаль, багато християн, і навіть богопосвячених осіб, не мають правильного розуміння справедливості щодо ближніх.

Якщо вирішуємо проблеми тільки своїм розумом і відчуттями, вони дають нам певний досвід, але цього не досить. Найважливіша річ у нашому житті – щоб ми ходили в правді, тобто були покірними. Диявол є дуже інтелігентний дух. Навіть найменший дух брехні є  розумнішим від Ейнштейна чи будь-кого іншого. Якщо хочемо логікою боротися проти духа брехні, то він нас обмане. Кожного потягне за те, до чого має схильність – в жінок це відчуття, а в чоловіків – логіка. Але якщо ми дійсно хочемо бути веденими  Святим Духом, щоб Він через нас діяв, то треба зупинитися: «Господи, я це бачу, відчуваю і розумію так, але тепер стаю до Твого  світла». Ісус каже: «Я світло світу». Отож, коли станемо до Божого світла,  Ісус відкриє нам очі, як відкрив Марії Магдалині після свого воскресіння. Вона не впізнала Його, думала, що це садівник. Аж коли Ісус звернувся до неї по імені, їй відкрилися очі і вона вигукнула: «Раввуні!». Того ж дня учні йшли до Емаусу і до них приєднався Ісус, як подорожній. Вони говорили про актуальні речі, які відбулися. Ісус пов’язував їх зі Святим Письмом, відкриваючи їм його. Але вони Ісуса не впізнали.

1) Роздуми над Божим Словом:

Ув’язнення: Апостол-зрадник привів до Гетсиманії воїнів і вартових храму з факелами. Підійшов до Ісуса і зрадливо Його поцілував. Тоді воїни схопили Ісуса.

Перед Анною: Привели Його до первосвященика Анни. Він Його про багато що питав. Один із сторожі ударив Ісуса в обличчя.

Тайна вечеря

1) Роздуми над Божим Словом:

В четвер ввечері Ісус разом з апостолами є в світлиці. Пасха пов’язана з обрядом принесення в жертву агнця і з пасхальною вечерею. Ці свята пригадують вихід Ізраїля з рабства єгипетського фараона. Ісус прийшов, щоб визволити людство з рабства гріха і диявола.

Спочатку Ісус вмив апостолам ноги. Цим дав їм приклад покори і любові. Потім перестерігає апостолів перед духом зради, за якою є диявол.

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?”

І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”,

та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!”

І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!»

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”, та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!” І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!”»

Першому зі всіх апостолів Ісус з’явився Петрові. У неділю вранці Петро подолав страх, який тримав апостолів, і прийшов до Христового відкритого гробу.

Біля Генезаретського озера, де Ісус з’явився семи апостолам, Він тричі поставив Петрові запитання, яке стосувалося відношення Петра до Ісуса. Апостол Петро тричі привселюдно відрікся від Христа, і навіть з присягою. І хоча він відразу жалів за своє відречення і гірко плакав, все ж втратив своє доручення – уряд, який Ісус довірив йому як голові апостолів, кажучи: «Ти ‒ Петро, скеля, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Мт. 16,18). Після свого відречення Петро перестав бути скелею, його віра і любов до Спасителя не витримали випробування. Петро каявся за свій гріх, та лише особисто. І хоча Ісус пробачив йому, публічна провина та згіршення не були публічно надолужені. Як він міг залишатися головою апостолів, якщо привселюдно і з присягою відрікся Христа? Тому Ісус вимагав публічного покаяння та публічного визнання особистого відношення любові – не людської, а Божої – агапе. Про це Він двічі запитав Петра.

«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою;

провини нас усіх Господь поклав на Нього»

«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього»

Після 6 вірша сказано: «Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст». Усвідоммо реальність: «Усі ми блукали». Якщо Боже слово каже «усі», то навіть якщо ти переконаний, що тебе це не стосується, потрібно знати, що ніхто не є винятком. І ми не тільки колись блукали, але хоча й ми отримали багато світла через Боже слово і за старання виконувати Божі заповіді, все ж певною мірою ми досі блукаємо у дрібницях через свою впертість, небажання повчитися, упокоритися і т.п. Через цей свій нерозум мусимо платити певну данину. Це сварки в сім’ях, нетерпимість у подружжі, конфлікти між дітьми та батьками. Чому так є? Тому що ми не маємо достатньо світла та духовної гармонії, яка пов’язана з Божою благодаттю. Що нам робити? Ми повинні старатися глибше пізнавати правду про себе і про зло, яке є в нас і яке веде до самообману, хоча б у дрібницях.

1. Засудження на смерть. Пилат лицемірно умив руки зі словами: «Я не винен у крові цього праведника». Але видав Ісуса на смерть! Жест не оправдовує Пилата, він має на сумлінні убивство. І мій гріх був причиною Христової смерті.

(Господи Ісусе Христе, помилуй мене! /3р./).

2. Ісус бере на Себе хрест. Ісусові слова стосуються також мене, і то щодня: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною».

(Господи Ісусе Христе, помилуй мене! /3р./).

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Покора

Я хотів би трохи підбадьорити вас і знову вказати на головну чесноту – покору, яка повинна проникати все і всі чесноти. Будь-яка чеснота без справжньої покори є даремною. Чому? Бо покора – це правда. Вона нічого не привласнює, бачить все у світлі. А протилежністю до покори є гордість. Гордість веде до непослуху. Через гордість ангели стали демонами. Гордість була на початку першого гріха Єви. Треба відкинути Єву і прийняв нову жінку, Марію. Марія є вашою Матір’ю. Вона своїм послухом і вірою перемогла змія, диявола. Вона покірна: «Зглянувся Бог на покору раби своєї» (Лк. 1,48).

В конфліктній ситуації головне – стати до світла і звинувачувати самого себе. Коли спробуємо так упокорятися – диявол втече і немає вже місця для себежалю, гіркості та гніву на ближнього! Це діє на 100%!

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші.

Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані.»

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані»

Про кого говорить пророк Ісая? Він говорить про страждання очікуваного Месії, яким є Ісус Христос. Пророк Ісая здійснював пророче служіння у 740-700 роках до приходу Христа. Дух Божий відкрив йому таїнство Христових страждань за наші гріхи. У 3 вірші написано: «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів…». У день Христової смерті апостоли зі страху залишили Його, а один із них, Юда, навіть зрадив Його. Того ж ранку апостол Петро тричі відрікся Христа. Ісус терпів великий біль особливо при кривавому бичуванні, при вінчанні терням і на хресній дорозі. Але найбільше страждання Він переживав тоді, коли у приниженні та покинутості висів на хресті.

Далі пророк Ісая пише: «Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив». І у 5 вірші, який будемо повторювати протягом двох тижнів, написано: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані». Так, за наші гріхи Ісусові руки і ноги були пробиті цвяхами, а вкінці і Його серце було проколене списом. Це було за наші гріхи і беззаконня. На завершення сказано, що Його ранами ми вилікувані. І не тільки ранами, завданими при розп’ятті, але й ранами від жорстокого бичування та ганебного і болючого вінчання терням.

Іноді час Великого Посту для нас стає подібним до того, який Ісус пережив у пустелі. Він молився, постив, але також був спокушуваний дияволом. І ми в певних випробуваннях усвідомлюємо напади Божого ворога. Ворог діє через брехню. Намагається викликати відразу до наших найближчих, а на кінець до самого Ісуса і Небесного Отця. Він нападає різними богохульними думками і намагається на Бога кинути відповідальність за зло, яке сам спричинив і джерелом якого є. Бог дав людині свобідну волю і поважає її. Зло, яке робив і робить Божий ворог, і зло, яке ми спричиняємо самі собі (коли дозволимо обманути себе своїми неочищеними почуттями, розумом, пожадливістю і гордістю), Бог перетворює в добро, якщо ми перед Ним схилимось і намагаємось ходити перед Ним у правді, покорі, дисциплінованості та любові, і несемо тягарі один одного, чинячи милосердя тим, які  свідомо чи несвідомо скривдили нас. Бог є ЛЮБОВ. Він віддав за нас Свого Сина (Ів. 3,16), і в Ньому маємо життя вічне. «Кого Бог любить, того карає» (Євр. 12,6) і з хрестом відвідує.